Колонія німців-лютеран Рибальське – Фішердорф

Наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століття навколо Катеринослава виникла ціла низка поселень німців-колоністів, запрошених царським урядом на українські терени як вправних сільських господарів і ремісників. За задумом царських урядовців, новостворені німецькі колонії мали відігравати провідну роль у забезпечені новоствореного міста в достатній кількості якісними продуктами харчування, ремісничими виробами, сировиною для нечисленних мануфактурних підприємств – суконної та панчішної фабрик. Більша частина німецьких поселень старого Катеринослава була заснована за ініціативи губернської адміністрації та уряду під час першої хвилі німецької колонізації, початок якої припав на 80-ті – початок 90-х років ХVIII століття, коли царські чиновники прагнули реалізувати в життя амбітний проєкт спорудження нового адміністративного центру на півдні імперії. Колоністський проєкт, за задумом його організаторів, мав на меті створти «знизу» потужні осередкі модерного вестернізацованого соціокультурного та господарського простору Придніпровського регіону, які поширювали б свій вплив на населення губернського центру та його сільськогосподарської периферії. Проте, ці глобальні соціокультурні завдання іноземної колонізації через низку об’єктивних історичних причин так і не були повністю реалізовані на практиці.

На цей час припадає інституалізація лютеранських колоній Іозефталь і Фішерсдорф, католицької колонії Ямбург та колонії консервативних менонітів – Кронсгартен. На сьогодні більша частина цих колишніх поселень входить до складу великої агломерації сучасного міста Дніпра. Поселення німців-лютеран Фішерсдорф (нім. Fischerdorf), нині – с. Рибальське, проіснувало з 1783 по 1943 роки. Тривалий час в адміністративному діловодчому листуванні, в офіційних документах і місцевій катеринославській пресі фігурувала неофіційна назва поселення – Рибальске, що є калькованим перекладом топонімічної назви німецької колонії. Ця назва колишнього німецького селища в сучасній українській редакції збереглась і до теперішнього часу.

У період Першої світової війни в 1914 році на підставі рішення катеринославського губернатора проведена тотальна заміна німецькомовних назв колоній на російські. Так, Фішерсдорф офіційно замінено на Рибальське. В період німецької окупації 1941–1943 рр. селищу було повернуто колишній топонім – Фішерсдорф, який проіснував до моменту звільнення населеного пункту частинами радянської армії в жовтні 1943 року.

Німецька лютеранська колонія Фішерсдорф заснована, згідно документів сільської адміністрації, в 1783 році вихідцями з різних німецьких земель, змушених емігрувати до Російської імперії через несприятливу соціально-економічну ситуацію в Європі й обіцянки російського уряду надати майбутнім колоністам значні за розмірами земельні наділи, організувати державну підтримку в період початкової адаптації.

Спочатку російські чиновники планували створити один поселенський комплекс лютеран (Іозефталь), проте, через етнічні, мовні та соціокультурні регіональні відмінності, які спричинили певні розбіжності та дрібні побутові конфлікти між новоприбулими, частина колоністів вирішила створити окреме поселення – Фішерсдорф. У відповідності до норм російського законодавства, кожна німецька родина отримала у володіння 32,5 десятини землі. На початку ХІХ століття в колонії оселилися швабські переселенці, початкова площа земельної ділянки яким була збільшена до 40 дес. землі. На одну родину колоністів Фішерсдорфа припадало 8 чверток посівів злакових культур. Інтенсивність ведення орного землеробства та відсутність правильної системи сівозмін на початковому етапі колонізації призвела до падіння врожайності сільськогосподарських культур. У 1807 році град знищив весь урожай колоністів, що зумовило вкрай скрутне становище колонії, яка отримала матеріальну допомогу від уряду та своїх одновірців. Колоністи змушені були суто емпіричним шляхом набувати практичних знань і навичок з вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, розведення високопродуктивної тяглової та великої рогатої худоби, апробації передових агротехнічих методів обробітку ґрунту, опрацювання моделі багатопільної структури раціональних сівозмін, що істотним чином впливало на врожайність сільскогосподарських культур.

