Алексєєв Георгій Петрович
Георгій Алексєєв: збирач старожитностей з Котовки

Дворянин із запорозьким корінням

Георгій Петрович Алексєєв належав до однієї з відомих і шанованих дворянських родин Катеринославської губернії. Народився він 14 травня 1834 року (за ст. ст.) у родовому маєтку в селі Котовка Новомосковського повіту (нині Магдалинівського району). По материній лінії Георгій Петрович мав запорозьке походження. Дід Г.П. Алексєєва Дмитро Ларіонович був одружений із дочкою Катеринославського губернатора І.Я. Селецького – Варварою Іванівною, матір’ю якої була Марія Данилівна Апостол, правнучка гетьмана Данила Апостола. Від цього шлюбу народився батько Георгія Петровича – Петро Дмитрович, який успадкував Котовку. Будучи титульним радником, він багато займався благодійництвом. У 1829 р. одружився з дочкою полтавського поміщика Запорозького – Варварою Іллівною. Від цього шлюбу і народився Георгій Петрович – найбільш відомий представник катеринославської гілки роду Алексєєвих. Пам’ять про свого предка  –  гетьмана Данила Павловича Апостола він усе життя шанував особливо високо.

Від батька, який помер у 1837 р., Георгій отримав у спадок маєток Котовку, села Фощове, Єленське, Заплавське та хутір Осокорівщину. 

Спадок Георгія Алексєєва складав 14 883 десятини землі з 1453 кріпаками. 
Це відразу ввело його в коло найбагатших поміщиків Катеринославської губернії 

Георгій Алексєєв отримав ґрунтовну освіту. У 1855 р. закінчив юридичний факультет Харківського університету. У цьому ж році розпочалася і його службова кар’єра.

Був одружений з донькою французького графа Дюбель-Геліон-Дело-Герон’єр. До заміжжя у дружини було довге ім’я Марія-Єлизавета-Анжель. У Росії її називали просто Анжель Петрівна. У Алексєєвих було двоє дітей – Віра й Ольга. Про впливовість цієї сім’ї може свідчити той факт, що Ольгу запросили на бал з нагоди повноліття спадкоємця престолу. 

Вона померла молодою від невиліковної хвороби у віці всього 16-ти років. «На честь її назвали Ольжиною долину, де вона найбільше полюбляла гуляти», – розповідає Наталія Петрівна Редько, педагог із м.Дніпро родом із Котівки. На згадку про дочку Георгій Алексєєв побудував церкву на території Ольжиної долини (зараз це територі я сільського парку). В церкві був і портрет Ольги, зроблений під ікону.

За своєю архітектурою і оздобленням церква і дзвіниця (зараз там розташований сільський будинок культури) не мали аналогів в Україні. Дзвін було чутно в радіусі 25 км – до селища Магдалинівка. Старожили говорили про надзвичайну акустику, якою відзначалася церковна споруда. Перед церквою, на тому місці, де любила сидіти Ольга, поклали великий камінь із написом: «Щоб очі твої дивитися на храм уночі та вдень».

Інша дочка Алексєєва, Віра Георгіївна (1863–1955), вийшла заміж за князя Миколу Петровича Урусова (1863–1918).
 

Громадська діяльність
 

З квітня 1856 р. Георгій Петрович Алексєєв служив колезьким секретарем. У 1862 р. він став камер-юнкером Імператорського Двору, у 1866 р. – надвірним радником. Врешті свою кар’єру Г.П. Алексєєв закінчив гофмейстером Двору і таємним радником.

Однак чиновницька кар’єра не захопила Г.П. Алексєєва. Його інтереси зосереджувались на народній освіті та науці. Протягом усього свого довгого життя він багато уваги приділяв школі. З метою огляду початкових училищ на два роки виїхав до Німеччини, Франції, Бельгії. Після повернення з Європи Г.П. Алексєєв придбав будинок у Катеринославі (нині проспект Д. Яворницького, 102). Влітку мешкав у Котовці, а решту часу – в Санкт-Петербурзі і Катеринославі.

У 1862 р. його було обрано почесним опікуном Катеринославського повітового училища, а згодом Катеринославської класичної гімназії (1866–1875). Також він був опікуном училища Св. Катерини в Санкт-Петербурзі та петербурзького опікунського присутствія. Він витрачав значні кошти на ці заклади, сприяв формуванню їхніх бібліотечних фондів тощо. 

