Ленда Людмила Іванівна
Людмила Ленда – людина, закохана в історію своєї землі

І слово її, і пісня сповнені любові до рідного краю і чудових людей. Це – про Людмилу Іванівну Ленду з Василівки-на-Дніпрі. Коли далекого 1973 року їй, юній випускниці факультету романо-германської філології Грозненського університету, викладачці французької та німецької мов за фахом, запропонували 5 шкіл району на вибір, вона обрала (як тоді гадалось, на один лише рік), Василівку, саме тому, що «на Дніпрі». Лише багато років по тому зрозуміла, що вибір той був покликом крові, адже на правому березі Дніпра, у старовинному козацькому селі Дзвонецьке-на-Дніпрі Солонянського району споконвіку жили її діди-прадіди, звідси родом її мама. То ж гостювання у дідуся з бабусею, хата яких стояла на височезнному скелястому березі над самісіньким Дніпром, було для неї завжди святом. З дитячих літ пам’ятала, як завмирало серце від захвату та зачарування величчю і красою могутньої ріки, від запаморочливих пахощів повітря, напоєного ароматом польових трав. Тут, під Дніпровими водами, після зведення Дніпрогесу у 1932 році, дрімав найспокійніший і найкрасивіший Дніпровськй поріг, голос якого – мелодійний дзвін – до затоплення було чутно з берега, і який за описом лікаря-емігранта С. Вербова, нагадував величезне безкрає пінисте поле, всіяне вістрями підводних скель. Велетенські вали борознили його в різних напрямках, перекочувались через скелі, піднімали високо над водою фонтани струменів води і бризок. У призахідному сонці все поле іскрилось, горіло, переливалося всіма кольорами веселки!

А у сусідньому славетному с. Микільське-на-Дніпрі Солонянського р-ну наднайвідомішим, найбільшим і найгрізнішим порогом Ненаситцем (Ревучим, Ревуном, Дідом, Ненаситним, Ненажерою, Розбійником), розбурханою стихією якого і неймовірної краси заходом сонця над ним, приїздили милуватися з усієї Європи, якого оспівав і увічнив у своєму «Заповіті» та в «Реве та стогне» («Причинна») Тарас Шевченко, Людмила і народилася. Через кілька місяців сім’я переїхала до Дніпропетровська, а до школи дівчинка вже пішла у селищі Іларіоновому. Мине багато-багато років перш ніж вона, віднайшовши свою правильну стежину в житті, зацікавиться історією лівобережної Василівки-на-Дніпрі (а це якраз навпроти Микільського-на-Дніпрі і, як виявилося, перше поселення людини епохи палеоліту в Дніпропетровській області, бо люди жили в цій місцевості ще 100 тисяч (!) років тому), у якій і пропрацювала багато років учителькою, заступницею директора з навчальної роботи, директоркою, відкриє для себе  та інших, на жаль, забуту історію порогів і пишатиметься записом у паспорті про місце свого народження! Навіть пропрацювавши кілька років у чудовому колективі Шахтарської школи, знову повернулася до Василівки, вочевидь, на поклик Ненаситця, який відкрив саме їй свої таємниці та щедро обдарував талантами і спілкуванням із цікавими людьми, які самі її тут знаходили. Вона вірить у дива, які, дійсно, часто з нею трапляються.

Пані Людмила не уявляє свого життя без книжки, постійно слідкує за літературними новинками і є однією з найактивніших відвідувачок бібліотеки. До того ж переконана, що книжки, як живі істоти, самі обирають читача, а той, хто перестає читати, перестає мислити! Саме книжки їй і підказали, що всім відома у селі «Панська гора» – насправді є курганом, зареєстрованим під власним номером у історичному музеї, в чому й переконувала роками місцевих скептиків. Пізніші дослідження, глибоке знання творчості та біографії Тараса Шевченка і привели її до розгадки таємниці кургану – саме на нього вказував у своєму «Заповіті» Кобзар! Про це ще 31 серпня 2010 року в обласній газеті «Зоря» була надрукована велика її стаття «Де ревів Ревучий. Тарас Шевченко мріяв лежати у нашій землі?», яка набула широкого розголосу. До речі, зараз можна переглянути на Ютубі дуже цікавий фільм Хранителя курганів Олександра Кликавки «Невиконаний заповіт Т.Г. Шевченка» – серйозне наукове дослідження, яке він зробив десятьма роками пізніше і яке привело автора саме до нашого кургану! Фільм з’явився у листопаді 2020, і отримав нагороду від міжнародного фонду «Шевченко об’єднує народи», який нараховує 20 країн і заснований Народною артисткою України Галиною Яблонською. 

Як творчо обдарована людина пані Ленда не лише бере участь у всіх заходах бібліотеки та місцевого Будинку культури, але часто є ініціаторкою їх проведення. Ось як, наприклад, презентація книжки, створеної інтелігенцією району до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, до написання якої теж долучилась, як і до написання інших книжок цього автора; відзначення річниці народження академіка Яворницького, де вона прочитала цікаву лекцію про Дмитра Івановича; зустріч із поетесою і письменницею З. Грушко-Колінько – презентація її книжки «Побратими»; знайомство з творчістю Валер’яна Підмогильного і колективне читання його оповідання «Син»; Шевченківські читання; зустріч із творчим подружжям Дериглазових; засідання жіночого клубу «Берегиня» «Унікальні випадки людської доброти» тощо. Раніше з її ініціативи відбулася зустріч школярів із поетесою Дорою Калиновою тощо.

