Маковій Микола Іванович
Микола Маковій: цілеспрямованість, що надихає

Дитячі мрії – незбагненне і прекрасне явище, бо тільки в захмар’ї уяви маленький фантазер може бути одночасно дослідником, космонавтом і мандрівником. У цьому віці мрії не мають меж. Це час, коли перехоплює подих від історій про відомих винахідників і шукачів пригод. Здається, що ще трохи, і ти теж почнеш здійснювати небезпечні експедиції на Північний і Південний полюси, з хвилюванням відкриваючи нові незвідані землі. І герої ці для кожного свої. Одні прагнуть підкорювати Сонячну систему, інші – океанські глибини, а хтось, як-от хлопчик Микола багато років тому, марив рідкісною, але не менш цікавою професією полярника. Малий мрійник Миколка Маковій, вихованець криворізької школи-інтернату №9, який не міг навіть уявити всі складнощі цієї професії.

Зараз це – людина-легенда, занесена у світову Книгу рекордів Гіннеса, заслужений полярник України, підкорювач Антарктиди, почесний громадянин Кривого Рогу та Києва, провідний спеціаліст Національного антарктичного наукового центру Міністерства освіти і науки України, люблячий чоловік і батько. 

П’ятнадцять експедицій

Антарктика загартовує, там панують дружба і взаєморозуміння. 
Микола Маковій

Знання з декількох наукових спеціальностей, надзвичайне здоров’я, психологічна стійкість – вимоги до підкорювача Антарктиди можна порівняти з жорстким відбором до космічного екіпажу. З величезної кількості бажаючих в основний склад полярного загону зараховують одиниці, приблизно одного зі ста, а іноді й із двохсот претендентів. Майбутній фахівець повинен бути колосально врівноваженим, адже постійне перебування в замкнутому просторі серед одних і тих самих людей може незворотно вплинути на психіку мандрівника. Полярник без належної підготовки – людина, майже приречена на загибель.

Разом із набуттям безцінного досвіду справжнього полярника в першому полярному поході Микола Іванович Маковій втратив 12 кг ваги.

Але попри це, для нього Антарктида стала і другою домівкою, і місцем роботи. А у далекому 1985 році все вирішив випадок. Микола Маковій, працюючи на Криворізькому металургійному комбінаті, готувався до робочого відрядження до Нігерії в Африці. Саме тоді йому несподівано запропонували поїхати до Антарктиди. Він розумів, що проходження відбору – лише початок справжньої боротьби. Попереду на нашого земляка чекав щохвилинний ризик, який не тільки став «лакмусовим папірцем» для прояву справжнього характеру кожного учасника експедиції, а й назавжди змінив ставлення Миколи до життя. У такі моменти особливо гостро шкодуєш через кожну дурницю, на яку раніше був витрачений дорогоцінний час. За словами Миколи Маковія: «Це неправда, що справжні чоловіки ніколи не плачуть. Коли вперше я йшов на станцію «Схід», бувалі полярники проводжали нас не тільки напуттям, а й сльозами. На відміну від новачків, вони розуміли, що повернутися можуть не всі. Повірте, це дійсно важко пройти – 1500 кілометрів при морозі 45–75 градусів зі швидкістю 3–5 кілометрів на годину. Коли під час ремонту техніки з руки падала рукавиця, а кувалда ушкоджувала руку, шкіра сходила разом зі шматком м'яса, а кров не текла, а застигала червоними зернятками».

На українській антарктичній станції «Академік Вернадський» на острові Галіндез криворізький полярник працював над її життєзабезпеченням. На його плечах лежала відповідальність за доставку на острів продуктових запасів, води і дизельного палива, а також роботи з ремонту та відновлення техніки. Ще з радянських часів Микола Маковій керував санно-гусеничними потягами, що в найсуворіших умовах долали тисячі кілометрів на шляху до полярників. Доводилось йому обіймати відповідальну та складну посаду  керівника експедиції. Станція «Академік Вернадський» – предмет особливої гордості нашої країни. Її визнали однією з найкращих антарктичних наукових центрів світу, і в цьому є й доробок нашого земляка. 

За його активної участі на території станції «Академік Вернадський» була зведена каплиця на честь святого рівноапостольного великого князя Володимира – хрестителя Русі, яка є одним із трьох найпівденніших православних храмів. Моляться полярники біля ікони Святого Миколи-чудотворця, виготовленої в криворізькій іконописній школі на прохання Національного наукового антарктичного центру. Якось у Миколи Маковія спитали: «Чи є в царстві льоду місце для спілкування з Богом?». На що отримали відповідь: «А чому Ви вирішили, що Антарктида – забутий Богом куточок?». Сам Микола Іванович казав: «В Антарктиді потрібні не тільки чудові фахівці, але і хороші люди. Чесне слово, я вже можу, тільки подивившись людині в очі, визначити, годиться вона в експедицію чи ні. Не повірите, але в Антарктиді в кожному відкриваються такі риси характеру, про які сама людина ніколи не підозрювала».

