Кублик Микола Олексійович / Кублик Михайло Олексійович
Брати Микола та Михайло Кублики: гармонія духовної єдності

Життя коротке, а мистецтво вічне.
Життя коротке, тільки не пусте
Тривання. Наймудріше із мистецтв —
Мистецтво жити вщерть, непересічно
І твердо…

Іван Світличний

Є художники, в творчості яких дивним чином поєднуються духовна гармонія та мистецька наснага. Так і картини братів-близнюків Михайла і Миколи Кубликів начебто створені для того, щоб дарувати людям красу та настрій, зворушувати людські душі, вчити бачити прекрасне в буденному.

Братів Кубликів об’єднує не тільки зовнішня схожість – спільною рисою для них є безмежна любов до України, бажання відтворювати мальовничі куточки рідного краю. Майстерно втілюючи свої почуття в художні образи, брати створили чудові полотна, сповнені особливого сяйва навколишньої краси з нотками легкої ностальгії та смутку.

Народилися брати Кублики в Дніпропетровську 18 січня 1948 року.

Михайло Кублик: майстер історичного живопису

«Михайло Кублик – один із небагатьох, хто звернувся до теми старого побуту Катеринослава та Дніпропетровська. Багато його картин присвячено тим колоритним куточкам міста, які вже пішли в небуття. Присвячена рідному місту серія – класичний зразок вирішення теми історичного пейзажу міста, вона має не лише художнє, але й велике історичне значення».

Олена Годенко

Михайло Олексійович Кублик – майстер архітектурного живопису, історичний живописець, представник українського кубізму. Його справедливо називають співцем рідного міста.

Він член Національної Спілки Художників України (1990). Працював на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті (1976–1997). Брав участь в обласних (з 1976) і республіканських (з 1980) виставках. Починаючи з 1990 року, активно проводить персональні виставки в різних містах України. У період з 2000 по 2004 рік Михайла Кублика був членом правління Дніпропетровської  організації Національної спілки художників України.

Основні виставки: «Сакральна Україна», Дніпро, 2014; «Губернське місто – зниклий світ», Дніпро, 2015; «Україна. Грузія», Дніпро, 2018 – на честь 70-річчя художника; «Місто, якого немає», Дніпро, 2019; «Брати-близнюки, виставка Михайла Кублика», Дніпро, 2019;  «Дніпро – Одеса – нитки дружби», Одеса, 2020; «Моя Україна», Дніпро, 2020.

Основні твори: «Україна. Моє село Шульгівка» (1980), «Похмурий день» (1981), «Червоноповстанська балка» (1983), «Бузковий захід сонця в селі Шульгівка» (1994), «Масив Перемоги» (1995), «Готель «Україна»» (2000), «Проспект. Центр» (2001), «Потьомкінський палац» (2002), «Фортеця Хатинь», «Преображенський собор», «Кам’янець-Подільський», «Пейзаж із замком» (2003); серії картин: «Придніпровський край» (1995–2004), «Моя земля» (1999–2004), «Сакральна Україна» (2005–2010).

«Художник, та й взагалі людина – це субстанція, у якій величезна кількість граней. Тому окремо розглядати людські якості художника та особливості його творів неможливо. Властивості особистості завжди обумовлюють стиль, у якому працює художник, та його жанрові уподобання. Ті, хто спілкувався з Михайлом, легко співвідносять його риси характеру з такими рисами його живопису як монументальність і експресивна виразність. Михайло бачить світ узагальнено та картинно, що зараз рідкість. Кублик – надзвичайно своєрідний художник. Коли дивишся на його роботи, то відразу розумієш, що перед нами людина дуже неоднозначна і дуже темпераментна».

Людмила Тверська

У дитинстві Михайло мав різноманітні захоплення: із задоволенням малював, займався спортом, мав значні успіхи в заняттях фехтуванням. Обираючи життєвий шлях, юнак все ж таки віддав перевагу живопису, тому після школи вирішив вступати до Дніпропетровського художнього училища ім. В. Вучетича, по закінченні якого навчався в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В. Мухіної. А в 1971 році він закінчив художньо-графічне відділення Ленінградського педагогічного інституту ім. А. Герцена (нині Санкт-Петербурзький педагогічний університет). Його викладачами за фахом були Л. Кривицький та О. Шувалов.

З 1976 по 1996 рік Михайло Кублик працював у Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України. Починаючи з 1996 року, перебуває у вільному творчому польоті: пише картини, бере активну участь у міських, обласних, республіканських, всеукраїнських, закордонних групових і персональних виставках.

