Тубальцева Надія Павлівна
Надія Тубальцева – письменниця доби літературної Реконкісти

Кажуть, що письменники у своїх душах
випробовують і творять невидиму духовну
силу, або духовне безсилля епохи.

Надія Тубальцева

Її бурхлива літературна діяльність припала на 90-ті роки минулого століття – добу літературної Реконкісти, на зміну якій прийшла доба неоекзистенціалізму. Пошук істини… так можна означити літературне життя цього періоду цієї жінки. «Найбільше щастя в соціумі: вчити шукати істину», – такий девіз мала і її найкраща подруга Ніла Зборовська. Надія Тубальцева – одна з кращих сучасних драматургів Дніпра, талановита поетеса і прозаїкиня. За освітою синоптик, але все своє життя пов’язала з літературою, мистецтвом і журналістикою.

Надія Павлівна Тубальцева народилася 26 травня 1957 р. у с. Чистюнька Топчихінського району Алтайського краю в сімї цілинників. У трирічному віці переїхала до Криму, де минули її дитинство та юність. Закінчила Одеський гідрометеорологічний інститут. Працювала гідрометеорологом в аеропорту Єревана, секретарем Дніпропетровської обласної філармонії, сценаристом і літературним редактором в телекомпанії «Візит», журналістом в обласній педагогічній газеті «Джерело», директором Новомосковського історичного краєзнавчого музею.

Розпочинала свій творчий шлях як російськомовна поетеса (збірники «Дикое поле», «Ты прекрасна!»). Але цікавим і довгим був шлях до україномовного письменства. Ще в школі полюбляла українську мову, а згодом зустріч із режисером Володимиром Тумановим, який читав їй твори Шевченка, знайомство з письменником Юрком Гудзем і літературознавцем Нілою Зборовською остаточно вплинули на україномовність поетки. Чоловік Віталій Старченко подарував чотиритомник «Словник української мови» Б. Грінченка. «Завдяки чоловікові народила в собі українку» – каже Надія.

Півроку вивчала словник, почала писати вірші українською. До 1997 року писала короткі жіночі романи, з 2000-х – двотомник «Самарська сага» та «Дніпровські капричос». Перша книга – історія Придніпров’я XX ст., в другій – короткі новели про відомих людей області.

Вона є авторкою книг: «Желя і Карна» (любовно-еротичні романи), «Теразе» (вірші), «Щоденник художника» (нотатки молодого митця), «Характерник» (історична драма), «Понад яром зелененьким» (комедія). Отримала нагороди престижного міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»: премію за п’єсу «Золотий поріг», спеціальну відзнаку за кіносценарій «Троянда вітрів», за художнє осмислення життя видатних українців від Володимира Козюка та Івана Малевича; «Казимир Малевич: ПІ-ЕР квадрат» 2021 р.

Нагороди: третя премія Всеукраїнського конкурсу сучасної прози «У свічаді слова» (за роман «Желя і Карна», 1996), премія журналу «Кур’єр Кривбасу» за найкращий прозовий твір (2000), за сценарій телефільму «Продовжуючи справу Пеллагонія» нагороджена грамотою Міністерства аграрної політики України (2001). Авторка сценаріїв багатьох телевізійних фільмів, в тому числі на історичну тематику. За сценарій «Золотая рыбка Керченского пролива» на Ялтинському міжнародному телекінофорумі нагороджена премією Кабміну Кримської Автономної республіки. Літературна премія імені Ірини Вільде за книжку «Дніпровські капричос» (2012), Коронація слова-2013 за п’єсу «Золотий поріг», Коронація слова-2014 – спеціальна відзнака за кіносценарій «Троянда вітрів» (2014).

«Синоптик за освітою, літератор по життю»

«З нею страшно, з нею несподівано. Те, що вона пише, воно особисте, і вона нічого не вигадує. Живе в якомусь полум’ї… наче жива відьма», – говорить про Надію Тубальцеву редактор часопису «Кур’єр Кривбасу» Григорій Гусейнов. В цьому часописі публікувалися прозові твори пані Надії вже українською мовою. Та шлях до самоідентифікації себе українкою був довгим, складним.

