Пушний Михайло Федорович
Михайло Пушний: світлий талант художника і педагога

Гарний учитель – як свічка.
Він розчиняється заради того, щоб дати світло іншим.

Фредерік Ам’єль

Михайло Федорович Пушний – видатна постать в історії образотворчого мистецтва Дніпра. Тяжкі випробування випали на долю цієї талановитої та щирої людини, але через нелегкі часи та страшні події він цілеспрямовано йшов до свого покликання.

Михайло Пушний народився 1 листопада 1929 року в Алтайському краї Росії, на станції Алейська (тепер м. Алейськ) в сім’ї священика. Дитинство художника було нелегким, в лютому 1930 року його батька було репресовано, а мати лишилася з чотирма дітьми, найстаршій дівчинці було лише 14 років.

Будинок і майно було конфісковано. Сім’ю прихистив на деякий час церковний сторож. Проте з батьком діти бачились – родина слідувала за місцями його тюремного ув’язнення, і вони ходили до тата на побачення. Всім членам сім’ї доводилося тяжко працювати, щоб вижити. Через деякий час вони переїхали до Новосибірська, де вимушені були оселитися у чужих людей в землянці на кухні.

У серпні 1937 року за рішенням «трійки» батька таки було розстріляно. Зникла остання надія дочекатися рідну людину з ув’язнення, попереду було тяжке життя. Тільки в далекому 1989 році Федора Пушного було повністю реабілітовано, як і багатьох безвинно засуджених і страчених.

У школі Михайло навчався успішно. Влітку підробляв художником у піонерських таборах, бо вже тоді дуже непогано малював. Платнею за його роботу було харчування.

У 1945 році, закінчивши школу, приїхав до Дніпропетровська та вступив до Дніпропетровського державного художнього училища. Оглянувши надані роботи юного художника, комісія прийняла його одразу на другий курс. Михайло навчався в художньому училищі у відомих майстрів М.Н. Паніна та М. Погрібняка, і закінчив його 1949 року. Продовжував навчання в Київському художньому інституті й закінчив його на «відмінно» з присвоєнням кваліфікації художника станкового живопису. На дипломування випускник представив картину «Після уроків».

Після закінчення інституту Михайло Пушний повертається за призначенням до Дніпропетровська, саме тут і мине все його життя. Деякий час він працював у рідному училищі, але скоро залишив викладацьку роботу, щоб повністю віддатись творчості.

З 1957 року художник бере активну участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках. У 1958-му прийнятий до Спілки художників України і в тому ж році стає членом Спілки художників СРСР. З 1955 по 1964 працює у Дніпропетровських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду СРСР у цеху живопису.

Працював Михайло Пушний майже в усіх жанрах образотворчого мистецтва: писав портрети, пейзажі, натюрморти, історичні жанрові картини, батальні полотна. Майже відразу він став визнаним художником, створив свої найвідоміші твори. Багато робіт майстра присвячені дітям – вже згадана дипломна картина «Після уроків», а також полотна «Мирний сон», «Онучка» та інші. Для Дніпропетровського історичного музею він виконав батальну композицію «Подвиг льотчиків». Став відомим Михайло Пушний і як портретист, виконавши портрети скульптора О.І. Жирадкова, свого вчителя М.Н. Паніна, що був останнім учнем і сподвижником великого І. Рєпіна, малював художник і просто цікавих людей, представників різних професій.

Проте спілкування з молоддю було йому необхідне і тому Михайло Федорович з ентузіазмом очолив студію образотворчого мистецтва в Палаці студентів. До нього заняття вів відомий український живописець-шістдесятник Яків Калашник. З настанням брежнєвської епохи його відсторонили від педагогічної діяльності через ідеологічну неблагонадійність. Справа в тому, що його твори були пронизані українськими мотивами, що в ті роки не заохочувалося. Заслуга Михайла Пушного в тому, що він зумів зберегти особливості викладання Калашника, і водночас впроваджував свої педагогічні методи. Кожен студієць відчував творчу свободу.

З 1964 по 1988 роки керував студією Пушний. Ця робота приносила художникові велике задоволення, він вкладав у неї душу. Багато з його учнів вступили до художніх училищ, інститутів, стали професійними художниками.

Художник Олександр Фатєєв тепло згадує про свого вчителя. Виявляється, у Михайла Пушного була незвичайна методика. На своїх заняттях він нерідко сідав і малював разом з іншими студійцями, і учні могли зі спини спостерігати, як він змішує фарби, як робить мазок. А ще міг підійти і сам щось виправити на студентській роботі – художник не прагнув віддалятися від своїх учнів. Часто виїжджав з ними на пленери, влаштовував чаювання. Навчання відбувалося з живою дружньою бесідою, що дозволяло розкріпостити студійців і налаштувати на творчу хвилю. За роки свого існування найстаріша в Україні «народна студія» випустила в творче життя багато митців, відомих у нашій країні та за кордоном.

У 1976 році за керівництво ізостудією Михайло Федорович Пушний отримав бронзову медаль ВДНГ (Виставки досягнень народного господарства). Це була на той час неабияка нагорода, визнання видатних заслуг.

Свого часу серед студійців були лауреат Шевченківської премії, народний художник України Ф. Гуменюк, заслужений художник Росії А. Сергієнко, члени Національної спілки художників України А. Ломовик, С. Фоменок, О. Мальцев, А. Квітка, А. Деревянко, В. Городиський, С. Боровський, Ф. Берчанський, І. Копач, В. Корнев, В. Сосна та інші.

Помер художник 26 квітня 1996 року у місті Дніпропетровську.

Його твори експонуються в художньому та історичному музеях м. Дніпра, в музеї Т.Г. Шевченка у м. Києві (картина «Шевченко і Глинка»), в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику (картина «Фронтова весна»). Багато робіт придбано галереями та приватними колекціонерами зарубіжних країн.

Пам’ять про Майстра живе – вдячні студійці вшановують свого улюбленого вчителя, щорічно організовуючи виставки та творчі вечори на його честь. На цих заходах не тільки віддається данина таланту митця, а й експонуються полотна його учнів-послідовників.

З поваги до вчителя, позиціонуючи себе як «пушновці», вони об’єдналися в творчу групу, яка продовжує реалістичні та людинолюбні традиції студії Пушного.