Поляков Микола Сергійович
Микола Поляков. Творчий хист і мрія всього життя

Український вчений-гірник, професор, доктор технічних наук, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР Микола Сергійович Поляков – корінний катеринославець. Народився 18 травня 1903 року в сім’ї залізничника. Після закінчення реального училища вчиться в Дніпропетровському університеті й одночасно – за гірничоексплуатаційною спеціальністю в Дніпропетровському гірничому інституті. З юності Микола Поляков був енергійним, завзятим і цілеспрямованим. Ще будучи студентом, він захопився механізацією виробничих процесів у вугільних і рудодобувних шахтах. Цій справі він присвятив  все своє життя.

По завершенню навчання у Дніпропетровському гірничому інституті у 1926 році, Миколі Сергійовичу запропонували залишитись в інституті для викладацької діяльності, де він і викладав 38 років. З 1934 по 1963 рік завідував кафедрою, з 1948 по 1961 рік працював проректором з наукової роботи.

Діяльність в інституті Микола Сергійович вдало і майстерно поєднував з творчою працею інженера в проєктних організаціях. Він охоче брався за проєктування гірничих підприємств, і саме на цій роботі виявився його неабиякий конструкторський талант. Виконані їм проєкти відрізнялися оригінальними творчими рішеннями. Досвід конструктора допоміг Миколі Сергійовичу стати інженером-творцем. Ініціативність, наполегливість у досягненні поставленої мети були характерними рисами вченого Полякова.

У 20-х роках Микола Поляков отримав можливість виїхати до Німеччини для вивчення досвіду проєктування й експлуатації шахт. Невдовзі друкуються його книги і статті про механізацію доставки і відкатки вугілля на шахтах Німеччини Теоретичні праці Полякова значною мірою сприяли впровадженню нової техніки в гірничій промисловості нашої країни.

Центральним об’єктом наукових інтересів Миколи Сергійовича стає механізація рудникового транспорту. Саме рудниковий транспорт є тими артеріями, які зв’язують комплекс машин і механізмів, призначених для видобування і перевезення корисних копалин, пустої породи, різних матеріалів, необхідних шахтам і кар’єрам у єдиний виробничий процес. Микола Сергійович мав за мету систематизувати нововведення та досвід такої масштабної і необхідної діяльності та зробити надбанням широкого кола гірників.

У подальшому вчений організував щорічне видання наукових збірників «Питання рудникового транспорту», доклавши до цього чимало зусиль і творчої енергії. Ці видання систематично висвітлювали результати найновіших і найцікавіших досягнень науки, а також застосування їх у практиці. Збірники мали чималу роль в становленні та розвитку Дніпропетровської школи рудникового транспорту, визнаної в країні. Академік Поляков став засновником Дніпропетровської наукової школи рудникового транспорту. До друкованих робіт вченого належать і підручник «Рудниковий транспорт», на якому вчилися студенти – майбутні інженери-гірники, а також праця «Основи теорії і розрахунки рудникових транспортних установок», співавтором якої  є Микола Поляков.

Микола Сергійович заявив про себе як дослідник рудникових конвеєрних установок у довоєнні роки. Величезна робота з аналізу та вибору оптимальної схеми централізованого управління конвеєрними лініями в шахтах була проведена саме під його науковим керівництвом. Ще у 1930-их роках вчений вперше поставив питання про транспортування людей до місць праці у шахтах, розробив основні правила безпеки при перевезенні людей до підземних виробіток.

У 1939 році Микола Поляков отримав вчене звання професора. Він є одним із засновників дисципліни «Рудниковий транспорт» у вітчизняній вищій школі. У 1944 році вийшов друком його посібник «Курс рудникового транспорту» (у співавторстві з А.О. Співаковським), який став фактично першою у вітчизняній науці, працею з подібної тематики і отримав широке визнання.

Під час Другої світової війни вугілля та руда України опинилися під контролем фашистських загарбників. «Хлібом промисловості» для країни залишились східні басейни. Вчений Поляков працює над проблемою механізації вдосконалення підземного транспорту. І ця його робота була високо оцінена та необхідна.

Після війни Микола Поляков керує кафедрою рудникового транспорту та лабораторією у Дніпропетровському гірничому інституті. Одночасно з 1945 року працює завідувачем відділу комплексної механізації в Інституті гірничих справ Академії наук. Тоді ж Микола Сергійович був  обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР.

У 1955 році під керівництвом Миколи Полякова створено гірничопрохідницькі комбайни марки «ДГІ-2М» і «ДГІ-У». Вперше цю техніку застосували в марганцевому та буровугільному басейнах. Машини мали високу маневреність, їх легко збирали та розбирали, керувати ними було просто і зручно. Якості комбайнів гірники оцінили, нова техніка дуже сподобалась, тим більше, що у працівників з’явилась можливість скоротити витрати праці на 60 відсотків, зменшивши собівартість виробок на 21 відсоток.

У 1960 році Микола Сергійович Поляков отримав ступінь доктора технічних наук.

Всі, хто мав можливість спостерігати за роботою вченого, хто зустрічався з ним переконувались в тому, що  Микола Сергійович – людина кипучої енергії.