У 1874 р. дворянство Катеринославщини обрало Г.П. Алексєєва своїм предводителем, а у 1875 р. він став гласним Катеринославської міської думи. Алексєєв як почесний доглядач і попечитель шкіл, гімназії та притулків міста матеріально підтримував бідних учнів, забезпечував їх навчальними посібниками. Особливо багато уваги приділяв чоловічій класичній гімназії, почесним  попечителем якої залишався багато років. 

У 1878, 1881 і 1884 рр. Георгія Петровича  знову обрано предводителем губернського дворянства – станового органу самоврядування.

У справах служби він часто бував у Санкт-Петербурзі та Москві, на прийомах імператора і в Міністерстві внутрішніх справ. В економіці краю тоді відбувалися найважливіші процеси – почалися промислові розробки залізної руди і кам’яного вугілля. Рішення виникаючих питань неабиякою мірою залежало від столичних установ і чиновників. Саме Георгія Петровича земські збори просили очолити делегацію з клопотанням про спорудження залізниці з мостом через річку Дніпро.

На 14-й черговій сесії губернського земського зібрання Г.П. Алексєєв зазначав: 
«Спільно з гласним О.М. Поль клопотався в Петербурзі перед вищою 
владою... про будівництво означеної дороги з мостом біля Катеринослава».

У 1881 р. будівництво дороги почалося. А вже у 1884 р. залізницю урочисто відкрили. Не заперечуючи заслуг у цій справі Олександра Миколайовича Поля, краєзнавці одностайні, що «пробивну» роль тут усе ж зіграв саме Г.П. Алексєєв. Будівництво залізниці з Донбасу до Кривого Рогу через Катеринослав, а також будівництво мосту через Дніпро кардинальним чином змінило долю міста. По суті, ця подія стала другим народженням м. Катеринослав.

На знак подяки у 1887 р. Г.П. Алексєєву і О.М. Полю були присвоєні звання почесних громадян Катеринослава.

Одночасно з роботою в губернському земстві Г.П. Алексєєв встигав відвідувати засідання і Новомосковського повітового земства, гласним якого він був протягом тривалого часу. З 1875 р. він увійшов ще й до числа членів міської думи.

Благодійник і меценат
 

Гласний губернського і повітового земств, член міської думи, предводитель дворянства – це не повний перелік посад, які обіймав Г.П. Алексєєв. Він був почесним наглядачем і попечителем шкіл, гімназій, притулків для дітей. Багато грошей жертвував на влаштування громадської бібліотеки, придбання книг для навчальних закладів, на організацію притулку для підкинутих дітей. Капітал «імені Алексєєва Г.П.» зберігався в міському громадському банку і використовувався на доброчинні цілі. 

Г.П. Алексєєв, перебуваючи на чолі катеринославського дворянства, цікавився і європейськими справами. За його ініціативою катеринославське дворянство у 1876 р. влаштовувало благодійні вечори, на яких збиралися кошти для допомоги сербам.

З 1856-го і впродовж 10 років він був почесним доглядачем Катеринославського повітового училища. За ці роки з особистих коштів пожертвував 10 233 руб. на його потреби – утримання училища, ремонт будівлі і меблів, оплату навчання сироти від дворян, одяг для учнів, платню вчителям, нагородження і розваги учнів.

З 1866 р. Г.П. Алексєєв був почесним опікуном Катеринославської чоловічої класичної гімназії (нині пл. Соборна, 2). Щорічно брав на утримання одного з дітей родових дворян губернії, за що неодноразово отримував листи з подякою від директора гімназії: «Выражаем Вам признательность за Ваше живое участие в расширении средств к образованию молодого поколения, выраженные не одними только словами и благими пожеланиями, но и самим делом – непрестанными щедрыми пожертвованиями». Так, у списку його добродійності для гімназії – виписка та оплата посібників для викладання космографії, замовлення нових навчальних столів для класів, придбання ікони Спасителя, який благословляє дітей, замовлення кафедри з різьбленого дерева для залу гімназії, грошові заохочення співробітникам гімназії та пансіону – старанним і тим, які найбільше відзначилися, придбання корови для пансіону. У своїй піклувальній діяльності Г.П. Алексєєв приділяв значну увагу технічному обладнанню гімназії  новітніми для того часу приладами для метеорологічної обсерваторії. Він цікав ився всіма справами гімназії, знайомився з планами, кошторисами всіх робіт, проглядав рахунки на придбані речі, завжди бажав «знати дійсний стан господарчої частини в пансіоні».

