Макогонов Володимир Сергійович
Володимир Макогонов: актор широкого діапазону

Актор, який несе світло

Наділений шляхетною зовнішністю: високий, статуристий, з природним аристократизмом рухів і постави, з веселим поглядом ясних очей Володимир Макогонов, як ніхто, вмів відтворити образи мужніх і пристрасних героїв. Потужний темперамент, широкий голосовий діапазон, благородна пластика, а також постійний пошук, роздуми над кожною роллю допомагали йому стати яскравим і популярним актором. Його мистецький і життєвий шлях невіддільний від Дніпропетровського ТЮГу, який пізніше трансформувався в Молодіжний театр. Акторська школа народної актриси України Валентини Чистякової сприяла художньому зростанню Володимира. Педагог наполягав на вихованні в акторів високої пластичної культури, вмінням вільно володіти основами ритму, ритмопластики. Саме в художньо-естетичній аурі Харківського інституту мистецтв, який він закінчив в 1965 році, формувався широкий світогляд і глибока ерудиція майбутнього відомого дніпрянина.  

Ще в студентські роки до нього прийшла перша слава в ролі Креонта в навчальному спектаклі «Антігона» Софокла, який був показаний в Києві та Москві. Його Креонт свідомо викликає смерть на поєдинок і докладно відтворює внутрішню війну героя. Створюється відчуття, що він пересувається по сцені в повній важкої екіпіровці – тільки щит і меч знаходяться всередині його істоти. Володимир Макогонов грав щиро і переконливо, яскраво і достовірно, у глядачів складалося враження, що перед ними грає не студент, а справжній професійний актор. Ця роль позначила напрям, в якому далі розвивалася творча індивідуальність актора. Це сильна особистість, яка завжди перебувала в центрі подій, яка здатна взяти на себе відповідальність за власні вчинки.

Вистава В. Мазура «Майстер і Маргарита» побила усі рекорди касових зборів і глядацької цікавості. У роботі над роллю Понтія Пілата Володимир Сергійович намагався використовувати найтонші можливості своєї багатої акторської палітри. Зусилля актора були спрямовані на вирішення проблеми глибокого психологічного проникнення в роль, повного перевтілення у процесі створення сценічного образу. Жорстокий володар вже самим своїм виглядом – помітним одягом, потужним голосом, постаттю – приковує увагу глядачів. Він один немов заповнює весь простір, а його почет і охорона лише підсилюють значущість прокуратора. У всіх своїх сценах актор переконливо розкриває суперечливий характер Понтія Пілата. Свого героя актор грав не за ремарками, а йшов від внутрішнього стану сильної людини, яку роздирають сумніви. І ця роль на все життя залишилася однією з найулюбленіших.

Працюючи над образом Янгола Д в «Божественної комедії» Штока, Володимиру Макогонову довелося шукати абсолютно нові виразні засоби та змінювати пластику. Ця детальна історія створення світу, природи та людини, вірного гріхопадіння вразила глядача не тільки режисерськими знахідками, але і яскравою та незабутньою грою творчого колективу. Янгол Д у виконанні Володимира Сергійовича був, скажімо так, «не зовсім Янголом», під час дії п'єси перетворюючись в Змія, потім в Демона, а потім і в Диявола. Він був звабником в ролі Янгола, безсоромно переступаючи межі дозволеного, сміливо імпровізував і шукав нові підходи до розкриття образу.

Цінним став досвід роботи над роллю Юліуса Фучика у виставі «Репортаж, писаний під шибеницею». Його герой типова та проста людина, яка стає героєм у важкий момент тому, що залишається вірною самій собі, тому, що залишається людиною. Відмінними рисами образу є незвичайна щирість, виняткова мужність, героїзм та  віра в правоту своєї справи.

Безперечний успіх вистави «Я прийшов дати вам волю» визначався не тільки естетичністю театрального видовища, а й тією щирістю, з якою автори намагалися знайти відповіді на одвічні моральні питання. Робота над п’єсою потребувала від Володимира Сергійовича не тільки високого професіоналізму, а й спроможності прийняти, вмістити в свою душу всю глибину людської трагедії. Актор наділив свого Разіна шаленим нестримним вихором пристрастей. Його отаман несамовитий у почуттях, владний і бунтівний. Він на одному диханні прожив у спектаклі життя легендарного донського козака. Багатющий матеріал п’єси дав можливість В. Макоганову випробувати себе в різних планах і створити переконливий цілісний образ.

