Білокінь Надія Аврамівна
Надія Білокінь: пошук неповторної краси

Петриківський декоративний розпис є одним із унікальних проявів української художньої культури. Культури стародавньої, яка йде корінням у глибини історії, що створювалась протягом століть працею і талантом наших предків і сучасників. Вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності, особиста гідність – головні риси характеру петриківців, які формують особливий тип людини – творця, здатної не лише цінувати красу своєї землі, а й виражати її в особливій ліричності пісенних мелодій, у підкресленій вишуканості візерунків вишивок, у витонченій багатобарвності декоративного розпису. Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості.

Синтез краси і добра

На початку ХХ ст. Надія Білокінь одна із перших почала працювати над створенням барвистих рослинних орнаментів, оздоблюючи побілені стіни хат та виконуючи подібні малюнки на папері. У своїх роботах вога зберегла давні традиції майстрів петриківського декоративного розпису і донесла їх до сучасників. Надзвичайно самобутня, щира творчість Надії Аврамівні є продовженням і розвитком чудових традицій українського декоративного мистецтва. Ще в дитинстві, спостерігаючи за роботою матері, яка розмальовувала свою хату різними візерунками, мала Надійка швидко навчилася техніки малювання і вже в 12 років стала допомагати матері прикрашати хату. Через декілька років дівчина почала самостійно виконувати декоративні роботи у сусідів, а також продавати свої «мальовки» на базарі.

Безпосереднім учителем художниці була чарівна українська природа з широкими ланами, зеленими луками, запашними гаями, з пишним цвітом квітів. Уважно спостерігаючи навколишню природу і жадібно вбираючи її, Надія Аврамівна у своїх роботах намагалась відтворити рослинний світ на свій лад. Для творчості художниці характерні як традиційні квіткові мотиви, такі як «цибульки», «жоржини», «кучерявки», так і нові форми рослини. Роботи майстрині переважно центричні, наприклад, з півнем чи великою квіткою посередині, в композиціях спостерігається чітка симетрія, ритм і напружено-активний настрій.

Жанр, до якого тяжіла художниця – букетний натюрморт. Улюбленими мотивами були букети квітів у горщиках і без них, або окрема квітка, яка доповнювалась бутонами, гілочками та листочками. Ритмічне чергування елементів надавало композиції своєрідної динаміки, яку посилював контраст кольорів – червоного і зеленого, синього і жовтого, малинового та оранжевого. Вазони художниця малювала за принципом деревоподібної будови – на осьовій гілці були три квітки, симетрично від них зображено шість гілок із квітами. У квіткових мотивах майстриня дотримувалася чотирьох типів композицій: за формою трикутника, по діагоналі, від центра і віночком. Для її панно характерна відсутність одноманітного повторення одних і тих же елементів, також мотиви в центральній частині ніколи не повторюються на обвідці. У великих композиціях Надія Білокінь застосовувала середню осьову лінію і вже тоді рівномірно заповнювала весь аркуш квітами та листочками. Художниця виконувала «мальовки» аніліновими фарбами, віддавала перевагу композиціям «букет», «вазон», «гілка», «віночок», які компонувала віялоподібно. Серед її робіт особливо привабливі: «Жоржина з китицями й митлицями», «Гілка з шишками», «Букет калини», «Тюльпани», «Дзвоники», «Калинові грона», «Хризантеми з бутонами», «Яблука» та інші.

Цікаво, що олівцем майстриня не користувалась ні при малюванні квіток, ні навіть при складанні великих орнаментальних композицій. Вона малювала саморобними щіточками з котячої шерсті, якою лише злегка торкалася в напрямку від себе, залишаючи легкий слід, і тут же, відриваючи щіточку, повторювала знову ці рухи. Така техніка мазка дає можливість майстру досягати надзвичайної ажурності, легкості малюнка. Будуючи окрему квітку чи складну орнаментально-рослинну композицію, Надія Білокінь завжди виходила не з лінії, а з кольорової плями з послідовним заповненням всієї площини. Кольорові плями залежно від різних барв давали різні колористичні ефекти. Палітра художниці в більшості обмежується червоною, синьою, жовтою, а також рожевою, фіолетовою і зеленою фарбами.