За свою службову і громадську діяльність Г.П. Алексєєв був нагороджений всіма російськими орденами. За відмінно-старанну службу і турботи про катеринославську гімназію та пансіон при ній його нагороджено орденом Св. Анни ІІ ступеня, прикрашеного імператорською короною. За сумлінну службу на посаді губернського предводителя дворянства 1 квітня 1879 р. мецената нагородили орденом Св. Станіслава І ступеня, а 12 квітня 1881 р. – орденом Св. Анни І ступеня, у 1883 р. – орденом Св. Володимира ІІ ступеня. У 1885 р. предводителю катеринославського дворянства надали звання гофмейстера Двору Його Величності. Георгій Петрович  мав також ордени Білого Орла, Олександра Невського з діамантами.

У його маєтку в Котовці збиралося обране товариство: губернатор І.М. Дурново, з яким вони були родичами, представники родин Струкових, Синельникових, Коростовцевих, Комстадіусів, Нестелеїв та інші. З 1870 р. частим гостей у Котовці був відомий художник П.Т. Окулов.

Котовка була своєрідним культурним центром, де обговорювали різні освітні, мистецькі та благодійницькі проекти. За своїм впливом на культурну ситуацію на Катеринославщині Котовка нагадувала маєток В.В. Тарнавського в Качанівці (нині у Чернігівській області).
 

 

Згідно з «Каталогом Котовской библиотеки Обер-Гофмейстера Г.П. Алексеева», який зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, в його бібліотеці зберігались цінні мемуари Павла Апостола, сина гетьмана Д. Апостола (французькою мовою), які складали шість томів і відображали життя Російської імперії в цілому та Малоросії зокрема.

 

Загальний бібліотечний фонд колекції Г.П. Алексєєва 

нараховував 10 647 назв та більше 15 000 томів

Приватна колекція  налічувала у своїх фондах, наприклад, «Євангеліє» 28 мовами (арабською, вірменською, угорською, голландською, грецькою, англійською, іспанською, латинською, португальською, турецькою, японською та іншими)

 

Власник бібліотеки на професійному рівні займався античною нумізматикою і одна з його найкращих праць – «Про рідкісні херсонські монети часів князя святого Володимира» витримала два видання. Нумізматичний відділ його колекції вважався третім в Росії, після колекції великого князя Олександра Михайловича та графа І.І. Толстого.

 

Після смерті Георгія Петровича Алексєєва (15 лютого 1914 р.) деякі речі з його колекції, частина архіву, книги, художній портрет потрапили до Обласного музею ім. О. Поля. 

 

В останню дорогу свого почесного громадянина проводжав майже весь Катеринослав. Поховали  Г.П. Алексєєва спочатку в склепі Архієрейської церкви, а в травні того ж року перепоховали у своєму маєтку.

  

Натурник не за власним бажанням

 

З ініціативи Д.І. Яворницького та через захоплення нумізматикою фігура Г.П. Алексєєва потрапила на відому картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». 

 

Зовнішність Г.П. Алексєєва, і особливо його вельми «колоритна» потилиця, привернула увагу художника. Проте останній категорично відмовився позувати, вважаючи для себе несолідним у такому образі потрапити на загальний огляд. Д.І. Яворницький пішов на хитрощі. Знаючи безмежну пристрасть колекціонера до монет, історик, спільно з І.Ю. Рєпіним, завітали до Г.П. Алексєєва в його петербурзьке помешкання. При цьому Д.І. Яворницький приніс із собою декілька рідкісних мініатюрних монет. Георгій Петрович зосереджено почав роздивлятися монети в лупу, а І.Ю. Рєпін, тим часом, замалював його фігуру і «колоритну» потилицю. У такий спосіб Г.П. Алексєєв  потрапив на передній план знаменитої картини, де він зображений у ролі могутнього козака, який сидить на діжці спиною до глядача.

 

Минув час. Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» була закінчена і виставлена в Третьяковській галереї. Сам Г.П. Алексєєв від цього був не в захваті і, навіть, образився. Однак це не зіпсувало стосунків давніх друзів, а Рєпін і Яворницький ще довго «по секрету» розповідали, з кого і як була намальована ця постать.

 

Копія картини «Запорожці…», як і перше знайомство з Георгієм Петровичем Алексєєвим, відбувається вже в другій залі Дніпропетровського національного музею ім. Д.І. Яворницького.