Скуратовський Володимир Ілліч
Володимир Скуратовський: «Моя перша і головна мрія – щоб у нас було мирне життя»

Володимир Скуратовський зовсім не планував пов’язувати своє життя з музикою. Хлопчиком Володя мріяв займатися в футбольній школі, однак його мати хотіла, щоб він навчався музики. В ті часи вважалося дуже престижним віддати дитину до музичної школи, конкурс був по чотири людини на місце. Мати зголосилася на компроміс: він міг піти до футбольної школи, але тільки якщо паралельно навчатиметься грі на фортепіано. 

У музичні школі одразу помітили його здібності та абсолютний слух, навіть порадили записатися ще й на курси гри на скрипці та віолончелі.  Спочатку Володимир займався дуже неохоче і дивувався дітям, які йшли в сльозах після відмови в прийомі. Лише на четвертому році навчання, коли у більшості його однокласників згасав ентузіазм і зникало бажання ставати професійними музикантами, у нього виникло нестримне бажання займатися і далі. Якийсь час грав окрім фортепіано ще й на кларнеті та духовому інструменті – баритоні. 

Після музичної школи Володимир  продовжив навчання в музичному академічному училищі при Московській державній консерваторії ім. П.І. Чайковського, а потім і в самій консерваторії. 

Після закінчення консерваторії в 1988 році почав працювати в Дніпропетровській музичній школі № 6, з 1991 року – в музичному училищі та Дніпропетровській академії ім. Глінки, де продовжував працювати до кінця життя. В музичній школі № 6 до класу Володимира Ілліча мріяло потрапити дуже багато дітей, він відбирав лише тих, хто прагнув займатися музикою професійно. Музику його учнів завжди відрізняло те, що вони прагнули щось сказати своєю творчістю, виразити себе і своє  бачення світу та життя.

Постійна робота з дітьми неможлива без любові до них, а цього у Володимира Ілліча було достатньо. Він надзвичайно піклувався про майбутнє своїх учнів, тож у певний момент викладання в музичній школі № 6, розуміючи, що все менше дітей цікавиться таким захоплюючим жанром як опера, вирішив виправити ситуацію. Допомогла дружина Володимира Ілліча – Ольга, вони вирішили, що для заохочення заняттями оперою дітям потрібно подавати оперні твори ненав’язливо, щоб вони слухали їх і співали. Нехай не професійно, без спеціальної постановки голосу, але хоча не боятимуться опер, знатимуть основні принципи, твори. Так народився проект «Юна опера».

Першою спробою постановки опери у виконанні дітей стала «Щуролов з Гамельна», за середньовічною німецькою легендою. Дітям сподобалось, а за нею була «Снігуронька» Римського-Корсакова. Ця постановка виявилась дуже успішною, і учасники проекту з’їздили на гастролі до Литви та Москви. В Литві дітей вразила любов литовців до власної землі, і по поверненню до України колектив зайнявся роботою над українськими творами – так була поставлена гоголівська опера «Ніч перед Різдвом». Поступово, набувши досвіду, колектив перейшов до більш серйозних творів – «Князь Ігор», «Орфей і Еврідіка», «Садко», «Пікова дама» і багато інших. Всі учасники проекту не були професійними виконавцями, але їм вдавалось виступати, і доволі професійно. Скуратовський був першим, хто зайнявся постановкою світових опер із дітьми, непрофесійними виконавцями віком 14–20 років, на такому високому рівні. Проект «Юна опера» став справжньою сенсацією. Головною метою проекту було надихнути дітей слухати оперу та займатися розвитком жанру. І мета була досягнута. 

Ще одним проектом для талановитої молоді, організованим Скуратовським, стала «Майстерня слова», для юних літераторів, де літературні читання перемішувались із фортепіанними виступами дочки Володимира Ілліча Марії. 

Усі члени родини Скуратовського – музиканти. Свою доньку, окрім фортепіано, він навчив грати ще й на скрипці. Спільно з дружиною  О. Скуратовською був ініціатором і керівником також сімейного музичного проекту «Дитяча філармонія». 

Композиторська діяльність

Як композитор, Володимир Ілліч Скуратовський працював над створенням симфонічних, хорових, камерно-інструментальних і вокальних творів,  збірки «Альбом для дітей», призначеної учням 3–7 класів дитячих музичних шкіл. Його музичні твори постійно виконуються на міжнародних фестивалях і конкурсах.

Музиці Скуратовського притаманні яскрава емоційність, романтична піднесеність. Композитор органічно відтворював класичні традиції в сучасних творах. Характерною рисою його творчості є поєднання мелодійної щедрості, емоційної відкритості з інтелектуальним аналізом культурних традицій минулого, осмислення цінностей класичного мистецтва. Відчуття сучасних ритмів і гармоній найчастіше поєднується у його творах зі стильовими і жанровими моделями романтичної традиції. Його творам притаманні ознаки барокового музичного мислення, що виявляються у майстерному володінні контрапунктичною технікою, тяжінням до узагальненого філософського змісту. Саме це пояснює перевагу камерно-інструментальних жанрів у творчості композитора. 

Володимир Ілліч Скуратовський був не лише членом Спілки композиторів України (з 2001), але й Міжрегіонального союзу письменників України. Володимир Скуратовський – автор численних літературних творів (поезій, оповідань, есе), поетичної збірки «Распахнутое небо над собою» (2010), а також співавтором літературної збірки «Где ночуют облака» (2005). Поетичні твори В.І. Скуратовського постійно розміщувалися на сторінках альманахів «Форум», «Провінція» та часопису «Відображення». Писати вірші він почав набагато пізніше, ніж музику, але допомагав йому сказати те, що виривалося з нього, всі ті слова, які він хотів сказати своїми мелодіями. 

В.І. Скуратовський був керівником творчої співдружності «Майстерня Слова», організатором і ведучим «Дискусійного клубу» і циклу концертів «Музична вітальня» в Арт-центрі «Квартира», циклу концертів «Зустрічі з класикою» в Міський бібліотеці. Активно займався науковою діяльністю. Був постійним ведучим Міжнародного фестивалю музичного мистецтва «Музика без кордонів».

У Володимира Скуратовського в житті було дві мрії – мирне небо над головою та сили втілювати проекти у життя, аби діти продовжували рости з прагненням творчості. Все життя він працював над втіленням своїх мрії, і не тільки його результати роботи, але й його учнів, підтверджують те, що вони здійснилися.