Кудіна Маргарита Андріївна
Маргарита Кудіна: актриса, директорка, жінка

Бути актрисою

Маргарита Кудіна відзначила в березні  цього року свій ювілей. Віку вона не приховує – їй виповнилось 70. Життя Маргарити Андріївни складне й тернисте, сповнене удач і розчарувань, радощів і тривог, шалених успіхів і невдач. Божа милість, мабуть, супроводжувала її з дитинства, давала бути щасливою.

Вона народилася 13 березня 1951 року в м. Сєров Свердловської області РФ. У 1968 році закінчила середню загальноосвітню школу № 6 м. Свердловська. Із самого дитинства вона мріяла грати. У школі брала участь у всіх творчих заходах і конкурсах. Згодом зрозуміла, що хоче працювати у театрі. Після школи Маргарита відразу вступила до театрального училища. Закінчивши в 1972 році Свердловський театральний інститут за спеціальністю «Актор драматичного театру і кіно», Маргарита Кудіна вже з перших кроків на сцені проявила себе як талановита різнопланова актриса, для якої, здавалося, немає непідвладних ролей. Глядачі Іжевська, Тюмені, Петропавловська (Казахстан) гідно цінували її унікальний талант. У 1982 році 30-річна актриса отримала справедливу оцінку творчого доробку – почесне звання «Заслужена артистка Казахстану». 

З 1985 року Маргарита Кудіна працює в театрах України, і з цього моменту почався новий етап у творчій біографії актриси. Рік роботи в Криворізькому театрі драми та музичної комедії і 12 років творчого життя в Дніпропетровському російському драматичному театрі ім. Горького принесли акторці творчу зрілість, а з нею і філософське осмислення та образне узагальнення зіграних ролей. Глядачі гідно оцінили психологізм, глибину і яскравість образів, створених Маргаритою Кудіною.

У свій ювілейний рік Маргарита Кудіна знову вийшла на сцену як актриса в головній ролі у виставі «Дивна місіс Севідж» за п'єсою Джона Патріка. «Такого найвищого рівня акторської майстерності, такого глибокого злиття зі своєю героїнею, які продемонструвала Маргарита Андріївна, можуть досягти лише одиниці акторів. Загальновідомо, що наш театр своїм відродженням багато в чому завдячує її зусиллям як директору, але, друзі мої, скільки ж ми втратили, що досі не бачили її гру на сцені як актриси!» – написав журналіст і великий шанувальник театру Віталій Баранник після прем'єри вистави «Дивна місіс Севідж».

Бути директоркою

У 1997 році їй запропонували очолити Дніпродзержинський музично-драматичний театр. Прийшовши на нову посаду в скрутні для театру часи, Маргарита Кудіна за короткий термін підняла і вивела театр на передові творчі та фінансові позиції. Завдяки нестримній енергії Кудіної-керівника вдалося створити унікальний творчий організм.

Театр – це ні з чим не порівнянне величезне виробництво. Це – мікрозавод. Роль хорошого директора полягає в тому, щоб це виробництво функціонувало чітко та безперебійно. Він повинен зробити все можливе для організації виробництва кінцевого продукту. А художній керівник повинен відповідати за творчу складову. Сергій Анатолійович Чулков був художнім керівником театру багато років, а Маргарита Андріївна – директором. Але після реорганізації ці посади об’єднали, і тепер Кудіна – «директор-художній керівник» театру, а Чулков – головний режисер. «Ви знаєте, скільки конфліктів в театрах по всій Україні зараз відбувається через такий поділ?! Якщо директором-художнім керівником призначають людину, яка все життя була режисером, що вона може розуміти в господарських справах!? Художній керівник не повинен думати про те, де йому купити матеріали, взуття, колготи, як зробити в будівлі ремонт. Людей, які можуть поєднати ці напрямки, – одиниці. Якби ми з Сергієм Анатолійовичем не були однією сім'єю, і кожний не намагався в театрі робити краще те, що він вміє, а тягнули один в одного ковдру і розділяли повноваження, то це була б катастрофа для театру! За художню частину і за творчу складову у нас в театрі відповідає Сергій Анатолійович, і тому він – однозначно головний. Він – лідер в театрі. А я залишаюся організатором. У мене характер такий. Я, за своїм характером, творець. Я люблю щось створювати, творити, організовувати. Я повинна розуміти, що роблю щось потрібне і варте. Без цього я не можу».

