Пірогова Наталія
Наталія Пірогова: примножуючи любов

Наталія Пірогова – молода  талановита письменниця та перекладач, неодноразовий лауреат конкурсів «Молода муза» та «Літературна надія Дніпра», переможниця літературного конкурсу «VivArt», живе і працює в м. Дніпро. Отже, пропонуємо вам ближче познайомитися з її життям і творчістю.

— Добрий день, Наталіє! Розкажіть, будь ласка, як Ви почали писати книги?

— Якщо бути точною, то це відбулося ще в молодшій або середній школі. Тоді це були якісь кумедні історії з дещо дивними персонажами. Ці зошити досі зберігаю, але, мабуть, той етап творчості був настільки неусвідомленим, що я навіть часто забуваю, що писала щось до того, як захопилася поезією у віці 16–17 років.

Ми з друзями заслуховувалися зарубіжною рок-музикою і мріяли про власну групу, як і безліч інших підлітків. У 17 ніяких перешкод ми не бачили. Я вирішила вчитися грі на гітарі і почала писати вірші, бо пісням, зрозуміло, потрібні були тексти.

— Наталю, ви завжди мріяли стати письменницею?

— Письменницею стати я не мріяла ніколи. Я завжди була дитиною, яка читає, але ковтала виключно прозу. Інтерес до художнього образу, метафори, ритму, настільки важливих для поезії, у мене з'явився вже після того, як я почала писати власні вірші. Лише через деякий час я почала читати поетів і вчитися у них. Але амбіцій зробити письменство основним родом діяльності ніколи не мала і не маю.

— А близькі як сприйняли ваше рішення стати письменницею ?

— Близькі завжди мене підтримували в творчості. Хоча до цих пір не перестають дивуватися, в кого я така пішла.

— Як зрозуміти, що письменництво – твоє?

— Це стає зрозумілим, коли розумієш, що слово і метафора – це той (а, можливо, і єдиний) інструмент, за допомогою якого ти можеш виразити себе, хоч якось наблизити до кордону видимого і відчутного те, що по суті своїй є невимовним і невисловленим. Поезія – це спроба надати форму і плоть тому, що вислизає від вербалізації, якщо намагатися висловити його за допомогою звичайної мови. Якщо можеш не писати – не пиши. Це справедливо, на мій погляд. Я пишу лише тоді, коли не писати не можу. Коли почуття переповненості змістом стає болісним, якщо не дати цьому смислу втілитися.

— Чи можна навчитися бути письменником?

— Гадки не маю. Моя власна історія не дозволяє відповісти на це питання. Я не знаю, навчилася чи це завжди було в мені як початковий дар Творця. Це просто є. Якихось специфічних зусиль до цього докладено не було. Але, однозначно, майстерність необхідно відточувати, якість своїх творів можна і потрібно підвищувати.

— Письменник – це тяжка праця чи хобі, яке годує?

— Ні те, ні інше. Як хобі, письменство точно нікого не годує. Як тяжка праця, до речі, теж дуже рідко. Письменство може бути і хобі, і професією, і покликанням. Для мене це необхідність. Це моя медитація і молитва. Це мій спосіб спілкування із Всесвітом і пізнання себе. Але це і терапевтичний інструмент в той же час, і засіб кристалізації набутого досвіду.

— Чим доводиться жертвувати?

У моєму випадку нічим. Творчість – стан чистої насолоди.

— У вас вже вийшли дві книги. Про що вони?

— Видані книги відносяться до 2009 і 2012 років. Ці збірники містять філософську і любовну лірику, досвід перших творчих осяянь, спроб уперше відповісти на питання: «Навіщо ми прийшли в цей світ?», перше кохання, яке приголомшує і розбиває серце, щоб потім воно могло рости, позбувшись шкаралупи.

— Хто ваш читач?

— Це однозначно людина думаюча і чуйна. Хтось, хто переймається питаннями глобального устрою світобудови і його законів, той хто, здатен бачити в природі та людині нескінченну любов Творця і його творчий акт, який розгортається просто перед нашими очима.

— Які теми сьогодні особливо турбують молодь в Україні?

