Малі скульптурні форми Дніпра

У вересні 2013 р. на вулиці Європейській, 13 в будинку, де колись мешкав колишній міський голова Катеринослава, відкрили пам'ятний знак з бронзовою фігурою Івана Ізотовича Ловягіна. Автором проєкту став скульптор Олександр Зобенко, зобразивши міського голову на повний зріст із тростиною в руці, який виступає перед городянами з офіційним листом. Доповнює загальну картину ліхтарний стовп газового освітлення. Бронзову фігуру відлили на заводі Південмаш. Уся конструкція займає трохи більше метра у висоту, а під нею знаходиться пам'ятний напис про заслуги Ловягіна.

Ідея встановлення пам’ятника належить громадянину міста Юрію Антоновичу Якубі. Фінансування робіт із виготовлення та встановлення відбувалося за власний рахунок ініціатора проєкту.

Іван Ізотович Ловягін (р.н. невідомий – 1863) – один із найвидатніших діячів місцевого самоврядування Катеринослава ХІХ ст., купець 1-ої гільдії, гласний міської думи Катеринослава (1834–1863), міський голова (1847, 1851, 1854, 1856, 1858, 1861, 1863). Його головування відзначене боротьбою з епідемією холери та скорбуту (цинги) (1848). Міський голова створив особливий комітет для боротьби з епідемією, став одним із його активних членів і попечителем 1-ї частини (району) Катеринослава. Разом із містом він пережив і голод 1848 та 1849 рр.

У період Кримської війни (1853–1856) Катеринослав став прикордонним містом, «шпитальною столицею» – у місті одночасно працювали 23 шпиталі, зокрема у палаці Потьомкіна (нині Палац культури студентів ДНУ), у «Боговгодних закладах» (обласна лікарня ім. Мечникова). Сам І.І. Ловягін пожертвував 3 тисячі рублів на придбання та ремонт лікарняних будівель міста. Тридцять років його головування є рекордом для міста. І. Ловягін своїми господарськими справами закріпив за містом славу аристократичного, розвиненого і охайного міста. За благодійну діяльність нагороджений спеціальним Похвальним листом від «Катеринославської купецької та міщанської громади». За господарську діяльність – 9-ма золотими медалями. Наприкінці життєвого шляху, 1887 року, на сторінках «Екатеринославского юбилейного листка» в автобіографічному нарисі він описував місто і його події за перші 100 років існування.

На вулиці Січових Стрільців сьогодні розташована Дніпропетровська єпархія УПЦ КП. А в минулі часи ця будівля була особняком Фердинанда Андереґґа, власника цегельного заводу.

Двоповерховий будинок з напівпідвальним поверхом у стилі ренесанс є унікальним зразком архітектури Катеринослава. Особняк побудований у 1890-их рр. У 1904 р. будівлю у власника викупило повітове земство Катеринослава і до 1917 р. тут розташовувалась Повітова Земська Управа. За радянських часів, з 1933 р. в особняку було розташовано обласний шкірно-венерологічний диспансер. У 2017 р. будівлю було реконструйовано під управління єпархії УПЦ КП. Особняк – міський «рекордсмен» за кількістю та якістю декору на ньому. У його оформлені безліч арок, колон, каріатид. У різні часи його прикрашали фігури трьох сатирів, єдиного у місті тритона (хлопця з хвостом риби), парні леви та інші цікаві елементи. Після реконструкції будівлі, по фасаду з вулиці Січових Стрільців, на другому поверсі, у автентичних для будівлі арках розташовані скульптури святих Рівноапостольних княгині Ольги та князя Володимира.

Маріїнська гімназія – найстаріший навчальний заклад Дніпропетровського регіону, відкрита 30 серпня 1865 р. Основне педагогічне кредо закладу – збереження і відтворення традицій милосердя та добра. Основна риса – всестановий характер.

Сьогодні про славетний шлях навчального закладу нагадує меморіальна дошка засновникам Маріїнської жіночої гімназії – Андрію Степановичу Понятовському (1794–1872) та Олександрі Якимівні Риндовській (1829–1905), розміщена на фасаді навчально-виховного комплексу №33 «Маріїнська гімназія», розташованого за адресою: вул. Троїцька, 1.

Меморіальна дошка, розміщена на історичній частині будівлі, – це відкрита книга. Декілька її сторінок вже заповнені, а решта залишаються відкритими для наступних поколінь. На фасаді сучасної гімназії розташована також і меморіальна дошка Олександрі Михайлівні Калмиковій (07.01.1850–01.04.1926) та її тендітна скульптурна фігурка. Олександра Михайлівна була випускницею Маріїнської гімназії у 1868 р. та її викладачкою у 1868–1872 рр., громадською діячкою, видавчинею, феміністкою, авторкою книг «Життя колись і тепер», «Сили природи і праця людини», «Грецький вчитель Сократ» та інших. До того ж, О.М. Калмикова – донька О.Я. Риндовської, засновниці Маріїнської жіночої гімназії.

Гордість України, її духовні лідери і провідники національної свободи – Тарас Григорович Шевченко (09.03.1814–10.03.1861) та Леся Українка (25.02.1871–01.08.1913). Якщо пам’ятників Тарасові Шевченку в місті Дніпро декілька, то пам’ятник Лесі Українці лише один. Це – бюст письменниці, встановлений у 2022 р. з ініціативи мешканців району на кошти районного бюджету та пожертвування меценатів на подвір’ї середньої школи №129 на житловому масиві Придніпровський. Автор пам'ятника – відомий скульптор із Тернополя Дмитро Малярчук.

Раніше, у 2017 р., на подвір’ї середньої школи №98 на житловому масиві Придніпровський з ініціативи та на кошти депутатів Самарської районної ради було встановлено бюст Кобзарю. Автор пам'ятника – скульптор Д. Малярчук.

Катеринослав від моменту заснування був поліетнічним містом і характеризувався наявністю численних етнічних груп, відмінних мовно та релігійно.

Крокуючи Катерининським проспектом та прилеглими до нього вулицями, можно було побачити лютеранську кірху, збудовану 1866 р., римо-католицький костьол початку 70-х рр. ХІХ ст., хоральну синагогу (1852) та караїмську кенесу (1913) і мечеть (1911).

Римо-католицька парафія святого Йосифа Обручника у тодішньому Катеринославі була освячена 7 травня 1878 р. З тих пір храм прежив багато трансформацій. 4 березня 1991 р. Дніпропетровська облрада переєструвала риму-католицьку парафію в Дніпропетровську м межах Кам’янець-Подільської дієцезії. Єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії прзначив першим настоятелем парафії отця Мартина Янкевича. Парафія має власний сайт https://dniprokatolik.net/ Нині на її подвір’ї споруджені два пам’ятники.

Праворуч – пам’ятник Іоанну Павлу ІІ (18.05.1920–02.04.2005), главі римо-католицької церкви (16.10.1978-02.04.2005), першому в історії Папі Римському слов'янського походження. Освятив пам’ятник епископ Ян Собіло. Ліворуч – пам’ятник Отцю Пі́о з П'єтрельчини (Padre Pio da Pietrelcina 25.05.1887–23.09.1968), італійському священникові, стигматикові, благодійникові та ченцеві ордену капуцинів, канонізованому у 2002 р. Папою Іоанном Павлом II.

На перетині сучасної вулиці ім. королеви Єлизавети ІІ та Європейського бульвару розташована одна з найстаріших аптек Катеринослава-Дніпра «АПТЕКАРЪ». Будівлю, де згодом відкрили аптеку, зведено у 1917 р. як прибутковий будинок. Трохи пізніше тут з'явилася сама аптека. Вона працює і понині. За важкими дверима відвідувач потрапляє до приміщення, де інтер'єр оформлений у стилі ХІХ століття. У скляних шафах розташовані різні реторти, ступки, великі аптекарські ваги та старовинні склянки для ліків. Але це, все ж таки, сучасна аптека. Приміщення аптеки також прикрашають невеликі алегоричні статуї чоловіка та жінки. Вони уособлюють медицину. Кожна статуя доповнена символом медицини – змією.

Січеславська Набережна – найгарніша набережна Європи. Це вулиця-бульвар, розташована уздовж правого берега річки Дніпро у центральній частині міста, пролягає від Амурського (Старого) мосту на схід до Мерефо-Херсонського залізничного мосту. Довжина цього відрізку Набережної – 4 700 метрів. За Амурським мостом Січеславська набережна переходить у Заводську набережну (Амурський міст – ж/м «Парус»; довжина – 9 000 м.), а після Мерефо-Херсонського мосту продовжується набережною Перемоги (Січеславська набережна – Південний міст; довжина 6 900 м.).

Особливу роль у створенні набережної відіграли Борис Якович Мільман, керуючий тресту «Дніпроспецбуд» і керівник будівництва набережної Володимир Олександрович Зуєв, один із найзнаменитіших архітекторів Дніпропетровська того часу.

