Баюл Оксана Сергіївна
Оксана Баюл – перша олімпійська чемпіонка незалежної України

Я взагалі ніколи не любила середини.
Вже з перших змагань за мною
закріпилася репутація максималістки.
Так і казали: «Баюл буде або перша, або остання».

Оксана Баюл

Рік 1994… Вона відкатала свою програму і захоплено поглянула на глядачів, ті нестримно їй аплодували. Завершальний виступ. І вона не припустилася жодної помилки. Як тільки прийшло усвідомлення, що все позаду, втримати сліз уже не мала сил. Вона ридала і крізь сльози дивилася на оцінки, які виводили її на перше місце. Звідки такий шквал емоцій, стає зрозуміло, коли дізнаєшся яким був шлях 16-ти річної дівчини до олімпійського золота.

13 років життя в Дніпропетровську

16 листопада 1977 року в Дніпропетровську в звичайній родині народилася Оксана Сергіївна Баюл. Вчилася у звичайній середній школі №34.  Хоча... цій школі є чим пишатися. З її стін вийшло чимало талантів, які стали відомими усьому світові.

Поруч зі школою розташовується спортивний комплекс «Метеор», де проводили тренування Тетяна Навка, Дмитро Паламарчук, Тетяна Волосожар і, звичайно ж, Оксана Баюл.

Її мати займалась танцями і хотіла, щоб Оксана займалася балетом. Але до балетної школи її не взяли через комплекцію, занадто була товстенька і не пройшла тести. В 1982 році, в неповних чотири роки, бабуся відвела її на ковзанку. Спочатку тренери не розгледіли талант дівчинки, і перший час вона займалася в групі «Здоров’я» – «не дуже перспективних дітей».

З семи років почали виявлятися бійцівські якості. Вона дуже швидко каталася, високо стрибала і дуже сильно падала, але завжди піднімалася з льоду з посмішкою на все обличчя... І вже  через шість років, в 1987-му,  брала участь у чемпіонатах СРСР. Та вище 10-го місця їй піднятися не вдавалося. Тільки цього їй було замало. Одержимість фігурним катанням і потужний талант допомагали Баюл прогресувати.

Маючи лідерський характер, ще в юнацькому віці перед початком змагань у роздягальні говорила конкуренткам: «Машо, ти сьогодні будеш третьою, ти, Людо, п’ятою, а я виграю». Якось мами цих дівчаток намагалися присоромити її, мовляв, не можна себе так поводити. Відповідала: «Мені можна. Я – лідер». Пізніше вона неодноразово говорила: «Якщо за щось беруся, намагаюся довести справу до кінця. Не можу зупинитися на півдорозі».

Батька вона ніколи не знала. Бабуся з дідусем невдовзі померли. А коли Оксані виповнилося 13 років не стало і мами. Здавалося, гірше нікуди. Іноді їй доводилося ночувати в роздягальнях на рідній ковзанці, там же готувала собі їжу.

Переїзд до Одеси

Згодом її дніпропетровському тренерові Станіславу Коритеку запропонували контракт у Канаді. Перш ніж виїхати за кордон, помітивши талант і серйозність у налаштуванні дівчинки, він спробував знайти для себе заміну. Нею стала Галина Змієвська. Другим тренером Оксани став Валентин Ніколаєв, який, власне, і запросив юну фігуристку кататися в Одесі. Він був партнером Змієвської. Для Галини Змієвської це рішення було непростим. По-перше вона не любила  тренувати чужих учнів, і до того ж Баюл – сирота і не має де жити. Необхідно було переїхати з Дніпропетровська в одеську квартиру до Галини, де і так підростали дві доньки. Тоді за Оксану вступився Віктор Петренко, на той час уже володар олімпійського золота. Запевнив, що родинний бюджет Змієвської не надто постраждає.

Петренко взяв на себе фінансові витрати: купував своїй протеже ковзани та тканини для костюмів. Оксана знала, як віддячити. У 15 років здобула золото чемпіонату світу у Празі. Про самородка з Дніпропетровська вже знали тренери далеко за межами України.

Наступного року мали відбутися 17-ті зимові  Олімпійські ігри у норвезькому місті Ліллегаммері. Оксана вагалась, чи брати участь у них. Все таки їй лише 16 років, але наполіг Олімпійський комітет. Якихось звершень від неї не очікували, адже головне протистояння розгорялося між двома американками. Претендентками на золото номер один – Ненсі Керіхен і другою фігуристкою в історії, що виконала потрійний аксель на змаганнях, Тонею Хардінг. Їхня боротьба зайшла так далеко, що за місяць до Олімпіади чоловік Тоні підбурив знайомого розтрощити суперниці коліно. Здавалося, за такий короткий час не можна було вийти на лід. Вона ж змогла. Вийшла і Тоня. Попри судові процеси адвокати намагалися аби в неї не забирали цей шанс. Мовляв Тоня ничого не знала про заплановану атаку. Це все –чоловік.

Оксана намагалась не перейматись цією історією. Зрештою, це їхній конфлікт, який їх же і ослаблює. Але за два дня до фіналу її шанси на перемогу теж похитнулись. Під час звичайної розминки Оксана зіткнулася з німецькою фігуристкою. Та своїм ковзаном порізала Оксані ногу на 3 см, а від удару українка упала і дуже травмувала окістя, забила куприк, у неї почала боліти спина.

