Литвиненко Микола Іванович
Мелодія душі Миколи Івановича Литвиненка

Мелодія душі – це ті враження, 
під якими перебуває кожен, 
хто потрапив у полон краси.
                                                Анатолій Шкляр 

Микола Іванович Литвиненко – найліричніший поет нашої шахтарської землі. Кожен його вірш – це перлина. І кожна перлина зібрана у намиста – поетичні збірки, прочитав які, розумієш, що Життя це – Віра, це – Надія, це – Любов!

Біографія

Микола Іванович Литвиненко народився 6 грудня 1938 року в мальовничому селі Мокіївка Роменського району Сумської області. Дитинство у нього було важким, у дев’ятирічному віці він втратив матір. Миколку виховував батько Іван Павлович, прищеплюючи синові все добре, світле та найкраще. 

Після закінчення восьми класів сільської школи Микола вступив до Конотопського училища механізації та сільського господарства, отримавши по закінченню спеціальність «Тракторист широкого профілю». Одразу після училища була служба в армії. З поверненням зі служби до юнака прийшло кохання – на танцювальному майданчику він познайомився із чудовою жінкою Зінаїдою Криловою, яка стала для Миколи яскравим світом і сенсом його життя. 10 лютого 1961 року Микола та Зінаїда одружилися. Згодом народився син Павло – майбутній льотчик цивільної авіації, якому судилося літати по всьому Радянському Союзу, а також працювати на судах Об’єднаних Арабських Еміратів та Ірану.

Одружившись, Микола зрозумів, що отриманої освіти недостатньо і треба вчитися далі. В 1963 році в м. Ромни він закінчив вечірню школу №2, і тоді ж молода сім’я переїхала до м. Макіївка Донецької області, де Микола вступив на подальше навчання в Донецьке медичне училище, яке успішно закінчив через чотири роки. У 1967 році Микола Іванович зі своєю сім’єю їде до с. Шумихинське Пермської області, куди його направили для роботи в гірничо-рятувальному загоні й де він працював помічником командира взводу, а за сумісництвом – фельдшером на «швидкій допомозі».

Але доленосним для поета став переїзд до м. Тернівка в 1973 році. Два роки Микола працював у воєнізованій гірничо-рятувальній частині, а потім перейшов до шахти «Самарська», де пропрацював 26 років  і звідки вийшов на пенсію.

У 2013 році трапляється непоправне – пішла з життя дружина Зінаїда Олександрівна, з якою Микола Іванович прожив у щасливому шлюбі 51 рік. Це нестерпне горе, жахливий біль, пережити який допомогла та й продовжує допомагати тільки творчість, тільки поезія. Це – те єдине, що відволікає від похмурих думок і проблем і не дає відчувати себе самотнім.

Творча діяльність

Твої рядки – безмежні струми!
Веселкою ярить ефір!
Свої чуття і свої думи
Кладеш на душу і папір. 
                                                С. Трофімов 

 Писати вірші Микола Іванович почав ще зі школи. Був членом літературної студії, друкувався в «Радянській Донеччині». Після переїзду до Тернівки почав друкувати книжки. Микола Іванович – автор дев’яти збірок. Серед них «Вічне джерело» (2002), «Мелодія душі» (2011), «Квітка папороті» (2014), «Рух життя» (2015), «Золотаві барви» (2015), «Таємні броди» (2016), «Оберіг» (2017), «Опорний рух» (2017) і «Жива субстанція» (2018).

Але збірка «Вічне джерело» найбільш цінна, мабуть тому що вона перша! Непримітна тоненька книжечка, але скільки любові, ніжності, доброти в цих віршах! Це рядки про дитинство та матір, любові якої так не вистачало поетові протягом життя, про природні явища та людську сутність. Створюється враження, що весь навколишній світ зійшовся в одній збірці. 

«Вірші Миколи Литвиненка несуть у собі своєрідний філософський струмінь, коли автор прагне роздивитися зусібіч, осмислити кожен предмет, кожен прояв всеосяжного світу», – висловився член Національної спілки письменників України Анатолій Шкляр. 

Оригінальність поезії Миколи Литвиненка полягає в деталізації. Автор підмічає дрібниці, які надають віршам тієї самої чарівності, ніжності та краси: 

Уся краса життя – вона з води,
З молекул тайн, і це – непереможно…

Микола Іванович – чудова, світла, чиста людина. І ця чистота проходить крізь усю творчість поета. Його вірші, як «вічне джерело», з якого п’єш і не можеш напитися. Вони яскраві, прозорі, різноманітні, близькі й рідні, мудрі й відверті. 

У 2016 році Миколу Литвиненка прийняли до Національної спілки письменників України. Це стало видатною подією як для автора, для творчого клубу «Фенікс», членом якого поет є багато років, так і для всієї спільноти творчого та яскравого міста Тернівки.

У 2018 році Микола Литвиненко взяв участь у ІІІ обласному патріотичному літературному конкурсі ім. В. Підмогильного, в номінації «Поезія» посів III місце. Його вірші будуть опубліковані в альманасі «Степова Еллада». 

6 грудня 2018 року Миколі Івановичу виповнилося 80 років. 9 грудня при Тернівській міській бібліотеці для дорослих відбувся святковий вечір на честь ювіляра. Почесними гостями заходу були начальник відділу культури міста Олена Підгорна, голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Володимир Луценко та член спілки Анатолій Шкляр. Свої привітання дарували ювілярові хор «Червона калина», поети творчого клубу «Фенікс», танцювальна студія «Восток», поетеса й бард Леся Чайка та інші. Це дійсно було свято Поезії, Добра та Любові, безмежних щирих почуттів і великого народного визнання творчості поета Миколи Литвиненка!