Значна частина дієздатного населення займалась орним землеробством і рільництвом, розведенням племінної худоби, городництвом, садівництвом, рибальством, різноманітними ремеслами: ковальством, теслярством, слюсарною справою. Мешканці колонії належали до євангельсько-лютеранського віросповідання та підпорядковувались євангельсько-лютеранській парафії, що згодом була створена в колонії Іозефталь. Поселення розмішувалось у зручній географічній локації, яка створила оптимальні умови для виробництва сільськогосподарської продукції, що істотним чином позначалось на темпах економічного поступу колонії. Фішерсдорф розташовувалось на відстані 12 кілометрів від Катеринослава, в 4-ох км. від залізничної станції Ігрень, що мало вагоме господарське значення для збуту сільськогосподарської продукції та подальшого економічного процвітання німецького населення поселення.

У 1783–1786 роках Фішерсдорф підпорядковувався колоністській сільській адміністрації, яка розміщувалась в поселенні Іозефталь, з 1786 року в колонії була створена власна адміністрація – сільське управління, яке очолював староста, якого колоністи обирали з власного середовища на відповідний термін. Для ведення діловодчої документації, адміністративного листування колоністська громада наймала писаря, який мав необхідну освіту, володів німецькою та російською мовами. Звичайною практикою в лютеранських колоніях було виконання обов’язків писаря місцевим кістером лютеранської церковної парафії.

Вагому роль у становленні Фішерсдорфу та Іозефталя як заможних господарських поселень відіграв суддя Катеринославської контори опікунства іноземних колоністів С. Контеніус, який здійснював постійний нагляд за станом економічного розвитку поселень, надаючи колоністам конкретну дорадчу та матеріальну допомогу під час вирішення невідкладних господарських і соціальних питань. На початку іноземної колонізації саме він очолював одну з груп колоністів, які поселились на теренах колонії Іозефталь. У колоніях процвітало шовківництво, яке надавало колоністам солідний додатковий прибуток. Шовкові кокони здавали до державної скарбниці, яка забезпечувала сировиною місцеву фабрику з виробництва шовку.

Вагомий вплив на економічний поступ колоній мали пільги, надані колоністам царським урядом: звільнення від військової служби, податкові преференції, внутрішнє самоуправління колоній, власний суд, фінансові субсидії у вигляді безвідсоткових грошових позик від російської державної скарбниці, система початкової освіти, яка перебувала під контролем місцевої громади, охоплюючи всіх дітей шкільного віку, що мешкали в колонії. Більша частина будівель у поселенні була споруджена з цегли та каменю, окремі господарські споруди з глини. До земельного фонду колонії належав і невеликий за площею ліс, який забезпечував колоністів будівельною деревиною та паливом. Крім того, мешканці колонії отримували додатковий прибуток від риболовлі. За право ловлі риби вони сплачували державній скарбниці чітко фіксовану платню.

На початку 50-х років ХІХ століття окремі господарства колоністів уже відчували гострий брак вільного земельного фонду, орендуючи на стороні понад 500 десятин землі. Згодом колоністи разом із мешканцями Іозефталь взяли участь у фінансуванні проєкту купівлі землі для оселення малоземельних і безземельних колоністів. Так, у 1860 році постало дочірнє селище Біллерсфельд (Biellersfeld), яке увійшло до складу Іозефтальської волості.

В адміністративному відношенні колоністи Фішерсдорфу підпорядковувались Конторі Опікунства новоросійських іноземних поселенців, потім Опікунському Комітету, штаб-квартира якого розташовувалась у м. Одесі. В 1871 році російський уряд провів адміністративну реформу, у відповідності до якої в німецьких лютеранських колоніях Іозефталя була впроваджена загальноросійська адміністративна система з російськомовним діловодством. У результаті впровадження реформи було скасовано колишню систему управління, запроваджено загальноімперську систему адміністративного-територіального поділу з одночасним збереженням вагомих компонентів колишньої соціальної й економічної системи колоній, які визначали їхню соціокультурну й економічну самобутність.

У відповідності до нових нормативних правил, селище Фішерсдорф увійшло до складу Іозефтальської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії, створеної в 1871–1872 роках. Це була моноетнічна німецька територіально-адміністративна одиниця, яка включала в себе винятково колишні німецькі колонії. Також були створені волосні та сільські управління, суди, закладені підвалини загальноросійської фіскальної системи. З 1874 року на колонії була поширена військова повинність. Колоністи змушені були на загальних підставах відбувати військову службу в лавах російської імператорської армії.

