Смородіна Людмила Геннадіївна
Людмила Смородіна – діамант з Криворіжжя

Мрії дитинства

Актор – це месія,
а місія в тому, 
що те, що посіяв 
крізь радість і втому, 
збираєш потому. 
                     С. Губерначук

Театр починається з вішалки, а талант – з дитинства. Якими вуличками ходити, який краєвид спостерігати з вікна щоранку, яку землю вважати рідною. Місцеві легенди та приказки, пісні й історії, степи і пагорби. Ці всі деталі відбиваються в кожному з нас, але для людини творчої професії вони мають вирішальну роль. Без сумніву можна сказати: Криворіжжя виплекало багато діамантів, серед яких гідно сяє Людмила Смородіна, актриса театру і кіно, народна артистка України. 

Професійний аналіз творчості актриси залишимо театро- та кінознавцям, а ми, як захоплені шанувальники таланту, просто ближче познайомимося з життям улюбленої акторки.

Народилася майбутня прима української сцени 7 серпня 1957 року в Кривому Розі. Сім’я мешкала в районі Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату. Батьки Людмили Геннадіївни, прості люди, завжди підтримували її та пишалися нею. «У мене все без прикрас: я із Кривого Рогу, народилася в сім’ї робітників, моя мама багато років пропрацювала кулінаром – готувала у ресторані весільні торти. Коли мене в три роки запитали: «Ким ти будеш?» (за розповідями рідних), я сказала: «Актрисою!». Батьки злякалися і більше це питання не ставили. А я раз сказала і більше не змінювала свого рішення ніколи! Жодних театральних шкіл не відвідувала, оскільки всі гуртки були вечірніми, а мені ввечері гуляти не дозволяли. Ходити в театральну студію почала тільки в дев’ятому класі, удвох із подружкою. Придивлялася: чи зможу, чи сподобається? Серйозно «захворіла» на це після фільму «Молода гвардія», дуже хотілося зіграти Любку Шевцову», – казала актриса в интерв’ю.

Навчалася в середній школі  № 82. Керуючись своєю мрією, у 1974 році стала студенткою Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, який з успіхом закінчила у 1978 році. З 1 серпня цього ж року понині працює в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві. Як зізнавалась Людмила Геннадіївна, «дуже люблю свій театр та акторів, які в ньому працюють. Навіть самій не віриться, що майже 40 років, як я пов’язала свою творчу долю із цим коллективом». 

На театральній сцені

Прима театру завжди була улюбленицею Богдана Ступки та Сергія Данченка, і сама дуже щиро та тепло згадує своїх наставників, партнерів і режисерів з якими довелося працювати на театральній сцені та в кіно – викладача із Театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого Володимира Примака, режисерів Сергія Данченка, Володимира Опанасенка, Валентина Козьменко-Делінде, Роберта Стуруа, Юрія Одинокого, акторів Богдана Ступку, Леся Задніпровського, Юлію Ткаченко та інших.

Народна артистка України володіє непересічними пластичними і вокальними данними, в неї дуже цікавий та індивідуальний тембр голосу. Коли артистка сміється в театрі, всі точно знають, що це сміється саме Смородіна. Її сміх не сплутати з жодним сміхом! Глядач, навіть якщо, раптом не впізнав, або засумнівався, чи Смородіна це, чи ні, одразу пізнає її за голосом і за дзвінким сміхом. Ці грані таланту в повній мірі проявились в музичних виставах «Енеїда» Івана Котляревського (Венера), «Едіт Піаф, або Життя в кредит» Ю. Рибчинського (Біла Леді), «Біла ворона» Геннадія Татарченка та Юрія Рибчинського (Столітня війна). 

Загальновідомо, що артисти, коли працюють над роллю, майже вживаються у неї та повністю відчувають себе тим персонажем, над яким працюють. Одного року, коли проходили репетиції вистави «Едіт Піаф, або Життя в Кредит», Людмила Смородіна працювала над образом Білої Леді (смерть). Артистка не просто працювала, вживалась у цю роль, вона почала розмовляти зі своїм персонажем, почувати себе Білою Леді, в голові крутилися різні образи, характери… Пізніше, коли почалися прогони вистави й артистці потрібно було виходити на сцену, вона не змогла. Персонаж просто не пускав її грати і все... Артистка мучилась, що таке відбувається, чому не може вийти, що не пускає її?  Вирішила піти до церкви. Святий отець благословив артистку на роботу і сказав: «У вас дуже непростий персонаж. Тому ви, як будете починати працювати, просіть у Бога вибачення, за те, що будете грати таку роль, перехрестіться і виходьте на сцену. І все буде добре». Так і почала робити Людмила, як казав священник. Ось уже 8 років вистава іде з фієричним успіхом, глядачі у захваті. 

Актор перевтілююючись в героя вистави, перебирає на себе його характер, манеру говорити, рухатись, одягатись. Або не одягатися, як це сталося з втіленням образу Гелли у виставі «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим. Як згадувала Людмила Геннадіївна, костюмерка не змогла запропонувати їй відповідного костюма «і я вирішила, що зроблю подарунок чоловікам – вийду на сцену красива і гола... І я досягла мети – моя роль запам’яталася, був фурор! Хостікоєв, який грав Воланда, кинув за лаштунки канделябр, щоб заспокоїти акторів, що стояли там. Публіка у театрі просто не вірила своїм очам. Думали, що я у балетному трико. Я йшла сценою, як кішка, щоб не ворухнулися груди. Правда, я завдала тону на все тіло, і це надавало мені відчуття одягненості, так що я не хвилювалася ... Але скільки потім актрис грали цю роль, ніхто не наважився так перевтілитися. Моя Гелла залишилася легендою».

