Довгинцівський дендропарк – зелений скарб Кривого Рогу

Дендрологічний парк у Довгинцевому, або Урочище «Ботанічний сад»

Криворізький дендрологічний парк або, як його ще називають, урочище «Ботанічний Сад» розкинулося на південному сході міста Кривий Ріг, у Довгинцівському районі. Він розташований серед житлових кварталів одноповерхової забудови селища Залізничне. На південь і схід території – дачні ділянки, вологі луки з джерелом, береги якого вкриті болотяною рослинністю; на північ – квартали багатоповерхівок. Спочатку під парк було відведено 23 гектари, однак із часом площа його збільшилась до 50 гектарів, що засвідчили науковці Криворізького Ботанічного Саду НАН України, здійснивши обстеження дендропарку в 1990 році.  

30 грудня 1993 року розпорядженням представника Президента України № 518 дендропарк оголошений об'єктом природно-заповідного фонду та віднесений до категорії «ботанічний сад». Деякий час територія була підпорядкована Криворізькому Ботанічному Саду НАН України, але в зв'язку з віддаленістю об'єкту та складністю упорядкування її передали Криворізькому держлісгоспу.

Тільки у людей, які щиро люблять свій край, могла народитися щаслива думка закласти на болотних ґрунтах коло балки з водою, яку очищали після використання військовим містечком, розкішний дендрарій – урочище «Ботанічний сад». Ініціатором його створення став перший секретар Криворізького міськкому партії В.С. Олейников. Авторами проекту – відомий учений-дендролог Сергій Іванович Івченко та професор, завідувач кафедри ботаніки Криворізького педагогічного інституту Іван Андрійович Добровольський. Насаджувати рослини розпочали у 1955 році. 

Криворізький подвижник від ботаніки

…першопрохідник землі криворізької. 
Ю. Янченко 

Іван Андрійович Добровольський – відомий на Криворіжжі та за його межами вчений-геоботанік, лісівник, еколог, доктор біологічних наук, заслужений працівник вищої школи УРСР. Багато років він був деканом природничого факультету (1949–1953; 1965–1966 рр.), професором і завідувачем кафедри ботаніки (1953–1965; 1966–1974; 1982–1984 рр.) Криворізького державного педагогічного університету, незмінним керівником криворізької групи Українського ботанічного товариства. А ще він – співавтор підручника ботаніки для вищих навчальних закладів, автор близько 200 наукових праць. І.А. Добровольський понад 60 років життя віддав рідному вишу. За значний науковий внесок і педагогічну діяльність нагороджений почесними медалями А.С. Макаренка та В.В. Докучаєва.   

Іван Андрійович мріяв перетворити наше промислове місто на зелен-сад. І не тільки мріяв, а й активно втілював свій задум у життя, надрукувавши численні наукові праці з проблем озеленення та рекультивації техногенних зон Кривбасу. Вчений уперше в історії педінститутів розробив новий спеціальний курс «Основи біогеоценології». І.А. Добровольський невтомно вивчав рослинність Криворіжжя, неодноразово виїжджаючи разом зі студентами на польову практику (і це, незважаючи на повний протез ноги, яку втратив у бою під Берліном), брав участь у створенні багатьох зелених зон, парків, скверів, ботанічних садів нашого міста.

Він створив унікальну зелену зону неподалік від станції Довгинцеве – дендропарк «Урочище Ботанічний сад», садив дерева в парку ім. Горького, планував сквер біля другої міської лікарні, в інших місцевостях Криворіжжя. За його ініціативою та проектом засновано парк ім. Гагаріна, який мав березову, кленову, тополину алеї та гай віргінського ялівцю. Разом із колегами кафедри, студентами вчений ініціював і заклав на проспекті Гагаріна новий ботанічний сад педагогічного інституту, видовий склад якого представляли рослини з різних країн.

Є чималий внесок Івана Андрійовича у створення і розвиток Криворізького ботанічного саду Національної Академії Наук України, який своїми колекціями й науковими дослідженнями славиться далеко за межами нашої країни, та й мешканці міста облюбували для  відпочинку це мальовниче, чарівне місце. Подвижник від ботаніки захоплено ставився до проектування парків, власноруч знаходив насіння, здійснював підбір рідкісних саджанців. Ні віддаленість, ні примхи погоди ніколи не були перешкодою для наполегливого дослідника. 

Початок доброї справи

Офіційна дата заснування парку – 1963 рік. Від дня заснування до сьогодні тут зібрана, висаджена, виплекана величезна кількість дерев, чагарників, квітів. Широка географія зелених насаджень: рослини привозили з Криму, Західної України, Кавказу, Молдови, з-за кордону – батьківщиною деяких є Румунія. Вони були висаджені за систематичним і зональним принципами. Масив насаджень складається з окремих ділянок, утворених однією-двома деревними породами, які чергуються з різнотрав'ям, галявинами, чагарниковими заростями.

Селищні жінки йшли в контору селищної ради і записувалися на посадкові роботи – садити дерева, кущі, полоти бур’ян…

З дитячих років пам’ятаємо, як бігали на звалище, куди звозили непотріб, щоб подивитися на високого чоловіка у плащі. Він тримав у руках якісь папери і розпоряджався двома робітниками, що вбивали пакільці там, де вказував землемір. Потім з’явилися робітники з лопатами, граблями, згрібали бите скло, залізяччя, вантажили у машини, невеличку решту закопували в землю. І ось уже чистий прямокутник радує око. Селищні жінки йшли в контору селищної ради і записувалися на посадкові роботи – садити дерева, кущі, полоти бур’ян, палити невеликі тонкі гілки. Роботи було дуже багато. Працювали, як було заведено, з піснями, жартами, розповідями цікавих і веселих історій про життя-буття. Поряд із дорослими крутилися їхні діти. Носили воду, підносили саджанці, виконували інші доручення старших. Керівник проекту, зазираючи в схему розміщення, давав вказівки, перевіряв обсяг виконаних робіт.

