Кедрін Дмитро Борисович
Дмитро Кедрін – юний поет із Катеринослава

Юний поет також активно друкується в інших катеринославських газетах, зокрема, газеті «Звезда», а також харківських і московських журналах, бере активну участь у виступах членів «Молодой кузницы» на заводах, в робітничих клубах, навчальних закладах. Пише він у цей час багато, його вірші надзвичайно популярні, хоча часто не дуже якісні. Проте, азарт  швидко минає, натомість виникають серйозні роздуми про долю власного поетичного обдарування.

На сторінках обох журналів постійно друкувалися звіти про роботу літературної групи «Молодая кузница», отже, можна прослідкувати за участю в її роботі й Дмитра Кедріна. У звіті літературної групи, надрукованому в «Мартені» читаємо «...ставши на крило в «Молодой кузнице», пурхнули до Москви, на велику дорогу, де їхні неабиякі таланти знайшли собі широке поле творчої роботи» («Мартен».– 1926.– № 12.– С. 16; пер. – І.Г.). Це – про трьох молодих поетів-друзів: Михайла Свєтлова, Михайла Голодного та Олександра Ясного. І далі: «Услід за цією «зграйкою» нинішнього літа рушила туди й інша – у складі обдарованих юнаків: Сосновіна, Кедріна і Кудрейка-Зеленяка. Незвичайна плодючість для Катеринослава!» (там же). 

У жовтні 1925 року Дмитро Кедрін теж виїхав до Москви. Там він прожив лише три місяці, проте перебування в столиці не було марним. Юнак швидко познайомився з відомими тоді поетами Йосифом Уткіним, Яковом Шведовим, Василем Казіним, Едуардом Багрицьким. Поезією останнього він надзвичайно захопився і поставив собі за мету досягти такого ж рівня. Він відвідав редакції московських газет i журналів, результатом чого його вipшi тричі були надруковані у столичній пpeci. Разом із іншими поетами виступав перед слухачами, побував на літературних вечорах відомих і визнаних поетів.

Проте, побачивши себе як поета на тлі мистецького середовища столиці, Кедрін зрозумів, що йому потрібно шукати власну дорогу, а не наслідувати інших, створювати індивідуальне художнє обличчя. Крім того, роботи в Москві для нього не знайшлося, та й житла не було, довелося повертатися додому до Катеринослава. 

Повернувшись, він знову продовжив працювати в «Грядущей смене», багато й наполегливо писав, критично ставлячись до написаного, прискіпливо порівнюючи власне писання зі  зразками російської класичної та сучасної поезії. Дмитро Кедрін не закінчив навіть училища, але активно вчився самотужки, багато читав, занотовував, роздумував над питаннями психології творчості, художньої майстерності, історії та теорії літератури. У цей період він дуже рідко друкував власні вірші в пресі. 

До 1931 року Дмитро Кедрін мешкав у Дніпропетровську, і цей період життя мав непересічне, важливе значення для нього: саме тоді завершилося його формування як поета – талановитого, оригінального, самобутнього. Саме тоді він близько познайомився з директором Дніпропетровського історичного музею академіком Дмитром Івановичем Яворницьким. Спілкування із «запорозьким характерником», археологом, істориком, письменником, фольклористом дало молодому поетові можливість познайомитися з джерелами української усної народної творчості, що пізніше відобразилося в його поезіях «Серце», «Пісня про пана», «Кров», «Дума», «Мати» («Улюбленця-сина в похід проводжала старенька...»), «Ой, на Bepбi в полі...». 

Останні п’ять років життя Дмитра Кедріна в Дніпропетровську минули в ненастанній праці, самовдосконаленні, caмoocвiтi, творчому зростанні та формуванні мистецької особистості. Переїхавши в 1931 році до Москви, поет відразу здав до видавництва збірку віршів «Свідки», яка вивела його в шерег визнаних поетів. 

Дмитро Кедрін став відомим російським поетом, подальше своє недовге життя він прожив у Москві, талант свій віддав Росії. Але й роки молодості, прожиті в Україні, залишили слід у його творчості. «Міст Катеринослава», «Дніпропетровськ», – ці й інші поезії – спомин про Україну, про наше місто.

* * *
На початку 1967 року у Дніпропетровську на будинку залізничного технікуму, де колись навчався Дмитро Кедрін, відкрито меморіальну дошку на його честь. На відкриття приїжджала дружина поета Людмила Іванівна, котра усе своє життя поклала на те, щоб донести до читача ім’я та творчість свого чоловіка. Тоді ж вона подарувала обласній науковій бібліотеці книгу Д. Кедріна «Краса» і фотографії з сімейного архіву.

У «Літературному музеї» Дніпра створена експозиція, присвячена молодому Дмитрові Кедріну. Його поезії свого часу перекладав талановитий дніпровський поет Григорій Прокопенко.

Тітульне фото з сайту: https://radiovera.ru/rifmyi-zhizni-dmitriy-kedrin.html

Вірші Д.Кедріна