Акторська робота дуже тяжка: запам’ятати сотні сторінок тексту, завжди їх тримати в пам’яті. У моменти хвилювання, або не зовсім гарного самопочуття чи, коли у залі дзвонить телефон надзвичайно важко зосередитися і пам’ятати текст. Якось на гастролях театру у Чернівцях з виставою «Великі комбінатори», де Людмила грала Мадам Грицацуєву, актриса читає вірші й раптом забуває їх! Треба було бачити очі партнера (Олександр Задніпровський), коли Смородіна продовжувала вірші у власному поетично складеному тексті. Глядач нічого не помітив, але це було смішно і екстремально водночас. Звісно, це лише випадки, але актори також люди, які мають право на помилку.

Різні характери, різні образи. Руда Єлизавета та білява Марія Стюарт. Вистава «Віват, Королево!», яка здійснила фурор на сцені театру ім. І. Франка. Ще жодній актрисі в історії українського театру не вдавалося грати одночасно дві головні ролі з переодяганнями в одній виставі! Близько 18 переодягань протягом 2,5 годин вистави. Артистка мала за секунди не просто змінити костюм, а й перевтілитись з однієї жінки в іншу. 

Якось під час гастролей, коли всі артисти вийшли на поклон (Смородіна завжди виходила в образі Марії Стюарт), Богдана Ступку запитали: «А чому не вийшла на поклон Єлизавета?». Богдан Сільвестрович відповів: «Єлизавета не вийшла, тому що Марію і Єлизавету грає одна артистка – Смородіна!!!». Глядач був здивований, тому що, всі були впевнені, що грають дві артистки. Тільки якась маленька дівчинка помітила, що Людмила Смородіна не встигла переодягнути взуття і сказала: «А я знаю, що це одна і та сама артистка». «Як?», – запитали її. «А вона вийшла в тих самих черевичках».

Це було чудо, а не вистава. На жаль… вона знята з репертуару театру, але артистка дивує іншими не менш цікавими ролями та заряджає своїм позитивним сміхом весь театр вже більше 40 років.

Кіно

Талант Людмили Геннадіївни Смородіної не обмежується лише театральною сценою – в її акторському доробку вже чимало кіноролей. Почавши зніматися з 1977 року, знаковою роллю в своїй кар’єрі акторка вважає роль Інгігерди в історичній картині «Ярослав Мудрий» (1981). Критика зустріла цю роботу неоднозначно. Актриса згадувала: «Знялася в головній ролі у фільмі «Ярослав Мудрий» і твердо повірила, що мене тут же почнуть рвати на частини, що жоден фільм без Людмили Смородіної відтепер не обійдеться. Уявіть собі жах, коли в пресі саме мою роботу страшенно розкритикували. Звинуватили навіть у холодності героїні, хоча дружина Ярослава була зі Швеції, відповідно, холодна як лід... Я її такою й створювала... Після хльосткої, жорстокої, нещадної критики пропозицій зніматися не надходило... Це дуже страшно і боляче – чекати на дзвінки, які не лунають...». На щастя вдячних глядачів, кінокар’єра Людмили Смородіної успішно продовжується, і вона вже втілилась у численних різнопланових і різнохарактерних героїнь. Найулюбленішими роботами акторка вважає роль Сніжинки в картині Олега Бійми «Черна пантера та білий ведмідь» і Маші у фільмі Романа Балаяна «Два місяця, три сонця». 

Творчий доробок актриси відзнений нагородами та званнями: заслужена артистка України (1997), Почесний знак Міністерства культури і мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2005), Народна артистка України (2007), Почесна грамота Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом» (2010), премія «Київська пектораль» за виконання ролі Валентини Валентинівни у виставі «Гімн демократичної молоді» С. Жадана в номінації «Краща жіноча роль другого плану» (2011), орден княгині Ольги III ступеня (2015), орден королеви Анни «Честь Вітчизни» (2015). У 2018 році Людмила Смородіна відвідала Каннський кінофестиваль з творчою групою кінострічки «Донбас» (режисер Сергій Лозниця), яка отримала нагороду в номінації «Особливий Погляд».

Актриса радо ділиться творчим досвідом та професійними знахідками як доцент кафедри театрального мистецтва, художній керівник акторської майстерні Київського міжнародного університету, викладачка з акторської майстерності у Вокальній академії Олександра Пономарьова. Та нагадує своє життєве кредо, яке не змінювала з дитинства – це слова Дон Кіхота з роману Сервантеса:

Я иду, даже если не вижу пути.
Я не знаю, куда я приду.
Я иду, ибо кто-нибудь должен идти
За всех и себе на беду!

Фото з сайту: 
https://day.kyiv.ua/ru/article/kultura/benefis-popurri
http://ilkiv-viktoria.blogspot.com/2018/01/blog-post_18.html