Визначний дніпровський художник-пейзажист, чиє ім’я відоме далеко за межами рідного міста, Михайло Кублик – автор сотен картин, виконаних в оригінальній, лише йому властивій манері письма, в яких однаково зворушливо зображено і мальовничу красу природи, і велич історичного минулого української землі, й меланхолійні куточки рідного міста. Створений ним історичний цикл картин «Моя Україна», нікого не залишив байдужим. Картини художника виставлялися в багатьох українських містах: Києві, Дніпрі, Кам’янці-Подільському, Бердянську, Черкасах, селищі міського типу Петриківка та інших.

В останні десятиріччя художник багато подорожував визначними місцями рідної України, а також Білорусі, Чехії, Словенії, Грузії, Росії, натхненно збираючи матеріал для своїх робіт.

Цикл робіт «Історичні та сакральні місця Білорусі та України» знайомить глядача зі знаковими місцями цих країн, серед яких 50 картин, присвячені святиням Білорусі: Несвіжу, селищу Мир, місту Гродно, Брестській фортеці, Біловезькій пущі, Полоцьку, Мінську.

У 2016 році Михайло Олексійович здійснив свою давню мрію про пленер у Грузії. Його вразив Кавказ, монументальність засніжених гір і дивне відчуття, яке викликає плин хмар під ногами. Серія творчих робіт, присвячена цій дивовижній країні, стала підсумком подорожі, що залишила в душі художника назабутнє враження. Сванетія, Кахетія, Батумі, Тбілісі – місця честі, доблесті та слави країни – назавжди залишилися жити в картинах художника.

Башти Сванетії – унікальне явище в світовій культурі. Ця історична гірська область на північному заході Грузії славиться не тільки мальовничими природними краєвидами, а й старовинними кам’яними вежами, що зводилися в ІХ–ХІІІ століттях. Дослідники досі розмірковують про їхнє призначення: служили вони фортецями для оборони чи були житловими приміщеннями або прихистком від снігових лавин, а може просто свідчили про міць та заможність роду – чим поважніша сім’я, тим більша вежа. Завдяки цим пам’ятникам культури Сванетію внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Більшість робіт, створених Михайлом Кубликом про Грузію, написані з фотографій, які він зробив під час цієї подорожі.

«Ми тут в Україні живемо на рівнині й звикли до одного типу пейзажу, а там, у горах, навіть хмари пливуть прямо під ногами. І ще мені пощастило, що я застав грузинську осінь, коли все яскраве, і грузинську зиму, коли все пухнасте-пухнасте і м’яке. Ще запам’яталася така частина краєвиду як башти, які, як мені сказали, є символом роду та передавалися від батька до сина довгі покоління», – згадує живописець.

Моя країна Україна

Вітчизна – це не хтось і десь, я – теж Вітчизна.

Іван Світличний

Ми, українці, – велика нація! Ми – гарна нація! Ми – освічена нація! Але нам дуже не вистачає здатності пишатися собою та пишатися тією красою, що нас оточує. Тому я й працюю для того, щоб люди могли побачити Україну, щоб у них прокинувся інтерес до того, що є на нашій землі.

Михайло Кублик

Багато подорожуючи визначними місцями нашої Батьківщини, художник відтворює в своїх роботах неповторну красу рідної землі, старовинні замки та фортеці західних областей України, які справедливо вважаються перлинами світової культури. Полотна, написані ним у Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Судаку, Києво-Печерській, Почаївській та Святогірській лаврах, свідчать про його захоплення своєю країною, землею своїх батьків.

Наприкінці 1990-х років пейзажист починає роботу над епохальною серією картин під загальною назвою «Сакральна Україна», презентація якої відбулася в 2007 році у виставковому залі Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. Подорожуючи знаменними місцями України, відкриваючи для себе багато цікавого, Михайло Кублик створив 50 картин із видатними пам’ятками архітектури. В своїх полотнах, виконаних із натури, художник показав не лише красу української землі, а й історичне минуле країни. На картинах достовірно, легко та яскраво зображені замки, костели, церкви найстаріших міст України. Відтворюючи красу та унікальність українських архітектурних пам`яток, митець прагне звернути увагу громадськості на проблеми збереження культурних надбань нашого народу.

Поціновувачі мистецтва у Дніпропетровську знають Михайла Кублика давно за серією картин, присвячених старому Катеринославу, та серіям робіт «Сакральна Україна». Кублик їздить по всій Україні, щоб за допомогою пензля закарбувати й зібрати докупи ті найбагатші духовні місця, які завжди приваблювали й будуть приваблювати людей у нашій країні.

Людмила Тверська

Співець рідного міста

Я за вдачею – архітектор-пейзажист, люблю історичну архітектуру і прагну її достовірно передати на полотнах… У моєму рідному місті, в нашій прекрасній країні багато пам’ятників, вигляд яких хочеться достовірно відтворити.