Життя після Антарктиди

Цей невтомний популяризатор діяльності України в Антарктиці – справжня диво-людина, котра у реальному житті змогла втілити найсміливіші жадання дитинства. 5 років в Антарктиді, 15 антарктичних експедицій, 12 тисяч кілометрів на всюдиходах, подорожі на Південний і Північний полюси… Навіть колеги прозвали його «Микола Шумахер».

Зараз Микола Маковій вже не подорожує до Антарктиди, а формує експедиції до Південного полюса. Від острова Галіндез до Кривого Рогу 15180 км. Саме стільки розділяло Миколу з дружиною Наталею. Попри внутрішнє хвилювання, вона завжди проводжала чоловіка в дорогу з посмішкою на вустах, нею ж і зустрічала з чергової експедиції. Щира українська жінка, дбайлива господиня і мати (у Миколи та Наталі є дочка Віолетта) – саме її Микола назвав своїм ідеалом.

Кажуть: «У здоровому тілі здоровий дух». Це твердження – найкраща ілюстрація до всього життя нашого співвітчизника. Микола Маковій – справжній український спартанець. Щодня він обливається холодною водою, а в Антарктиді купався за температури води +1. Та й не дивно: працюючи в екстремальних умовах, потрібно мати сталеве здоров'я. Термін однієї зміни на станції – рік; одночасно там працюють близько 15 чоловік. Кожному з них доводиться стикатися з непередбачуваними, іноді лячними обставинами. Якось корабель із полярниками, відійшовши всього кілька миль від протоки Дрейка, де розташована станція Вернадського, зіткнувся з айсбергом. І, хоча пробоїни лагодила вся команда, це вдалося зробити тільки на четверту добу. Саме міцне здоров’я та відмінний фізичний стан дозволили невгамовній натурі Миколи Маковія в досить поважному віці, коли переважна більшість його однолітків «мандрує» лише до дивану, здійснити сходження на Еверест.

Хатню роботу Микола Іванович вважає за відпочинок – лагодити, будувати, саджати рослини, стригти траву він може хоч цілий день. Наприклад, на ділянці біля садиби виростив цілу колекцію хвойних. Тільки ялівців – шістнадцять видів. Поряд є невеликий ставок із рибою. Звиклий до суворого клімату, літньої спеки Микола Іванович зовсім не переносить. Цікаво, що найулюбленіше заняття полярника в Антарктиді – фотографія. Природа, снігові пейзажі та пінгвіни, головні герої місцевого тваринного світу – все це можна побачити на численних фотороботах. 

Довгий шлях від інтернату та праці на Криворізькому металургійному комбінаті до експедицій в Антарктиду мав гідні результати: Микола Іванович був нагороджений орденами «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня та «Святого рівноапостольного великого князя Володимира» ІІІ ступеня, йому присвоєно звання почесного громадянина міст Кривого Рогу та Києва, а також єдине в Україні звання Почесного полярника.

Працюючи на льодовому континенті, де зима настає у березні, а час і зміна сезонів перестають бути помітними, Микола Іванович Маковій ні на мить не забував про те, що він є сином України. Про переїзд з рідного Кривого Рогу видатний українець ніколи не замислювався всерйоз, бо не уявляв собі життя на чужині. Кликали його до Південно-Африканської Республіки, а за роботу на їхній полярній станції пропонували котедж на березі океану. Своє звання почесного громадянина Кривого Рогу Микола Маковій вважає однією з найвищих нагород у своєму житті. Найбільше ж пишається тим, що на українській полярній станції «Академік Вернадський» висить прапор Кривого Рогу.

Людина-патріот, яка здатна надихати – це найкращий дарунок Батьківщини. За часи незалежності українська земля, зокрема Криворіжжя, народили дуже багато видатних особистостей. Всі вони різні й унікальні, немов перлини, народжені та виплекані в теплих обіймах рідного моря. Ці скарби, що сяють незліченними віддзеркаленнями веселки, залишаються непомітними для байдужого ока. Та пильне й незатьмарене око того, хто має серце чисте, немов у дитини, їх знайде. Знайде, подивиться, згадає свої дитячі мрії і понесе іншим, і народяться нові перлинки…

Фото запозичено з: 
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/mikola-makovij-na-obid-kuhar-vidpilyuvav-shmatok-b/