Литовченко Марія Тимофіївна
Марія Литовченко: чарівниця українського текстилю

Мистецтво, що змушує хвилюватися

Вирує час, пульсує мить
у розмаїтті квіту –
тут в кожній рисочці бринить
замилування світом.

Світлана Макаревська

Марія Тимофіївна народилася в селі Гупалівка на Дніпропетровщині 22 червня 1927 року в робітничій родині. Після Другої світової війни пройшла навчання в Дніпропетровському художньому училищі, а згодом вступила до Львівського державного інституту ужиткового і декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Львівська школа дала дівчині глибоке осмислення надбань вітчизняного і світового мистецтва. Здобуваючи освіту на відділі художнього текстилю, вона отримала, окрім фахових знань, глибоке розуміння основ народного мистецтва, зокрема килимарства. Створюючи орнаментальні мотиви, народні майстри західних земель України незмінно надихались її чудовою природою. Гірський ландшафт підказував західноукраїнським майстрам геометричні композиції орнаментів. Марія зацікавлено досліджувала, як зображені художниками природні форми карпатських гір, скель, лісів у процесі ручного ткання гобелену проходили складний процес перетворення реальних форм на геометричну абстракцію. Серед краси карпатських краєвидів і книг з мистецтва дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка, українського художника декоративного та монументального мистецтва Івана Литовченка, який став їй не тільки коханим і батьком її дітей, але й вірним другом і співавтором багатьох високохудожніх гобеленів.

Патріотичне творче середовище міста Лева сприяло яскраво вираженій національній спрямованості її творчості, отож вона у своїх гобеленах звертається до тем з історії України. Її захоплюють героїчне минуле нашого народу, легенди та перекази, фольклорні піснеспіви і матеріальна культура. Все це вона намагається органічно вплітати в образний стрій своїх художніх візій, які яскраво випромінюють ідеї гуманізму, добра та любові до того народу. Марія ретельно вивчала історію виробництва українського гобелена, який сягає XVII ст., коли мануфактури при багатьох панських маєтках виконувати, окрім орнаментальних, і сюжетно-тематичні килими. Разом із патріотично налаштованими мистцями вона сприяла змінам, які торкнулися тематики творів. Тож наприкінці 1950-х років художники все частіше зверталися до пісенного фольклору, орнаментальних структур народного мистецтва. 

Творче подружжя Литовченків утілювало в життя геометричний стиль гобеленів. У період, коли технічні процеси були не комп’ютеризовані, вони вигадали лічильну технологію, щось на кшталт програмування роботи, і вдало користувалися нею. Марія сама досконало прораховувала структуру малюнку, це була важка та кропітка робота, з якою майстриня справлялася на відмінно. Концептуальне зображення теж відрізнялися від традиційних, тут спостерігається: пластика Пікассо, символічність комбінації, рублена пластика постатей, нетиповий вираз облич. Митці завжди віддавали перевагу гладкому щільному ткацтву. Частина їхніх творів технічно була наближена до традиційного європейського гобелена, що виконується на вертикальному верстаті, як і народний килим Подніпров’я у техніці «кругляння». Такі гобелени Марія з чоловіком робила у своїй творчій майстерні чи ткала на Решетилівській фабриці ручного ткацтва. 

Для творчого подружжя Тарас Шевченко був часткою особистої долі, надійним утішником і порадником життя. Шевченківська тема знаходила своє відбиття у творах митців протягом всього творчого життя. У 1960 році директор Київського музею прикладного і декоративного мистецтва запропонував Іванові Семеновичу створити килим на шевченківську тему, цікаво, що це стала перша спільна робота Марії з чоловіком. Вони давно мріяли про таку нагоду, тож швидко прийшли до згоди щодо композиційного рішення килима – «Шевченко і Україна». Робота лаконічно зіставляла минуле та сучасне, а по центру полотна був зображений Кобзар на тлі українських символічних квітів. Девізом були взяті слова Тараса Григоровича: 

І на оновленій землі
врага не буде супостата, 
а буде син, і буде мати. 
І будуть люди на землі».

