Кушкова-Шевченко Лідія Степанівна, Ковтуненко Валерій Іванович
Лідія Кушкова та Валерій Ковтуненко… Незабута любов…

…Свого часу трапилося так, що зустрілися двоє неймовірно талановитих людей, яких об'єднали не тільки палкі почуття, а й загальні життєві захоплення, близькі погляди на Театр.  Це була зустріч на все життя. Зустріч Лідії Степанівни Кушкової та Валерія Івановича Ковтуненка.

…Духовний аристократизм і витонченість, рідкісна освіченість, культурність Лідії Степанівни Кушкової щедро прислужилися сучасному національному театру. За основними типологічними ознаками таланту Л. Кушкова була знаною в національній сценічній культурі трагедійно-комічною актрисою інтелектуального плану. А ідеї «європеїзації» української сцени здобули в особі Л. Кушкової режисера-постановника з гострим відчуттям стильової своєрідності драми та оперети. Майстриня використовувала «векторні» сюжети: романтичні, мелодраматичні, трагікомічні, поетичні монологи, сольні пісні, дуети, масові сцени. Вистави Л. Кушкової будувалися як величезні мозаїки, у яких за принципом контрасту поєднувалися сцени, замальовки, епізоди. Все це – відбиток персонального мислення режисерки у ХХІ сторіччі, яке дивним чином поєднувалося із принципами філософсько-поетичної режисури.

Історична довідка: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=52507. В.В. Шевченко. Енциклопедія сучасної України, 2011 рік. «КУШКОВА-ШЕВЧЕНКО Лідія Степанівна (м. Чита, РФ) – актриса, режисер. Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області. Народна артистка УРСР (1979). Премія ім. М. Заньковецької (2005). Державні нагороди: орден «Знак пошани» (1971), орден княгині Ольги 3-го ступеню (2009). 1981 року посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі гумору в Києві. Ґран-Прі регіонального фестивалю-конкурсу «Січеславна» (Дніпропетровськ, 2001). Лауреатка фестивалю «Ялтинська осінь» (1998), всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія» (м. Біла Церква, 2000), всеукраїнського фестивалю  гумору «Вишневі усмішки» (Київ, 2001). Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969–1979). Закінчила Київський інститут театрального мистецтва (1962; викл. М. Крушельницький). Відтоді – актриса (до 1990), від 1997 – актриса і режисер Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка; 1987 року випустила курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Викладала сценічну мову майбутнім акторам 1991 року випуску. Багато з її студентів стали хорошими митцями, отримали почесні звання. 1990–93 – актриса і головний режисер творчого об’єднання Дніпропетровського телерадіомовного об’єднання «Воля», створеного разом із Ковтуненком В.І., біля десяти телефільмів за творами українських класиків транслювалися на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.; 1993–97 – головний режисер Дніпропетровського ТЮГу. Кушковій-Шевченко – актрисі притаманні яскрава емоційність, вміння майстерно пе¬ревтілюватися. Створені нею образи сповнені безпосередністю та динамічним розвитком. Режисерські роботи Кушкової-Шевченко характеризуються реалізмом, яскравістю, простотою форми. Авторка і режисер вистави-концерту «Бал», присвяченої творчості Т. Шевченка (2006 р.), казок у віршах «Коза-дереза» (поставлена 2008), інсце¬нізацій «Майська ніч» за М. Гоголем (2010).

Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпро) за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях: «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава». Цей спектакль із захопленням сприймали глядачі у Польщі та Чехії 2015 року та Канади у 2019-му. У 2016-му була написана і поставлена казка у віршах «Пан Коцький». 

Лідією Кушковою за довге творче життя створено близько ста яскравих різнопланових сценічних образів. Творчість актриси знаходила відображення у періодиці, зокрема в журналі «Український театр», газетах «Культура і життя», «Советская культура» та, звичайно, у місцевих ЗМІ. Кращі ролі актриси: Феся («Циганка Аза» М. Старицького), Настка («У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською), Орися («Незакінчений роман» М. Макаренка), Джоан («У пущі» Лесі Українки), Оксана («Марина» М. Зарудного), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного), Оленка («Голубі олені» О. Коломійця) – республіканська премія, Анка («Розсудіть нас, люди» за О. Андреєвим), Люба Габай («Я відповідаю за все» за Ю. Германом), Марійка («Солдатська вдова» М. Анкілова), Ловійса («Молода хазяйка Ніскавуорі» Х. Вуолійокі) – диплом II за кращу жіночу роль на фестивалі зарубіжної драми СРСР, Харитина («Не стріляйте в білих лебедів» за Б. Васильєвим), Ольга Панченко («Кафедра» В. Врублевської), Катерина ІІ («Фаворит» за В. Пікулем), Гурмижська («Ліс» О. Островського) – Дніпропетровський театр ім. М. Горького, Памела («Дорога Памела» Дж. Патріка), Інесса («З коханням не жартують» П. Кальдерона), Єлизавета («Королева Марія Стюарт» за Ф. Шиллером); моновистава «Кайдашиха» Л. Кушкової-Шевченко (за повістю «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького), Цецилія («Маріца» І. Кальмана), Еухенія («Дерева вмирають стоячи» А. Касона) та багато інших.

