Красуня Чаплинка: час над нею не владний

Тут схиляються верби до красуні Чаплинки
І несе вдалину тихі води ріка.
В. Золоторог

Придніпров’я – широкі степи і задумливі діброви, місця Запорозької Січі, – більша частина якого зайнята відрогами Придніпровської височини. Поверхня височини дуже розчленована річковими долинами та балками. Вони поділяють її на окремі рівнинні ділянки, що надає місцевості хвилястого характеру. Східна межа височини із Придніпровською низовиною пролягає по крутому правому схилу долини Дніпра. Дніпровсько-Самарська низовина є частиною заплавних терас річок Дніпра і Самари. Вона становить південно-східну частину Лівобережної низовини, яка має ухил на південний захід до Дніпра. Про ухил поверхні свідчать ріки Оріль, Чаплинка і Кільчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Поверхня низовини – плоска рівнина, складена з лесу, місцями – пісків. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі кряжі та мілкі заглибини. 

Річки Дніпропетровської області належать до басейну Дніпра. Течуть вони в широких долинах: течія їхня повільна і спокійна. Льодостав починається в середині грудня. Скільки ж на Дніпропетровщині малих річок є на сьогодні? Сто сорок п’ять! Саме з них і складається водна мережа області, важливий складник біосфери, які створюють шістдесят відсотків водних ресурсів дивосвіту природи Дніпропетровщини.

Перлина Дніпровсько-Орільського заповідника – річка Чаплинка, невеличка, колись повноводна річка довжиною 45 км. За легендою, назву свою вона отримала тому,  що в плавнях, порослих очеретом і осокою, водилися чаплі. Подекуди її назву поєднують з половецьким словом «чап», що значить довгий. Але цю версію дослідники вважають сумнівною.

Чаплинка бере початок у селі Оленівка. Тече спершу на південь, далі – на південний захід, у пониззі – переважно на захід. Впадає до найчистішої річки Європи - Орелі, на південний захід від смт. Петриківка. Має притоки: Балка Чаплинка, Балка Суха (праві); Балка Тернова (ліва).

Над Чаплинкою розташовані селища Магдалинівка і Петриківка, а також села: Оленівка, Шевченківка, Першотравенка, Чаплинка, Хутірське, Мала Петриківка.

Річка рівнинного типу, але у пониззі є численні  острови. Течія спокійна. Живиться талими снігами та дощовими водами. Навесні рівень води значно підіймається, що призводить до затоплень окремих територій. Влітку, особливо в посушливі пори, річка пересихає. Споруджено кілька ставків.

Іще вона відома тим, що дала свою назву великій станції Придніпровської залізниці та однойменному селищу міського типу.

Саме балки і річкові долини були осередками, навколо яких зосереджувалося людське життя – тут влаштовували зимівники, хутори, села, містечки. Ці поселення за багато століть до початку колонізації цих теренів були засновані саме українцями.  

Річка для тутешнього жителя – це, зрозуміло, не тільки джерело для поетичного натхнення, а й перш за все – джерело для забезпечення матеріальних потреб буття. Багаті пастівники та сіножаті, ідеальні ділянки для городництва і садівництва, будівельні матеріали, постійне забезпечення прісною водою, можливість утримання пасік, сталого рибальства і полювання, пом’якшений клімат.

Річка Чаплинка належить до тих малих річок, русла яких більшу частину року (між водоймами), залишаються сухими, постійної течії води тут не спостерігається. Вода із водойм використовується для зрошення, риборозведення та інших народногосподарських потреб.
 
Чаплинка – приваблива річка з мальовничими берегами. Раніше вона була стрімкою і повноводною, мала чітко окреслені контури, русло і заливні луки. Впродовж берегів було багато цілющих джерел, біля яких росли верби, калина, дикі груші, осокори, терен, лози. На заливних луках цвіли калюжниця, первоцвіт, гусячі лапки, типчак, лисохвіст, тимофіївка, цикорій, кульбаба, гірчак, спориш – усіх трав не перелічиш, бо їх було до чотирьох тисяч видів. Очерет, який тепер витіснив усе, ріс невеликими ділянками з рогозом, оситнягом, аїром (ще його називають лепехою). Рогіз і очерет були добрим покрівельним матеріалом для хат, узимку вони слугували паливом.

