Миколаївський розпис: повернення із забуття

Для кожної Держави важливим є не тільки погляд у майбутнє, а й пам’ять минулого: збереження автентичності спадку поколінь, його примноження та популяризація. Зараз мова піде саме про культурну спадщину, яка в українців є чи не однією з найбагатших серед країн Східної Європи. Значними пам’ятками народної культури є витвори народно-ужиткового мистецтва, яке тільки в останні роки незалежності України набирає популярності серед широкого загалу. 

Декоративно-ужиткове малярство – одне з найдавніших видів мистецтва в світі та й в Україні зокрема. Багато хто чув про Петриківський розпис, що став візитівкою нашої країни нарівні з вишиванкою, салом, борщем та суто українськими оберегами на кшталт ляльки-мотанки. Проте не тільки Петриківським розписом славиться Україна, адже є ще Косівський, Опішнянський, Бубнівський, Самчиківський… І серед них ще один – менш відомий, проте аж ніяк не менш цікавий.

Миколаївський розпис бере свій початок і назву від села Миколаївка на Новомосковщині. Перші згадки про розпис, характерний для цієї місцевості, з’явилися приблизно триста років тому. Техніка цього малювання була незаслужено забута ще за радянських часів. Тепер її розглядають як одну з родзинок краю, здатних привернути увагу серйозних дослідників та привабити туристів. 

На відміну від знаних у світі Петриківських мальовок, яким притаманне зелене, чорне чи біле тло, у Миколаївських – тільки зелене, як ліси Присамар’я. Саме цей колір полотна є одним із елементів, що відрізняє наш «рідний» розпис від Петриківського. Як і більш популярним «товаришем», Миколаївським розписом в давнину прикрашали дерев’яні меблі та посуд, проте особливий вигляд він мав на дерев’яних скринях. Барвисті квіти, соковиті ягоди, листя й галузки, нанесені впевненими, розмашистими мазками… У кожному елементі малюнка прихований символ. Наприклад, три квітки – це Всесвіт. Малюючи такі орнаменти, художник накладає кілька рівнів мазків.

До речі, через село Миколаївку в давні часи пролягав чумацький шлях, отож про місцевий розпис знали далеко за межами краю. А от у прилеглих селах ще збереглися скрині, розписані однойменним розписом. Одна з таких подарована Новомосковському історико-краєзнавчому музею імені Петра Калнишевського. За словами директора музею Костянтина Мешка, вона зроблена наприкінці XIX сторіччя у селі Миколаївка. Належала Любові Христанівні Головко, а до музею її передала онука власниці. «Ну й справді, не знайдете старовинних речей розписаних «петриківкою», такою ж, як зараз розписують, а Миколаївський на скринях, яким півтора століття», – висловився пан Костянтин. 

За словами сучасних майстрів, дуже шкода, але наразі вчитися чарівному мистецтву вже нема у кого. Старих майстрів, здатних викладати у школах, немає, адже останні скрині розписані умільцями у 30-ті роки минулого століття. Виробів по музеях збереглося досить мало. А сучасні умільці роблять все за аналогією – копіюють, інтуїтивно вчаться, орієнтуючись на зразки минувшини. Проте тих, хто намагається відродити стародавній розпис, активно підтримує влада та громадські організації міста. Миколаївський розпис  було визначено елементом нематеріальної культурної спадщини міста Новомосковська рішенням сесії міської ради № 235 від 21.12.16 року. Підтримує митців і начальник управління культури, молоді, національностей і релігій Новомосковського міськвиконкому, а міські бібліотеки завжди раді організувати виставки, провести години мистецтва та майстер-класи разом із майстрами, аби популяризувати народне мистецтво серед підростаючого покоління. 