А ось знайомство із поетичним доробком Кіма Бея, артиста за освітою, композитора, поета-пісняра, нащадка корифеїв української сцени по крові, високо шанованого керівником хору ім. Верьовки академіком А. Авдієвським (включав пісні Кіма Олександровича до репертуару хору) – наскільки вразило її геніальністю автора, що вона почала одразу бачити мелодію у віршах, які зачіпали душу і відтак написала понад два з половиною десятки пісень. Вони переважно на слова місцевих авторів: Кіма Бея – «Україна» («Щасти тобі, мати-земля»), «Вшануймо свого Кобзаря»; З. Грушко-Колінько – «Лист», «Не відпускай!»; Л. Дем’яненко «Берегині Слова З. Грушко-Колінько», «Нас не здолати!»; І. Гусарова – «Рушник»; Л. Жук – «Дві зорі»; В. Крищенка (Київ) – «Доброта», М. Ярової (Гола Пристань, Херсонщина) – «Наш Стяг»; професора К. Дуба (м. Дніпро) – «Материнська любов-зоряниця» тощо. То ж саме Людмила Ленда ініціювала присвоєння Кіму Бею звання почесного громадянина Синельниківського району і зробила все, щоб встигнути ще за життя подякувати Маестро за безкорисливе служіння Україні та пісні: писала характеристики, переконувала, їздила на засідання комісії та  районної сесії. І коли все вдалося – була такою ж щасливою, як і вдячне подружжя Беїв.

Аранжування всіх її пісень зроблено талановитим синельниківським музикантом Сергієм Чуєшовим, виконавці також місцеві: І. Паламарчук, В. Фоменко, П. Чорний, (с. Михайлівка), О. Жук (Василівка-на-Дніпрі). Примітно, що саме Людмила Іванівна доклала зусиль до перейменування вулиці Петровського на вулицю Яворницького, адже тут, над любим його серцю порогом Ненаситцем-Ревучим витає душа Козацького батька!

Пані Ленда – активна дописувачка різних газет. «Берег надій»: «Доля-доленька», «Слово зуміє серця поєднати», «Найяскравіша зірка Січеславщини з Шевченкового сузір’я безсмертних» (про Д. Яворницького), «Де ревів Ревучий», «Різдвяний диво-дарунок від Валентина Василенка», «Беєва пісня сягає небес», «Браво, Маестро!», «Берегиня сільського Храму мудрості», «Тест на українськість», «Січеславець – звучить гордо!», «Де любов – там цвіте доброта», «Талановита людина великої душі», «І сміх, і гріх із присмаком бузини», «Життєлюб і романтик», «Відкритий урок доброти і любові Івана Гусарова», «Напишу віршовану картину», цикл статей, присвячених творчості З. Грушко-Колінько: «Жінка Степу», «В гостях у Жінки Степу», «Подарунок від Чарівниці Слова», «Волонтерство – це стан душі», «Людина – як диво» тощо.

Газета «Тронка» (м. Гола Пристань, Херсонщина): «Дивоцвіт казок Валентини Бритік», «Живе під розкритим небом», «Та, що причащає мудрістю, добром та патріотизмом», «Безцінний подарунок рідному місту» тощо.

Газета «Слово Просвіти»: «Прилітала до порогу Ненаситця Степова Орлиця», «Працюй, працюй, не задивляючись уперед і не озираючись назад» (про творчість заслуженого журналіста України, письменника і краєзнавця Миколи Чабана, на яку прийшли безліч схвальних відгуків: від професора Києво-Могилянської академії, доктора історичних наук Юрія Мицика, професорки Варшавського університету, доктора філології, нашої землячки (!) Валентини Соболь, академіка Миколи Мушинки із Словенії, нагородженого до 85-річчя орденом Ярослава Мудрого і його дружини пані Магди, Юрія Писаренка, канд. іст. наук (Київ), Леоніда Добрянського, канд. географічних наук (Київ), Галини Хмель-Дунай, канд. біологічних наук (Дніпро), Світлани Туг (США, м. Детройт), канд. хім. наук, колишня секретар Товариства вчених (м. Дніпро) та інших).

Газета «Вперед» №32 (9328) від 14 серпня 2021 р. (сел. Солоне) – «Подвижниця й художниця» (про очільницю музею козака Микити Коржа в с. Сурсько-Михайлівка Наталю Семенову, з якою приятелює кілька років, регулярно відвідуючи «живий» музей).

А ще одне цікаве захоплення Людмили Іванівни – проведення екскурсій ріднокраєм. Слухати й не переслухати, так цікаво цілими годинами вона може розповідати про Василівку. Словом, весь спосіб життя цієї харизматичної особистості є яскравим доказом того, що колишніх учителів не буває! Вона безкорисливо служить «рідному народові і на пожиток краю, який тобі дорогий». 

У власній бібліотеці пані Людмила має книжки, подаровані В. Василенком, Д. Калиновою, Л. Степовичкою, К. Беєм, М. Чабаном, І. Гусаровим, В. Деріглазовим,  Грушко-Колінько (все написане Зінаїдою Дем’янівною), М. Яровою, В. Бритік.

А ось яке віршоване привітання Івана Гусарова було надруковане в газеті «Берег надій» за 9.09.2021 р. до дня народження Людмили Ленди:

Звідки ти така взялася?» – запитати хочу я.
Незалежна, горда, славна україночка з Дніпра.
Ти прийшла з степів козацьких, де росте ковил-трава,
І як справжняя козачка, ти смілива й бойова.
Тебе сонечко вітало, вітер слав стрімкий привіт.
Трави ніжно шепотіли: «Ти козацький родовід».
А ти сяєш, як те сонце, в душі в тебе водограй,
Бо козацьке Подніпров’я – це для тебе земний рай.
То ж живи й працюй на славу українського народу.
Українка ти від Бога і козацького ти роду!