Воблий Костянтин Григорович
Костянтин Воблий: академік із Царичанки

Костянтин Воблий народився в козацькому містечку Царичанка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині в межах Дніпропетровської області) 15 (27 за н. ст.) травня 1876 р. в родині сільського священника Григорія Воблого. Встановити родовід вченого поки що не вдалося, оскільки в радянські часи генеалогічні дослідження не схвалювалися, іноді були й небезпечними. До козацько-старшинської родини він не належав, а поширені загалом в Україні домашні архіви для соціальної категорії духовенства нижчого рангу не характерні.

Батько вченого Григорій Воблий (по-батькові у церковному діловодстві не зазначали) у 1867 р. після закінчення Полтавської духовної семінарії був рукоположений у священники Архангело-Михайлівської церкви містечка Царичанки. Виконував свої обов’язки досить відповідально. У «Полтавських єпархіальних відомостях» Григорію Воблому опубліковані вдячність та схвалення від Єпархіального керівництва. 16 листопада 1877 р. його було переведено до Архангело-Михайлівської церкви містечка Маячки. У тому ж році 8 грудня Григорій Воблий помер.

Про матір ученого Віру Воблу також обмаль відомостей. В офіційних друкованих джерелах Полтавської єпархії знаходимо свідчення, що вдова священника Віра Вобла отримувала допомогу на малолітніх дітей з 1879 до 1884 рр. у містечку Маячка, а з 1885 до 1889 рр. – у Царичанці. Маємо дані, що у 1879 р. у неї було четверо дітей, а у 1884 р. допомогу було призначено вже на трьох. Значить, або старший із дітей досягнув повноліття, або помер. Скоріше, тут маємо другий варіант, адже у мемуарах вчений писав про смерть брата у маленькому віці. За браком достовірних джерел, на сьогодні невідома доля його братів чи сестер. Залишившись вдовою, Віра Вобла з дітьми переселилася в Царичанку до батьківського дому, тобто до діда Костянтина Григоровича по лінії матері – священника Петра Ващинського.

У виданнях Полтавської єпархії зазначено, що Петро Ващинський закінчив духовну семінарію у 1847 р., а через два роки відбулося його рукоположення у священники, він був одружений та володів 28½ дес. землі. У Державному архіві Дніпропетровської області збереглися метричні книги Успенської церкви Царичанки Кобеляцького повіту, де знаходимо відомості про священника Петра Ващинського. За даними метрики, можемо припустити, що священником у Царичанці дід К.Г. Воблого працював аж до самої старості, точніше до квітня 1904 р. Він був знавцем і збирачем народних прикмет, вірувань і шанував природу. У 1905 р. відомий полтавський історик та етнограф Лев Васильович Падалка опублікував працю «Що сказало населення Полтавської губернії про свій старий побут». Зауважимо, що серед 192 респондентів жителів губернії, був і дід К.Г. Воблого. Так, на думку П. Ващинського, мова та культурна сфера царичанців змінювалися з поширенням грамотності серед селян і тісним зв’язком із Катеринославом.

Саме священник Петро Ващинський мав великий вплив на виховання К. Воблого. У діда майбутній академік провів свої дитячі роки. Матеріально йому допомагали два дядьки по батькові – обидва земські лікарі: Андрій Васильович та Михайло Васильович. Початкову освіту Костянтин Воблий отримав у сільській церковно-парафіяльній школі при царичанській Успенській церкві.

У мемуарах Костянтин Григорович писав:

«У дитинстві захоплювався річкою Оріллю, проводив дні на її берегах, покритих невеликими перелісками між Царичанкою і Китайгородом. Купаючись в річці та катаючись на човні, проводив літні дні з сільськими хлопцями. Тут були закладені любов до природи, розуміння краси, принади українського ландшафту, вміння спостерігати за явищами природи, любов до світу пернатих та тварин».

Як свідчать записи К.Г. Воблого, у 1884 р. мати відвезла його до Полтави і віддала на навчання до Полтавського духовного училища, де вже навчався його старший брат. Про роки навчання також збереглося мало відомостей. Костянтин Григорович писав у спогадах, що життя в училищі для нього, сором’язливого і тихого хлопця, було нелегким. Невгамовна жага знань та чудова пам’ять дозволили йому легко справлятися з уроками. Він почав цікавитися історією, географією та математикою, самостійно, використовуючи атлас, вивчив притоки маловідомих рік.

Після закінчення училища Костянтин Григорович вступив до Полтавської духовної семінарії, оскільки діти священників найчастіше здобували освіту в духовних навчальних закладах. У семінарії, як і в училищі, К.Г. Воблий навчався за казенний кошт. Під час навчання там він почав працювати над своєю самоосвітою, вивчати французьку та німецьку мови. Читав роботи з філософії (Віндельбана, Фішера) психології та соціології (Спенсера, Бохса, Дрекера). Навколо нього утворилася група товаришів, які мріяли про вступ до вищої світської школи. В архівних матеріалах академіка записано:

«В ці ж роки почав планувати свої заняття. Приводом до цього послужило моє слабке здоров’я, хвороби братів, що померли в юному віці. Любив багато читати, для того, щоб не підірвати цим читанням здоров’я, робив перерви після 3–4 годин занять, займався спортом (ковзани, велосипед та ін.). Зазвичай, розподіляв заняття по годинах: одну годину на іноземну мову, другу годину на читання філософської літератури, третю годину на письмо. Маючи чудовий голос, співав у хорі».

К.Г. Воблий як один із кращих випускників по закінченню семінарії у 1896 р. був направлений до Київської духовної академії. У 1900 р. він став студентом Дерптського університету, продовжив навчання у Варшавському університеті. У 1906 р. переїхав до Києва, де читав курс політичної економії в університеті Св. Володимира, незабаром захистив докторську дисертацію і став ординарним професором по кафедрі статистики того ж університету.

На початку 1930-х рр. становище Академії наук суттєво погіршилося. К.Г. Воблий намагався вплинути на масштаби руйнівних чисток академії, зберегти конструктивні аспекти наукової діяльності, невдовзі його було піддано гострій критиці як «буржуазного вченого та великодержавного шовініста». Згодом академіку дозволили продовжувати наукову роботу, і йому вдалося започаткувати наукову суспільно-географічну школу, яка на сьогодні є однією з найбільших в історії розвитку економічної та соціальної географії України.

Помер Костянтин Григорович у Києві 12 вересня 1967 р., залишивши по собі добру пам’ять відомого науковця, талановитого педагога і колектив однодумців, який продовжує його роботу сьогодні.