Щодо популяризації розпису на його батьківщині, у селі Миколаївка Новомосковського району, то зовсім нещодавно там створили мурал у такій техніці. Співкуратор проєкту та художниця Анжела Лагода розповіла, що недалеко від в’їзду до села є паркан – 18 бетонних плит, і у майстрів виникла ідея розмалювати його Миколаївським розписом. Участь у створенні муралу взяли місцеві активістки Інна Прийменко, Віра Максютенко, Лідія Клименко, а керували роботою Анжела Лагода та художниця Марина Головко. Поки що розмальовані лише декілька плит, проте, це тільки початок. На них нанесли візерунок, узятий зі старовинної скрині, і, звісно, найближчим часом мурал буде закінчено, а паркан зміниться і стане однією з візитівок села. 

Цікаво, що під час дослідницької експедиції, яку організували сучасні художники-дослідники, у жителів сіл знаходили досить багато скринь, розписаних Миколаївським розписом. Проте люди, не розуміючи їхньої цінності, зберігали в скринях зерно, тканини чи інші предмети побуту. Але мистецтво розпису відроджується та набуває популярності. І хоч матеріалу обмаль, а взірців взагалі неймовірно мало, та сучасні художники беруться працювати з усіма матеріалами, які вдається знаходити. 

Що ж до майстрів, які самовіддано відроджують «миколаївку», то їх не так і багато, проте більше, ніж могло б бути. Першою дослідницею розпису стала Надія Миколаївна Явір, членкиня Національної спілки майстрів. Народна майстриня присвятила цій справі тридцять років життя, досліджувала історію та географію новомосковських околиць. За її словами, наразі у Новомосковську три зразки стародавнього розпису. Ще тринадцять – у приватній власності у селах. От і все надбання. Сучасний же варіант розпису миколаївських скринь запропонувала новомосковська художниця всього декілька років тому. 

Ще одна місцева художниця, Світлана Непочатих, з 2009 року вивчала особливості розпису за вцілілими зразками. Вона – перша і поки єдина майстриня, яка опанувала зображення мальованого дерева – головного орнаменту Миколаївського розпису. Скрині розписувала за аналогією, використовуючи традиційні кольори, а спосіб винайшла свій.

Цікаві роботи в жанрі «миколаївки» можна побачити у майстрині Тамари Віталіївни Кравченко. Її декоративним композиціям властивий інтенсивний гармонійно вибудований колорит, найчастіше теплих відтінків. Її твори, в цілому, вирізняються довершеністю композиційного вирішення, чіткою врівноваженістю ритмічного чергування різномасштабних елементів. При цьому окремі деталі мають і свою внутрішню, цікаво розроблену ритміку, що також узгоджується з усіма компонентами твору.

Неабиякий внесок у відродження Миколаївського розпису вніс талановитий і самобутній художник Петро Петрович Журавель. Він зображував красу, чарівність і неповторність народного мистецтва. Докладно вивчивши Миколаївський розпис, майстер не обмежився лише традиційними елементами, він пильно вивчав у натурі різноманітні рослини та квіти й створював нові орнаментальні мотиви. Беручи форми реальних, він інколи поєднував окремі елементи і створював образ загадкової квітки. 

А от у майстрині Ольги Володимирівни Коваленко простежується ліричність художніх образів. З великим професіоналізмом вона застосовує різнопланові техніки виконання своїх декоративних композицій. Домінуючий колорит є живописним: включення рефлексів, тіней. Її твори вирізняються складністю й ажурністю всіх елементів, тобто здається, що один елемент складається з безлічі фрагментів.

З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більше вдосконалювалися. Сьогодні продовжувачами народних традицій Миколаївського розпису в Новомосковському районі є молоді художниці Марина Михайлівна Головко та Анжела Петрівна Лагода. Ці талановиті майстрині – членкині творчої спілки «Мистецька скарбничка», учасниці Всеукраїнських молодіжних форумів: «Біле озеро», «Богуслав», «Кобзареві джерела». 