Працюючи над килимом «Коліївщина», Марія намагалася сучасними засобами донести до глядача увесь гнів народу, доведеного лютими поневолювачами «до краю», коли «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки…». Майстриня сподівалася, що такі творчі роботи впливатимуть на формування свідомості українців та на їхню самоідентифікацію. Гобелен «Молитва» узагальнює зріз усієї творчості письменника: за свободу і долю народу. Дивлячись на роботу, глядач відчуває, що слово Великого Кобзаря завжди було на варті незалежності України, закликало до боротьби, до подвигу, сприяючи цим самим утвердженню патріотичного духу. Роботи цієї тематики отримали заслужену позитивну оцінку у критиків і глядачів, ознаменували новий крок у розвитку українського тематичного килима. 

Марія Литовченко в 1960-х роках створила оригінальні за вирішенням проєкти килимів «Гуцульщина» та «Київ». Алегоричністю вирізняється твір «Верховина, світку ти наш», у якому карпатський край символізує образ жінки, яка тримає в руках квітку-сонце. Центральна жіноча постать заповнена витканими графемами – знаками багатства Карпат. Серед смерек, риб і птахів, майстриня показала закохану пару.

Відтворені вздовж верхнього і нижнього країв гобелену слова з пісні «Верховино, світку ти наш, гей, як у тебе тут мило!» – суттєво збагачують твір за змістом. Найцікавішим у доробку мисткині того часу став патріотичний і новаторський за формою гобелен «Пісня» з виразним графічним малюнком трьох дівочих постатей у національному вбранні та декоративними елементами тла – квітами, птахами, колосками. До теми народних обрядів звернулася художниця, яскраво відтворивши цей стародавній звичай у гобелені «Весілля». У роботі вдало побудований ритм персонажів, які сидять за весільним столом, наречені та дружки одягнуті у святковий національний одяг, панує атмосфера піднесеності, веселощів. А сам твір нагадує вінок – яскравий, декоративний, різнобарвний.

До золотої скарбниці усної народної творчості звернулася Марія Литовченко відтворивши на гобелені яскраві сторінки української народної казки «Іван-Побиван». У центрі твору головний герой, який рішуче їде знищити змія-людожера. Попереду його чекають героїчні випробування, позаду майстриня зобразила народні обереги та воїнів-захисників. Казковість роботи виявляється в різних інтонаціях: тут присутні журливість і життєствердний ліризм, героїчне та пафосне звучання, народні герої, однак визначальним лейтмотивом є оптимістичний лад. Гобелен «Колядки» яскравий приклад неповторного художнього стилю, яскравих кольорів і розмаїття образів. Кожну деталь хочеться розглядати та перейматися атмосферою дійства.

Звісно, подружня творча співпраця на мистецькій ниві наклала певний відбиток і на сюжетні особливості композицій гобеленів, як жіноче і чоловіче начало – з одного боку це поетично-ліричне звучання сюжету, а з іншого – патріотично-романтичні візії у сприйнятті композицій творів. Таким дуалізмом естетичного сприйняття можна схарактеризувати окремі серії їхніх творів: «Пробудження», «Тривога», «Музика», «Пісня», «Закохані» та інші. У 1962 році Марія Тимофіївна вступила до Спілки художників України, згодом була нагороджена дипломом Академії мистецтв СРСР, а за гобелен «Витоки слов’янської писемності», що прикрашає фоє Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського, одержала звання Лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка. Гобелен-триптих розташований перед читальними залами, його краса будується на гармонії чарівних золотаво-червоних, білих і чорних кольорів. Мелодія барв, наче прекрасна увертюра, «звучить» у просторому залі. Вся площина гобелену наче розподілена на окремі сюжети. Обабіч центральної частини, в якій зображений Титан, язичницькі боги та символи, символіка поступається конкретним, проте стилізованим, декоративно трактованим образам болгарських просвітителів, творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, автора «Повісті временних літ» Нестора-літописця, українського першодрукаря Івана Федорова, видатного просвітителя Петра Могили та інших. Головна ідея цього дивовижного, велетенського гобелена: книга – скарбниця знань і людської мудрості.

