Церква в ім’я Святителя Христова Миколая у Нових Кайдаках

Раніше у великих поселеннях найважливішим архітектурно-містобудівним елементом поруч з фортифікаційними спорудами виступали культові будівлі. Саме вони були найзначнішими домінантами міст.

Так було і в запорозьких поселеннях. Козаки щиро любили і з повагою ставилися до Божих храмів. У 1650 році у Новому Кодаку вже існувала невеличка дерев’яна церква, крита соломою і очеретом.

У 1730 році дерев’яна Свято-Миколаївська церква у Новому Кодаку називається вже соборною. На жаль, даних про зовнішній вигляд вказаної споруди, поки що не виявлено. Добре відомо, що саме у цьому храмі вперше з’явилася чудотворна ікона Новокодацької (Самарської) Божої Матері.

Про значні розміри дерев’яної церкви цього часу говорить те, що при ньому у 1771 році перебувало п’ятеро священиків, а у 1773 році їх було вже семеро.

У 1792 році стара дерев’яна церква, «...по давнему строению своему, пришла в ветхость и слабость крайнюю...», тому постало питання про будівництво нової дерев’яної церкви на честь святого Миколая. Парафіянам було дозволено розібрати стару Миколаївську Новокодацьку церкву, а на її місці спорудити нову дерев’яну, використавши вціліле дерево зі старої споруди. Через деякі обставини будівництво було відкладено до більш сприятливіших часів.

Нарешті у 1801 році парафіяни Миколаївської церкви з дозволу та благословення преосвященного Афанасія вирішили відремонтувати стару церкву. Було розібрано верх (найімовірніше, церква була хрещата у плані з одним верхом) і половину церкви. Після розкриття конструкцій виявилося, що всередині деревина колод згнила, тому було вирішено не використовувати старі матеріали. До того ж, у цей час парафіяльне начальство забороняло будувати нові храми з дерева, дозволялося зводити лише кам’яні.

Після довгих міркувань, сперечань і розрахунків громада Нового Кодака вирішила будувати кам’яну Миколаївську церкву.

25 червня 1807 року нове місце закладки фундаментів освятили та заклали  церкву на честь святителя Христова Миколая. Завершено будівництво у 1811 році. Кам’яна церква святого Миколая стоїть й досі.

На жаль, церкву спотворено у 2006 році. Під час так званої «реконструкції» замінено форму обох бань із покрівлею, а також демонтовано єдині вцілілі на Дніпропетровщині металеві ковані надбанні хрести – пам’ятки ставрографічного українського мистецтва кінця ХVIII – початку ХІХ століття. Ці хрести було перенесено зі старої дерев’яної церкви на новозбудовану кам’яну під час переробок храму. І ось майже через 200 років нові церковнослужителі, що навіть не розуміють цінності повернутих їм сакральних пам’яток (а церква є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення), жодної хвилини не задумуючись встановлюють нові шатрові покрівлі над старовинним храмом і нові надбанні хрести. А, може, розуміють!? Добре відомо з історичних подій, як на території всієї України в цілому та колишнього Запорожжя, зокрема після падіння Січі, нове єпархіальне начальство впроваджувало нові канонічні традиції.

Наприкінці XVIII – на початку XIX століття всі церкви, що будувалися в українській манері, було або розібрано та замінено на нові «єпархіальні», або докорінно перебудовано.

Тенденції тих часів – впровадження традицій північного сусіда – побутують і тепер. Ті краплини, що дивом лишилися, зараз ретельно висушують, стираючи історичну пам’ять православ’я на теренах колишніх Вольностей Запорозьких. Вже навіть фахівці з історії архітектури неспроможні розпізнати оригінал, то що вже казати про пересічних священиків.

Титульне фото // https://uk.wikipedia.org/wiki/Миколаївська_
церква_в_Кодаках#/media/File:Миколаївська_церква_в_Кодаках.jpg