Марина Михайлівна Головко є науковим співробітником Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського. Це – творча, обдарована, дуже емоційна людина. У 2014 році пані Марина закінчила Державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди в місті Переяславі-Хмельницькому та отримала спеціальність «Учитель образотворчого мистецтва». Захоплюється різними видами мистецтва, але особливо її цікавлять різновиди декоративного розпису. Їй завжди було цікаво дізнатися, скільки їх існує в Україні, чим відрізняються один від одного. А з 2010 року майстриня почала вивчати Миколаївський розпис, який вразив своєю самобутньою стилістикою, композицією та підбором кольорів. Марина Михайлівна каже, що найбільше любить виконувати розпис на дереві, бо від нього йде особливе тепло і малюнок краще лягає, але експериментує і з іншими матеріалами. Зараз Марина навчає цьому виду мистецтва дітей у Центрі позашкільної роботи, а, працюючи в міському історико-краєзнавчому музеї, продовжує вивчати історію появи і розвитку Миколаївського розпису. 

Анжела Петрівна Лагода сьогодні є викладачкою початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Alpha Generation Kids Glub». Перспективна талановита художниця у 2015 році закінчила Європейську школу дизайну «Декорування інтер’єру – Інтенсив»  у місті Києві, а у 2018 році – Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара й отримала ступінь магістра за спеціальністю «Науки про освіту» (освітня програма «Педагогіка вищої школи»).

Перші уроки з живопису пані Анжела отримувала від свого батька – знаного майстра Миколаївського розпису Петра Петровича Журавля, який був викладачем художнього відділення Новомосковської школи естетичного виховання. Таким чином, донька продовжила справу свого батька, розвиваючи традиції автентичного сакрального мистецтва, використовуючи в своїх роботах знакові елементи давнього розпису. Пані Анжела працює переважно у жанрі живопису та декоративно-ужиткового мистецтва, регулярно проводить майстер-класи з декоративного Миколаївського розпису.

Молода художниця вже має багато досягнень: це й членство в творчій спілці «Мистецька скарбничка», і участь у ХV регіональному конкурсі юних виконавців «Зоряне джерельце» (номінація «Живопис та рисунок»), участь у багатьох виставках, зокрема «Барви Присамар’я». У 2017 році її спільна з батьком робота була представлена на мистецькому проєкті за підтримки Адміністрації Президента України «Військово-польовий АРТ». До речі, скриня, розмальована батьком і дочкою в стилі Миколаївського розпису, вже побувала на виставках у багатьох містах України.

У 2018 році майстриня була учасницею науково-практичного семінару «Збереження елементів нематеріальної культурної спадщини в Новомосковську», виступила з доповіддю «Традиційний миколаївський розпис»; стала учасницею Всеукраїнського молодіжного мистецького соціально-екологічного форуму «Біле озеро»; Всеукраїнського молодіжного історико-етнографічного форуму «Богуслав 2018»; «Кобзареві джерела».

З 2018 року творчі роботи пані Анжели зберігаються у фонді музею Т.Г. Шевченка в Каневі та в історико-краєзнавчому музеї ім. Петра Калнишевського міста Новомосковська. А у 2018 році роботи художниці взяли участь у Всеукраїнській виставці «Миколаївська квітка – з минулого в майбутнє», а також в обласному фестивалі-ярмарку «Петриківський дивоцвіт».

У 2019 році Марина Головко і Анжела Лагода на волонтерських засадах допомагали створювати мурал в селі Миколаївка. До роботи долучилися всі небайдужі мешканці села, а також творчі люди Новомовсковська, яких запросили організатори відродження розпису в селі, де він зародився.  

Загалом за відродження традиції митці Новомосковська ухопились обома руками. Завдання максимум – по весільній миколаївській скрині у кожну хату. У планах владних органів, мистецтвознавців, істориків і майстрів відкрити мистецький центр, де працюватимуть художники, які навчатимуть молодь техніці народного мистецтва. Перспективи розвитку вже обговорюють на всеукраїнському рівні мистецтвознавці та історики. До визнання Миколаївського розпису новомосковські краєзнавці та майстри йшли багато років, тож все обов’язково має вдатися.