Колоколов Олег Васильович
Олег Колоколов – поет гірських вершин і низин

Поет вершин і низин

Серед багатьох визначних вчених Національного гірничого університету постать Олега Васильовича Колоколова цікава, перш за все, як визначного вченого-гірника, педагога, професора, винахідника, автора понад трьохсот наукових робіт, а ще… поетично обдарованої людини. Гірник і альпініст! Вершини і низини! Цей тонкий зв’язок між земними надрами та гірськими вершинами невловимим дзвоном відгукнувся в його поетичних збірках. Вимальовується така кодова формула його життя і творчості – «І вершини і низини». Тобто, цій людині підкорилися і надра – її розробки наукових проблем, і вершини – захоплення альпінізмом і поезією. А вони підкорюються тільки мислячим людям, які самі створюють себе працею та цілеспрямованістю. А ще, можливо, він, як ніхто, знав ціну життя, ризики як під землею, так і в горах. Поезія – його друге призначення.

Наукові вершини

У кожного – свій Еверест

О. Колоколов

Олег Васильович Колоколов народився 5 жовтня 1927 року в селі Кабани Куп’янського району Харківської області. Батько Василь Кузьмович Колоколов був селянином-бідняком із-під Курська, служив у гарнізоні старшим лейтенантом, мати Лідія Іванівна працювала шкільною вчителькою. 1935–1941 роки – навчання в школі № 11 міста Костянтинівка Донецької області. Восени 1941 р. 14-річний Олег Колоколов разом із мамою та молодшими братом і сестрою евакуювалися до Узбекистану. Батько в цей час перебував на фронті, а в 1943 р. героїчно загинув, організувавши опір загарбникам у концтаборі в місті Костянтинівка, де встановлено йому пам’ятник, а також названа його ім’ям вулиця. До вересня 1944 р. Олег перебував у дитячому будинку в с. Бурбалик Ферганської області, де й закінчив середню школу, а у вересні 1944 р. повернувся до Харкова і вступив на підготовче відділення Харківського гірничо-індустріального інституту, згодом став студентом шахтобудівельного факультету цього інституту. В 1950 році отримав диплом гірничого інженера з відзнакою, одружився.

Обравши шахтарську справу, Олег Васильович обрав свій Еверест і долав його з високою професійністю. Добре знаючи німецьку мову, маючи високий професійний рівень, Колоколов п’ять років працював головним інженером «куща шахт» в Німецькій Демократичній Республіці, а в 1960 році, захистивши дисертацію, відряджений на наукове стажування до Федеративної республіки Німеччини.

З 1955 року його подальше життя пов’язане з історією Національного гірничого університету м. Дніпропетровська. Олег Васильович автор понад 330 наукових робіт, зробив неоціненний внесок у науку. Творча енергія вченого була невичерпна. У 1972 р. він захистив докторську дисертацію, активно брав участь у V Міжнародному гірничому конгресі в Москві (1967 р.), ХХІ з’їзді гірників і металургів в Німеччині (1970 р.), на прохання Міжнародного бюро з механіки гірничих порід брав участь у створенні багатомовного словника лексики гірського тиску.

З 1974 р. доктор технічних наук, професор Олег Васильович Колоколов протягом 20-ти років завідував кафедрою, а в 1979–1984 р. одночасно був ще й деканом шахтобудівного факультету, мав винаходи. У 1999 р. Олег Васильович отримав почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Він працював до останнього дня свого життя. Помер 29 червня 2008 року.

О.В. Колоколов був не лише успішним і визнаним вченим, а ще затятим мандрівником, побував в багатьох країнах, займався альпінізмом і поезією.

Поетичні вершини

Віршувати почав ще в отроцтві, на його рахунку 13 поетичних збірок – талановиті твори з образами природи, людей, професій. У них відчувається поетове світосприйняття: «Дорога в горы» (1989), «Родники» (1991), «Полнозвучие» (1992), «Капельки росы» (1996), «Воздух, пронизанный солнцем» (1997), «Крымские этюды» (1998), «Горных ветров хорал» (1999), «Дарения ударения» (2000), «Солнечный круг» (2000), «Радуга над копрами» (2002), «Звездная россыпь» (2003), «Облака времени» (2005), «Опоздавшие строки» (2007).