Фундаментальні дослідження в галузі теоретичних основ гірничого транспорту та механізації процесів розробки корисних копалин – над цими питаннями Микола Поляков працював протягом всього життя. Успішний розвиток гірничовидобувної промисловості нерозривно пов’язаний із механізацією шахтного транспорту. Основні праці вченого присвячені розробці фізичних основ теорії та роботі гірничих транспортних машин, новим методам їх обрахунку, механізації гірничих робіт при підземному й відкритому способах розробки родовищ. Тобто основною метою його був пошук нових видів машин, котрі могли б значно зменшити тягар шахтарської роботи та водночас збільшити обсяги видобутку корисних копалин. Під керівництвом Миколи Полякова створена нова технологія підземної розробки родовищ марганцевої руди та бурого вугілля в Україні, сконструйовані та введені в дію нові, ефективніші типи гірничих і транспортних машин.

Створення багатопрофільного науково-дослідного інституту для дослідження проблем гірничої справи на потребу всієї України – такою була головна ідея діяльності Миколи Полякова, яку він виношував цілі десятиліття. Микола Сергійович розробив тематику діяльності майбутнього інституту, узагальнивши та враховуючи попередній досвід. Для втілення всіх задумів треба було пройти нелегкий шлях, здебільшого по кабінетах посадовців. Але ніякі труднощі ніколи його не зупиняли. З притаманною йому витримкою він вирішував будь-які питання і титанічні зусилля нарешті увінчалися успіхом.

У 1962 році виникає Дніпропетровський філіал Інституту механіки (ФІМ) АН УРСР,  керівником та одночасно завідуючим відділом у ньому стає Микола Поляков. У 1967 році на базі відділення: Інституту механіки створено окремий науково-дослідний Інститут геотехнічної механіки (ІГТМ) в системі вітчизняної Академії наук. У тому ж році вчений за свої заслуги був обраний академіком Академії наук України.

Своє дітище Микола Сергійович очолював з 1967 до 1975 роки до виходу на пенсію за станом здоров'я. Під його керівництвом за декілька років відбулося становлення інституту, укомплектування його науковими та конструкторськими кадрами, створена лабораторна база. Інститут геотехнічної механіки став головним науковим центром країни з питань розробки покладів корисних копалин на великих глибинах, на нього була покладена відповідальність за координування напрямків та рівень науки в країні, в цій галузі, а також за практичне впровадження наукових досягнень. Інститут увійшов до системи Національної Академії наук України. І на його базі був створений Придніпровський науковий центр Національної Академії наук України.

До наукового доробку академіка Полякова входять понад 300 друкованих робіт, він є автором 30 винаходів. За час своєї багаторічної діяльності вчений підготував і виховав тисячі гірничих інженерів. Він консультував більше сотні дисертантів, серед його учнів 66 докторів і кандидатів наук. Микола Сергійович завжди щиро допомагав талановитій молоді. У нього був свій особливий підхід: «У виховані кадрів вважаю одним з головних правил – повністю довіряти людині, не стримувати самостійного творчого пошуку, розвивати допитливість, чуття нового». За плідну багатогранну наукову та педагогічну діяльність Микола Поляков був удостоєний 12 урядових нагород.

У 1978 році за величезну роботу з оптимізації шляхів розробки корисних копалин академік Поляков отримав звання «Заслужений діяч науки УРСР». Микола Сергійович був вірним і відданим своїй справі, якій він служив. Однак, не тільки науковою працею відзначився академік Поляков, добрі спогади про нього залишились в серцях багатьох, хто його знав. Він був доброзичливим, інтелігентним, скромним у спілкуванні. Незважаючи на чималу зайнятість, Микола Сергійович, знаходив час і бажання турбуватися питаннями співробітників Інституту та намагався завжди допомогти.

Не зміг та і не захотів  Микола Сергійович залишати свою справу і після виходу на пенсію. Він часто навідувався до Інституту, постійно надав наукові консультації з важливих проблем галузі. На превеликий жаль, з часом Микола Сергійович втратив зір і дуже переймався, як йому далі працювати, як бути в курсі всіх наукових новин. З допомогою відгукнилися працівники інституту, які дуже поважали Миколу Сергійовича та цінували його внесок у загальну справу. Зі спогадів Сипченко О.М. та Кухар В.Я.: «Чимало співробітників приходили до будинку Миколи Сергійовича. Тут ми допомагали йому працювати з науковою документацією, читали тексти, разом з тим, обговорюючи найважливіші питання, Академік робив свої зауваження, ми записували їх, відносили до інституту».

Микола Сергійович Поляков пішов з життя 5 грудня 1991 року. 

В Інституті зберегли пам’ять про свого фундатора, його вшановують на наукових конференціях, в спеціальних наукових збірниках, книгах та публікаціях у пресі надруковано чимало статей про життя та діяльність академіка Полякова. У травні 1995 року в пам’ять про видатного вченого було відкрито меморіальну дошку з горельєфом на будинку Інституту. В значній мірі завдяки діяльності Миколи Сергійовича Полякова місто Дніпропетровськ (нині місто Дніпро) стало чи не найважливішим науковим центром України з гірничої справи.