Михайло Кублик

Попри всі чари та принади світу, Михайло Олексійович навічно закоханий у рідне місто, в спокійну атмосферу давніх двориків, мальовничих тихих куточків, які поступово зникають під натиском зростаючого мегаполису. Його улюбленою темою стало зображення міського пейзажу. Володіючи даром бачити романтичні риси навіть у найнепримітніших місцях, він відтворює на полотні не тільки мальовничі парки, урочисті центральні алеї, пафосні новобудови, але й безбарвні старі будинки, непомітні приватні садиби за похиленими парканами, непоказні заводські околиці, похмурі промислові райони цього різноликого, сповненого контрастів, індустріального міста.

Сюжети його полотен, попри показну зовнішню простоту, приваблюють до себе щирістю, внутрішнім сяйвом, новим несподіваним звучанням в зображенні звичайних, давно знайомих кожному дніпрянину краєвидів: веселих розсипів мікрорайонів, кривих безлюдних вуличок, що потопають у жовтогарячих сполохах густих крон.

Михайло Кублик займає особливе місце серед художників нашого регіону, що працюють у пейзажному жанрі. Його різкий, контрастний стиль відразу впізнається. На думку Михайла Кублика, живопис та життя складаються з контрастів та нюансів, – Костянтин Шруб

Незважаючи на поважний вік, художник має оптимістичні наміри щодо подальшої творчої діяльності: «Я маю величезні плани щодо відтворення історії нашого міста. В живописі не розкрита тема «міста на трьох пагорбах». Наші пагорби та балки – неповторно прекрасні. Розкриваючи їхні образи, хочеться відійти від затертості. Для кожного дороге те місце, де він народився, виріс. Тому я, народившийся в старій частині міста, так люблю затишні катеринославські дворики, які навесні потопають в абрикосовому цвітінні. Цю красу, поки вона не зникла під натиском цивілізації, хочеться встигнути закарбувати».

Представник українського кубізму

Мистецтво – нескінченний ритм, митець – його чутливий резонатор.

Олександр Богомазов

А ще критики-мистецтвознавці вважають Михайла Кублика одним із найуспішніших послідовників кубізму в Україні. Підкреслюючи концептуальність живопису художника, вони порівнюють його стиль із стилем Пікассо, а дехто навіть з Гогеном і Сезанном. Проте, зазначають вони, манера письма Михайла Олексійовича має більш насичений колорит, яскраві тони та часте застосування пастозних мазків, які утворюють рельєфність зображення.

Використання в роботах техніки кубізму, елементарних мотивів і простих форм, сприйняття основ мистецтва як рух, динаміку, ритм, дозволяє художнику не просто копіювати дійсність, а ще й відображати почуття, він прагне створити образ, «відтворити світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить».

Світ виповнений енергією руху, і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі («гора насувається», «рейки біжать», «стежка в’ється»), – Олександр Богомазов.

Така техніка зображення передбачає дроблення форм на геометричні елементи, поєднання прямих і ламаних ліній та порушення перспективи, при якому основним структурним вмістом полотна стає колаж.

Досконало володіючи мистецтвом композиції, тонко відчуваючи тонові акценти, за допомогою щільних непрозорих штрихів, накладених густим шаром, майстер створює картини різної спрямованості: оригінальні міські пейзажі, полотна на історичну, біблійну та сучасну тематики.

Неоднозначне враження справляють натюрморти художника. Митець має оригінальне хобі – він колекціонує предмети давнього побуту українців. У його колекції зберігаються з десяток старовинних самоварів, довоєнні праски та раритетні українські глеки. В своїх натюрмортах він використовує зображення цих старожитностей, утворивши ціле зібрання, увічнених на полотнах старовинних речей. «Я художник концептуальний, – каже Михайло Олексійович. – Вмію вписати в натюрморти щось самобутнє».

Михайло Кублик прагне наситити полотна барвистістю, перейнятою з виробів народної творчості: кераміки, лубка, ікон, килимів тощо. В них зберігається таємничість стихій життя. Тут немає прямих стилізацій, проте присутня ясна, ритмічна мова кольорів, що зберігає вишукану палітру в синьо-фіолетових тонах, яка нагадує колорит стародавніх київських мозаїк. У його картинах насиченість барв гармонійно поєднується з колірною гамою стриманих тонів, що надає картинам шарму та неповторності.

Важливою складовою діяльності Михайла Кублика стали систематичні благодійні виставки-продажі картин на допомогу пораненим в зоні АТО бійцям і на підтримку незалежної України. Ці виставки проводилися в межах благодійних акцій, ініційованих Дніпропетровським музеєм українського живопису.

