Волик Олег Володимирович
Олег Волик: кожен творить свою правду

Серед фантастів Придніпров’я на початку 1990-х з’явилося ім’я Олега Володимировича Волика. Він – автор фантастичних оповідань, які відображають власний стиль письменника, який шукає свій жанр, свій шлях, свою правду.

Волик Олег Володимирович народився 5 жовтня 1958 р. у с. Левентівка Новомосковського району Дніпропетровської області. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Лікар-терапевт. Працював у міських лікувальних закладах міст Дніпра (Дніпропетровська), Кам’янського (Дніпродзержинська), лікарем-експертом Дніпропетровської міської лікарні № 6. Дипломант конкурсу молодих прозаїків України (Львів, 1995). Член Національної Спілки письменників України. Пише українською мовою. Співавтор аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» (2012, Дніпропетровськ). Переможець обласного патріотичного літературного конкурсу ім. Валер’яна Підмогильного (2017).

Слід сказати, що фантастика Придніпров’я створювалася протягом десятиліть, і цей процес триває дотепер. Особливо в 1970-тих жанр фантастики набуває найбільшого розвитку, коли в літературу приходять письменники-фантасти Василь Головачов, Віктор Савченко, Леонід Панасенко. Створюється школа наукової і казкової фантастики, проводяться конкурси, наради серед фантастів, виходять їхні колективні збірки оповідань, у 1980-ті виходять окремі твори цих та інших фантастів.

У 1990-ті відроджуються окремі жанри фантастики. Наприклад, у творах письменника-фантаста Віктора Савченка домінує езотерична складова, а поєднання традиційної фантастики з містикою та історичними розвідками використовує Олег Волик. Як наслідок цього творчого синтезу – книжки «Кліо і Фантаз» (1996), «Вулканалії» (1997), «Разом із магами і характерниками» (1998), «В інтересах містера Ейч Джі» (2002).

Якщо наприкінці 1960-х у фантастиці Придніпров’я популярними були космічна тема, мотиви часу та безсмертя, то на початку ХХІ століття наукова фантастика поступається містичній, використовується мотив мандрів у часі та просторі, тема попередження. Проте головним є питання сутності та долі людини в майбутньому. Для творів сучасних фантастів Придніпров’я притаманна філософічність, гуманістична спрямованість, цікавість до людської душі; моральна проблематика, занепокоєння майбутнім. Олег Волик пише в жанрі наукової, історичної фантастики, фентезі, містичного реалізму.

Надія Тубальцева пише: «У нього фантастична інтуїція. Здається, немає такої доби в історії, до якої б він не притулив свій літературний стетоскоп: прадавня Індія та Греція, Русь, Січ…».

***

Перша книжка Олега Волика «Кліо і Фантаз» побачила світ у 1996 році. Попри авторове визначення жанру – «фантастика», насправді це були твори (оповідання) з елементами умовності, власне, сплав фактів далекої історії, грецької міфології, в основі якої лежить містика, і буйна фантазія самого автора. Якщо слова «Фантастичні твори» на титулі книжки замінити словами «Фантазійні твори», то це й буде правдиве визначення жанру. Таке ж саме можна сказати й про подальші його книжки, у яких трапляються твори козацької тематики, наприклад, «Не втрачай свій оберіг», пригодницькі – книжка «В інтересам містера Ейч Джі», у яких пізнається рука прозаїка-«синтезатора».

Олег Волик творить свою правду, в яку, попри елементи дивовижного, віриться. Вся справа в мотивації вчинків героїв і переконання (звісно, не «в лоба»), що «таке може бути». Так «обдурити» читача може тільки людина, яка глибоко знає предмет, про який пише, наприклад, ті ж фантасмагорії стародавньої Еллади.

За фахом О. Волик лікар, а відтак йому, більше ніж будь-кому, відомо, що слово часом краще лікує, ніж медичний препарат. Справа тільки в тому, наскільки переконливо його мовлено. Через те наданню переконливості у своїх творах автор приділяє багато уваги, що аж ніяк не шкодить ні динамічності сюжету, ні творенню несподіваної кінцівки.

За стилем твори написані ощадливою рукою, багатослів’я заміняє метафора, від чого в них проглядається другий план – підтекст.