Ні кроку в житті без мистецтва

Весна зіткала вчора гобелен
у лузі – з трав, із квітів, з верболозів.
Зіткала вітер і зіткала клен,
грози зіткала молоді погрози.

Євген Гуцало

Марія Литовченко та її чоловік одні з перших ввели гобелен в інтер’єр громадських споруд України. Монументалісти за складом свого пластичного мислення, вони стають бажаними співавторами архітекторів зі створення інтер’єрів. На їхньому рахунку близько 50 масштабних гобеленів, більшість яких вражає епічністю задуму, творчою широтою і точністю формального вирішення. Гобелени творчого подружжя стають невід’ємною частиною й окрасою будинків культури, клубів, музеїв, бібліотек і Палаців одруження. Так, працюючи над комплексним оздобленням Палацу одружень в м. Олександрії на Кіровоградщині, художники у співавторстві з Володимиром Прядкою виконали великий і значущий за темою гобелен «Гімн життю». У середині композиції гобелену розміщено символ життя – яйце, як будову Всесвіту. У центрі – мати та дитя у хороводі дівчат, майбутніх матерів. Навколо – дороги життя, і всюди – сімейні пари. Внизу – мати і син-захисник, вище – щоденна праця шахтаря, а ще вище – чоловік, який захищає жінку від загрозливої хмари. Ліворуч композиція «Клятва під деревом життя», що виростає з вірності померлим предкам. Права частина – осінь життя, присвячена нашим прадідам і онукам, що вселяє надію на продовження життя. Подібного гобелена в Україні на той час не існувало. Він був витканий килимницями з містечка Решетилівки Полтавської області.

Складна образна символіка, експресія руху, напруженість кольорів відзначають вітраж «Сім’я». Цей монументальний твір і тепер не втратив свіжості і не змінилися з плином часу, залишилися прикладом синтезу мистецтв в архітектурі України 70-х років. Гобелен етнографічного характеру – «Пісня про Козака Вуса», насичений теплотою народного гумору. Козак Вус і чарівна дівчина Галя стали своєрідним символом кохання, щасливого подружжя. Ідею святкових гобеленів продовжує рельєфна мозаїка «Сонце кохання». Гобелен для луцького Палацу урочистих подій «Блакитна Волинь» також тісно пов’язаний із народними традиціями, історією цього чудового краю. Композиція складається з п’яти частин. Це повість про героїчну землю, її пращурів і нащадків, достойних синів і дочок героїчного Полісся. У центрі композиції одухотворена і прекрасна молода волинянка в національному вбранні. Вона наче іде назустріч глядачу і вітає зорями-квітами. Обабіч у двох частинах розгортається персоніфікована історія волинської землі, уславленої іменами ватажка народного повстання Северина Наливайка, полководця Богдана Хмельницького, просвітителя Петра Могили, поетеси Лесі Українки та багатьох інших, які творили долю Волині. Відомий український поет Дмитро Білоус на честь цього гобелена склав вірш:

Із гобелена доля промовляє
Землі, яка стремліннями жила.
І ось на небі вільному знайшла
Всі кольори щасливого розмаю.
Вам, молоді, запам’ятати слід
Обличчя, котрі виткані з любов’ю,
Дорога Ваша виборона кров’ю,
Уславлен наш волинський родовід.

Світогляд Марії Литовченко формувався в постійному спілкуванні з людьми і природою, накопичувалися враження і досвід. Підтвердження того є мудро вирішені теми гобеленів «Земля квітує», «Люди Черкаської землі», які мистецтвознавці називають текстильним літописом нашого часу. Художня творчість мисткині хвилює і підносить почуття глядача, дає естетичне пробудження його душі, емоційно наснажує на добрі вчинки, відкидаючи негативні прояви буття. Її художня палітра емоційного впливу багата та різноманітна, гармонійна від тонального контрасту до витонченого колориту, що розширює чуттєве сприйняття глядача. Знаменитий «тандем» художників текстилю проіснував майже сорок років, його пов’язують із формуванням української школи гобелена у другій половині ХХ століття. Подружжю Литовченків також належить певна роль у становленні образної мови фігуративного текстилю України з підкресленою національною своєрідністю.