Яцура Людмила Олександрівна
Людмила Яцура: «Твоя я пташка, Межова!»

Про цей край можна сказати: «У межівського роду нема переводу», бо багата вона на  таких талановитих письменників як Тетяна Сулима, Василь Мисик, Аркадій Казка, Григір Мельник, Віктор Іванисенко, Яким Давиденко, Іван Тараненко, Сава Божко, Іван Костиря та інші.

Серед розмаїття сучасних поетів краю вирізняється поезія місцевої поетеси Людмили Яцури, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині. Через поезію Людмила Олександрівна передає власне глибоке відчуття життєвих колізій, через призму народних звичаїв, традицій, переконань. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість поезій, адже авторка відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду. Вона справжня поетка-патріотка з активною життєвою позицією, активна фейсбукчанка, має свій сайт, несе людям свою поезію віри, добра, людяності, любові до свого краю, України, до людей.

Народилася Людмила Олександрівна 16 січня 1959 року в селі Межова Межівського району Дніпропетровської області. Батько – Білоус Олександр Петрович працював художником у художньо-оформлювальній майстерні, мати – Катерина Захарівна – Заслужений вчитель України. Дитячі та шкільні роки Людмили минули на Межівщині. У 1976 році закінчила Межівську середню школу № 1.

Закінчила Дніпропетровське базове медичне училище в 1978 році. Працювала в Межівській центральній лікарні медсестрою, лаборантом. В 1985 році закінчила Дніпропетровський державний університет за спеціальністю біолог, викладач біології, хімії. Працювала в Межівській середній школі №1 та в Межівському аграрному ліцеї вчителем, заcтупником директора з виховної роботи. Має звання «Вчитель-методист». Заміжня. Мати двох синів. Поезією захоплюється з дитинства. Друкувалася на сторінках районної газети «Червона зірка».

Творчий доробок Людмили Яцури складає не одну збірку поезій: «Енергія життя» (2008), «Дощик сонячний» (2008), «Рушник любові» (2009), «Жити добрим» (2009), «Вітерець новорічний» (2009), «Абетки лікарських рослин» (2011), «Встречая луч рассвета» (2011), «Выбирая свой путь» (2011), «Дівчинка-весна» (2012), «Дві чаклунки – дві руки» (2014),  методичкий посібник  з масажу дітям першого року життя, «Калини предзвін» (2015)  та інші. Дипломант конкурсу мистецького порталу «Жінка-Українка» за кращий твір у конкурсі нарисів «Жінка в історії».

Вірші поетеси увійшли до колективних збірок, зокрема до збірки «Материнська молитва. Українки – героям Майдану» 2014 р., «Небесна сотня», «Осінь у камуфляжі», вісника міжнародного конкурсу на кращий поетичний твір до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка «Чатує в століттях Чернеча гора» 2014, літературних альманахах «Сила почуттів» 2015 р., «Мати» 2015 р., подарункового збірника поезій воїнам-захисникам України, українським волонтерам, жертводавцям та меценатам «Воїнам світла», збірник поетичних присвят Надії Савченко від поетичної сотні «Живи, Надіє!». Людмила Олександрівна – часта гостя на різноманітних культурно-мистецьких заходах, незмінний член журі літературних конкурсів. У 2009 р. – взяла участь у міжнародному конкурсі «Золотая строфа», поезії «Цвет любви», «Все  завьюжено, запорошено…», «Надежда» ввійшли до альманаху  «Золотая строфа-2009» (выпуск №2).

Перемогла у конкурсі «Лучший стишок о фервексе», який проводила компанія Delta Medical, (вірш «Друг фервекс»).

Нині займається творчою роботою. Завжди оточує себе красою, гарно вишиває, малює, в’яже, займається квітникарством, кухнею, гарно співає і дарує всім чудові вірші. Її сестра художниця Евгенія Лебедєва допомагає їй в оформленні поетичних збірок, створює малюнки.  Кредо поетки:

Два кредо у житті я маю:
Коли свічу я іншим, то сама згораю.
Ця мудра істина стара,
І клятву Гіпократа я колись дала.
А ще, що «треба жити кожним днем,
І не чекать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».

«Плету вінок з найкращих слів моєму краю»

Патріотична поезія Людмили Яцури на часі, кожного дня у ФБ створює актуальні вірші, дописи, вболіває за ті події, які відбуваються в Україні. Вона присвятила вірші героям Небесної Сотні, людям на Майдані, воїнам, які боронить нашу країну. Вірші Людмили Яцури – це найсвятіше, що вийшло із самої душі, сокровенне і натхненне. Десятки років вона займається віршуванням і як результат сотні поезій прикрашають творчий доробок нашої поетки.

На трьох китах тримається Вкраїна –
Любові, Честі і Добра.
Ця батьківська земля – єдина,
Її початок із села.