Осібне місце у творчості Надії Аврамівні посідає зображення фантастичних птахів, зокрема павича, який став одним з улюблених образів. Цього птаха майстриня малювала протягом життя, зокрема у декоративних панно «Павич». Пави – птахи дуже поважні, здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому саме вона символ сімейного щастя. Казковий розкішний птах у роботах художниці зображений з пишно розпущеним і надзвичайно великим хвостом, високим чубом-короною та квітковими прикрасами. Він випромінює радість і спокій, уособлює мрію про красу світу, природи і людини.

Саме Надія Білокінь започаткувала петриківську жанрову картину з побутовими сюжетами. Так звані народні картини створювались за сюжетами народних пісень, українських обрядів і звичаїв. Відомі панно «Весільний потяг», «Сватання», «Село» – радісні, оптимістичні, життєствердні. Наприклад, у народній картині «Весілля» глядач бачить зелену бричку, заповнену людьми: тут молодий і молода, дружка з букетом, боярин, гармоніст, дружка з «дивнем» і, нарешті, спереду сидить погонич. Пара баских коней, гриви і збруя яких уквітчані кольоровими стьожками, мчать щосили. Спереду і ззаду ростуть кущі калини. Вгорі намальовані три сині голуби, які летять назустріч, немов вітаючи весільну подорож. Динамічний рух процесії можна спостерігати по колесах брички, які миготять від швидкості обертання; це досягнуто пофарбуванням спиць в червоний, зелений, жовтий кольори. Ободи коліс зображені синім кольором. Рама картини заповнена цятками різних кольорів, але найбільше переважають зелені крапки й поміж них зрідка рожеві та жовті, що не порушує зеленуватого кольору рами.

Українська народна пісня була невичерпаним джерелом натхнення художниці. Для Надії Аврамівні пісня була ніби згусток самого життя, узагальнення духовного та творчого потенціалу багатьох поколінь, що має багато образно-смислових нюансів і втілює вагомий зміст. Деякі її панно сприймаються як живописні аналогії народних пісень, інші нагадують окремі фрагменти їх сюжетів, але найчастіше майстриня відбирає в народній творчості найтиповіші образи та компонує їх у своїй власній пісні-картині, що зберігає всю живу принадність і виразну тематичну та настроєву спорідненість із народними мотивами. Живописна мова художниці проста, лаконічна і разом із тим надзвичайно виразна. Наприклад, твори – «Дівчина в садку», «Засватана дівчина», «Роман та Оксана» реалістично відтворюють обставини зображеної події, художниця професійно посилює емоційність сприйняття образів.  Значну роль у картинах відіграє народний одяг персонажів, що своїми барвами на тлі соковитої зелені робить колорит панно виразнішим, яскраво декоративним. Тонке відчуття краси рідної природи, лірична душевність допомогли мисткині глибоко перейнятися українською пісенною культурою і так самобутньо перетлумачити її у живописі. Роботи майстрині дають можливість глядачеві через художні образи пізнати життя українського народу, його звичаїв і своєрідно відтворити багату пісенну творчість минулого.

