Микола Гоголь у пікселі театру ім. Т.Г. Шевченка

Вистава «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» йде на сцені Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка від 24 лютого 2019 року й користується незмінним успіхом у глядачів нашого міста. Але після 24 лютого 2022 року вистава-мюзикл набуває нового забарвлення, а Микола Гоголь наче одягає військовий піксель…

Співпадіння дат прем’єрного показу музичної вистави за класичним твором Миколи Гоголя у нашому місті та початку неприхованої російської агресії проти України виглядає дещо містично. Нинішній час потребує й нового прочитання відомого твору славетного письменника. І шевченківцям це вдалося повною мірою.

Інсценування та музику для вистави здійснив відомий в Україні митець, режисер-постановник Володимир Назаров. У глобальній інтернет-мережі та краєзнавчому відділі ДОУНБ досить просто можна віднайти декілька інтерв’ю маестро, у яких він сам пояснює деякі особливості творчого процесу при роботі над цим мюзиклом. Перш за все він прагнув створити на сцені глибоко автентичний твір, який би продемонстрував глядачеві всю глибину української душі. Заради цього у виставі неодноразово звучать народні пісні, доцільно вкраплені у загальне тло музичної композиції вистави.

Вірші у музичній комедії написані відомим київським поетом-піснярем Петром Магою. Ця робота майстра поєднує десятки окремих поетичних творів у єдиний витвір мистецтва, який тримає увагу глядачів протягом понад двох годин із лише одним десятихвилинним антрактом.

У цьому феєричному дійстві задіяна майже вся трупа Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. Це потребує неабиякої злагодженості, тож робота хореографа – заслуженого діяча мистецтв України Олексія Коваленка та сценографа Бориса Голодницького викликає щире захоплення.

Окремо варто зупинитись на музичному супроводі вистави оркестром театру під орудою дириґента та аранжувальника – заслуженого діяча мистецтв України Юрія Бєдніка. Звуки музики настільки органічно супроводжують вокальні партії акторів на сцені, що глядач навіть не до кінця усвідомлює, що перебуває на своєрідному концерті симфонічної музики. Отримує такий собі бонус до того вхідного квиточка, що придбав на виставу.

Театралізоване дійство розпочинається не на сцені, а з глядацької зали, у якій з’являється респектабельний джентльмен у чорному циліндрі й костюмі-фраці. Це і є сам чорт (народний артист України Василь Крачковський), який перш за все вітається з глядачами й виконує сольну партію. У ній він пояснює причину перебування саме тут і саме зараз. Вона досить тривіальна: пошук людської душі, яку варто занапастити заради своєї сатанинської примхи.

І такою душею є сутність коваля Вакули, талановитого маляра-богомаза з Диканьки на Полтавщині. З цією метою чорт вигадує досить хитросплетений план, аби одружити коваля з місцевою красунею Оксаною, єдиною донькою козака Чуба (народний артист України Григорій Маслюк). Далі все за Гоголем із неперевершеною інтерпретацією акторів театру, які розігрують класичну комедію положень під час відвідин мачухи коваля Вакули – «распрекрасної» Солохи (актриса Людмила Кусакіна). Про неї всі в селі гомонять, що вона є відьмою.

І тут маємо цікаву алюзію, що корінням сягає людської підсвідомості: за Гоголем, мачуха коваля Вакули є відьмою, тобто, за християнською традицією, спілкується з нечистим. Сама ж праця коваля на селі, з одного боку, була вельми шанованою, а з іншого – оповита ореолом містичності, адже людина з безформної маси якоїсь твердої речовини отримувала щось дуже корисне або ж навпаки небезпечне. Дійсно, без містики тут аж ніяк не обійшлось, гомоніли поміж собою люди…

Чи заглиблювався автор повісті, двадцятилітній молодик із Сорочинців Микола Гоголь-Яновський у такі роздуми при написанні повісті, нам достеменно невідомо, але з-під його пера вийшов чудовий твір, який майже дві сотні років не втрачає своєї привабливості й актуальності.

Та повернімося на сцену шевченківців у січень 2023 року. Закоханий Вакула (актор Максим Кузнєцов) прагне будь що виконати примху красуні Оксани (актриса Дар’я Чумак) і здобути для неї черевички, які носить сама цариця. Заради цього він домовляється про подорож до самого Санкт-Петербурга з помічником головного чорта – чортенятком (актор Олег Олексишин). Але виникає деяка проблема: прямого рейсу до Північної Пальміри немає, можлива подорож лише через Варшаву… Глядацька зала реагує на такий поворот сюжету схвальними оплесками й нестримним сміхом.

Чому угоду укладають не з самим головним чортом, а з його помічником, стає зрозумілим дещо пізніше, коли коваль Вакула у складі делегації запорожців опиняється в палаці імператриці. Там його зустрічає сам головний нечистий в особі ясновельможного князя Потьомкіна, останки якого до літа 2022 року покоїлись в одній з усипальниць міста Херсона. На здивоване питання Вакули про те, що саме тут робить головний чорт, нечистий відповідає, що державні справи без його відома у цій північній столиці не робляться. Тож він прикрикує на козаків перед аудієнцією у російської імператриці-німкені (заслужена артистка України Неля Ніколаєва), а ковалеві обіцяє допомогти із черевичками у потрібний момент. Тож коли імператриця запитує у козацького посольства, чого саме вони прагнуть найбільше, коваль Вакула виступає наперед і просить у неї черевички для своєї коханої Оксани…

Цей епізод також є підсвідомою алюзією письменника щодо відповіді на питання про звивисті шляхи української козацької долі, перш ніж остаточно усвідомити нагальність потреби в утворенні власної потужної держави…

У фіналі мюзиклу головний чорт пишається виконаним завданням щодо одруження Вакули, адже у того мають народитися діточки і він скоріш за все покине своє малярство й не дошкулятиме нечистому.

Зникає головний чорт у той же спосіб, як і з’явився – спускаючись до глядацької зали й прощаючись з дніпрянами. На тлі повномасштабної війни рф проти України такий фінал має вельми символічний вигляд і примушує вдумливого глядача замислитись над сенсами нашого сучасного буття…

Та Гоголь не був би видатним українським автором, аби не продукував нові й нові алюзії та прояви людської свідомості у різних жанрах мистецтва: літературній критиці, кінематографі, образотворчому мистецтві. І це наповнює наше життя яскравими барвами, дозволяє постійно рухатись вперед, генерувати щось нове, переосмислювати вже відоме і ставити перед собою непрості запитання, тим самим перебуваючи у стані перманентного пошуку.

На завершення цієї  театральної рефлексїї варто зазначити таке. Увесь час, допоки вистава йде на сцені шевченківців, вона збирає повний глядацький зал. А в умовах повномасштабної війни Гоголь ніби одягає захисний камуфляж, адже культурний фронт не менш важливий, аніж фронт військовий. У наш непростий, буремний час неодноразово звідусіль можна почути, що веселощі нині не на часі… Воно, може, й так, але є певні нюанси, адже порція дотепного гумору та їдкої сатири в умовах війни є не менш потужною зброєю, аніж стінгери чи хаймерси на полі бою.

Тож завітайте на гостини до шевченківців і доєднайтесь до широкого моря національної автентики, яка ось уже майже два століття полонить усе нових і нових глядачів!

фото надані авторам