Дніпровокам’янка Верхньодніпровського району – село старовинне, яке існує вже 450 років. Воно завжди славилось не тільки своєю козацькою історією, мальовничою природою, але й талановитими людьми.

Багато історичних фактів про Дніпровокам’янку стали відомими завдяки її місцевому жителю, краєзнавцю Василю Сідаку. Ще в 1964 році, коли почали розмивати берег Дніпра, місцеві жителі почали знаходити чимало старовинних речей, до них долучився і Василь Артемович Сідак. Він розпочав збирати предмети козацької старовини, які виносило водою на берег Дніпра. Це були монети, прикраси, посуд, елементи зброї. На сьогодні колекція Василя Сідака налічує близько 2 тисяч експонатів, більшість з яких зібрана з 1964 по 1997 роки в районі сіл Дніпровокам’янка, Суслівка, Калужене, Тарасівка, Раківка. Чималу кількість експонатів чоловік віддав у Дніпродзержинський міський історичний музей.

Народився Василь Артемович 1 квітня 1925 року в сім’ї сільського вчителя Артема Сідака. Історик та краєзнавець майже все життя присвятив рідному селу, де вчився, працював й збирав свою незвичайну колекцію. В 1942 році разом із іншими жителями Верхньодніпровщини його взяли у полон і відправили до Німеччини, де до закінчення війни він працював на лісопильній фабриці. Після війни Василь Артемович вчився, працював, служив в армії. Навчаючись у вечірній школі Дніпропетровська, закохався в історію, яка стала його улюбленим предметом. Було в його житті і навчання у Верхньодніпровському сільськогосподарському технікумі, де здобув професію агронома. Саме у цій галузі Василь Сідак працював з 1957 року в колгоспі «Росія» на благо рідного села Дніпровокам’янки до самої пенсії. Завдяки йому в сусідньому селі Івашкове з’явився сад у 120 гектарів.

З  1985 року найважливішою справою його життя стали дослідження рідного краю, збирання та зберігання предметів старовини. Краєзнавчі нариси Василя Сідака публікувалися у пресі та наукових виданнях (районних газетах, журналах «Свята справа», «Свічадо», «Січеславський край»). Серед них найвідоміші праці автора – «Мазепин бугор», «Олесь Воля», «Козацька могила», «Пащенків млин», «У Дніпрових плавнях», «Сухий Омельник: річка і люди», «Пам’ятаєш, Дніпре сивий…».У своєму домі Василь Артемович зробив цілий музей старовинної історії рідного краю, там він зустрічає усіх, хто цікавиться краєзнавством, хто прагне пізнати більше про козацьке минуле  Дніпровокам’янки. 

Сьогодні Василю Сідаку – вже за 90 років, але він й досі не припинив справу свого життя, продовжує облаштовувати свій краєзнавчій музей, поповнювати його новими експонатами, збирати які допомагають односельці. До завзятого краєзнавця приїжджають історики, науковці, дослідники, яким Василь Артемович розповідає все те, що не ввійшло до його статей, з любов’ю показує свої знахідки. Він так підсумовує свою працю: «Я так мріяв, щоб в нашому селі, як і до речі, в кожному, був свій музей. Скільки експонатів старовини можна було б представити! Я ж збирав все те не для того, щоб воно у мене лежало і пилом припадало, а щоб виставити його і нащадки бачили, як жили їхні діди та прадіди, які талановиті були гончари, ковалі, вишивальниці…». 

Здається, мрія Василя Сідака, хоча б частково, збулася – музей існує, а його дослідження з історії рідного краю стали невід’ємною частиною краєзнавчої науки та продовжують спонукати інших аматорів ще глибше вивчати минуле своїх рідних просторів…

Василь Артемович став ініціатором встановлення хреста на могилі свого земляка — останнього козака Свиридона Тропка, який воював в армії УНР і загинув у Катеринославі. А могила його тут, на березі Дніпра. Спершу Сідак поставив дерев’яний, а три роки тому — металевий козацький хрест, щоб сучасники могли поклонитися могилі героя....

сторінка Сідака В.А. на facebook

МУДРІСТЬ ЗАПОРОЗЬКИХ ДІДІВ: усна історія