Під час виборів до Державної думи населення колонії переважно підтримувало правомонархічні політичні партії та сили (октябристів, кадетів), які гарантували збереження земельної власності та наявного статус-кво в економічній системі Придніпровського регіону. Частина колоністів с. Рибальського входила до складу Німецької групи Союзу 17 жовтня 1905 року, що постала в Катеринославі, згодом підтримувала діяльність Південного комітету Всеросійської спілки німців і менонітів.

На початку Першої світової війни колоністи Рибальського були мобілізовані до складу військових підрозділів російської армії, брали участь в бойових діях на Східному та Кавказькому фронтах. Обставини Першої світової війни в негативний спосіб позначились на громадському, господарсько-економічному та соціокультурному поступі колонії. В 1914 році губернська адміністрація скасувала німецькомовну назву поселення, запровадивши російський калькований топонім. Паралельно було заборонено вживання німецької мови в громадському просторі колонії, насамперед, під час церковних відправ, проведення сільських і волосних зборів колоністів, організації навчального процесу в початковій школі.

У 1915 році адміністрація Катеринославської губернії планувала, у відповідності до законодавчих положень антинімецького законодавства, ліквідувати поселення німців-лютеран із примусовою депортацією всього німецького населення в глибинні районі Російської імперії. Катеринославські губернська земська управа підготувала навіть проєкт купівлі ділянок земельного фонду колонії Рибальське, який надала на розгляд Катеринославським губернським земським зборам. Проте, відсутність достатніх фінансових ресурсів у органів земського самоврядування Катеринославської губернії, падіння самодержавного режиму, прихід до влади демократичного Тимчасового уряду зумовили скасування положень антинімецького законодавства, що унеможливило реалізацію проєкту купівлі землі колонії земством.

За даними сільської адміністрації в 1918 році в колонії проживало 560 німців, в 1923 – 600, в 1929 – 700, в 1934 – 750, в 1939 – 635.

Під час складних суспільно-політичних, соціальних і економічних процесів Громадянської війни, нової економічної політики, колективізації колонія почала поступово втрачати своє етноконфесійне обличчя. В поселенні разом з німцями-лютеранами почали мешкати на постійній основі представники інших конфесій і народів – німці-католики та меноніти, українці, росіяни.

У 1938 році поселення Рибальське (Фішерсдорф) та українська Ігрень були об’єднані в одне селище з назвою Червоноармійськ (Красноармейск). Об’єднуючи німецьке й українське поселення, радянська влада домагалася нівелювати специфічне етнокультурне обличчя німецького населення, активно впроваджувати курс на його етнічну та культурну асиміляцію, поступове розмиття етнокультурної своєрідності й самобутності німців.

У 1942 році, в період німецької окупації, в колонії проживала 451 родина – 1395 осіб, із них 781 німець. На початку Другої світової війни в Рибальському (Фішерсдорфі) нараховувалось 46 змішаних (переважно німецько-українських) родин із дітьми. Серед мешканців колонії поширеними прізвищами були Мор, Цернікель, Майнцер, Бергмюллер, Брюллер, Бартш, Янцен, Шпюлінг, Грюн, Гільдебрандт, Лоренц, Неймайер, Ділль та інші.

На початковому етапі колонізації мешканці поселення збудували школу, де діти колоністів обидвох статей здобували початкову освіту німецькою мовою. У навчальному закладі школярі вивчали Закон Божий, письмо, читання, арифметику, німецьку граматику, церковний спів. Після реформи 1871 року загальну кількість навчальних дисциплін збільшили. Згодом до навчальної програми внесли вивчення російської мови, історії та літератури, що мало сприяти поступовому зросійщенню підростаючого покоління колоністів. У 1914 році на підставі розпоряджень місцевої влади було суворо заборонено викладати навчальні дисципліни німецькою мовою, дана заборона була скасована лише в 1917 році.