Збірки об’єднує різнобарвність поетичних жанрів, витончена простота, виразність і музичність віршів, глибина і парадоксальність думки, тобто все те, що складає сутність справжньої поезії. Любов до слова була закладена ще з дитинства:

Колыбель качая, тихо и небыстро,
Пела мама. Пела и недосмотрела:
Из печи крестьянской золотая искра
С колыбельной песней в душу залетела.

Время – пьяный кучер – торопило годы.
Только искра тлела, оставалась алой,
Костерком забытым в плаче непогоды
Задавалась ветром, но не угасала.

Окремі вірші О.В. Колоколова друкувалися у книзі-антології «Русские поэты Приднепровья», а також в періодичних виданнях: газетах «Днепровская правда», «Днепр вечерний», «Знамя Ильича» (м. Торез), у міжрегіональному соціально-економічному віснику «Курьер. Деловые контакты», в багатотиражних газетах «Артемовец» та «Вісник НГАУ», у журналах «Крила», «Бористен», альманасі «Саксагань» (понад 100 віршів). Вони також звучали в передачах Дніпропетровського обласного радіо та телебачення.

Професор О.В. Колоколов був членом Спілки письменників Придніпров’я, Міжнародного Союзу письменницьких спілок. Він часто виступав перед громадськістю міста і студентами на літературних вечорах.

Поетичне натхнення поет черпав і зі свого захоплення альпінізмом.

Альпінізм: і спорт і поезія

Горы рождают братство
В горы идешь, любя.
Чтоб победить пространство,
Время, будни, себя!

О. Колоколов

Альпінізм – спорт відважних і мислячих людей. Ним Олег Васильович  захопився вже в літньому віці. Піднімався на вершини гір у Карпатах, Криму, Кавказі, Альпах, Гімалаях. Одвічне питання – навіщо людина йде в гори – кожен вирішує по-своєму. Для Олега Колоколова гори – то джерело натхнення й у роботі, й у поезії.

Вершина перевіряє людину, ким вона є, а вміння захоплюватися красою гір приходить з часом і проситься на папір. Почуття страху, радість відчуття власної сили, філософія простих істин рухають до поезії… вершини долучають до піднесеного, до бажання дивитися на світ широко відкритими очами і вбирати його всією душею. Ти долаєш не гори – ти долаєш себе!

…Встанет стена
Вверх не пуская –
Нет, не стенай,
Воля мужская!
Черта кляня,
Звонче и резче
Крючья вгоняй
В щелочки трещин!
…Счастливы тем,
Этому рады,
Что к высоте
Нет нам преграды,
Что с юных пор
Помыслы чисты.
Мы – люди гор.
Мы – альпинисты
«Альпіністи»

А ще – єдність з природою, розкутість….:

Природу закат успокоит.
Бока облаков отцвели.
И море прохладной щекою
Прильнуло к подушке земли.

Поетичні вібрації вершин і низин

…Мои стихи пусть будут столь же метки.
Как детям, отдаю всю душу им я.

О. Колоколов

Перш за все, О. Колоколов майстер поетичної мініатюри, але кожна наступна збірка – результат цілеспрямованої роботи над поетичним словом.

Поет поринав у глибини художнього слова. Його творчі пошуки в роботі зі Словом відобразилися у збірці «Дарунки наголосу». Вірші сповнені глибокого проникнення в суть кожного слова, філософського погляду на життя. Нові літературні досліди автора – зміна наголосу в римованих словах – і створення  цікавих віршотворних мініатюр. Кожний вірш – окремий поетичний твір із метафоричністю та парадоксальністю:

***

Когда, словно волны,
невзгоды ползут друг за другом
И лиш о спасенье мольба, ни о чем о другом,
Поэзия, стань солнцеликим спасательным кругом,
Лучами надежды скорей освети все кругом!

Песни Высоцкого

Его души улыбчивые строки
Натянуты, как струны на колки.
Они просты, насмешливы и колки –
И ни одной подкупленной строки.