Ролі в телевізійних фільмах:
1962 р. – «Вулиця Ладичука», роль Партизанки. Херсонська телестудія;
1991 – «Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки, реж.-постановник і роль Йоганни. Театр «Воля», Дніпропетровська телестудія; 
1991 – «Одержима» Лесі Українки, реж.-постановник і роль Міріам. Театр «Воля», Дніпропетровська телестудія;
1993 – «Фермерські пригоди» М. Фора, реж.-постановник і роль Марі. Театр «Воля», Дніпропетровська телестудія.

На посаді головного режисера Дніпропетровського театру юного глядача здійснила постановки: «Гидке каченя» за Г.-К. Андерсеном (1993), «Маленький принц» за А. де Сент-Екзюпері, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (обидві – 1994), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка (1995) та інші. 

У Дніпропетровському театрі ім. Т. Шевченка: «Без вини винні» О. Островського (1995), «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1997), «Шлюб за оголошенням» В. Канівця (1998), «Бульварний роман» Ю. Едліса (2000), «Назар Стодоля» Т. Шевченка (2001), «Конкурс» О. Галіна , «Операція “Мільйончик”» за В. Селезньовим (обидві – 2002), «Лісова пісня» Лесі Українки (2003), «Пристрасті за Торчаловим» М. Воронова (2003) «Запороги» В. Веретенникова (2004), «Аршин мал алан» У. Гаджибекова (2005), «Все добре, що закінчується гаразд» В. Шекспіра (2006), «Бал» Л. Кушкової (2006), «Сільва» І. Кальмана (2007), «Лускунчик» за Е.Т.А. Гофманном (2009), «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка (2011) та інші. 

Хітами театру ім. Т. Шевченка на довгі роки стали її вистави: «Майська ніч» за М. Гоголем (2010), мюзикл «Тітонька Чарлі» (за Б. Томасом) (2011), «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким (2012), комедія «Милі дітки» Ф. Кампо (2013), казка «Пеппі Довгапанчоха» за А. Ліндгрен (2014). 

…За мотивами книги Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії» режисер Лідія Кушкова поставила сповідь на одну дію – «За надмірну любов» у виконанні Марії Проценко. Також – моновиставу «Маруся Чурай» Ліни Костенко на сцені Кам’янського академічного театру ім. Л. Українки. 2019 року «Суд і сповідь» за цим же твором в іншому рішенні й формі  глядач побачив у постановці Лідії Кушкової й на сцені її рідного – Дніпровського національного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. 

Останньою роботою режисера стала казка до Дня Святого Миколая «Про що нашептала зірка», в якій звучить ідея творіння добра… щиро, без будь-якої користі… 

Нагороджена багатьма медалями і відзнаками Міністерства культури України, Дніпропетровської облдержадміністрації, облради та міської ради. Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013), «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.

Майже двадцять років була головою осередку Національної спілки театральних діячів України рідного театру ім. Т. Шевченка.  

Творчість Валерія Івановича Ковтуненка – народного артиста України, члена Національної Спілки письменників України, кандидата мистецтвознавства була цікавим культурним феноменом сучасності. Адже він – артист, поет, композитор, науковець, у недавньому минулому високопрофесійний художній керівник та генеральний директор Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка багато у чому випередив свій час. Його вірші і пісні не підлягають прямому і легкому засвоєнню масовою свідомістю. Йдеться не тільки про образність та метафоричність музично-поетичної мови творів автора, а про їх специфічне емоційно-філософське наповнення, яке вимагає від слухачів сучасного погляду. І все-таки, мабуть, новаторство – це саме та якість, котрою була позначена творчість В.І. Ковтуненка. Виявилося це новаторство і в пошуках нових поетичних форм, жанрів, і в самому змісті творів, у широкому, непідробному інтересі до внутрішнього світу простої людини, в проникненні в її багатий внутрішній світ, і розумінні і художньому відтворенні людської гідності, самоповаги, в розумінні неповторності кожної особистості, праві її на пошану, любов, на звичайне людське щастя.

Пісенності Валерія Ковтуненка були притаманні виразна національна основа, щирий мелодизм, поєднані з  ритмікою пісні-романсу, яка водночас виявилася близькою і до ритмів сучасної динамічної театральної вистави. Валерій Ковтуненко послідовно дотримувався історичних, поетичних та звукових орієнтирів. Знайшовши точку «золотого перетину» в архітектоніці естрадної музики-пісні і пропустивши крізь неї глибинні інтонації українського народу, рідного слова, Валерій Ковтуненко створив експресивну музичну мову, сила якої вплинула на слухачів багатьох концертів. 

Історична довідка. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=7387. В.В. Шевченко. Енциклопедія сучасної України, 2011 рік. КОВТУНЕНКО Валерій Іванович (09.06.1951, с. Олександрівка Буринського району Сумської області) – актор, композитор, поет-пісняр. Кандидат мистецтвознавства (2003). Народний артист України (2004). Член Національної Спілки письменників України (1992). Орден «За заслуги» 3-го ступеню (2009). Закінчив акторський (1973; курс В. Неллі) і театрознавчий (1998) факультети Київського інституту театрального мистецтва. 