Для студентки Одеського гідрометеорологічного інституту Надії Тубальцевої в 70-ті роки Літературним Священником в період її літературного становлення був російський письменник Володимир Солоухін. Вона була для нього «парафіянкою» в Храмі Літератури. Він примусив її поглянути на себе, хто вона є, як себе ідентифікувати, чи вона «радянська людина»? Вів бесіди, на той час заборонені – «думки Солоухіна про заборонені (!) твори Булгакова, Шаламова та Солженіцина; його ставлення до релігії та до тих, хто не був «червоним»; його обурення з приводу звірячого вбивства царя і царської сім'ї, його думки про Сунь Ятсен... Зараз про це говорять. Тоді ж це була крайня вільнодумність» – пише Н. Тубальцева у нарисі «Володимир Солоухін: Мрійник, що йде Володимирським проселком». Надія захоплювалася його «безстрашністю перед труднощами. Дикою любов'ю до життя. Поетичність. Нелюбов до журналістики («Надя, – журналістика – головний ворог літератури»). Бажанням докопатися у всьому до максимальних глибин».

Ось два «камінчики» з долоні Солоухіна: «Щоб любити і захищати культуру іншого народу, потрібно мати найвищу і широку культуру. Щоб зберігати культуру іншого народу, треба бути не менше, ніж людиною».

З 1992 року Надія Тубальцева перейшла на українську мову, стала писати прозу і драматичні твори. Виходять 4 любовно-еротичні романи книги «Желя і Карна».

«Все починається з любові»

Літературний процес Придніпров’я 1990–2000-х років позначився активізацією жіночої творчості. Особливо актуальним є гендерна проблематика, феміністичні мотиви.  У цей період з’являється серія романів Надії Тубальцевої «З нами Бог», «Желя і Карна», «Матара-Матале», «Визига по-тьмутороканськи», романів Лесі Степовички «Rara avis: біла ворона», «Шлюб із кухлем пільзенського пива», пригодницьких романів Олександри Кравченко «Дарю вечную молодость», «Фиалковый цвет мести»; повістей і оповідань Марії Зобенко «Апельсинова дівчинка», «Жінка, яку ти кохав». Н. Тубальцева, Л. Степовичка, М. Зобенко звертаються, переважно, до унікального життєвого досвіду своєї сучасниці. Однак, наскрізною для їхньої творчості є гендерна проблематика. Вони досліджують проблеми буття жінки, її складні стосунки з чоловічим світом, її соціальну поведінку та психологію кохання.

Нова концепція особистості жінки радикально відрізняється від тої, що розгорнута в прозі письменниць попереднього літературного покоління, зокрема і 80-х років ХХ століття, у  творах яких збережені стереотипи патріархальної жіночності, негативно оцінено досвід емансипації, замовчується повнота жіночої суб’єктивності, зокрема «життя тіла», низький ступінь самоусвідомлення героїні в ній, викликані саме відсутністю взаємодії з феміністичною теорією, фактично забороненою в СРСР. Сучасна жіноча проза, активно включена до дискусії про фемінізм, стає спроможною до глибшого й повнішого художнього осягнення ґендерної проблематики, творення образу сучасниці.

Естетичний ідеал особистості Н. Тубальцева будує на високих етичних цінностях – здатності до любові, всепрощення, поваги до життя, яку глибоко може зрозуміти лише жінка, яка це життя творить.