У період НЕПу й українізації до програм німецьких шкіл була впроваджена українська мова. Середня школа в радянський період у Рибальському була перетворена на 7-классну. Освітній процес, у відповідності до політики коренізації, проголошеної радянською владою, здійснювався німецькою мовою. Освітній заклад був забезпечений кваліфікованими вчительськими кадрами. До 1938 року навчальний заклад початкової освіти в Рибальському зберігав самобутні етнокультурні риси: освітній процес здійснювався німецькою мовою, більша частина учителів була етнічними німцями, які мали відповідну педагогічну освіту та кваліфікацію вчителя-предметника. Після 1938 року освітній процес у сільській школі був переведений на російську мову викладання, а рідну німецьку мову діти колоністів почали вивчати виключно як іноземну, німці-вчителі були звільнені або репресовані. До 1938 року в школі освітній процес здійснювало троє німецьких вчителів: Євген Шнакенберг, Дьоль і Рейнгольд Ратцельт. Згодом перші двоє були вислані органами радянської влади на заслання, а третій учитель помер.

У радянський період навчання охоплювало всіх дітей шкільного віку від 8 до 15 років. Середня школа в Рибальському мала розлогу колекцію наочних навчальних матеріалів з ботаніки, фізики, хімії та математики. Приміщення школи складалось з 5-ти світлих приміщень для проведення занять. На початку німецької окупації місцевій окупаційній владі через брак вчительських кадрів не вдалося організувати навчальний процес німецькою мовою. В 1941 році в Рибальському нараховувалось 184 дитини шкільного віку.

При середньому навчальному закладі напередодні війни функціонувала невелика спортивна секція, яку очолював німецький учитель Клейн. Примусове зросійщення середньої школи та підростаючого покоління принесло свої закономірні результати, які позначились на стані писемності дітей шкільного віку національною мовою. За даними сільської адміністрації, лише 5% підлітків могли вільно читати та писати німецькою мовою, проте кожен німецький школяр вільно читав і писав російською!

До 1926 року в с. Рибальському функціонувала невелика церковна громада, осередком життя якої була кірха. Місцева лютеранська парафія підпорядковувалась Іозефстальській церковній парафії. Першим лютеранським пастором колонії був Х.А. Кірхман. Згодом цю посаду обіймали Н. Беллер (1800–1826), Л. Штейман (1828–1863), В. Кауфман (1864–1907), В. Берг (1908–1912), М. Гек (1913–1919), Г. Ратт (1928–1931). За радянської влади під час колективізації кірха була перетворена на сільський клуб, в якому відбувалась демонстрація фільмів та постановка час від часу різних вистав аматорського театру. Церковна лютеранська громада колонії Рибальське була ліквідована в 1926 році, церковне майно, включаючи й релігійну літературу, молитовники, Біблії, ноти з церковними хоралами та співами, картинки релігійного характеру, картини з цитатами зі Святого Письма знищили радянські активісти-безбожники.

При кірсі за царських часів до 1917 року функціонував невеликий церковний хор, яким опікувався місцевий пастор. Хористи виступали під час релігійних відправ, громадських урочистостей і шкільних свят. За часів радянської влади хор розпустили, натомість для молоді створили невеликий духовий і струнний оркестр, який брав участь у різних культурно-масових заходах, які організовувала місцева адміністрація. В період радянського панування при школі створено молодіжну капелу, керівництво якою здійснював учитель Клейн. Вона виступала під час різноманітних громадських заходів, які відбувалися в колонії.

У Рибальському функціонувала невелика читальня, де колоністи мали можливість ознайомитися з німецькомовною та російськомовною літературою, долучитися до літературних творів світової культурної спадщини. Проте, більша частина книжкового фонду читальні складалась з пропагандистських брошур і книг, які не користувалися увагою та попитом з боку колоністського населення. У 1938 році німецькомовний книжковий фонд був виключений з обслуговування читачів, лишилися виключно російськомовні видання, переважно твори класиків російської літератури. В період німецької окупації  читальня не функціонувала. При школі та читальні було в наявності два апарати для демонстрації світлових картин, які в період Другої світової війни зникли.

До 1917 року при лютеранській кірсі Фішерсдорфу місцеві церковнослужителі ретельно та педантично вели метричні книги, де реєстрували хрещення новонароджених дітей, шлюби і смерті мешканців колонії. В 1926 році метричні книги лютеранської парафії знищені представниками радянської адміністрації.