Великі заслуги Надії Білокінь і в розробці петриківських пейзажних мотивів. Мистецтвознавці зазначають, що особливість її пейзажів полягає в фронтальному компонуванні по нижньому краю аркуша паперу, по першому плану і в одній площині. Кожен архітектурний чи рослинний мотив також зображений в одній площині. Наприклад, бічний і головний фасади хати побудовані по одній лінії, гілки дерев розташовані симетрично в обидва боки від стовбура, жодний предмет на панно не затуляється іншим. Такий пейзаж дуже близький за композицією до так званого примітиву, володів декоративністю й орнаментальністю. У своїх роботах Надія Білокінь часто зверталася до зображення вітряків. Це традиційний мотив петриківських розписів. Вітряк, наприклад, присутній на перемальовці петриківського розпису ще дореволюційного часу, яка зберігається в Дніпровському національному історичному музеї імені Д. І. Яворницького. Для петриківців такі малюнки були звичними, адже здавна у селі стояло кілька вітряків, а в сюжетних зображеннях петриківчани завжди цінували елементи і деталі, які мали певний місцевий колорит. Він відчувається на малюнках художниці в одязі дівчат, присутності деяких побутових деталей. Водночас з’являються малюнки сільського пейзажу з озером і качками, що хлюпочуться у воді. Цікавість майстрині до навколишнього світу, намагання відтворити на папері все те, що її вразило чи зворушило, залишилося у Надії Аврамівні на все життя. До кращих пейзажів майстрині без сумнівів відносять роботи: «Колодязь у садку», «Краєвид зі ставком», «Качки пливуть», «Два птахи і дерево», «Село», «Вітряк і птахи», «Сільська вулиця».

Творчий шлях художниці був тяжкий, але її завжди підтримували близькі та рідкі люди. Наприклад, коли приблизно в 1910 році в Петриківці стався неврожай, жінка розуміла, що зиму її маленькі дітки не переживуть. Тож, заручившись підтримкою чоловіка, вона купила потрібні фарби та папір, щоб намалювати багато робіт для Полтавського ярмарку. Згодом, склавши в великий мішок свій скарб та пройшовши понад 100 кілометрів подружжя зробило справжній ажіотаж своїми надзвичайними «мальовками». До Надії Аврамівні вишикувалась черга захоплених покупців, майстриня ледь встигала витягувати з мішка анілінові яскраві мальовки та продавати їх. За виторгувані гроші родина змогла купити мішок борошна, мішок пшениці, невеликий візочок і навіть корівку.

У 1920 році Надія Білокінь знайомиться з місцевим учителем малювання Олександром Стативою, який звернув увагу на її унікальні квітки, дав перші професійні позитивні відгуки її роботам і заохочував майстриню до дальшого малювання. Він забезпечував її фарбами та великими аркушами паперу, рекомендував виконувати багато різноманітних малюнків, де б були не лише квіти, а й птахи, тварини та люди. Малювання давало жінці безмежну втіху та задоволення, а також, матеріальне забезпечення сім’ї. У 1935 році Надію Авраменко разом із іншими майстрами відрядили до Києва, де під час підготовки до виставки народної творчості вона намалювала багато нових композицій з птахами та квітами, жанрових сценок. Успіх експонованих творів майстрині був значний, тому за участь у виставці її було нагороджено дипломом першого ступеня, а після Декади українського мистецтва надано почесне звання майстра народної творчості. До Другої світової війни майстриня малювала не часто, оскільки після смерті чоловіка сама виховувала п’ятьох дітей. За роки війни близько тридцяти разів змінювала місце проживання і лише по її завершенні повернулася в Петриківку, де не відразу мала житло. Мистецтвознавець Юлія Смолій у своїх дослідженнях навела дані, що майстриня з дітьми в селі змінила 15 хат.

Повноцінне творче життя у неї почалося в кінці 1950-х років, що збіглося з піднесенням творчої атмосфери у Петриківці. Її твори неодноразово експонувались на численних виставках. Винятковою практикою для неї була участь у ювілейній виставці до 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, для якої виконала два панно і рушник зі зображенням Великого Кобзаря. У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з найбільших колекцій творів Надії Аврамівни, яка дає можливість доторкнутися до неоцінених джерел всесвітньовідомого петриківського розпису. Дніпровський художній музей теж може по праву пишатися персональною колекцією художниці, яка налічує 100 декоративних панно різних років.