Козацький янгол-хранитель

Цю жінку у давні часи знали і поважали тисячі й тисячі козаків. А звали народну цілительку Явдохою. Саме до неї від предків аж від найдавнішої давнини дійшли знання, які й зробили її потім знаменитою. Виготовляючи різні напої та мазі з трав, які росли у Великому Лузі та степах, вона лікувала люд від усіляких хвороб. У неї було багато помічників, які роз’їжджали по всіх усюдах у пошуках рідкісних трав. Явдоха лікувала такі страшні епідемічні хвороби як чума, холера та віспа. Наскільки ці відомості реальні, стовідсотково стверджувати неможливо. Але для лікування малярії, поширеної в наших краях, рецептами Явдохи користувалися аж до середини 20-го століття. Це були відвари з коріння степових трав. На смак вони були дуже гіркі, дуже нагадували нинішній хінін, який використовували для лікування малярії вже в радянські часи. 

Лікувальними справами займалася вся сім’я Явдохи. Її чоловік і два сини лікували хворих і поранених козаків у січовому шпиталі на Січі. А Явдоха мала здібності не тільки цілительки, а і ясновидиці, розуміла мову звірів, птахів.  Вона вміла навіть робити хірургічні операції. Ці вміння їй передала бабуся Марфа. Кажуть, коли та помирала, то сказала Явдосі: «Ти вмітимеш усе робить, що я вміла, і навіть більше. Я тебе навчу по зорях гадати і передбачати лиху годину, але... вже після моєї смерті. В скрутні години я буду завжди поряд з тобою, ти тільки мене поклич...» І дійсно, в скрутні часи Явдоха, ставши на коліна перед іконою Святої Богородиці, спочатку просила заступництва у діви Марії, а потім поради у своєї бабусі.

Про Явдоху одному з авторів цієї легенди – Володимиру Саламасі – багато розповідав його батько. Він особисто збирав про неї матеріали в селах Шолохове, Покровське, Катеринівка, Січовик і, звісно, у Перевізьких Хуторах. Батько Саламахи був столярем. На початку 30-х років XX століття його запросили працювати в Шолохівську машино-тракторну станцію (МТС), а будинок для проживання виділили в сусідньому селі Січовик. До новоствореної МТС були запрошені кращі працівники багатьох професій з усього Нікопольського району. Таким чином, батько міг спілкуватися з багатьма людьми із навколишніх сіл. Особливо його цікавили відомості про народну цілительку Явдоху. Вони були надто скупі. Можливо, її звали якось по-іншому, але це достеменно невідомо, хоч на Перевізьких хуторах, звісно, жили жінки, які вміли лікувати. І все ж найбільше батько Саламахи дізнався від Степана Довганя, помічника капітана на берлимі (самохідна баржа малого розміру, яка ходила за допомогою парового двигуна). Дід і батько Саламахи з 1902 року були бакенщиками на Дніпрі. Їхня будка була біля озера Ракуша, недалеко від впадіння Нижньої Скарбної в Дніпро. Степан Довгаль під час турецько-російської війни перевозив вантажі з Криму на болгарський берег. Брав участь у боях турецького та російського флотів. Був тяжко поранений і списаний на берег. Коли видужав, то повернувся у Перевізські Хутори і почав працювати саме на перевозі. 

Якось зайшла мова про знахарку, і Степан розповів про Явдоху, про те, як вона   приїздила у Капулівку оглядати тяжко поранених козаків. Під час таких відвідин вона і познайомилася з Іваном Дмитровичем Сірком. Відчула велику внутрішню силу кошового отамана, відразу зрозуміла, що Сірко від Бога був наділений неабиякими здібностями, багато в чому переважав її. Вона запросила Сірка на гостини у Перевізські Хутори. Звісно, мабуть саме там Явдоха відкрила йому про те, що прийшло до неї від бабусі. А також повідала кошовому, що баба Марфа колись запропонувала польським лікарям вилікування гетьмана Сагайдачного, але ті відмовились...

Лікувала Явдоха і славетного отамана, який отримував тяжкі поранення на лівій ключиці і лівій гомілці, але за допомогою Явдохи і, дякуючи своєму надзвичайному здоров’ю, швидко піднімався. І знову вів козаків до чергових перемог.