Старожили старшого і середнього віку, звичайно ж, пам’ятають чудові урочища Тирло, Брижа, Лепехи, Свистунове, Понежине, Вишницьке та інші. Тут люди проводили свята – релігійні та світські, організовували виводку коней і корів, випасали худобу, ловили рибу, полювали на птахів, яких було дуже багато. Для дітей це було місце відпочинку, оздоровлення та спортивних змагань. Місцеві мешканці згадують, як під час повені весною сміливці плавали на крижинах, що відірвалися від берега. З настанням весни починалися голосні жаб’ячі концерти. Їх змінювало неповторне тьохкання солов’їв. Закохані парубки й дівчата шепталися під калинами, вербами, мріяли про своє майбутнє.

Здавна славна Чаплинка своїми луками. Справжні луки починаються там, де починаються справжні русла річок, і тягнуться по обох їхніх берегах аж до Дніпра, перериваючись лише острівцями заплавного лісу, ставками та болотистими ділянками. На луках паслося безліч корів, телят, овець, кіз. На орних ділянках вирощували городину, урожаї якої були рекордними.

Хоча й невеличкі наші річечки, проте долини їхні заболочені та багнисті, і були такими принаймні ще з XVII–XVIII століть. Багаті чорноземоподібні ґрунти, мінімальне (для степової зони) засолення, пом'якшений долинний мікроклімат, а також багатовікове використання заплав для сіножатей сприяли формуванню високотравних і багатих у видовому відношенні лук. Однак, нині спостерігається їхнє збідніння і структурне спрощення, спричинені активною людською діяльністю. Недалекоглядні «перетворювачі» природи порушили її закони, внаслідок чого спотворився біоенергетичний обмін водоймища Чаплинки, який створювався впродовж сотень років. Почалися будівництва руслових водоймищ, скидання промислових вод, зливання надлишку води зі зрошувальних систем, що привело до підняття ґрунтових вод. Понежину греблю було збудовано значно вище звичного рівня води, що обернулося фактичним перекриттям русла.

Сигналом, що в річці підвищена концентрація шкідливих речовин є те, що загинули в ній раки, тритони, жаби, зменшився набір риб. Очерет вже дістався людських городів і продовжує розростатися, в багатьох місцях є пересихання. Мул поїдає водяну глибінь і приносить із собою річковий «бур’ян». І глибина її «повтікала», й ширина стала з піщаними залисинами, та й береги Чаплинки осунулися до рівня неквапливого плину.

Зараз постають три найважливіших проблеми оздоровлення малих річок. Це, передусім: замулювання їх, забруднення різними стічними водами та засолення (тобто дуже підвищена концентрація мінеральних солей у воді). Від цих штучних хвороб потерпають всі малі річки. 

Природа степової зони України в результаті багаторічного впливу змінена корінним чином. Зміни клімату, ґрунту, водойм, тваринного та рослинного світу, спричинені господарською діяльністю людини; прямі й побічні впливи людини на природу мали згубну дію на довкілля. 

За десятки років водойма річки там, де впадає вона в Оріль в районі селища міського типу Петриківка, майже пересохла, знищення лісів, худобозбій трав’яної рослинності при перевипасанні призвели до її раптового стоку, який сприяв знесенню ґрунту. Другим фактором, що змінив водоймища малих річок, було створення великої кількості ставків і каналів, незаконні дамби і насипи, які призводять їх до межі вимирання.

Що ж діється з нашою блакитною артерією сьогодні? Чому так дружньо пересихають русла Чаплинки влітку? Якщо до цього причетні руки людини, то чи можна «вилікувати» цю річкову хворобу? Що можливо зробити, щоб не перетворити довкілля на суцільну штучну екосистему з одноманітним зовнішнім виглядом, де усе буде підпорядковане думці і бажанням людини? 

Відомі наші сучасники піднімають тему збереження малих річок України. Ліна Костенко, велика наша українська поетеса, влучно писала:

Ще назва є, а річки вже немає,
Усохли верби, вижовкли рови,
І дика качка тоскно обминає,
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблиски скупі,
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
І світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками,
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками,
Ідуть уздовж колишніх берегів…

Віриться, що обмине така сумна участь русла Чаплинки, хай дуже поступово, але все ж таки почнеться рух до її збереження. Уже розпочалися роботи з її розчищення в смт Петриківка та селах Мала Петриківка, Хутірське.

Світ, який оточує нас – це дім кожного, природний храм людства. Від того, яким він буде, залежить майбутнє цілих поколінь. Хай і надалі, і повіки тчуть свій зелений, квітчастий рушник по святій землі Січеславській малі річки, тчуть самостійно, «самі тчуть».

Безумовно, має рацію Павло Загребельний, написавши: «Україна, як скіфське золото, в таємничих курганах ще не розкопана, ще не знана Світові…» Відкривати її для себе, своїх дітей і онуків – свята справа, якій є сенс присвятити своє життя.

за матеріалами фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами