Тимченко Марфа Ксенофонтівна
Марфа Тимченко: здійснення мрії

Марфа Тимченко – нове явище у мистецтві народного живопису. З одного боку, майстриня сповідувала традиції народного орнаментального мистецтва, з другого – середовище професійних художників, в якому жила і працювала, сприяли народженню унікального явища в її творчості.

Краса родом із Петриківки

Краса родом з Петриківки
Тут і радість моя, і домівка,
І робота, де жито шумить.
В цих вишневих степах Петриківка,
Мов коштовна перлина, лежить.

Володимир Міщенко

Народилася майстриня на батьківщині петриківського розпису – в селі Петриківка на Дніпропетровщині у родині хліборобів. Мати Олександра Медяник була відомою на селі вишивальницею. Сім’я  мешкала на вулиці Дванадцятій сотні та мала великий квітучий садок, який по весні був, наче райський куточок. Улітку, коли двір заростав споришем, все наче покривалося білим святковим убранням. І тільки один шматок землі біля хати завжди був чорний. Маленька Марфа щодня тут вищипувала траву, на ніч поливала водою, щоб до ранку ґрунт осідав і підсихав. Саме на цьому імпровізованому полотні твердою паличкою малювала дівчинка свої перші картини. Мати робила їй пензлики з котячої шерсті, що традиційно використовуються у петриківському розписі. У ті часи фарби були дорогими, а яскравих барв не вистачало не тільки на малюнках, а й у житті.

Майбутня художниця використовувала природні фарби, наприклад червону виробляла з вишневого або бурякового соку. Зелену – з соку пирію або листя пасльону. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі. Марфа була ще зовсім маленька, коли брала глину за плетеним парканом і ліпила усіляких тваринок, пташок, виходили у неї й глечики, мисочки, які вона з любов’ю розписувала. Дівчинка допомагала по господарству, приглядала за молодшою сестричкою та непосидючими близнюками та, коли з'являлась вільна хвилина, намагалася малювати. Малювала та мріяла про чарівні сади, казкові квіти та електричну лампочку, яка вночі світить так, що хоч голки збирай. Щоб якось вижити, батько влаштувався працювати на завод у місто Кам’янське, мама їздила до Дніпропетровська по голови оселедців, потім варила їх із рогозою. А щоб зірвати ту рогозу, маленька Марфа лазила у річку під круту гірку та, переборюючи страх, допомагала родині вижити. 

Видатну роль у становленні Марфи Тимченко як художниці відіграла школа декоративного мистецтва, відкрита відомим майстром петриківського розпису Олександром Стативою у Петриківці 1936 року. Викладачі цієї школи були місцеві народні майстри, які вчили своїх учнів на зразках місцевого петриківського орнаменту – спочатку учні копіювали твори старших прославлених художників, особливо часто зверталися до творів Надії Білокінь, а потім переходили до власної творчої праці. І це вони робили під орудою таких майстринь як відома вже й тоді Тетяна Пата.

Декоративне малювання, яке досі було звичайним заняттям для кожного місцевого мешканця, набувало тепер характеру професії. Олександр Федосович організовував щомісячні виставки учнівських робіт. Самобутні малюнки Марфи описували звичайне народне життя, на одній веселий ярмарок, на іншій щоденні сільські клопоти. Якось Петриківська школа декоративного мистецтва надіслала малюнки Марфи Тимченко до Києва на виставку, і молода майстриня того ж року отримала премію Також дівчина набувала навичок роботи з різнокольоровим склом, скляна мозаїка у неї виходила гарною та яскравою, але все ж таки вона була вимушена відмовилася від цього напрямку роботи, бо роздобути різнокольорове скло на той час було проблематично У 1938 році її запросили до школи майстрів народного мистецтва, що виникла у Києві на базі колишніх центральних експериментальних майстерень. 

Художниця часто згадувала, як вона, сором’язлива 16 річна дівчина, вперше приїхала до великого міста, як її приголомшив натовп на вокзалі, як вона соромилася свого простого селянського вбрання та зеленої валізи з фанери. Однак, усі переживання дівчинки зникли, щойно вона переступила поріг майстерні біля Києво-Печерської Лаври. На все життя майстриня запам’ятала величність монастирських храмів та передзвони Лаврської дзвіниці. Коли ж Марфу Тимченко прийняли до школи народної творчості, вона вирішила: «Якщо стану художницею, обов’язково намалюю своє дитинство, свою рідну Петриківку!». Її вчителями були талановиті майстри своєї справи Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору, які не тільки розвивали вроджений вишуканий смак молодої майстрині, а ще й сприяли професійному зростанню дівчини. З цього часу і починається розквіт творчого життя Марфи Тимченко.