Героїні романів Н. Тубальцевої «З нами Бог», «Визига по-тьмутороканськи» – жінки-інтелектуалки, вони постійно рефлектують над подіями, їхнє внутрішнє життя відтворене як безперервний роздум. Філософські медитації про взаємини чоловіків і жінок є важливим характеристичним та композиційним елементом романів Н. Тубальцевої. Завдяки ним конкретна сюжетна лінія – взаємини Маї та Гліба, Надії та Ігоря – набуває універсального змісту, стаючи «типовим прикладом» стосунків чоловіка з жінкою. Конкретні герої виступають водночас і як абстрактні Чоловік і Жінка, Він і Вона.

Н. Тубальцева наділяє героїню роману «З нами бог» Маю гордістю в коханні, яка й відрізняє її в очах коханого від решти жінок, становить загадку для нього: «Не рабиня і не цариця. Хто ти?». Письменниця наголошує, що героїні притаманне прагнення рівних стосунків, в яких неможливо ні підкорятися, ні владарювати. У романі Н. Тубальцевої гордість осмислена з одного боку, виокремлює героїню із загалу, робить її особливою жінкою, з іншого – приносить страждання в коханні, коли обоє – і Мая, і Гліб – не бажають поступитися одне одному, піти на компроміс.

Твори Надії Тубальцевої різноманітні за тематикою, привертають увагу цікавими інтригуючими сюжетами, оригінальні за мовою і стилем. Крім жіночих любовних романів, виходять історичні, літературознавчі, краєзнавчі. Тубальцева вирізняється витонченим художнім смаком, глибокою філософською поезією.

Надія Тубальцева співавторка роману «Лакмус-рок» – романоїд у трьох частинах. Поєднання в назві романоїда слова «Лакмус» зі словом «Рок» програмувало авторів твору на відтворення сенсу-року-долі та року-музики як індикаторів божественно-високих і пекельно-низьких людських почуттів та чину. Автори доводять, що любов до року («залізного ідола з очима ангела») несумісна із ницістю. Класична музика найновітнішої доби – «лакмус» для перевірки душевних якостей… Події в творі відбуваються переважно в УРСР часів «перестройки-горбостройки» та в незалежній від кардинальних ознак українства Україні».

Збірка «Чорним по білому» – перша частина книги «Столітня війна» , в якій розповідається про події, що відбувалися на Присамар’ї у ХХ столітті. Історія нашого краю це, певною мірою, історія України.

У збірці представлено 14 новел, в яких йдеться про першу чверть найстрашнішого століття в історії України. Більшість – про події революційні та громадянську війну. Усі новели написані на основі оповідок земляків. Це родинні оповідки, історії, які розповіли авторці відвідувачі музею, в якому вона працювала. Одну з історій «Призабутий мир» їй розповіла 93-річна жителька Новомосковська – Антоніна Іванівна Суїменко – семирічною дівчиною вона бачила Махна. «Чорно-біла кулебівська ніч» і «Сповідь чекіста» написані за оповіданнями Павла Івановича Мотовилова, про «Козаків-розбійників» авторка дізналась від Бориса Івановича Коваленка... Жодної вигаданної історії, навіть збережені імена і прізвища. Її робота – це художнє осмислення історії.

Друга частина книги – збірка «Червоним по чорному». 24 новели й оповідання охоплюють період 1928–1957 років. І тут також не буде жодної вигаданої історії. Третя частина «Товща» – події другої половини ХХ ст.

«Сподіваюсь, що встигну створити збірку "Свята вода в колодязі" – про 60–90 роки. Це моя данина любові до Присамар’я і поваги до земляків», – каже авторка.

«Наше життя у наш час – спроба бути щасливими у незнанні. Нашу свідомість розщепили. Історична пам’ять нагадувала – ви живете в олжі, але дійсність затьмарювала свідомість – все гаразд… Важко писати про часи. Свідками яких була більшість нас… Я створила суб’єктивну картину часу, але хто може претендувати на об’єктивність, крім самого Творця!?», – Н. Тубальцева.

***
До авторки: Ваша улюблена цитата?
– «Не люблю нещасних, адже вони хочуть бути нещасними».
Ваше хобі?
– Вишивка килимів.