У центральній частині міста, на вулиці Січеславська Набережна, в районі парку ім. Т. Шевченка, розташований пам'ятник Будівельникам набережної. Це подарунок від вдячних мешканців міста групі вчених-будівельників, які доклали рук до створення цього архітектурного шедевра. Пам'ятник з'явився на набережній 9 серпня 1996 р. Композиція складається з п'яти постаментів, на одному з них розташована фігура чоловіка, який в руках тримає каску. Це – постать Бориса Мільмана. На двох інших представлені архітектурні форми.

Скульптором цього проєкту виступив В. Наконечний, а архітектором – В. Мірошниченко.

На постаментах є дві таблички. На одній напис: «Будівельнікам цієї набережної від вдячних дніпропетровців». На іншій вказані автори композиції.

Дніпро – академічне місто. Сьогодні всі охочі мають можливість вступити до 163 закладів освіти, серед яких 38 навчальних закладів різної акредитації – 15 вишів і 23 технікуми та 12 СПТУ.

У 1993 р. у м. Дніпро засновано Університет імені Альфреда Нобеля, що готує фахівців з економіки, менеджменту, торгівлі, лінгвістики та права для підприємницького сектора. Сьогодні у дворі навчального закладу розташований Меморіально-парковий комплекс, «Планета Альфреда Нобеля», присвячений нобелівським лауреатам. Його спорудження розпочалося у 2008 р. Першою з’явилася пам’ятна композиція «Планета Альфреда Нобеля». Монумент представлений у вигляді символічної земної кулі в руці. Висота її 5 метрів, діаметр – 3 м. На кулі розташовані медальони, на яких зображені 842 нобелівські лауреати у всіх шести номінаціях, нагороджені з 1901 р. Їх виконав відомий медальєр Євген Грошев. Кулю обвиває шлейф, який тягнеться за фігурою жінки – богині науки, розуму й інтелекту. Подібного персонажа немає в міфології, але, на думку авторів композиції, саме вона править прогресом. Пам’ятник виготовлено на Південмаші. Такий пам`ятник великим ученим є єдиним у світі.

16 жовтня 2013 р. Меморіально-парковий комплекс Університету імені Альфреда Нобеля був доповнений першим в Україні пам'ятником Альфреду Нобелю (21.10.1833–10.12.1896). Автор скульптури – Олександр Зобенко. Пам'ятник з'явився на честь 180-х роковин від дня народження А. Нобеля та 20-річчя заснування вишу. Бронзовий монумент вченого заввишки 2,2 метри. Для відтворення автентичності скульптор вивчав європейську моду тих років, щоб костюм Нобеля відповідав духу того часу. Скульптура виготовлена на Південмаші.

Микола Іванович Родзін (28.03.1924–02.03.1978), український графік родом з Харківщини. М.І. Родзін працював у галузі станкової графіки і вважався визнаним майстром індустріального пейзажу другої половини минулого століття. Його нерідко називали «співцем індустріальної теми», «літописцем індустріальної Дніпропетровщини». Найчастіше він працював у техніці офорту, але широко використовував інші техніки, такі як акватинта, гравюра, м'який лак. Художня спадщина М.І. Родзіна велика. Він залишив сотні офортів, ліногравюр, акварелей, малюнків тушшю, вугіллям і олівцем. Серед його робіт є і монументальні естампи, і декоративні плакати, і найтонші мініатюри-екслібриси. Митець викладав у Дніпропетровському державному художньому училищі (1955–1965), був відповідальним секретарем Дніпропетровського відділення Спілки художників УРСР (1964–1978). У 1980 р. на будинку по проспекту Пушкіна, 61, де він жив разом із сім'єю, встановлено бронзову меморіальну дошку роботи скульптора Костянтина Чеканьова.

Георгій Георгійович Чернявський (20.04.1924–31.03.1981), український маляр-пейзажист, народний художник УРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У 1950–60-х рр. основне місце у його творах посіли твори, що відображали красу рідного краю. З 1955 по 1964 рр. митець працював викладачем живопису і директором Дніпропетровського художнього училища. З 1958 по 1974 рр. був Головою Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР, а з 1974 по 1981 р. працював секретарем правління Спілки художників УРСР. З 1975 по 1978 рр. Чернявський викладав у Київському художньому інституті. Митець брав активну участь у роботі Всесоюзної творчої групи акварелістів.

На проспекті Лесі Українки, 61 відомому митцю розташовано меморіальну дошку з написом: «В цьому будинку з 1866 по 1975 рік жив і працював лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка Народний художник УРСР Георгій Георгійович Чернявський».

фото авторки