Половиця. Переказ її мешканця Микити Коржа

Слобода Половиця, на місці якої засновано губернське місто Катеринослав, із самого свого початку була козацьким поселенням. Про це свідчить відома на Придніпров’ї особа – абшитований, тобто відставний, козак Микита Леонтійович Корж. Його спогади записав 1827 року видатний етнограф, письменник, драматург Олекса Стороженко. Микита Корж досить довго мешкав у Половиці, тому його розповідь, наведена нижче, правдива й має історичну цінність.

Половиця – Катеринослав

Від давніх часів Запорозької Січі Катеринослав має вже четверте назвисько. Перше було Половиця, друге Катеринослав, третє – Новоросійськ, а четверте – знов Катеринослав. Як зайшли ще в цю Україну мої діди, то в тій Половиці були вже зимівники, а за моєї пам’яті стояло шість хат; жили там: козак Крошка, запорожець Антін Токар і Лазар Глоба.

Крошка мав хату, де теперечки гімназія¹, Токар – де будинок штаб-лікаря Роде², а Глоба жив на тім місці, де руїни палацу Потьомкіна світлішого і казенний сад³, тільки хата його була внизу, над Дніпром, під скелею. Тамечки в нього й млини були; один саджений на каміннях, а другий – байдачний, задля валюшей. З Глобою жив ще другий козак жонатий, Іван Каплун.

Отут же була і власна моя хата, опріч цієї михайлівської, і ми, три сім’ї, проживали вкупі під одною стріхою кілька літ, бо хата була простора і на дві половини. 

На тих самих печищах, де ми жили, теперечки збудована каравульня задля сторожів, що приглядають за казенним садом. Цей Глоба, що розказую, був нежонатий і виселився сюди з Нових Кодаків з п’ятнадцятьма душами кравців, бо промишляв кравецтвом. Любив він і садки розводить; ми з ним удвох всю гору, де теперечки казенний сад, позасаджували деревами. Опріч цього місця, Глоба одмежував собі ще чимало землі біля озера⁴, де теперечки суконна фабрика, та, засадивши ще стільки, примежував і розвів навдивовижу сад. Там його, як умер, і поховали: а жив він більш, як сто літ. І досі в тім саду, де теперечки і цей казенний, стоїть кам’яний стовп на могилці небіжчика⁵.

Як же звали ще трьох козаків, що жили зимівниками по сусідству біля нас, цього вже не згадаю: забув...

Ще за моєї пам’яті од Нових Кодаків до Старих вся гора понад Дніпром вкрита була високим лісом і густими чагарниками, а проміж тії зарослі на галявинах і пролісках росла висока трава і ніколи не косилась, бо людей тоді було небагацько та й зими були сирітські: за всю зиму було і місяця не годуєш скотини сіном... На цих пролісках росло дуже багато полуниць. Було як поспіють та проїдем повозкою через ті галяви, то обіддя на колесах зробляться мокрі і так почервоніють, неначе обшиті червоним сап’яном. Од цих-то полуниць за давніх ще часів у Січі це місце й прозвали Половицею. Так звалось воно й після того, як зруйнували кіш. Та вже як з Кременчука перевели губернію в Половицю і перейменували в Новоросійську, то ця Половиця взяла верх над городом Новоросійськом, що був збудований на другім боці Дніпра, при гирлі річки Самари, де теперечки Горинь.

Новоросійськ на тім місці недовго зоставався, бо одного року, не пам'ятаю якого, як піднялась весною на Дніпрі й Са¬марі вода, так залило й затопило увесь город. З того-то припадку вищі присутственні місця повернулись знову в Кре-менчук, а нижчі суди – повітовий, земський і поліція, не боячись води, перебралися по Самарі в Новеселицю, ту, що колись за Січі звали Самарою, а по впровадженні губернії перейменували в Новомосковське...

Половиця наша звалась Половицею аж до самого приїзду цариці в нашу Україну 1786 року і до закладення города Катеринослава...

Всіх нас протурили до чортів; покидали ми і свої хати, і садки, що порозводили. Як стали будувать палац світлішого (це вже було після приїзду цариці), то почали його спершу там, де теперечки шпиталь, а далі велено було поставить, де й теперечки стоїть... Як стали розміряти фундамент, то на тім місці був у мене посіяний ячмінь, – так не дали мені зібрать і того ячменю, увесь витолочили.

Губернатор призвав усіх нас, половчан, і заявив нам, що ми маємо право селиться, де схочемо. От найбільша частина виселилась у Сухачівку, а другі – в Мандриківку; тамечки тоді сидів зимівником козак Мандрика, від того й слободу прозвали Мандриківкою. 

Друкується за виданням: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини
/ упоряд. і авт. приміт. В.А. Чабаненко.– К.: Дніпро, 1990.– 261 с.: іл.

______________________________________________

1. Нині старий корпус Медичної академії, пл. Соборна, 2.
2. Нині територія лікарні ім. Мечникова
3. Нині Палац студентів і парк ім. Т. Шевченка.
4. Нині квартал, де розташований парк ім. Л. Глоби та ринок Озерка.
5. Цей пам’ятник і могилу втрачено. Нинішній пам’ятник Л. Глобі розміщено довільно.