Літопис Жовтих Вод: від рудників до Уранограду

…Рідний край робітничої слави,
Де у шахтах глибоких жива
Віра в силу натхненної справи
І в щасливе своє майбуття…

О. Новосьолова

Історія виникнення і розвитку міста Жовті Води тісно пов’язана з промисловим освоєнням краю, з відкриттям та розробкою залізорудних родовищ і подальшим розвитком гірничорудної промисловості. А назва міста виникла від назви річки – Жовта, вода якої фарбується окисом заліза, поширеним у її долині. Татари називали річку «Сари-Су», що в перекладі означає «жовта вода».

Весело-Іванівський рудник – початок початків

Історичні дослідження, що розповідають про витоки нашого міста, у різний час проводили місцеві краєзнавці М.Я. Гриб, Ю.І. Пригожин, І.Ф. Ігнатьєв, Б.З. Єрмолаєв. Історик і краєзнавець М.Я. Гриб досконало вивчив і описав історію Жовтих Вод, саме він почав збирати експонати та матеріали, які стали основою для створення Міського історичного музею ім. Ю.І. Пригожина. У його дослідженнях 70-х років ХХ ст. розповідається: 

«…Найстарішим населеним пунктом, який увійшов до складу міста Жовті Води, є село Весело-Іванівка, у минулому Рижкове. Йому близько 200 років. За переказами, старожили цього села – вихідці з с. Жовте. А перші землянки робітників з’явилися в районі колишнього магазина №2, який мав назву «Данилівка». Виникнення селища Жовта Ріка пов’язане з початком копальневих розробок.

Розробка залізної руди в Кривбасі та будівництво Катерининської залізниці внесли вагомі зміни в традиційну господарську діяльність населення цього краю. У 1895 році підприємець Львов разом з інженером шляхів сполучення Боруцьким взяли в оренду в селян Весело-Іванівки 870 десятин землі і заклали на цих землях у 1898 році Весело-Іванівський рудник. У 1900 році власником рудника стало гірничопромислове товариство «Жовта Ріка», засноване в Брюсселі в 1890 році.

Біля Весело-Іванівського рудника в 1897–1898 рр. на землях, що були орендовані у міських поміщиків катеринославським купцем Копиловим та одеським промисловцем Калоті, відкрилися Краснокутський та Коломойцівський рудники. У 1904 році Коломойцівський рудник перейшов у власність німецького акціонерного «Товариства російської залізної промисловості». У кінці 90-х років ХІХ століття на річці Жовтій виникли інші рудники Брянського, Криворізького, Одеського товариств. З початком розробки залізної руди між селом Весело-Іванівка та рудниками виникло селище Жовта Ріка. Перші помешкання – землянки та бараки – були збудовані в 1895–1896 рр. У подальшому поселення розширялося, забудовувалося барачними та казарменими спорудами. 

Робітники, що працювали на жовторічанських рудниках, формувалися з місцевих і прийшлих селян. Економічне становище гірників було вкрай важким. Робочий день складав більш ніж 11,5 годин, застосовувалася понаднормова праця. Усі види робіт, як наземні, так і підземні, виконувалися вручну. Підприємці не турбувалися про безпеку працівників. Та й отримували гірники за каторжну працю мізерну платню. Досягаючи максимальних прибутків, рудопромисловці ввели безконтрольну систему штрафів…»

Промислова експлуатація рудника у значних обсягах розпочалася 6 травня 1901 року після завершення будівництва залізничної гілки від станції Жовті Води довжиною 9,86 версти. На той час кар’єр мав площу 2,45 десятини при найбільшій глибині 9 сажнів. Він був обладнаний паровим витягом руди потужністю 75 кінських сил. Також було два кінних барабани. Видобувна спроможність на початку – 10 млн. пудів на рік була доведена до 24 млн. пудів (384 тис. т.), що складало 6% видобутку Криворіжжя, – в ті часи це був значний показник. Кількість працюючих на рудниках не була постійною. Так, на руднику «Жовта Ріка» у 1901 році нараховувалося 60 особ, а у 1904 році – близько 100. Вони формувалися переважно з місцевих селян сіл Жовтого, Боголюбовки, Зеленого, Петрова, а також надходили рудокопи сезонники, вихідці з Катеринославської та інших губерній. Незважаючи на примітивну технологію, підприємство було прибутковим, оскільки руда залягала неглибоко. Неприйнятні житлово-побутові умови, низька заробітна платня рудокопів призводили до протестів. Початкова школа була відкрита у 1905 році. В ній працювало всього троє вчителів, які навчали 120 дітей.

З початком Першої світової війни значну кількість працівників мобілізували на фронт. У 1915 році видобуток руди знизився до 13,2 млн. пудів. Наступні буремні роки були вкрай тяжкими: кар’єри затопило водою, більшість шахтарів внаслідок зупинення робіт на кар’єрах повернулися до сільського господарства. Населення селища на той час складало близько 1000 чоловік.

У 1924 році кар’єри були об’єднані в одне підприємство – рудник «Жовта Ріка». Згодом він отримав електроенергію, з’явилася можливість механізувати роботи. Але це був тільки початок…

ДП «СхідГЗК»: доля, пов’язана з історією міста

Перші рудники дали початок розбудованій у роки до Другої світової війни шахті «Капітальна». Кожне нове покоління робило свій внесок у становлення інфраструктури населеного пункту. У 1940 році у селищі Жовта Ріка проживало 6,5 тис. людей, нараховувалося 25 вулиць, з’явився перший дерев’яний тротуар. Подальший розвиток селища відбувався у післявоєнні роки і був пов'язаний з відкриттям у 1946 році на двох невеликих рудниках Криворізького басейну – ім. Першого Травня та «Жовта Ріка» значних промислових запасів уранових руд у покладах магнітного залізняка. Країні для оборонної промисловості потрібен був уран. У 1948 році на шахті «Капітальна», окрім залізної, почали видобувати уранову руду. Будувалися шахти «Нова» і «Вільхівська».