І так тепло про свій край, в якому вона народилася і зросла, ця любов живить її душу, додає силу хвилини важких випробувань. Багато віршів Людмила Олександрівна присвятила своєму краю, рідній стороні.

Степова перлина – рідна Межівщина,
Козацькому роду вірна сторона,
Пригорну до серця, наче цвіт калини,
Поцілунком трону небо край села.

***

Плету вінок з найкращих слів моєму краю,
Де вишень цвіт і степу дух в мені.
Дніпропетровщино! Тебе я славлю,
Молюся, щоб було добро тобі.

Її проза не гірша за поезію, як тепло пише Людмила Яцура про Україну: «Моя чорнобривцево-любисткова земле, рушникова доле моя, уквітчана діамантами-росами, вмита срібними нитками дощів, зігріта ласкою ніжного сонечка! Ти даруєш мені рожеві світанки і веселкові мости, які вселяють у душу світлу соняшниково-медову радість і дарують пшеничне добро, ти даруєш споришеві стежки і ромашкові дороги чебрецево-волошкового літа і м’ятно-яблуневої осені, а ще оту непідробну гордість за те, що я тут народилася і живу. Я вдячна тобі, рідна моя, земле! Цей степовий вітер, в хвилях якого я купаюсь, приносить наспіви і глибокі роздуми про життя нашого славного козацького краю, а вишневий цвіт розказує про найбагатший твій скарб, про долі людські, калинові віти та маки червоні дарують пам’ять роду нашого, мови нашої барвистої, солов’їної! Україно моя! Ти – єдина! І я тобі вірна! Квітни! Ніколи не пізнавай сорому і болю, бо вони тяжкі, як градобій. А я бажаю тобі добра!»

«Слово про Україну»

Призначення поета пані Людмила вбачає в тому, щоб дбати свою мову, прославляти словом життя:

Поет!.. Поет плекає нашу мову,
Різьбяр по кришталю,
Де кожна грань це – слово...
Яка безмірна глибина!..
Який політ, що вище верховіття!..
Життя у слові ожива,
Читаючи думок століття.
Примножити і зберегти,
Прославити і відновити,
Ще – подбати…

І про велич української мови, де втілена пращурів свобода:

Неначе перлів розсипи намиста,
Вона красива, мелодійна, чиста.
Як жайвір у весняному польоті
Дзвенить вона…
Як ніжний дотик хвиль
В морському гроті
І вітру подих степового.
А ще в ній – солов’їний спів,
Що лине із лісів, гаїв,
Мелодія невтомних бджіл,
Де яблуневий сад,
А надвечірок – хор цикад.
Звертання поколінь –
Це: «мамо», « тату…»
Й калини шепіт біля хати…

Л.О. Яцурі властиве виняткове «багатоголосся» – ліричний багатогранний образ авторського «Я» свідомої інтелігентної українки, перейнятої утвердженням вищих ідеалів. Вона вміє торкатися душі кожного без всякого пафосу. Поетеса, намагаючись осмислити сенс буття, сприймає його таким, яким воно є: чарівним і потаємним, іноді жорстоким і не завжди справедливим. Свій сенс життя вбачає в тому, щоб:

В собі пізнай ти Бога, і покайся…
Надійся і люби, живи і мрій.
Зроби сьогодні краще, ніж учора,
Ростить в душі добро спіши.
Це – сенс твого життя людського,
Твоя це екологія душі.

Людмила Олександрівна завжди поруч подій, що відбуваються в Україні. Маючи свою точку зору, вона завжди її відстоює у поезіях. Чернюк С.Л., кандидат філологічних наук, говорить: «У віршах-закликах Людмили Яцури «Не допустіть, сини, щоб Ваша мама…», «Хіба вбивають за любов…» переважає традиційне віршування, народницька поетика й так само наявні алюзії до актуальних політичних подій».

При кожній нагоді Людмила Яцура висловлює свою любов до України:

Заплелись туго коси Вкраїни покосами,
А в очах її добрих – озер глибина…
Вона вмита дощами й сріблястими росами,
А в медових вустах віків таїна.

Або:

О, Україно! Земле! Моя мати!
Велична в пісні, славі і бою,
Живи, щоб долю світлу не втрачати,
Щоб зберегти історію свою.

Лунає тривога за долю Батьківщини, зважаючи на ті події останнього часу, які стали для неї новим випробуванням. Як вийде з цього вихору країна? Скільки ще життів доведеться віддати бійцям Збройних Сил, аби настали мир і благодать? Над цими питаннями теж роздумує поетка:

Хай земля буде чиста,
Омита від шквалу і бруду…
Щоб пишалися щиро,
Говорили про неї усюди,
Бо земля – Україна –
Найкраще у світі ім’я.

