Боровський Микола Степанович
Микола Боровський: «композитор і філософ»

Миколу Степановича Боровського називали композитором, психологом і навіть філософом у живописі. В його творчості завжди були присутні дві головні теми: сучасність та історичність. І обидві однаково викликали живий інтерес митця.

Народився художник 14 квітня 1930 року в місті Новогеоргіївську Кіровоградської області, колишньому  районному центрі, що стояв на правому березі Дніпра при гирлі Тясмину. Нині він затоплений водами Кременчуцького водосховища.

У 1953 році юнак із відзнакою закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, його вчителями за фахом були Микола Погребняк і Олександр Куко. З 1956 по 1960 рік продовжив навчання в Київському державному художньому інституті, де керівником історико-батальної майстерні був народний художник УРСР Г.С. Меліхов, викладачами – М. Хмельницький та М. Іванов. Дипломною роботою молодого майстра стала картина «Коліївщина».

У 1960 році Боровський повернувся до Дніпропетровська і почав викладацьку діяльність в художньому училищі. Тепер уже він ділився з молоддю накопиченими знаннями. Його учнями свого часу були Петро Кот, Ростислав Звягінцев і Віктор Павлюк, що стали згодом відомими українськими художниками.

Петро Кот, зокрема, так писав про настанови своїх педагогів: «Мої вчителі Микола Степанович Боровський, Карпо Дем'янович Трохименко, Віктор Григорович Пузирков, Ілля Насонович Штільман говорили, що чим менше в картині надуманості і більше життя, тим у більшій мірі вона може бути віднесена до творів мистецтва. Натура – ось джерело натхнення художника, джерело тем, джерело пізнання».

У тому ж 1960 році Микола Степанович почав брати активну участь у виставках. Плідно працював художник у різних жанрах – з-під його пензля виходили тематичні полотна, портрети, пейзажі, натюрморти. Але деякі з його творів не допускалися до експонування. Причиною тому була надзвичайна реалістичність у зображенні подій, блискуча передача психології та характеру образів, поєднання яких досить часто розвінчувало радянські міфи та виявляло споконвічну невідповідність – «як було, і як має бути».

Характерними ознаками багатьох полотен були лаконічне вирішення композиції, стримані кольори, чіткість ліній малюнку. Ніщо не відволікало художника від головного задуму.

Сучасникам Микола Степанович запам’ятався значною мірою як майстер, що вперше звернувся до серйозних тогочасних соціальних тем і важливих подій минулого. Картини художника про історію та сьогодення, багатогранні портрети, у яких закарбувалися образи героїв нового часу, без сумніву, вирізнялися на тлі робіт інших художників 1960–70-х років.

Обравши, наприклад, гостросюжетну тему, болючу і для сьогодення – розподіл землі селянам, він створив дійсно драматичну епопею суто живописними засобами: композицією, темним тональним колоритом, напруженою грою світла і тіні, нервовою живописною пластикою (картина «Земля», 1967). Це – головна риса його історичних полотен – не розповідальність, а живопис.

Його образи часто – символи часу, тому й характер побудови творів набував рис узагальнення, монументальності та навіть деякої плакатності.

Усе зайве, що заважає головному, відтинається – чітка композиція, узагальнений енергійний малюнок, стриманий за тонами колорит чітко та ясно окреслюють художній образ, як, наприклад, у картині «Програма «Час»» (1984).

Микола Боровський – автор численних портретів людей праці. Вони були цікаві художникові саме через вираження у професії, яка завжди залишає відбиток на особистості людини.

Особливе місце у творчості живописця займає галерея портретів захисників і визволителів нашого міста від німецько-фашистських загарбників. Відомі воєначальники і прості солдати постають перед нами у всій своїй індивідуальності та неповторності, об’єднані мужністю і людяністю.

Мужня та серйозна людина, Микола Боровський взагалі тяжів до напружених, драматичних, символічних картин.

Більш ліричним і проникливим за інтонацією є твір М. Боровського «Пісня» (1974). Він немов відкриває не характерну для цієї емоційно стриманої людини, глибинну поетичність. У цьому художникові, безперечно, допоміг сюжет картини із зображенням дівчини в українському народному вбранні, образ якої живописець трактує як символ самої України, для якої пісня – поетика душі народу.

Мистецтвознавець Людмила Тверська так писала про художника: «Пісня у житті митця відігравала величезну роль. Він і сам був прекрасним виконавцем української пісні. Вона допомагала долати емоційну скутість, давала вихід глибоко прихованим в душі почуттям».

Творчий діапазон М.С. Боровського не замикався роботою над тематичними полотнами і портретами. Він писав пейзажі та натюрморти, що відрізнялися тією ж емоційною і мальовничою стриманістю, властивою всій його творчості. Але це не заважало художникові зі щирістю і теплотою передавати різні стани природи, показувати красу і різноманітність її форм. Світ його образів невибагливий і ясний, небагатослівний і стриманий. 

Упродовж життя Микола Боровський отримав ряд нагород за знакові роботи. У 1964 був прийнятий до Спілки художників СРСР. У 1966 році за картину «Робітник. Рік 1928» нагороджений III премією ЦК комсомолу України і Спілки художників УРСР. У 1984 році удостоєний звання «Заслужений художник УРСР».

Вибрані картини художника:
«Романтики», «Мрії» (обидві – 1961);
«Металурги Придніпров'я» (1963);
«Земля» (1967);
«Робітник. Рік 1928» (1969);
«Портрет лейтенанта Горна Є.М.» (1970);
«Скалолази» (1971);
«Тривожний ранок» (1973);
«Пісня» (1974);
триптих «Бригада монтажників Віталія Поліщука» (1974);
«Хвилина мовчания» (1978);
«У лабораторії» (1978);
«Початок путі» (1980);
галерея портретів учасників оборони і визволення м. Дніпропетровська (1973–1980).

На жаль, талановитий і самобутній майстер живопису прожив недовге життя. 26 квітня 1988 року його не стало. 

Твори художника зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському Національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, Музеї українського живопису (м. Дніпро), приватних колекціях.