З насолодою, зі смаком творив актор свого героя у виставі «На всякого мудреця доволі простоти» за п’єсою О. Островського. Гордулін В. Макогонова менш за все був схожим на людину, яку можна обвести навколо пальця. За манерами бонвівана, зовнішньою поверховістю – холодний розум, поміркованість досвідченої людини з суспільства. 

Різноплановість зіграних Володимиром Макогонова ролей дозволили йому в 1975 році отримати звання заслуженого артиста України.

Театр  як світогляд

«Единственная цель человечества – хороший человек
 и никакой другой цели нет и не может быть». 
Фазіль Іскандер

Володимир Макогонов завжди вірив в те, що робить. Вірив, коли працював у патріотичних виставах, щиро вірив у героїв свого часу – порядних і гуманних людей. І глядач, який приходив до театру, поділяв це розуміння і завжди з зацікавленістю відвідував вистави актора.

Навчаючись у метрів театральної справи та використовуючи власний досвід, поступово народився режисер Володимир Макогонов. Жанрова палітра його робіт різноманітна, але усі їх об’єднує емоційність та інтелектуальна наповненість.

З особливим задоволенням Володимир Сергійович брався за постановку дитячих вистав, бо вважав, що виховувати дитину треба театром. На переконання режисера, зробити це можна, виховуючи дитину змалку, приводячи її у світ казки, налагоджуючи теплі стосунки з родиною, даючи підказки у деяких складних для дитини ситуаціях. Тож Володимир Макогонов намагався ставити вистави, які б зближували родину, давали можливість згодом обговорити питання та проблеми, підняті у виставі.

Так, музична вистава за мотивами казки українського дитячого письменника Всеволода Нестайка «Солом'яний бичок і рок-група «Ка-за-чок» – одна з кращих для першого знайомства найменших глядачів із театром. Динамічний кумедний сюжет вистави сподобався як малечі, так і дорослим, адже у виставі йдеться про те, як важливо жити дружно, допомагати та підтримувати один одного. Тонка гротесково-комедійна гра акторів, весела і приємна музика, яскраві декорації, креативні костюми занурили публіку у фантастичний світ реалістичної казки зі щасливим фіналом.

У пригодницькі мандри закликав режисер дітлахів, презентувавши справжній піратський бойовик. Вистава «Веселий Роджер» розповідає про добро, дружбу і кохання, про головні моральні цінності людського суспільства. І діти, і дорослі з задоволенням поринули у світ цікавих пригод веселих піратів, захоплено реагували на театральне дійство, підтримували героїв п’єси оплесками.

Однак лише дитячими виставами режисерська діяльність Володимира Макогонова не обмежувалася. Глядачі влаштовували аншлаги на його постановках «Провінціалки», «Любов Робін Гуда», «Хто поїде до Канади?» – ці прості історії розповідали про людські взаємини та чіпали найпотаємніші струни глядацької душі.

Сповідуючи ансамблевий театр, Володимир Сергійович завжди намагався донести індивідуальність виконавця та розкрити його повною мірою. Як режисера його завжди цікавив автор твору, за яким ставитиметься вистава. Він був переконаний, що потрібно не просто трактувати автора, а розглядати та розкривати його, нібито розчиняючись в матеріалі. 
У прем'єрній виставі «Чума на обидва ваші доми» за п'єсою Григорія Горіна актор грав брата Лоренцо, священика, який повінчав головних героїв Розалін і Антоніо. Глядачі запам’ятали його неймовірну органічність, почуття акторського ансамблю і дбайливе ставлення до слова.

Ще одна риса й разом із тим феномен – це самовідданість Володимира Сергійовича, причому в усіх сферах: професійній, родинній, громадянській. Йому були близькі слова Фазіля Іскандера про те, що єдина мета людства – хороша людина, а іншої мети бути й не може. Саме вихованню цієї людини і присвятив себе Макогонов, ставши викладачем Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Режисер-педагог понад двадцять років був для своїх учнів наставником і другом, витриманим і толерантним учителем, який завжди в разі необхідності може знайти компроміс. У роботі зі студентами він залюбки звертався до української класики. Саме в творах українських письменників Володимир Сергійович знаходив добро, людське співчуття, народну мудрість і яскраві колоритні характери.

І на сцені, і за лаштунками, і в житті він завжди був відкритою, чесною і привабливою людиною. Вдумливий підхід до образів, обізнаність із акторською технікою не заважали йому залишатися природнім і органічним у будь-якій ролі. Таким і запам'ятався дніпровським глядачам Володимир Макогонов.