Академічний музично-драматичний театр імені Лесі Українки міста Кам'янського є найавторитетнішим мистецьким і культурним центром міста і належить до числа кращих театрів України. Театр став широко відомим завдяки Міжнародному театральному фестивалю «Класика сьогодні», який проводиться раз на два роки, відкриттям філії Дніпропетровського театрально-художнього коледжу, де на базі театру готуються молоді акторські кадри, що поповнюють трупу. Маргарита Кудіна викладає акторську майстерність студентам філії. Театр готує як артистів драми, так і артистів балету. Відкрито малу сцену на базі БК ім. Горького. У березні 2012 року театру присвоєно звання академічного.

Вистави та артисти театру ім. Лесі Українки багато разів ставали лауреатами та переможцями престижних театральних конкурсів і фестивалів. Театр постійно перебуває у творчому пошуку. Кожна його вистава незмінно викликає інтерес публіки, стає яскравою подією в культурному житті.

Бути жінкою

Творчий і сімейний тандем з режисером Сергієм Анатолійовичем зміг відродити театр у Кам’янському і досить високо підняти його творчу планку, але, це – випадок унікальний. Адже нерідко буває, що сімейні пари, які працюють в одному колективі, та ще на керівних посадах, перетягують на виробництво свої якісь особистісні проблеми. Якщо дружина вдома пересолила борщ, то чоловік їй на роботі може неусвідомлено це пригадати.

Маргарита Андріївна і Сергій Анатолійович працювали в п'яти театрах і «покочували» по всій країні. Він був режисером, а вона – актрисою. І вона завжди була раніше зайнята в його спектаклях. Тобто процес «притирання» вони пройшли задовго до того, як прийшли працювати в театр у Кам'янському.

«Ми з Сергієм Анатолійовичем зустрілися і познайомилися в Іжевську, потім поїхали разом в Тюмень, куди директор місцевого театру запросив його як режисера. Але вони знали, що у нього дружина-актриса і що я приїду разом з ним. Тому коли ми туди приїхали, нам відразу дали як сім'ї двокімнатну квартиру. При цьому нам повністю оплатили всі квитки на переїзд і видали «підйомні». Природно, що ми поїхали. А чому ні? Сергій Анатолійович був там черговим режисером, я, природно, актрисою. Працювала і в його спектаклях, і у головного режисера Євгена Анатолійовича Плавінського. А Тюмень це ж багатющий край! Ми на виїзні спектаклі в Нафтоюганськ і інші сибірські міста не їздили, а літали на літаках! Так що нам там дуже подобалося. А у нас в театрі в ті роки працювала одна актриса з Казахстану, родом з Петропавловська. Вона знала, що в Петропавловську в обласному російському драматичному театрі шукають людину на посаду головного режисера. І вона запропонувала керівництву міста розглянути кандидатуру Сергія Анатолійовича. Його запросили на переговори, де запропонували трикімнатну квартиру і повністю забезпечити весь переїзд і перевезення всього нашого майна. А театр там був шикарний. Це було нове сучасне приміщення на тисячу з гаком місць. Сергій Анатолійович погодився, і ми приїхали. Спочатку мені не сподобалося ні місто, ні квартира – вона була на першому поверсі. Але почали працювати, і з'ясувалося, що в театрі дуже сильна трупа. І квартиру нам потім надали іншу, поліпшену. Саме там я в 30 років отримала звання Заслуженої артистки Казахстану, якраз, коли ми були на гастролях в Алма-Аті. Новина стала для мене повною несподіванкою, хоча я тоді дійсно була в дуже хорошій творчій формі», – розповідає Маргарита Андріївна.

