Майборода Олег Вікторович
Олег Майборода: «Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально»

Передмова

Олег Вікторович Майборода – український дитячий письменник, в доробку якого більше 70 творів, лауреат «Фестивалю української книги» (Феодосія, 2011, 2013 рр.) міжнародного конкурсу «Нові добрі казки», премії імені Леся Мартовича (м. Жовква) та премії імені Василя Юхимовича (м. Коростень), 2014 рік.

Народився 2 червня 1971 року у Дніпродзержинську. Закінчив Дніпродзержинське медичне училище за фахом «Сестринська справа» і з 1992 року працює масажистом у Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 1.

Харизматична особистість письменника полонить своїм оптимізмом, тому пише Олег Вікторович ніби граючись бо дитяча література найоптимістичніша, найрадісніша, найпрозоріша з усіх жанрів. 

Українські видавництва ніби змагаються: хто видасть найкращу абетку. Є книги великі й маленькі, є звичайні й тематичні. І всі вони яскраві, привабливі, цікаві. І практично всі – віршовані. Цікаво, скільки тих абеток, створених нашими письменниками, існує в Україні? Сто? Двісті?

Абетка Олега Майбороди, що вийшла друком у видавництві «Талант» наприкінці 2017 року, вирізняється тим, що вона написана прозою. Прочитала її – і в мене одразу виникли питання до автора. Тим більше, що давно спостерігаю за його творчими досягненнями свого земляка (Олег родом із Кам’янського, прим. авт).

Отже, починаємо розпитувати...

– Олеже, скільки всього книжок у твоєму творчому доробку?

– На цьому тижні вийшла сімдесят шоста. Називається «Чому у зайця довгі вуха». Видавництво «Торсінг» м. Харків. Насправді, всі мої книжки різні. Як і різна їхня доля. Є справжня попса на замовлення, за яку, принаймні, не соромно, тому що намагався зробити чесно. А є й «джаз», що робилося, як мені самому заманеться. От за ці можна й похвалитися.

– Всі твої книги такі світлі, сповнені позитиву, гумору. А який ти за характером? Теж завжди веселий, усміхнений?

– А чого сумувати. Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально))). Більше того, працюючи в медицині (масажист в поліклініці), навчився не обтяжувати оточуючих. Звичайно, це не означає ходити в рожевих окулярах. Або зовсім полетіти за хмари. Просто мені подобається життя в усіх його проявах. На світі ж так багато цікавого! Я ось, наприклад, у сорок років почав з нуля вивчати гру на саксофоні. Пречудова гімнастика для мозку. Головне, не лінуватися. Хочеш більшого – працюй. Зараз під мінус «віджигаю» різні танго та басанови.

– Чи легко тобі пишеться? Звідки береш теми? Вигадуєш кумедних персонажів?

– Буває, що теми самі приходять. Треба лише частіше провітрювати фіранку в голові :) А буває, починаєш щось і воно зріє-зріє десь на підсвідомості, а потім БА-БАХ!! Саме проситься на папір. А ще мені подобається гратися. Зі словами, з персонажами. Це як кубики. Хочу – будинок побудую. А захочу – навіть космічний корабель.

– Раніше я дуже переживала, що за фахом не філолог. Мене заспокоїв письменник-фантаст Віктор Савченко, який на той час був головою Дніпропетровської обласної організації НСПУ. А ти ніколи не жалів, що не маєш спеціальної філологічної освіти? 

– Я ніколи цим не переймався. У мене з освіти медичне училище. Спеціальність «сестринська справа». Звичайно, що самоосвіту ніхто не відміняв. І читати корифеїв нікому не завадить. Ті ж самі «Дванадцять заповідей для починаючого дитячого поета» Корнія Чуковського. Або статті Самуїла Маршака про майстерність в поезії. Це ті постулати, без яких автор, зокрема дитячий, втратить напрямок руху. Намагаюся тримати руку на пульсі. Слідкую за тим, що зараз відбувається в дитячій літературі. Словом, мені все ЦІКАВО! 

– Звідки в тебе бажання писати для дітей? Здається, серйозна доросла людина, солідний чоловік. Звідки в тебе стільки «дитячості», чи що? Це не заважає в житті, в роботі?

– Закваска, мабуть, з дитинства. З тих дитячих журналів «Малятко» та «Барвінок», які передплачували батьки. Просто я, мабуть, зумів її не розплескати. Нещодавно читав інтерв’ю одного нашого письменника, який деяких дитячих авторів порівнював з Карлсоном. Мовляв, їм би все веселити і таке інше… Я зовсім не згодний із поважним письменником. У дітей і так крадуть дитинство. Причому, самі ж дорослі. Впевнений, що дитяча література, як і їжа, має бути різною. І повчальною, і розважальною. А «дитячість» мені навпаки допомагає «накачувати м’язи» фантазії. Без яких автор стає кістяком :)

– Буває, що пишеш на замовлення видавництва. Як тобі легше працювати: на замовлення чи самому щось вигадувати?

– Були книжки, які писав під готові малюнки з прописаною кількістю рядків. Розумієш, що треба зробити, тим більше, якщо пообіцяв. Але з творчістю це не порівняти. Тому що вона – це справжній азарт. Особливо, коли став на хвилю, мов на віндсерфінгу.

– А як писалася ця Абетка? І скільки за часом?

– Доволі швидко. Я просто брав зі словника героїв на потрібну літеру. А далі вони вже самі розігрували історію.

– Більше абеток в тебе немає? Чи це не перша?

– Абетки були. Здебільше, віршовані. Навіть англійська була. Відкрию секрет – в англійському я ну бум-бум. Просто вимову англійських слів допомагала ставити донька, яка тоді навчалась у п’ятому класі. Якщо дуже закортить, то можна й до космосу злетіти!

– Не було пропозицій написати ще абетку? Ну, наприклад, екологічну? Або юридичну?

– Не було, але все може бути. Абетка, як бачите, може бути лише формою. А зміст то вже…

– Як рідні ставляться до твоїх захоплень?

– З розумінням того, що для мене це важливо. Я їм за це дуже вдячний.

– Твоя найзаповітніша мрія?

– Мрію знайти новий напрям у дитячій літературі. Ось так – скромно і направду :)