Аби так сталося, кожному синові, кожній доньці України потрібно стати на таку позицію, яка не дозволить збитись з правильного шляху, заблукати в сумнівних бажаннях, тим більше, – не зрадити майбутнє рідної землі:

Чи проснуться у серці досвітні вогні?..
Чи впадуть ці сумнівні тумани?..
А чи вистачить сили зізнатись собі,
Що у цьому житті заблукали?
І далі, ще різкіше і вимогливіше:
Де ж ваше слово, наші генерали?
Права народу захищати вам,
Вставайте ви, як козаки вставали,
Не продавайте землю ворогам…

Серед багатьох тем і підтем не губиться точка зору авторки. Наприклад, у вірші «Я хочу подивитись в очі Богу»:

Не можу я на потім відкладати
Все, що не зроблено на світі цім.
Я хочу часточку себе віддати
Тим, кому потрібна я, а втім,
Не спокою чекаю, не прощення
За всі роки бурхливого життя,
А лише пам’яті й благословення –
Зробити кращим наше майбуття.

І коли вже емоції досягли, очевидно, крайньої межі, народились щемно-проникливі рядки вірша «Тримаю прапор»:

Тримаю прапор!
Він – серця факел!
А в ньому сила,
Життя країни.
А в ньому кроки,
У нього віра,
Щоб посміхнулась
Нова Вкраїна.

Патріотизм для Людмили Яцури – полум’яна віра у добро та справедливість, опора у найтрагічніші моменти життя країни й суспільства. Людмила Олександрівна – волонтерка, словом і ділом допомагає військовим у шпиталях і реабілітаційному центрі. Поетку до глибини душі схвилювала загибель Героїв-земляків, як і сьогоднішня війна в Україні. Тому багато поетичних рядків на військову тематику увійшли до збірок поезії «Оберіг для бійця», «Воїнам світла», «Материнська молитва». А сьогодні у соцмережі у ФБ пані Людмила своїми віршами намагається достукатися до кожного українця, розповідаючи сьогоднішні реалії війни.

Земле! Зірко зачарована! Загадко! Згорьована... зболена...
Zайди зранку забрели зухвало,
Zлодіям зовсім землі замало,
Zайвохромосомні, zеки здуру
Z-рашисти – злочинів зажура.
Zло zомбованих, zлиднів-zасранців,
Zапутінізованих zігнанців
Залетіло, завертіло, запалало...
Забрехались zaйди заблукалі.
Замерзайте!
Злюсь знеформативним звуком.
Зляжте замертво, зітріться закаблуком,
Згиньте закликом завжди Зміїного!
Загальмуй, zераша, здушим звіра.
Загородись забором,
Замками закрийся,
Зазнай, zомбі, злому,
Злякайся, зневажно зірвися.

************************

Здіймаєм знамена!
Здолаємо зайдів!
Заклик Зеленського
Зміцнює Захід.
Залужний загарбникам
Згуртовано: "Зась!"
Звитяга запорожців
ЗСУ збереглась.
Заступнику! Знаю,
Зненавидиш зло.
Здолаємо! Зглянься!
Зціли! Згоїмось!
Зорій, земле зранена!
Здолаємо, знай!
Зірками зодягнена,
Загиблих згадай...
Завжди завесніють
Закони Землі.,
ЗСУ - зміцнілі,
Завдячний заслін.
Зрадіємо закінченню зла,
згадуватимемо зоряних, з
беремося, знаю.
Засіємо, зігріємо землю, зацілуємо зерна.
Замилуємося. Заживемо захопленнями: затремо затірки, запечемо зубатку,
заслухаємося зозуль.
Заспіваємо! Зростимо задумане: заміж за захисників!
ЗОЛОТА ЗЕМЛЕ!
ЗІРКА ЗАЧАРОВАНА! ЗАГАДКО! ЗОРІЙ!!!
132 слова на літеру З.

А людям життя – щоб жити

А людям життя – щоб жити
І бачити ранку зорю!
Міста України сльозою умиті...
І пам'ять полеглим в бою.
Ненавиджу вас потвори-рашисти,
У головах мізків нема,
Тут всі впадете, отримавши відсіч,
Бо сильна моя сторона.
Не буде прощення у зраді нікому,
Всім тим, в кому й досі пітьма,
Живеш холодильником,
Затишним домом,
В тобі й досі думка німа.
Дай, Боже, нам миру, дай світла, благаю!
Молюся! Людей захисти!
Хай радість в серцях і спокій над краєм
Квітує у щасті завжди.

Творчість Людмили Яцури – безцінна. Її поезії нині читають у різних куточках України і далеко за її межами. Пісні на вірші поетеси з Межівщини співають на різних заходах навіть в Європі та далекій Канаді вже англійською мовою.