Микола Кублик: талант дарувати людям красу та настрій

Брат Михайла – Микола Кублик – майстер акварельного живопису, автор пейзажних і сюжетних полотен, композицій виробничої та героїчної тематики. «Мій брат був дуже талановитою людиною. Я бачив, як йому давалося писати картини. Він був художником від бога», – Михайло Кублик.

Микола Олексійович – лауреат обласної премії ім. Г. Петровського (1976). Член СХУ (1977–1995). У 1971 році закінчив Ленінградське (нині Санкт-Петербурзьке) вище художньо-промислове училище ім. В. І Мухіной. З 1975 по 1995 роки працював у галузі станкового живопису на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті, виконував держзамовлення, створюючи полотна на історичну та сучасну тематику.

Основні твори художника: «Зведення», «Ремонтники» (обидва 1976), «Страйк», «На колесопрокатному стані», «Завжди напоготові», «Ескорт» (усі 1977), «Перші декрети», «Юні мореплави», «За владу рад» (усі 1978), «Юнги» (1979), «На захист революції», «Завжди на передньому краї», «Металург» (усі 1980), «Комуніст» (1981), «На землю рідну», «Російський характер» (обидва 1983), «Спекотне літо 1941 року», «Бригада доменників горнового Г. Линенка» (обидва 1985), «Троянди і лимони» (1989), «Фортеця Єникале» (1990).

Починаючи з 1976 року, він – постійний учасник обласних і всеукраїнських мистецьких виставок.  

Професійне навчання не тільки надало високого фахового рівня його роботам, а й сформувало власний живописний стиль з особливою барвистою палітрою, яка додає картинам художника глибини й образності. Полотна Миколи Кублика вирізняються самобутньою манерою письма та насиченою колірною гамою, сповненою світла й експресії. Для його творчості характерні багатожанровість, творче ставлення до побудови сюжету, виразність композиції, органічність колірних поєднань, що дозволяє якомога глибше розкрити художній задум.

Рідні та різні

– Таких художників-близнюків, які були такі схожі зовні, і такі різні за творчим темпераментом, ми не знаємо, – куратор виставки Сергій Несмачний.

Виставка живопису, присвячена братам Кубликам, відкрилася в Дніпрі 14 листопада 2019 року й тривала до 15 грудня. Експозиція цієї унікальної ретроспективної виставки була представлена близько п’ятдесятьма художніми творами, виконаними братами-художниками в найплідніший період їхньої творчості (1976–1995).

Попри зовнішню схожість, характер, уподобання та темпераменти брати завжди відрізнялися. Обравши шлях художника, кожен із них віддав перевагу власному покликанню, реалізувавшися в особистій творчості. І виставка, організована Дніпропетровським художнім музеєм, стала не тільки підтвердженням мистецького обдарування кожного з братів, але й дала можливість ближче познайомитися з їхніми роботами, побачити їхні особливості, скласти свої висновки стосовно оригінальності письма кожного з художників. Глядачі мали можливість порівняти роботи братів-близнюків, схожих зовні, але абсолютно різних за характером і творчою манерою письма: роботи Миколи – м’які за колоритом, ліричні за настроєм, Михайла – «гострі» й монументально витесані за пластикою.

Картини на виставці були презентовані Михайлом Кубликом. Його брат Микола, на великий жаль, трагічно загинув 28 червня 1995 року.

Організація виставкового простору формує концепцію проєкту, продумане розташування полотен дає можливість розкрити зміст періоду, який художники змогли відтворити на полотні, дозволяє скласти уявлення про представлену епоху, докладніше дізнатися про історію мистецтва нашого краю. Цією виставкою, вважає Михайло Кублик, підведено підсумок періоду соцреалізму.

А ще ця виставка стала для дніпрян чудовою нагодою ще раз зазирнути в недалеке минуле, відчути таємничий дух рідного міста, поступово зникаючих вулиць, мальовничих дворів, тихих околиць. Живопис братів-художників має історичний характер, відображаючи минулу епоху, яку ще пам`ятають літні мешканці Дніпра.

– Наше дореволюційне місто було фактично побудоване за 30 років і стало одним із найкрасивіших у Європі. Я пишаюся тим, що мені вдалося відобразити куточки цього старого міста, що зникають на очах. 80 відсотків старих двориків та будиночків, що мешкають на моїх картинах, вже знесли!, – каже Михайло Кублик.

Твори художників зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м. Дніпро), Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, дирекціях виставок Міністерства культури і Національної спілки художників України, в родинній та інших приватних колекціях.