В українській літературі особливість фентезі полягає в тому, що вона часто звужується до суто української міфології. Прикладом є твір Волика «Не втрачай свій оберіг» козацької тематики, який рекомендований для вивчення в школі. Оберегом для козака Степана Горбатенка був пояс, зв’язаний материними руками – сімейна реліквія, якій приписували надприродну здібність – відвертати від його власника хвороби, зловорожу магію,  біду, приносити щастя і гаразди, допомагати уникнути неприємностей, захиститися від зла, вистояти проти ворогів як видимих, так і невидимих.

«Зліталися з північних країв до рідних гнізд славні кречети запорозькі. У пазурах несли здобич. Від переможних пісень бриніло повітря. Тільки один сокіл не летів разом з товаришами, повертався додому з совою, мешканкою дрімучих лісів…

Дорогою я шкодував, що своєчасно не навчив Степана заповітним молитвам до апостола Петра та преподобного Мирона на випадок гарячки, але сподівався, що лихо мине твого сина. …я поклав Степана під жовтаво-багряну крону. Хворий став на кволі ноги і попрохав: – Осико, осико, візьми мою трясцю! Дай мені здоров’я! – Сказавши це, він уклонився стовбурові і перев’язав його своїм паском… На світанку …Серед безлічі шкіряних, вовняних поясів і різнобарвних стрічок, навішаних тутешніми мешканцями в подяку за зцілення на гіллі, я так і не зміг розшукати Степанів пояс… Матвій зробив похмурі висновки – над їхньою дружною родиною нависла небезпека. Степан, сумирний від природи, знесилений хворобою, став легкою здобиччю чорних лісових сил… Меланія – частка тих підступних сил і оберіг – Степанів пасок, зв’язаний дбайливими руками дружини-покійниці, безперечно у неї. Виходило, що доля й щастя обох Горбатенків відтепер залежатиме від примх лісовички, котрій плювати на звичаї степу!»

Як лікар-терапевт Олег Волик, презентуючи наукову фантастику, звертається до медико-біологічних експериментів, до ідеї обезсмертнення людини. Одне з перших його оповідань – «Одного разу в Дніпропетровську» розповідає про випробовування «просунутим» студентом Ігорем апатарату-легенди – психоскопа, розробленого на основі приладу нічного бачення. Парапсихологія, гіпноз, аутотренінг – популярні методики того часу, а прилад «психоскоп» спостерігає за польотом людських душ. «Конгломерати» – душі, що на висоті 1 000–15 000 м утворюють цілі скупчення, які можна розгледіти через психоскоп. Про радіацію автор пише: «Уран підточує людське тіло, зате живить душу. У місті зростає молодь, загартована від радіації. Ось чому хлопців найчастіше призивають у ракетні війська і на атомні підводні човни. А найкрасивіші дівчата народжуються та швико дозрівабть лише тут у Дніпропетровську».

Відчувається медична термінологія в оповіданні Олега Волика «Дещо про морські гриби». Головний герой Олесь Волинський терміново приїжджає в курортне місто, щоб знайти для своєї дружини чудодійні ліки від раку – морські гриби. За ним, хворим на ангіну, спостерігає оповідач твору лікар-інтерн Сергій. Тут вимальовується медична картинка з діагнозами, перебігом хвороби, скарг тощо. Автор вводить медичну проблематику в свої твори, шукає креативні канали розвитку медицини, в той же час його хвилює і душа людини.

Не менш цікаві історичні розвідки Олика Волика. Відчувається його любов до історії, він добре знаяє її. В альманасі «Степова Еллада» опубліковані дві новели Олега Волика «Готель «Континенталь» і «Серед імен, серед земель…», за останню Олег Володимирович удостоєний премії ім. Валер’яна Підмогильного. Перша новела описує період УНР, зустріч головного героя Федора Ладана (друг братів Тараса та Петра, синів Івана Франка) з Петлюрою та Винниченком з питання розпуску полку, який має ім’я письменника І. Франка і дискретитує його. Головний Отаман заговорив: «У Івана Франка мені завжди подобалася пророчість його заповітних мрій, що настане доба, коли український народ «трусне Кавказом, впережеться Бескидом, покотить Чорним морем гомін хвиль…».

Про свою візантійську новелу «Серед імен, серед земель…» Олег Волик каже: «Я написав її пять років тому. І ось вона діждалася свого часу. В новелі говориться і про Київську Русь, і Візантію і половців, і православ’ї. Все тісно переплетено та в цілому – про кохання. Новела вчить, що попри негаразди треба кохати. Тільки кохання врятує не тільки серце, а й Україну».