У 1951 році був створений Східний гірничо-збагачувальний комбінат. Першим директором комбінату був призначений М.Н. Бондаренко. До 1960 року – період становлення уранового гірничо-збагачувального комбінату, розробки та впровадження найбільш передових технологій ведення гірничих робіт, будівництва великих нових шахт, гідрометалургійного і ремонтно-механічного заводів, теплоелектроцентралі, потужної бази будівельної індустрії. 

Разом із зростанням основного виробництва швидко зростало і майбутнє місто. І коли чисельність населення селища збільшилась до 30 тисяч осіб, 22 травня 1957 року вийшов Указ Президії Верховної Ради УРСР про перейменування селища міського типу Жовта Ріка на місто Жовті Води, яке було віднесене до міст обласного підпорядкування Дніпропетровської області. З цього періоду у місті почали будуватися мікрорайони з 5-ти та 9-ти поверховими будинками в комплексі з дитячими садками, школами, магазинами. 

1950–1980 роки ознаменувалися для м. Жовті Води потужним будівництвом житла, нових заводів, закладів соціально-культурної сфери, побуту та обслуговування. Вже у 1982 році у місті Жовті Води функціонувало вісім промислових підприємств, два лікарняних комплекси, два профілакторії, 25 дитячих садків, заміський дитячий табір, 14 шкіл, політехнікум, музична школа, філія проєктного інституту, фабрика штучного хутра, 40 магазинів, 16 їдалень, ресторан, два кінотеатри, Будинок побуту, автовокзал, міський вузол зв’язку, Державний банк, будівля виконкому, пам’ятники історії та культури, готелі і гуртожитки. Місто виникло зразу, і це привнесло особливості в міську забудову. Його східна частина являє єдиний архітектурний ансамбль. Головною планувальною віссю старої частини міста є бульвар Богдана Хмельницького. Архітектурною окрасою міста постав Палац культури, відкритий 6 листопада 1957 року.

Нині ДП «СхідГЗК», історія якого нерозривно пов’язана з історією міста, входить до десятки найбільших виробників урану, є єдиним в Україні та найбільшим у Європі підприємством, яке забезпечує видобуток уранової руди та виробництво концентрату природного урану. На підприємстві працюють понад сім тисяч осіб. Концентрат природного урану, вироблений ДП «Схід ГЗК», використовується для фабрикації свіжого ядерного палива та на сьогодні задовольняє потреби АЕС України на 30–35%. ДП «СхідГЗК» виробляє концентрат природного урану практично ядерної чистоти, що відповідає світовим стандартам, сірчану кислоту, продукцію машинобудування.

Підприємство здійснює свою виробничу діяльність у трьох областях: Кіровоградській, Дніпропетровській, Миколаївській. У сусідній Кіровоградській області ведеться видобуток уранової руди на трьох діючих шахтах: Інгульській, Смолінській, Новокостянтинівській. У місті Жовті Води розташований центральний офіс підприємства, а також більше двадцяти підрозділів ДП «СхідГЗК», які виконують різні виробничі завдання. Так, на гідрометалургійному заводі здійснюється переробка уранової руди, його сірчанокислотний цех виробляє сірчану кислоту, якість якої високо оцінюється не тільки в Україні, а й за кодоном. Допоміжні підрозділи забезпечують стабільну роботу основного виробництва. ДП «Схід ГЗК» є містоутворюючим для Жовтих Вод, головним платником податків до міського бюджету. ДП «СхідГЗК» активно співпрацює з різними міжнародними організаціями. Це – Міжнародне агентство з ядерної енергії (ІАЕА), Агентство з атомної енергії Організації екеномічного співробітнтцтва та розвитку (NEA/OECD), Всесвітньою ядерною асоціацією (WNA), Європейською асоціацією «FORATOM». Баготорічна співпраця у сферах поставок концентрату природного урану й обміну досвідом у сфері видобутку та переробки уранової руди пов’язує ДП «СхідГЗК» з компаніями та фірмами США, Німеччини, Канади, Франції, Казахстану, Росії, Китаю, Монголії, Австралії.

Творцями історії міста було не одне покоління жовтоводців. На цій землі люди народжувалися й жили, переживали революції та війни, із руїн піднімали виробництво, будували шахти, фабрики, заводи, будинки, школи та стадіони, заклади культури, садили сквери і відкривали пам’ятники. Зараз населення міста складає близько 45 тисяч осіб, працюють підприємства, виконком Жовтоводської міської ради шукає інвесторів для будівництва нових. Останнім часом навколо міста виросли неозорі ділянки сонячних панелей для виробництва електроенергії з екологічно безпечних джерел. Тож промисловий літопис Жовтих Вод продовжується і йде у ногу з часом. Хочеться вірити у світле майбутнє міста Жовті Води, не забувати його творців і берегти дух любові до рідного міста, непідвладний рокам.

Історичні фото з фондів Міського історичного музею ім. Ю. Пригожина

Фото сучасного міста: Офіційний сайт Жовтоводської міської ради. Про місто. Фотогалерея: http://zhv.gov.ua/pro-misto/fotogalereya/