У 1982 році вона народила сина. Взагалі, це був доленосний рік для неї. «Зізнаюся чесно, що в Алма-Аті на гастролях я виступала, будучи вже в «положенні2. Алма-Ата – це шикарне місто! Воно таке гарне! Будували місто проєктанти з Санкт-Петербурга, і там немає жодного будинку, схожого на інший. І жодного фонтана, схожого на інший. Кожен фонтан – це витвір мистецтва. А ринок! Він був просто чудовий! Але я вже була в «положенні» і на запахи цього ринку реагувала дуже гостро. А в театрі я грала Машу в «Трьох сестрах». І критики, які дивилися цей спектакль, потім писали про мою гру: «Яка чудова актриса! Таке відчуття, що вона всередині чимось наповнена!» А я в цей час дійсно була вже «наповнена». Природно, що у мене був корсет, щоб це не було так помітно. Але я хочу сказати, що ми, артисти того покоління, не могли по-іншому. Нас так вчили. Що артист не може прийти на спектакль тільки в одному випадку – якщо він помер. І тому я не могла підвести театр і не поїхати на ці гастролі. Гастролі були влітку, в липні. 8-го грудня я народила, а в кінці лютого вже знову вийшла на роботу і почала репетирувати «Кішку на розпеченому даху» Теннессі Вільямса. В кінці березня у нас була прем'єра, і я в фіналі вистави танцювала в комбінації. Можете собі уявити, як я швидко увійшла в форму? Звичайно, мені допомагала мама, вона сиділа з дитиною, а я репетирувала з повною віддачою. У нас тоді був дуже щільний графік: з 11 до 14 годин репетиція, потім перерва, і ввечері або ти спектакль граєш, або ти знову репетируєш.

Я якось все встигала. І ще встигала вдень, між ранковою репетицією і вечірньою, відпочити і повторити роль. Швиденько прибігла додому – картоплю чистиш, паралельно читаєш роль... Я навіть не знаю, як все встигала. Хоча мені і зараз зустрічаються актори, які живуть насиченим життям і процвітають в професії».

Зараз Маргарита Андріївна завжди має час для двох прекрасних онуків.

Трудова діяльність:

03.1972–08.1972 – Свердловський драмтеатр, актриса;
11.1972–06.1975 – Іжевський російський драматичний театр ім. Короленка, актриса;
07.1975–10.1979 – Тюменський облдрамтеатр, актриса;
10.1979–01.1985 – Обласний театр драми м. Петропавловська, актриса;
02.1985–10.1986 – Криворізький театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка, актриса;
10.1986–10.1997 – Дніпропетровський російський драмтеатр ім. М. Горького, актриса; заступниця директора з адміністративно-господарської частини;
11.1997 – по теперішній час – директор-художній керівник КЗ «Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки м. Кам’янського» КМР.

Нагороди:

Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2016);
Почесне звання «Заслужена артистка Казахстану» (1982);
Подяка Міністерства культури України (2001);
Почесна грамота Міністерства культури України (2011);
Відзнака Голови Облдержадміністрації «За розвиток регіону» (2008);
Грамота Дніпропетровської обласної ради (2005);
Нагрудний знак Відзнака «За заслуги перед містом» І ступеня (2013);
Нагрудний знак Відзнака «За заслуги перед містом» ІІ ступеня (2010);
Нагрудний знак Відзнака «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (2005);
Нагрудний знак «Відзнака міського голови» (2000);
Подяки міського голови (1999, 2016);
Орден Української православної церкви «1025 років хрещення Київської Русі» (2013);
Лауреат премії Національної Спілки театральних діячів України (НСТДУ) ім. Миколи Садовського;
Лауреат Вищої театральної премії Придніпров’я «Січеславна»:
– в номінації «Кращий директор» (спеціальний приз ім. заслуженого працівника культури України Олега Гришкина) в 1999, 2000, 2003, 2010 2011, 2012, 2017 роках;
– спеціальний диплом «За єдність і гармонію в керівництві театром» (разом з художнім керівником театру Сергієм Чулковим) і ГРАН-ПРІ «Січеславна» (2013);
– спеціальний диплом «За підтримку обдарованої творчої молоді» (разом з художнім керівником театру Сергієм Чулковим.