І чого тільки тут не було! Рослини з різних країн світу та республік СРСР. Особливо подобався розарій, де було висаджено не менше тисячі різних кущів троянд. Яке це було диво! Найкраще запам’яталися червоні, як кров, і коралові сорти троянд. Серед зелені степу цвіли чудові квіти, а ґрунт же під ними був солончаковий. Тут виступала на поверхню сіль. Коли світило сонце, земля виблискувала сріблястим відтінком.

Жива окраса південної околиці Довгинцевого

Сучасна дендрофлора парку налічує 98 видів (деякі джерела стверджують, що 200–500 видів), які належать до 68 родів і 32 родин. Усю цю красу ми маємо змогу спостерігати з ранньої весни до глибокої осені. Дерева стоять зелені, квітнуть чагарники, в повітрі стоїть аромат, в якому відчувається і запах хвойних дерев і легенькі пахощі кленового листя.

А скільки праці вкладено в справу озеленення та збереження дендропарку! Звучать як музика назви дерев, які ростуть тут. Збереглися різноманітні екзоти, які є рідкістю для нашої посушливої степової зони. Це красиві й рідкісні граб, софора японська, кизил справжній, ірга колосиста, пухирник калинолистий, міхурник деревовидний, барбарис, кизильник чорноплідний, глід, калина, жимолость, клен. Восени мешканці збирають плоди айви звичайної та довгастої. Дарують здоров’я хворим суглобам плоди єдиного в місті жіночого дерева маклюри яблуконосної. Весною, як рожевий туман, цвіте тамарикс. Радують очі дерева айланту, горіха, черемхи, дубу, мушмули, ліщини, обліпихи, ялівцю. В парку дуже багато кленів різних видів.

Дендропарк милує око зеленню дерев і чагарників, квітучими трояндами та жасмином.

Особливо красиві дерева ранньої весни, коли одягаються в зелене вбрання, готуються до цвітіння, радіють теплому сонечку та весняному першому дощику. Ніщо не порушує тиху велич дендропарку… А які чудові галявини під березами, де завжди приємно посидіти в будь-яку пору року. Аромати хвойних дерев, особливо в спекотні дні, дають можливість легко дихати цілющим повітрям. Тут розумієш, яка ж це розкіш – заповідна територія, де зібрані дива природи!

Дуже цікавий світ тварин, яких можна зустріти тільки тут. Зрідка забіжить косуля, яка прибігла поласувати молодими пагонами. Частіше можна зустріти їжаків, зайців, білок. Іноді вдалині пробіжить руда лисичка, яка знаходить тут поживу – зайця чи мишу. Лісове життя не стоїть на місці. У кожного мешканця дендропарку свої турботи. Миші-полівки  працюють, збираючи та зберігаючи припаси на зиму, метушаться в густих заростях чагарників і співають веселі пташки. Особливо приємно чути солов’їв та іволг, щебечуть горобці, багато сов і кажанів. Зранку до вечора стукіт дятлів дає зрозуміти, що дерева під надійною охороною лісових лікарів.

Заповісти майбутнім…

Відвідуючи дендропарк, відпочиваєш душею, подумки дякуєш людям, які створили таку красу на радість місцевим мешканцям. Особливо хочеться, щоб до збереження природи залучалися діти та підлітки. Для цього педагогічний колектив місцевої школи, розташованої неподалік, згідно плану виховної роботи проводить екскурсії, години та Дні здоров’я.

Всю цю розкіш треба берегти не тільки для нинішніх, а й для прийдешніх поколінь.

Екскурсоводи – учні старших класів – розповідають про позитивний вплив природи на психічний і фізичний стан людини, наповнення її життя глибоким змістом, радістю від спілкування з флорою та спостереженням за представниками тваринного світу рідного краю. Людина повинна розуміти, що всю цю розкіш треба берегти не тільки для нинішніх, а й для прийдешніх поколінь. Зерна доброти, заронені у душі дітей, допоможуть у подальшому житті стати справжніми захисниками природи.

Місцеві мешканці, здебільшого розуміють, що усю цю красу треба зберегти й по можливості примножувати. Коли у нашому мікрорайоні з’являється нова людина, ми намагаємося розповісти їй про дендропарк, бо відчуваємо гордість за нього. Під час весняних і літніх вихідних мешканці селища Залізничного дуже люблять відпочивати в зеленому шатрі дерев, тоді тиша парку наповнюється веселим дзвінким галасом дітлахів, неподалік чуються голоси  дорослих, жарти, веселий сміх.

Так було колись… Давно… На жаль, останнім часом людина поводиться не як друг природи, а навпаки, завдає їй шкоди. Сьогодні дерева дендропарку стогнуть від жалю до своїх братів, яких вже торкнулася жорстока рука людини – «господаря», який по-варварськи нищить дерева у заповідному місці, що начебто охороняється державою. Люди на заповідній території випасають худобу, безжалісно рубають дерева та кущі, якими милувалося не одне покоління мешканців селища, випалюють траву, зривають оберемками бузок та черемху, видирають з корінням кущі бузку, якого тут ціла посадка – різнокольорових і різних сортів.