Упродовж усього періоду свого існування напередодні 1917 року колонія демонструвала впевнений господарський поступ. У цілому кожне господарство отримало від царського уряду по 32,5 десятини землі, на яких колоністи вирощували різноманітні сільськогосподарські культури, розводили продуктивну племінну тяглову та велику рогату худобу, овець. Забезпеченість землею колоністських господарств стала одним із головних компонентів їхнього успішного економічного поступу.

У 1846  році колоністи Рибальського додатково орендували 500 десятин землі. В 1918 році загальна площа земельного фонду колонії склала 1250 гектарів, частину землі місцеві колоністи орендували в дворян і невеликих землевласників. У 1918 році в поселенні нараховувалось 100 дворів, які, за невеликим виключенням, займалися веденням одноосібного господарства. Під селянськими садибами та дворами було 63,77 гектари. Розкуркулення та колективізація колоністських господарств, ініційовані радянською владою, зумовили різке погіршення матеріального становища німецького населення колоній та істотне зменшення земельного фонду одноосібних господарств та колонії в цілому. Так, зокрема, в період колективізації та розкуркулення земельний фонд новоствореного колгоспу склав 925 гектарів, решта землі була дорізана до фондів сусідніх українських колгоспів і радгоспів.

У цей час значно скоротилась площа подвірної земельної ділянки колоністів, що унеможливило ведення приватного товарного господарства і негативно позначилось на загальній прибутковості господарств колоністів. За радянського панування на двір у Рибальському припадало всього 35 соток землі. На початку німецької окупації розмір присадибної ділянки зріс до 50 соток. Невеликий земельний фонд дворових господарств унеможливлював розведення колоністами в достатній кількості тяглової, великої рогатої худоби, овець, що спричинило поступовий занепад розведення племінного тваринництва в приватному секторі колонії.

Виробником продукції тваринництва в колонії лишалося здебільшого колективне господарство. В колонії на 1941 рік в колгоспі нараховувалось 92 коня, 32 корови, 61 вівця, 9 свиней, 19 телиць, 13 поросят. Натомість у присадибних господарствах розводили здебільшого корів, курей і качок. Сільські звіти зафіксували у власності колоністів 2059 курей, 37 качок. Значного удару по тваринницькій галузі колонії завдала примусова евакуація великої рогатої худоби та свиней, проведена радянською адміністрацією в серпні-вересні 1941 року. Місцеві виконавчі органи влади організували масовий відгін великої рогатої худоби та свиней у тилові райони. Всього місцеві активісти та колгоспники вивезли 251 корову та 120 свиней. Німецькій окупаційній владі вдалося розшукати та повернути лише частину колишнього колгоспного та приватного стада колоністів.

Обстеження Рибальського представниками команди К. Штумпа в 1942 році змальовує досить похмуру картину радянської дійсності та скрутного матеріального становища більшої частини німецьких працівників радянського колгоспу. Зокрема, колишній колоніст-німець отримував за робочий день в колгоспі платню натурою в розмірі 0,5 кг борошна, 1 кг картоплі. Зрозуміло, що цих продуктів харчування вистачало лише для підтримання виключно фізіологічних потреб членів родин. Жінки, які також працювали в колгоспі, отримували на 1 дитину продуктовий пайок в розмірі 25% щоденного заробітку, чого не вистачало на покриття мінімальних фізіологічних потреб. Аналогічні за розмірами продуктові набори отримували й непрацездатні за віком або інвалідністю особи, які мешкали в колонії. Колишнє заможне та квітуче німецьке поселення за радянської влади перетворилося на депресивне селище з бідним населенням, яке поступово пауперізувалося та деградувало, не маючи достатніх матеріальних засобів для організації повноцінного життя.

Домінуючими сільськогосподарськими галузями в приватному секторі колонії лишалися тільки городництво та садівництво, продукцію яких колоністи використовували здебільшого для власного споживання та господарства. Зокрема, загальна площа приватних садків Рибальського становила 12,2 гектари, приватних городів – 63,77 гектари. В той час загальна площа колгоспного саду дорівнювала 21 гектару, а городів – 60 гектарам. Кожний колоністський двір мав невеликий садок, який забезпечував мешканців фруктами та ягодами.

Рибальське мало досить розлогий і значний за площею житловий фонд, споруджений колоністами здебільшого в дореволюційні часи. Звіти сільської адміністрації відзначають добрий технічний стан будинків і їхнє оперативне відновлення мешканцями після окупації гітлерівськими військами. Будівлі отримали незначні ураження під час боїв. Більша частина населення мешкала в міцних цегляних будинках, які складалися здебільшого з 2-х кімнат і кухні. Поруч із будинком був прилаштований споруджений з цегли хлів зі стайнею.

Досить розвиненою в Рибальському була громадська інфраструктура, більша частина будівель якої дісталась у спадок від часів імперії. На початок 1942 року в колонії була сільська семирічна школа, будинок громадської адміністрації (сільська рада), споживчої кооперації та дитячого садочка, де на момент окупації функціонував український заклад дошкільної освіти. Розвинутою за тими часами була й виробнича сфера. В колонії функціонувала власна кузня, слюсарня та столярна майстерня. В дореволюційні часи в Рибальському працювала досить потужна цегельня, яка через брак замовників, відсутність господарів та сировини досить швидко занепала на початку Громадянської війни. Під час німецької окупації її виробничі приміщення були вщент зруйновані та не підлягали відновленню і подальшій експлуатації.

Німецькі звіти відзначають досить поганий стан шляхів, які пролягали через колонію. Зокрема, вулиці селища були не забруковані, досить поганої якості, що ускладнювало проїзд. Щороку навесні та восени вулиці тонули у багні – по них можа було пересуватися лише возом. Колективне господарство мало власний машинний парк, який частково складався з реквізованої у колоністів у період колективізації та розкуркулення сільськогосподарської техніки та реманенту, частково був наданий в користування радянською державою. Зокрема, в колонії нараховувалось 5 машин з очистки зерна, 2 нафтових мотори, 3 трактори, 1 молотильна машина, 1 борошномельна, 5 комбайнів, 2 комбінованих комбайни, 35 плугів, 19 букерів. Попри радянське панування, колоністи, які мали значний досвід роботи зі складними механічними машинними агрегатами, експлуатували й утримували  сільськогосподарську техніку, реманент у задовільному та справному технічному стані. Традиції дбайливої господарської експлуатації сільськогосподарської техніки, механічного машинного реманенту мали надзвичайну силу інерції в колоністському соціумі, спричинену настановами протестантської  етики та моралі.

Події Першої світової та Громадянської воєн, авантюристичні політико-економічні та соціальні експерименти радянської влади в негативний спосіб позначились на господарській системі колоній, яка виразно демонструвала тенденцію до деградації й економічного занепаду. Економічний колапс, зумовлений руйнівними наслідками суспільно-політичних катаклізмів і природні лиха зумовили в 1921 році неврожай і голод. У 1921 році в колонії Рибальське від голоду померла 1 жінка та 5 дітей віком до 18 років.

Усуспільнення індивідуальних господарств у роки сталінської колективізації (1928–1933 рр.) і організація колгоспу на базі земельного фонду колонії супроводжувались масштабними репресіями заможних членів сільської громади, які були противниками кардинальних соціальних перетворень радянської влади на селі, висловлюючи своє незадоволення поточним станом справ і політикою радянської держави. Масова висилка населення спровокувала справжню гуманітарну кризу в поселенні, яка відбилась на демографічних показниках, економічному та соціальному становищі мешканців. В окремих випадках радянські активісти виселяли колоністів цілими родинами, досить часто керуючись при цьому суб’єктивними мотивами особистої помсти, що виникали на ґрунті неприхильних особистих стосунків. Частину господарів разом із родинами вислали з колонії до північних регіонів Радянського Союзу. Здебільшого органи радянської влади колоністів примусово депортували до Мурманська, Солікамська, Свердловська, Архангельська, на Донбас, Кавказ і на Сибір. Усього за період радянського панування з с. Рибальського було вислано 131 особу.

Поселення зазнало демографічних втрат під час Голодомору в 1932–1933 роках. За матеріалами команди К. Штумпа, яка проводила статистичне й етнографічне обстеження німецьких поселень України, в Рибальському від голоду та спровокованих ним хвороб померло восьмеро чоловіків, троє жінок та троє дітей.