Читая Булгакова

Поток эпохи всколыхнул глубины,
В лихой водоворот попали Турбины.
Пороги пройдены, крути, Днепро, турбины
Напором у придонной глубины!

***

На исходе двадцатого века
(Не напрасно трудились века!)
Вместо денег – владычество чека,
Под которым гранаты чека.

Улыбка

Будь всегда, улыбка, добрым знаком,
Не таи в себе зла ком,
Что отравленным янтарным злаком
Душегубам так знаком.

Вірші з омонімічними римами у збірці «Полнозвучие» – наслідування поета-словотворця В. Хлєбнікова. Тут зустрічаються і традиційні жарти-каламбури, епіграми, вірші для дітей, роздуми про майбутнє, інколи цілі міні-поеми. Оригінальні вірші, які поєднують каламбурні рими та змінюється корінна голосна:

***

Пришла, пришла счастливая пора –
Дрожат стихи на кончике пера!
Во мне звучит разноголосый пир,
Но только слышу вдруг в разгуле пира,
Как из толпы пустых созвучий пар
Меня окликнула прекраснейшая пара.
Я бесконечно рад такой поре,
Я тороплюсь к нерасторжимой паре,
Пока звук эха держится в пере,
Как влага после зноя в тонкой поре.
Так не сиди сычом на том пиру –
Дай волю быстрому перу!

***

Значенье человека –
Не должность и не звание,
А высшее призвание –
Представить Чело века!

Ліричні віршів О. Колоколова лягли в основу пісень і романсів, написаних дніпропетровськими композиторами Оксаною Резановою та Галиною Логвиновою. Найбільш відома пісня «О, жизнь, с начала повторись!»:

Над белой степью
немая вечность.
Как бесконечность
степная даль.
Луна-улыбка,
печаль и нежность,
неутомимой
любви медаль.

И мчатся кони
в шальной погоне,
швыряя снегом
из-под копыт.
Но счастье кони
нет, не догонят –
лихие кони,
как ночь слепы.

О, повтори-ка, повтори
И первый вздох, и первый крик,
И выдох в облачную высь…
О, жизнь! С начала повторись!

Пейзажна лірика, яка представлена в збірці «Воздух, пронизаний солнцем» створена в класичних поетичних традиціях.

...Как послушница святая,
В сон земля погружена.
Над сугробами витает
Неземная тишина…

Його вірші допомагають осягнути таку собі формулу щастя, просту та геніальну: не лінуйся, не метушись, не розтрачуй себе на дрібниці та чвари, цінуй осінню незгоду, весняну повінь, польову квітку. Жити в гармонії з природою – жити в гармонії з собою – лейтмотив віршів автора. Природа здатна лікувати душу людини.  

Посажу у дома я калину,
Чтоб встречать весенние рассветы
Трепетною трелью соловьиной,
Белым горьковатым первоцветом.

Посажу у дома я калину –
Пусть корнями прорастает в сердце,
Чтобы красным цветом выходила
В сумерки осенние смотреться.

Посажу калину я у дома,
Чтобы вновь в дождливое ненастье
На меня похожий незнакомый
Замирал от нежности и счастья.

О. Колоколов написав зворушливу баладу «Три брата» на знак вічної пам’яті про батька та його братів Григорія та Матвія Колоколових, а також поему «Криничанские родники». Тема війни, простих людських стосунків, велич подвигу, оспівування краси рідного краю далеко не вичерпна тематика його поезій.

Вірш «Тарас Шевченко» сповнений любов’ю до незламного поетового слова:

… Над гением с особой злобой
Всласть измывались на плацу.
Одно лишь только непреложно:
Оклеветать, лишить всего,
Поставить в строй Поэта можно –
Но не Поэзию его!

Поет порівнює поезію з гірським потоком, який не зупинити:

Пытаются издавна люди
Стреножить стремительный ток,
Но горный поток не убудет.
Поэзия – горный поток!

Немов краплі роси – його мініатюри присвячені гірським вершинам:

***

…И дарят горы,
Тем, кто причастен,
Бездонность горя,
Безмерность счастья.