— Суспільство приголомшливо багатошарове, як і природа в цілому. У ньому є все. Тому неможливо відзначити загальні теми для всієї молоді. Можу лише говорити про той соціальний зріз, де перебуваю сама і, відповідно, моє коло спілкування. Серед моїх друзів, знайомих і однодумців більшість цікавиться питаннями екології, свідомого життя і усвідомленого використання природних ресурсів, психології, духовного зростання, творчості, розкриття свого потенціалу і побудови якісно нової моделі взаємодії людини зі світом та іншими людьми, заснованої на дбайливості, повазі, прийнятті.

— Що значить розвиватися в професії письменника? Що для цього потрібно?

— Для мене це означає підвищувати вимогливість до якості своєї роботи: ставитися  уважніше до деталей, до форми вірша, його мелодики, образного ряду, лексичного матеріалу. Не дозволяти собі недбалості в римах або ритмі, наприклад. Крім того, тематика віршів з часом змінюється. Інтерес зміщується з особистих драм, з розряду «ти мене не любиш, я так страждаю» до сфери тієї невидимої роботи, яку наша душа проробляє на землі.

— Творчість яких письменників особливо впливала і, можливо, впливає на формування вашого творчого потенціалу і літературного смаку? Кого можете назвати своїми вчителями?

— Серед найулюбленіших поетів: Сергій Єсенін, Ліна Костенко, Волт Вітмен, Пабло Неруда, Віра Полозкова. З прозаїків ніжно і гаряче люблю Германа Гессе і Мілана Кундеру. Крім того, обожнюю книгу психоаналітика Кларисси Пінколи Естес «Та, що біжить з вовками». Вона дуже сильно вплинула на моє становлення як жінки і сформувала мій погляд на жіночу психіку в її природному стані.

— Що для вас літературне об'єднання «Віварт»?

— Це клуб однодумців, з якими приємно згадати, що ти поет, і знайти підтримку колег.

— Є міф про письменницьке натхнення, музу. Як Ви до цього ставитеся? Розкажіть про творчий процес.

— Муза відвідує мене нечасто. Кількість віршів згодом перейшла в якість. Більш того, я впевнена, що це не муза. Це кожен раз черговий пласт прожитого досвіду вимагає кристалізації. Потреба «виписатися» назріває поступово і стає в якийсь момент нестерпною. Тоді розумію – скоро буде. Таким чином вміст підсвідомості виноситься назовні і стає цілком відчутним, набуває вигляду і форми. Тоді можна сказати, що певний життєвий етап пройдено, урок вивчено, досвід засвоєний. І починається новий виток спіралі з його завданнями і уроками.

— Які плани? Над чим зараз працюєте?

— Зараз працюємо з моїм другом і талановитим звукорежисером Стасом Чирченком над аудіоверсією моїх віршів. Уже готові декілька віршів, прочитаних мною і забезпечених авторською музикою Стаса або звуковими ефектами. Їх можна послухати на порталі https://soundcloud.com/

— У яких нових проєктах берете участь?

— З останнього – озвучила жіночих персонажів у романі Марії Дружко «Полювання на тура». Робота над аудіокнигою ще триває, але кілька розділів вже доступні на You Tube.

— У багатьох письменників бували гасла і слогани, які вони використовували і яких дотримувалися. Яке життєве кредо у вас?

— Вірю, що люди – всього лише крупиці, імпульси величезного пульсуючого Всесвіту, де все пов'язано з усім і все має рівну цінність. Дерево, птах, пісок, океан, повітря, людина. Ставити себе вище чого б то не було в природі – необґрунтовані гордощі. Саме вони призвели людство до тієї екологічної катастрофи, в розпалі якої ми перебуваємо просто зараз. Я прагну ставитися з максимальною дбайливістю до кожної істоти і явища та не завдавати шкоди планеті й усім, хто живе на ній, примножувати любов, приймати і поважати інакшість інших через прийняття і дбайливе ставлення до власного внутрішнього світу.

— Яка, на вашу думку, головна місія у письменника,зокрема – поета?

— На це питання не може бути єдиної відповіді. Свою місію бачу в розвитку емпатії читача до навколишнього світу і власної (його, читача) душі.

— Що б ви побажали читачам, особливо тим, хто займається літературною творчістю?

— Йти своїм шляхом, проживаючи свій унікальний досвід.

— Дякую за ваші відповіді та бажаю вам творчої наснаги і нових книг.

— Дякую!