Через нестатки у 1940 році художниця змушена була покинути навчання та влаштуватися працювати на Київський керамічний завод, а наступного року перейти до Коростенського порцелянового заводу. Там вона робить перший ескіз розпису декоративного блюда. Перед молодою майстринею відкривалася перспектива справжньої творчої праці. Однак,  пропрацювати на цьому виробництві їй довелося лише пів року, завод закрився через початок війни. Після цього Марфа Тимченко з великими труднощами повернулася у рідну Петриківку. Кілька разів утікала під час вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини, зокрема якось зі збірного пункту в Дніпропетровську разом із іншою відомою у майбутньому майстринею, Вірою Клименко, після чого їм узимку довелося ночувати серед степу.

З 1944 року Марфа Тимченко знову почала працювати у Київському інституті декоративно-ужиткового мистецтва Академії архітектури УРСР. Тут вона отримує можливість повернутися до розпису посуду. Розпочавши роботу з порцеляною, Марфа Ксенофонтівна не пішла шляхом чистого наслідування, а прагнула утвердити своє власне розуміння декоративного мистецтва. Про це свідчить ряд її графічних композицій того часу. Можна сказати, що вона стояла біля витоків створення українського стилю розписів порцелянових виробів. На цей час припадають і такі роботи Марфи Ксенофонтівни як розпис меблів і виробів з дерева, підготовка ескізів малюнків для тканини разом із іншими петриківськими майстринями – Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко, Вірою Павленко та Ганною Павленко-Черниченко. В цей же період вона розписувала каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь», виконувала інші настінні розписи разом із колегами з Петриківки.

Працюючи на Київському експериментальному заводі художньої кераміки, майстриня засвоює техніку малювання на порцеляні. З цього часу робота Марфи Тимченко як художника-фарфориста стає відомою в широких колах аматорів мистецтва. Але вона працює водночас і як графік, причому робота в графіці значною мірою залишається основою для розписів на порцеляні. Розписи петриківських майстринь на порцелянових виробах набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі, зокрема до США, Франції, Німеччини, Японії тощо. 

Магазин «Казка» – шедевр декоративного малярства

Петриківський розпис 
Цибулинка прегірка – доля-доленька.
Крильця птаха золоті – воля-воленька.
Цибулинка крутобока – квітка дивна.
Світло, радість і краса – сила триєдина.

Одним із найбільших і найважливіших доробків творчої спадщини Марфи Тимченко було оздоблення магазину іграшок «Казка» по вулиці Великій Васильківській, виконане разом із чоловіком Іваном Скицюком і донькою Оленою Скицюк у 1979 року до Міжнародного Дня дитини. Допомагали авторам виконати розписи за їхніми ескізами художниці Наталія Гуч, Неля Потова, Ніна Кіріненко і Тамара Жукова, дочка відомої художниці Віри Клименко-Жукової. На певному етапі до створення розпису долучалася також група майстрів із Петриківки на чолі з Надією Шулик. Ці унікальні декоративні розписи, які ілюстрували фрагменти багатьох казок, упродовж багатьох років були улюбленим місцем київських дітлахів. Заслужений художник України Ірина Левитська писала, що цей магазин одразу ж став своєрідною виставкою казок, куди кияни водили дітей за зразкову поведінку. Цікавий факт, на виготовлення ескізів до 50 казок, які прикрашали стіни крамниці, пішло понад 3 місяці, ще рік тривали розписи, всі вони були створені вручну, звичайними пензликами. Загальна площа роботи складала 270 м2. Крім стін і шести прямокутних колон із казковими сюжетами у магазині був басейн, викладений декоративною плиткою з розписами та піч із казковими героями, оздоблена традиційним петриківським розписом. У кінці торговельної зали – невеличке кафе, теж оформлене за мотивами народної казки. Сюжетні розписи на стінах магазину переходили одне в одне і перепліталися, тому назвати точну кількість окремих панно складно, але умовно можна вважати, що в магазині було 35 сюжетних панно, 

Розписи магазину «Казка» отримали дуже високі оцінки мистецтвознавців і широке визнання. Заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства В.А. Щербак писав: «Квітково-сюжетні буйнобарвні композиції особливо вражали маленьких відвідувачів, які радісно впізнавали тут немало улюблених казкових героїв з неабиякою майстерністю і проникливістю зображених серед фантастичних квітів, дерев та зела Завдяки розписам магазин «Казка» впродовж тривалого часу був, по суті, одним з найоригінальніших і найпривабливіших художніх об’єктів міста». Свого часу родина майстрині та мистецька еліта зверталася до столичної влади з проханням створити у приміщенні художню школу та музей, проте ідею не реалізували. Крім того, на початку 2000-х років знаменитий магазин «Казка» спіткав ребрендинг – титанічну роботу художників заховали за товстими прошарками гіпсокартону.

Петриківські барви

І сум, і радість, хліб і молоко
У цім селі, зарученим красою.
Тут на грушині засіва Панко
Калинний клекіт щедрою рукою.
Тут дивен день підвівсь над колоском,
Як птах співучий, знайдений Патою.