Інтриги вирішального дня

Того вирішального дня, 25 лютого 1994 року, нервували всі. Спочатку на лід вийшла Тоня. Перший стрибок і відразу – невдача. Вона ще кілька секунд продовжувала, та раптом зупинилася. Шнурівки на ковзанах розв’язалися, тож попросила суддів дозволити їй повторити виступ. Вони пішли на зустріч, але це їй не допомогло. Завершила змагання на восьмому місці.

Далі була черга Ненсі. Складно було повірити, як можна було так бездоганно виконувати елементи, якщо ще недавно коліно було розбите. Дівчина не приховувала, що задоволена своїм виступом, судді теж. Бали красномовно це засвідчили. У момент, коли публіка ще аплодувала, а на лід продовжували кидати квіти, вийшла Оксана. Виникла пауза довша, ніж зазвичай, і тренерка боялась, аби це не розхвилювало її підопічну. Нарешті залунала музика Чайковського. З цього танцю ніхто б не здогадався, що 16-тирічна дівчина перед виступом отримала ін’єкції у спину та ногу. Її рухи вирізнялись грацією і довершеністю. Не припускалась вона і технічних помилок. До фінальних акордів залишалось ще 15 секунд і в голові промайнула думка – треба ризикнути. І додала до своєї програми ще й каскад з подвійним тулупом. «От тепер усе! Нарешті це божевілля завершилось» – пошепки промовила.

Оцінки розділились. Четверо суддів віддали першість Ненсі, четверо – Оксані. Переломним став бал за артистичність від німецького судді Яна Хоффмана. Він віддав перевагу харизматичній українці. Баюл була перша.

Коли місяцями отримуєш емоції, в якийсь момент більше не можеш їх контролювати. Вона розридалась не стримуючись. Попереду були ще виступи двох суперниць, хоча їхні помилки були настільки грубими, що інтриги не залишилось.

Конфуз в церемонії нагородження

Після Олімпіади

У подальшому спортивна та й людська доля Оксани склалася не так вже й просто. Від 1994 року (відразу після Олімпіади в Ліллегаммері) працювала у США за контрактом у Лас-Вегасі. Американська публіка дуже полюбила юну українку, її виступи користувались шаленою популярністю, їй платили найвищі серед олімпійців гонорари.

16-річна дівчина не витримала випробування славою. Вона опинялась у центрі різноманітних скандалів, поліція затримувала її за водіння у нетверезому стані. Нарешті спортсменці довелось лікуватись у реабілітаційній клініці від алкоголізму. Залишивши спорт, займалася бізнесом (спортивний одяг). 2005 року, подолавши алкогольну залежність, повернулася у професійний спорт. Брала участь у низці комерційних льодових шоу у США та Європі. Опублікувала кілька книжок про свій спортивний шлях і своє життя.

У закордонний період життя Оксана Баюл залишалася громадянкою України. «Я постараюся повернутися в Україну рано чи пізно. Це моя батьківщина, вона назавжди залишається в моєму серці, в думках і молитвах».

З 2003 по 2010 рр., майже щорічно, «зіркова» землячка  і вихованка дитячої юнацької школи фігурного катання спортклубу «Метеор» приїздила в рідний Дніпропетровськ. Проводила в спортклубі майстер-класи для маленьких фігуристів, дарувала костюми власного дизайну. В 2009 році в Дніпропетровську відвідала чемпіонат України з фігурного катання.

А ось в 2010 році вона повернулася в Україну, де мала на меті відкрити дитячу школу фігурного катання світового зразка. Вступила до Інституту фізичного виховання й спорту Національного педінституту ім. Драгоманова (м. Київ). Проте через розбіжності з колишнім тренером і місцевою федерацією через чотири місяці повернулася до Америки. Оксана живе в США протягом багатьох років, але озвучила свою підтримку співвітчизникам під час Революції гідності.

Американські кінопродюсери майже відразу після переїзду Оксани до США випустили фільм «Стримати обіцяне, або Правдива історія Оксани Баюл» з Монікою Кіна у головній ролі, який сама Баюл назвала «неправдивою історією».

У 2014 році австралійська кінорежисерка Кітті Грін зняла короткометражну стрічку «Обличчя України: проби на роль Оксани Баюл», яка наступного року здобула перемогу на фестивалі Sundance. Цей фільм приніс австралійській режисерці ще й титул «Незалежного кінематографіста року» від журі лос-анджелеської організації «Women In Film» («Жінки в кіно»).

Нині Оксана Баюл мешкає вона в Лас-Вегасі. Із 2014 року одружена з американським бізнесменом Карло Фаріно. Має доньку. Чоловік Оксани написав сценарій до фільму «Королева льоду. Правдива історія Соні Хені», де роль легендарної норвезької фігуристки зіграла Баюл. Крім того, ще пару років тому вона регулярно брала участь у театралізованому льодовому шоу «Імператриця на льоду». А зараз декілька раз в тиждень обов'язково виходить на лід з донькою – просто так, собі на втіху. 

Чемпіонка, яка  має ще й Почесну відзнаку Президента України (19 серпня 1993) – за досягнення видатних спортивних результатів на чемпіонатах світу та Європи, нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня, ігнорує публічність та рідко дає інтерв’ю. Надто вже дорого Оксані Баюл обійшлося випробування славою.