Від 1973 (з перервою) працює у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка: актор, а від 1994 – директор-художній керівник; 1990–93 – директор, головний редактор та артист творчого об’єднання літературно-драматичних програм «Воля» Дніпропетровського телерадіомовного об’єднання; 1993–94 – директор обласного центру народної творчості (Дніпропетровськ).

Автор музики до вистав: «Дикий ангел» О. Коломійця, «Великий жартівник» В. Губарева, «Римська лазня» С. Стратієва, «Тил» М. Зарудного; пісень у авторському  виконанні: «Ангел небесний», «На скронях яблунь», «Поетова душа», «Материнські сни», «У матері над хатою», «Шанс», «Незабута любов», «Одного дня», «Білі птахи»; поетичних збірок «Пісня Іволги» (1986), «Шанс», «Сповідальна ніч» (обидві – 1991; усі – Дніпропетровськ). 

Для Ковтуненка-актора характерна органічна принадність, багатство фарб, невимушеність виконання. Мистецтвознавці відзначають притаманні митцю рідкісну сценічну правдивість, глибинний психологізм, філософське тлумачення ролей.

Ролі: Панас («Циганка Аза» М. Старицького), Солоний («Друге весілля в Малинівці», Мікаель «Пристрасті святого Мікаеля» І. Поклада), Шельменко («Шельменко-денщик», Дем’ян «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка), Гриць («Маруся Чурай» за Л. Костенко), Месія, Хуса, Прочанин («Одержима», «Йоганна, жінка Хусова», «На полі крові» Лесі Українки), Вакула («Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем), Ромадановський («Запороги» В. Веретенникова), Лейтенант Нікітін («Берег» Ю. Бондарева), Боярський («Биндюжник і король» за п’єсою «Занепад» І. Бабеля), Саня («Сталевари» Г. Бокарева), Рубанчик («Заколот» за Д. Фурмановим), Султанбек («Аршин мал алан» У. Гаджибекова), Кетсбі («Річард ІІІ» В. Шекспіра), Джо Янкі («Дорога Памела» Дж. Патрика), Байда (літ.-муз. композиція «Україна в легендах, думах і піснях»).

2014 року за сценарієм В. Ковтуненка на сцені театру ім. Т. Шевченка була поставлена вистава-концерт «Я бачив дивний сон…» за творами Івана Франка. 

…Валерій Ковтуненко сам виконував свої пісні, а пісню «Театр» – разом із шевченківцями в урочистах концертах. Публіку підкоряв оксамитовий, теплий і багатий за тембром баритон Валерія Ковтуненка, приваблювало відкрите красиве обличчя виконавця, його привітна посмішка, сценічна правдивість, глибинний психологізм. 2015 року на компакт диску вийшов збірник авторських пісень Ковтуненка під назвою «Ангел небесний».

У Дніпропетровську тих часів Валерій Ковтуненко – актор, поет, композитор, громадський діяч, директор Театру – став символом сучасної української культури, відображеної театральною творчістю, музично-драматичною класикою, міжнаціональною культурно-мистецькою комунікацією. В. Ковтуненко – директор вів широкий комунікативний діалог не тільки зі сценічного майданчика Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка. Митець вступав у діалог з часом. Слово та праця В. Ковтуненка були маніфестовані ваговими практично наповненими мотивами щодо національної ідентифікації, виконавських тенденцій у просторі театральних зрушень. Саме завдяки директорській праці В. Ковтуненка Театрові був наданий статус «академічний», багато акторів були переможцями фестивалів «Січеславна», «Ноmo Ludens», «Данапріс» і вшановані почесними званнями та отримали державні квартири. За керівництва В. Ковтуненка у 1994–2016 рр. було здійснено постановку більше півсотні вистав. Тричі ставав переможцем театрального фестивалю Придніпров’я «Січеславна» у номінації «Кращий директор». Театр проводив значну просвітницьку та благодійну роботу серед дітей-сиріт, молоді, студентства, ветеранів, виступаючи з лекціями-концертами в учбових закладах, даючи благодійні вистави на базі та виїздах. В. Ковтуненко має численні нагороди та подяки від керівництва міста та області, в тому числі й від військових частин і шпиталів Дніпра, Харкова та Донецької області де колектив у 2015–2016 рр. безкоштовно давав концерти для підняття бойового духу воїнам АТО.

За сумісництвом В. Ковтуненко декілька років викладав дисципліни культурологічного і соціологічного спрямування. Був доцентом кафедри філософії і соціології Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Наукові праці неодноразово друкувались у фахових академічних виданнях, зокрема, академії мистецтв України. 

Феномен Лідії Кушкової та Валерія Ковтуненка як видатних діячів українського театру є сформованим яскравим відблиском патріотичних натур Митців.

…Пішли у вічність символи епохи у жовтні 2020 року… Поховані поруч на Діївському кладовищі…