Пік примусової депортації німецького населення колоній припав на 1938 рік, коли радянська влада, готуючись до чергового військового конфлікту в Європі, за національними та соціальними ознаками ініціювала переселення «неблагонадійного елементу» з німецьких колоній, прагнучи в такий спосіб убезпечити прикордонні території від своїх потенційних противників і політичних опонентів, які мали особисті мотиви співпраці з вірогідним противником. Проте, переважна більшість німецького населення колонії була безпідставно вислана, зазнаючи великих страждань і злиденних поневірянь в кінцевих пунктах призначення висилки, де була направлена на примусові роботи на підприємства важкої металургії, рудовидобувні копальні, шахти, будівництво промислових і транспортних об’єктів господарської інфраструктури, заготівлю лісу. Перед війною органами НКВС заарештовано 80 чоловіків, 2 жінок, 15 молодих людей. Усього 97 осіб обидвох статей.

Початок німецько-радянської війни супроводжувався мобілізацією до лав Червоної армії добровольців, комуністів і технічних спеціалістів, які працювали в колгоспі с. Рибальського. За статистичними матеріалами, в Рибальському було мобілізовано 10 мешканців. Виходячи з аналізу сучасної джерельної бази, про їхню подальшу долю мало що відомо.

Форсований наступ військових підрозділів вермахту влітку 1941 року спричинив нову хвилю масової депортації німецького населення з місць компактного проживання на теренах України до тилових районів Радянського Союзу. Через брак рухомого залізничного складу, тяглових і машинних транспортних засобів органи радянської влади, підрозділи НКВС змушені були провести її в кілька етапів. Крім того, на організацію та проведення примусової депортації німецького населення істотним чином вплинуло те, що в колоніях тривали жнива зернових культур і загальний збір врожаю, в якому брала участь значна частина населення колоній. Прагматичні господарські міркування визначили формат і характер майбутньої примусової депортації. 16 серпня 1941 року частинами НКВС заарештовано в Рибальському 50 німців-чоловіків. Згодом усіх їх вислано на схід, де вони працювали в складі загонів Трудармії на різних промислових і господарчих об’єктах.

Друга хвиля арештів чоловічого населення колонії припала на 24 вересня 1941 року, коли під час акції НКВС було заарештовано близько 40 чоловік, які були вислані та поповнили собою особовий склад загонів примусово «мобілізованих» трудоармійців.

Масові арешти та депортації чоловічого населення с. Рибальського зумовили в колонії справжню демографічну катастрофу, яка визначалась різкою диспропорцією між статями за віковими показниками. За статистичними даними сільського управління, в результаті масової депортації 78% родин колоністів залишилося без своїх голів, що позначилося на демографічних показниках народжуваності. Примусова депортація істотним чином відбилась на господарському становищі німецького поселення, значно обмеживши його ресурсний людський потенціал. Гострий дефіцит чоловіків зумовив залучення до сільськогосподарського виробництва жінок, підлітків і дітей. За часів окупації в селищі були створені нові органи сільського управління, збільшено земельні присадибні ділянки колоністів, розпочато церковні відправи в місцевому клубі. Частина молоді призовного віку була мобілізована окупаційною владою до підрозділів вермахту та охоронних структур місцевої поліції.

Наступ Червоної армії на Дніпропетровськ у вересні-жовтні 1943 року спричинив організацію місцевою окупаційною адміністрацією евакуацію німецького населення колонії до тилового запілля Німеччини. В результаті селище Рибальське втратило більшу частину свого німецького населення. Спорожнілі будинки колоністів були заселені місцевим українським і російським населенням під час війни та в післявоєнний час. До початку 2000-х років у колишній колонії проживали нащадки колоністів здебільшого від змішаних шлюбів.

За матеріалами ДАДО, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт С. Бобилєвої, О. Безносова, О. Берестень, К. Ліндемана, Й. Маліновського, Д. Мєшкова, Д. Брандеса.

Титульне фото: Вид на сел. Рибальське і р. Самара // https://gorod.dp.ua/photo/fullpic.php?id=268