Макаренський сад – ландшафтне чудо Покровщини

Макаренський сад – краєзнавчий туристичний маршрут

В задумі ліс розкинув темні шати,
Окраєць неба глянув угорі.
Люблю під вами в самоті стояти,
Ловить вітри в зелені ятері.
Пройтись стежками, випить прохолоди,
Позичить тиші в сонної трави,
Не дати буреломові нагоди
Вогнем наповнить жерла грозові.
                               Олексій Гасенко

Є такий мальовничий гай на березі річки Гайчур, на території ТОВ «Земля». З’явився гай завдяки людським рукам. Він посаджений понад сто років тому. Поряд було розбито парк з розарієм, влаштовано плодорозсадник. Було там і село, яке вже в радянські часи мало назву Червоний розсадник, та з часом люди залишили його. А парк, точніше сказати, частина парку, продовжує існувати й досі.

Хто ж був цей Макаренко – засновник парку і неабиякий дивак з погляду звичайнісінького обивателя? Міцні господарі обробляли землю, вирощували хліб, за який брали добрі гроші, розводили худобу, отари овець, а цей ось, що вигадав: парк посадив серед степу! Існує декілька переказів, версій, хто ж він був, Андрій Макаренко.

Перша версія. Андрій Макаренко – садівник і агроном за освітою, до приїзду в Олександрівський повіт завідував державним розсадником у місті Дебальцеве на Донеччині, кажуть, і дотепер там лишилися старі дуби, які він садив.

Друга версія. Андрій Макаренко був залізничним інженером із Катеринослава, він купив цей шматок землі і поставив на ньому свою економію – дачу.

Третя версія. Андрій Макаренко був жандармським полковником із Катеринослава, купив землю, поставив економію – дачу і проживав на ній тільки з весни до осені.

Яку б з цих версій не визнавали за дійсну, на честь свого засновника парк в народі досі залишається з назвою Макаренський сад.

Макаренко був заможною людиною. Якою ж була садиба Макаренка, де він жив і працював? Ось що розповідає про неї жителька Покровського А.Ф. Тищенко. Садиба знаходилася на горі, в завороті річки Гайчур, між селами Братське та Ново-Скелювате. Була в цій садибі велика сушарня для фруктів, льох, приміщення для тварин і птиці. З садиби на даний час не вціліло жодне приміщення. Будинок Макаренка – невисокий, одноповерховий. Розташований з півдня на північ, на невеликому підвищенні. На чотири боки від кожного кута садиби простягалися алеї дерев.

У напрямку села Братське була посаджена алея з різних порід дерев. З обох боків цієї алеї росли ряди ліщини. Убік Покровського, до залізниці, пролягала берестяна алея. Третя алея пролягала в напрямку річки, вона була обсаджена каштанами. Вздовж доріжок буяли півонії багатьох сортів. За каштанами були алеї бузку. Між каштановою і берестяною алеями розташовувався сад площею 8 десятин землі – близько 8 гектарів.

Будинок був розташований у вигині річки Гайчур, а тому одна алея, четверта, березова, виходила також до річки.

Між березовою і каштановою алеями біля будинку росли яблуні, а далі до річки простягався зелений клин трави. Можливо, це були залишки первісного Дикого степу. Сад був надзвичайно доглянутим. Це була справжня колекція фруктових дерев. Росло тут чимало сортів слив, груш, яблук, горіхів, айви, кизилу.

За свідченнями Агафії Федорівни Тищенко, найкращим сортом яблук у саду була так звана «овеча мордочка» – червоні видовжені дуже приємні на смак яблука.

Серед старожилів збереглися згадки про талановитого хлопця Макара Титовича Стариковського. Він увесь час ходив за Макаренком, придивлявся, як той робив щеплення, вчився доглядати дерева. Згодом Макаренко призначив його садівником. Пізніше він працював на посаді садівника в комуні «Маяк». Ще до 70-х років росла недалеко від річки верба, на якій Макару Титовичу вдалося прищепити грушу. Залишок цього дерева був років кілька тому на потічку в напрямі до річки. Родили груші на вербі зелені та гіркі. За садом простягався фруктовий розсадник. Саме тут брали саджанці для своїх садків покровчани, мешканці інших сіл і хуторів.

Десь близько 20 десятин займав ліс. Ріс він за садом, з боку села Братське, ближче до річки. Були в лісі голубі ялини, інші вічнозелені дерева, каштани, берези, осокори дуби, берест, акація, глід й інші листяні дерева. А в центрі цього саду-парку була невелика водойма, де навесні й досі збирається вода.

Півоній та троянд, кажуть, було більше 200 сортів. Троянди спеціально розводили на зріз. Великими партіями зрізали і відправляли залізницею в спеціально замовленому вагоні в м. Катеринослав на продаж. Потяг зупинявся на роз’їзді, який і до цього часу має назву Макаренський.

Близько 122 десятин землі засівалося пшеницею та іншими культурами. На вигині річки знаходилася купальня. Береги були порослі терном, ожиною, поверх яких одвічно плелися батоги хмелю. На воді можна було бачити білі та рожеві лілії.

Старожили пам’ятають, як ще в 30-ті роки влітку в Червоному розсаднику влаштовували оздоровчий табір залізничники м. Дніпропетровська. Таке диво серед степу міг створити або дивак, або добра, чуйна людина, закохана в природу.

Тут і зараз гарно. Недарма ж, майже щороку тут проводилося районне свято обжинок. Сюди приїжджають відпочити, порибалити, а чи й просто послухати солов’їв.

За книгою Мицика Г. Г., Процана В. О. 
«Це – моя земля! Неповторна і єдина…»