Сергій Бурлаков

Ім’я Марфи Тимченко посідає особливе місце в історії української культури. Все своє життя вона свято зберігала традиції українського народного мистецтва та зробила величезний внесок у його розвиток. Авторський стиль майстрині поєднав петриківську і київську школи, але набув яскравої самобутності завдяки професійному виконанню оригінально інтерпретованих традиційних мотивів і творенні нових, які вирізнялися об’ємним живописним моделюванням, особливо у тематичних жанрових картинах. Її неповторний орнаментальний стиль захоплює глядачів надзвичайним колоритом, барвистим розмаїттям сюжетів та художньою витонченістю. Крім того, кожна робота художниці вражає незбагненною добротою, любов’ю та теплом. У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з найбільших колекцій творів художниці: 170 робіт розпису на папері, 149 – на порцеляні, 36 – на дереві.

Віртуозне володіння традиційним петриківським мазком надавало художниці безмежних можливостей у створенні нескінечних варіацій мотиву, у відкритті несподіваних граней образу і оригінального вирішення теми. Відчуття кольору, його нюансів ніколи не зраджувало мисткині, бо існувала вона у ньому генетично і тому завжди бездоганно. Марфа Ксенофонтівна тяжіла до щільного заповнення композиції елементами, підпорядковуючи їх загальному ритму, осьовій симетрії. Нові підходи до просторової організації площини, живописного та об’ємного моделювання мотивів і елементів зумовлені суб’єктивністю у художньому вислові. Вона постійно експериментувала, оновлювала, збагачувала іконографію мотивів, що видно у її ранніх творах «Квітка», «Букет», виконаних на білому тлі, де авторка вела пошук у вираженні квітів, намагалася надати їм об’ємності через колорит, виявляючи світлотіньову градацію. Згодом художниця у свої орнаментальні композиції починає вводити птаха, спочатку вплітаючи в орнамент, а згодом, виділяючи кольором та динамікою зображення, робить його смисловим, а іноді символічним центром: «Панно з птахом», «Чорний птах», «Півень та жаба», «Він та вона», «Сім’я». Виконання композиції на темному тлі було новаторським рішенням, оскільки виявляло особливості мотивів, їхніх природних ознак, що можна побачити у декоративних панно «Голуб миру», «Селезні», «Квітка з ягодами» та інших.

Живописний підхід у зображенні мотивів став провідним у творчій манері Марфи Тимченко у процесі створення тематичних композицій і станкової декоративної графіки, вона переходить на нові засоби виразності – темперні, олійні фарби на полотні, картоні. Твори, виконані здебільшого у жанрі пейзажу, мали сюжетну складову, що ґрунтувалася на українській міфології, казках, а також спогадах дитинства, традиціях і звичаях, побуті, сільських і міських краєвидів. Багато робіт художниці із підписаними знизу цитатами з української поезії.

Особливого значення у творчому експерименті художниці мала робота над серією, присвяченою поезіям Тараса Шевченка, в якій узгоджувалася художня стилістика зі зображенням головних героїв, їхнього внутрішнього світу та дійсності, в якій перебували. Твори «Ідуть дівчата в поле жати», «Аж гульк – зима впала. Свище полем завірюха, іде Катерина…», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Мені тринадцятий минало», «Сім’я вечеря коло хати», «Прийми, Боже, мою душу…», «Батьки сидять журяться, а Катерина просить прощення» є справжніми ілюстраціями до творів Великого Кобзаря. За цю серію робіт у 2000 році Марфа Тимченко отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Завдяки незбагненій уяві художниці рослини, квіти, птахи, тварини, людські постаті, пейзажі, перетворювалось на диво, яке вражає глядачів невичерпною фантазією, оригінальністю образного мислення і світосприйняття. Кожна картина майстрині – окремий світ чи то ХVIII, чи то XX століття. Марфа Ксенофонтівна зображувала міфи та легенди українського народу, героїчне минуле, козаччину, кріпацьке життя, війну та повоєнні роки, види рідного Києва, спогади про своє дитинство та юність. Пішохідний міст, Лавра, ботанічний сад овіяні містикою української символіки, перевтілені у яскравих постатях маленьких героїв великого мистецтва. Авторка вдало поєднала земне буття з художнім вимислом, проклавши місток між реальним світом і мистецьким простором.

Марфа Ксенофонтівна – майстер великого хисту і широкого діапазону, перший лауреат премії Катерини Білокур, Народний художник України, чиї твори прикрашають виставкові зали і в нашій країні, і за кордоном. Ця диво-жінка прожила складне, але, безперечно, щасливе життя. Вроджений вишуканий смак, здобуті знання, в основі яких віковий досвід народу та цінне фольклорне надбання, а також емоційне сприймання навколишнього світу, багатогранний талант, довголітня праця розкрили творчу особистість Марфи Тимченко.