Лікарня Брянського заводу

Відкриття Катерининської залізниці у 1884 р., яка об’єднала Криворізький залізорудний і Донбаський кам’яновугільний басейни, зробило доступним забезпечення Придніпров’я сировиною для побудови металургійних підприємств. У 1885–1887 рр. Брянське акціонерне товариство будує на околиці Катеринослава Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод. У перші ж роки поблизу заводу виникають поселення, де проживали робітники. Низькі санітарні умови проживання призводили до високої смертності. До того ж, після ряду заворушень на заводах і фабриках імперії, була визнана необхідність принаймні мінімального соціального забезпечення робітників. Постає необхідність влаштування при заводі лікарняного закладу, і в 1982 р. було відкрито лікарню.

Цей, невеликий спочатку, комплекс складався з головного корпусу, де розміщувався стаціонар на 15 ліжок, амбулаторії та кількох допоміжних корпусів. Пацієнтів приймав лише один лікар, якому допомагав фельдшер.

У 1896 р. лікарня була розширена. Завершено будівництво нового корпусу, що складався з 4-х павільйонів, об’єднаних коридором, в яких розмістилися хірургічне та терапевтичне відділення, на 20 ліжок кожне. За необхідністю, в палатах можна було розмістити ще 20 ліжок, а відділення ізолювати одне від одного. До комплексу також належали амбулаторія та кімната для очікування де фельдшер реєстрував пацієнтів, кабінети обстеження хворих і кабінет чергового лікаря, операційна, перев’язочна, кімната для стерилізації, аптека. Лікарня мала систему опалення і вентиляції та котельню, що забезпечувала комплекс гарячою водою. А на території лікарні були розбиті сад і город, де робота, як вважалося, сприяла видужанню.

На початку ХХ ст. при лікарні створено заводське Товариство швидкої медичної допомоги. На 1910 р. лікарня була найбільшою серед заводських лікарень губернії. У штаті медичного закладу на той час працювало 5 лікарів, і більше 20 осіб загального персоналу.

Під час І світової війни в головному корпусі було відкрито шпиталь на 40 місць, який утримувався за рахунок заводу.

З приходом радянської влади, на початку 1920-х рр., лікарня реорганізована у 2-гу лікарню Робочої медицини. У 1924 р. лікарня стає однією з головних баз медичного інституту, що перетворює її на значний науковий центр. У 1926 р. була проведена капітальна реконструкція старого лікарняного корпусу. На базі лікарні відкрито дві клініки інституту: пропедевтики внутрішніх хвороб, яку очолював професор О. Државецький та загальної хірургії, під керівництвом проф. В. Деревенко.

У 1923–1927 рр. за проектом О. Красносельського виконується будівництво масштабного корпусу нової поліклініки, що в стилістиці того часу отримав назву «Палац охорони здоров'я». Окрім безпосередньої медичної допомоги, в Палаці проходили різні лекції з гігієни та санітарії.

Наприкінці 1920-х рр. Друга робоча лікарня перетворюється на багатопрофільний лікувальний заклад на 8 відділень: терапевтичне, хірургічне, травматичне, урологічне, гінекологічне, родильне, туберкульозне та вушне з загальним фондом 450 ліжок  і штатом на 97 лікарів.

На початку 1930-х рр. система Робочої медицини була визнана неефективною і ліквідована. Лікарня, відтепер підпорядкована міськраді, перетворилась на 2-гу міську клінічну лікарню, хоча назва «робоча» на довгі роки закріпилась за медичним закладом.

У 1934–1935 рр. на кошти заводу ім. Петровського побудовано головний лікувальний корпус, в якому розмітились приймальне та довідкове відділення, медична частина, архів, бухгалтерія, кабінет головного лікаря, лекційна зала та бібліотека. Ліжковий фонд збільшується до 600 ліжок, а лікарня на той час стає найбільшим медичним закладом в місті. 

Під час ІІ світової війни Палац охорони здоров'я сильно постраждав, інші будівлі лікарні були розграбовані. Відновлення сильно затягнулося, не вистачало не тільки коштів і будівельних матеріалів, а й лікарів, медичного обладнання, ліків, продуктів. Тільки в середині 1950-х рр. лікарню відновили на довоєнному рівні. Багато зусиль для відновлення медичного закладу, укріплення матеріальної бази та підбору спеціалістів вклали головні лікарі О. Терновський, Я. Венгеровський, О. Кириленко та П. Кришень.

На 1957 р. ліжковий фонд доведено до 600 одиниць. У цей час провідного значення набувають відділення хірургічного профілю, їх очолювали досвідчені хірурги С. Янкелевич та І. Золотарьова. Разом зі спеціалістами клініки хірургії були розроблені та введені в практику операції на щитовидній залозі. Завідувач кафедри хірургії 1965–1983 рр. професор Л. Коваленко стала організатором опікової служби міста й області. Під її керівництвом проводились наукові дослідження та запроваджувалися нові методи лікування. Були розроблені та введені в практику операції на стравоході, магістральних сосудах, апарати та пристрої для профілактики післяопікових ускладнень. Сьогодні опіковий центр при лікарні не поступається провідним медичним закладам країни.

З 1967 по 1983 рр. лікарню очолював М. Харченко. У 1980 р. на кошти промислових підприємств на території лікарні збудовано чотириповерховий терапевтичний корпус, в якому розмістились 2 терапевтичних відділення та клініка пропедевтики внутрішніх хвороб.

За технологічною базою, медичний заклад теж отримує провідні позиції. У 1983–2004 р. лікарня, одна з перших в місті, стала запроваджувати комп’ютеризацію. Було створено відділ автоматизованих систем управління, налагоджені модемні зв’язки з оргметодвідділенням міста. У заново відкритому відділенні переливання крові запровадженні нові технології.

Наразі Друга міська клінічна лікарня – це сучасний багатопрофільний лікувально-профілактичний заклад, в якому працюють сотні лікарів і середніх медичних працівників. Лікарня вже багато років є школою передового досвіду для медичних закладів міста.