Микола Валентинович Марін
Микола Марін: «Быть Человеком просто и легко..»

Микола Валентинович Марін народився в 1951 році в місті Димитров Донецької області в родині шахтаря, юному Миколі не потрібно було розповідати про шахтарську працю. Потім сім'я Маріних переїхала в Першотравенськ Дніпропетровської області. У цьому шахтарському місті проходили роки навчання в школі, отроцтво і юність, власне, все його життя. З 1970 року, ще молодим юнаком, влаштувався працювати на шахту "Степова". Понад 30 років віддав шахтарській праці.

А лава давит без конца,
И крепь скрипит, подставив спину.
Приходишь в должности юнца.
Уходишь в должности мужчины.

У цей період  став писати вірші, які оспівують шахтарську працю і сувору романтику підземних доріг. Маріну не потрібно було робити зусилля щоб уявити те, про що він писав. Тому що, його вірші - це фрагменти його життя та людей, які були поруч із ним.

Пыль на зубах и гул в ушах.
Закончив смены трудовые,
Домой спешат солдаты шахт,
Подземных армий рядовые.
Шагают в сторону ствола -
За вереницей вереница.
Горит растраченный в делах
Усталый свет в усталых лицах.

Микола Валентинович захоплювався філософією, любив розмірковувати на тему сенсу буття. Ці міркування та несподівано прості висновки – в його віршах:

Нас время съест в один присест.
Не поперхнувшись нас проглотит.
Спасенья нет? Спасенье есть.
Оно в одном - оно в работе.

Звезда , сгорев, оставит свет
На миллионы лет, как память.
А мы, уйдя, оставим след
Своими добрыми делами.

Тем, что успели совершить,
Создать, открыть, сложить, исполнить.
И до тех пор мы будем жить,
Покуда будут о нас помнить.

Чем больше дел, тем дольше след -
Других путей в бессмертье нет.

Життя поета обірвалось раптово, він не встиг використати свій величезний творчий потенціал. 21 серпня 2006 року Микола Марін трагічно загинув на шахті.

При житті друкувався в збірках поезіі місцевих поетів «Солнечные недра»(1995р.), «Полевые цветы Придніпров’я»(2001р.), «Мгновенье цвета майского»(2004р.),  в пам’ять про нього поети надрукували його вірші в збірках «Поетичний ріднокрай»(2007р.), «Травневе суцвіття»(2009р.).

Перша книга віршів М.Маріна «Полпреды вечного тепла»(2006р.) вийшла після смерті поета. У 2007р. вийшла збірка, раніше не друкованих віршів «Сердца огонь моего». 

У місті Павлоград  існує літературне об’єднання імені Миколи Валентиновича Маріна.