Восторг восхода,
Загул заката
Просветят годы,
Поймеш века ты…

***

Когда-нибудь я соберусь,
Вернусь хоть ненадолго вновь,
Чтоб радостно вскинул Эльбрус
Свою белокрылую бровь.

Возвращение с гор

Край неба тяжелым туманом замазан,
На север направлен разбег –
И душу царапает гранью алмаза
Холодный красавец Казбек.

За стислістю та глибині думки його мініатюри у збірці «Краплі роси» нагадують японські танки чи хокку, можливо східні рубаї:

***

Так не хочется воды водопроводной,
Вытравленной веком, неживой!
Пусть приходят силы от струи холодной –
Первородной влаги ключевой.

***

О,
Повтори-ка, повтори!
И
Первый вздох, мой первый крик,
И
Выдох в облачную высь…
О
Жизнь! С начала повторись!

***

Пало дерево, наземь осыпав плоды –
Сердцевина от старости стала трухой.
Человеку удел достается другой:
Умереть, оставаясь в душе молодым.

***

Что жизнь?!
Это солнечный лучик,
В котором, пылинкам сродни,
Витает за случаем случай,
И в темень уносятся дни.

***

Писать стихи учись у пчел,
С прекрасным пользу сочетая!
…Кто эту истину учел,
Всегда поймешь, стихи читая.

Вібрації низин

Людям виснажливої та небезпечної шахтарської праці Олег Колоколов присвятив кілька збірок поезій «Радуга над копрами», «Шахти, терриконы», але сповнені вони радощів і співів. У поезії «Шахти, терриконы» поет порівнює шахтарську долю із піснярською. Для нього праця шахтаря – це також творчість, яка виховує справжніх людей. Колоколов залишився вірним своєму покликанню і, як ніхто, знав працю шахтаря – постійний ризик, який формує людину з особливим – мужнім і добрим характером. Шахтар, як ніхто інший, любить сонце, поет називає шахтарів «лицарями підземних глибин»:

…Но есть у шахтеров особый огонь.
Его не почует простая ладонь.

Он в сердце шахтера нетленно горит,
И пламя алее рассветной зари.
Ты видишь, как уголь за этим копром
На солнце искрится, блестит серебром?

Крутое упорство – твое и мое
Сверкающей искрой под солнцем встает.

И уголь горит потому лишь огнем,
Что все наше сердце шахтерское в нем!

«Шахтерское сердце»

Від романтичного сприйняття шахтарських теренів і закінчуючи поетичним видінням його сучасного стану:

***

Как и люди, умирают шахты,
Умирают, отработав до поры.
В мареве степей виденьем шатким
Остаются терриконы и копры.

Старая шахта

Шкивы на копрах не бегут, как бывало
Снег на отвале не тает,
В заброшенных штреках и душных завалах
Души погибших витают.

Він – шахтар, господар глибин, творець складної та суперечливої долі...

Проходчики
Выставив арку в карбоновой толще,
Вышли из клетки на шахтерскую площадь.
Подняли головы – гордо и ярко
Небо держала шахтерская арка!

Поезією Олега Колоколова можна захоплюватися, творча енергія цієї людини, бачення світу широко відкритими очима викликає повагу. І чиста заповідь автора:

Среди суеты и наветов,
Где хамство и брань – ремесло,
Меня сохрани человеком,
Чистая
музыка
слов!

Твори О. В. Колоколова

Дорога в горы: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1989.– 55 с.
Родники: Стихи и поэма.– Днепропетровск: Січ, 1991.– 55 с.
Полнозвучие: Стихи.– Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992.– 64 с.
Капельки росы: Стихи.– Днепропетровск: Січ, 1996.– 127 с.
Золотая птица // Её величество Любовь: Стихи.– Днепропетровск: Южная Пальмира, 1997.– С. 3–21.
Воздух, пронизанный солнцем: Стихи.– Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997.– 114 с.
Крымские этюды: Стихи.– Днепропетровск: Арт-Пресс, 1998.– 67 с.
Горных ветров хорал: Стихи.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.– 104 с.
Дарения ударения: Стихи.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 107 с.
Солнечный круг: Стихи.– Днепропетровск: Южная Пальмира, 2000.– 32 с.
Марсиада: Поэма.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 15 с.
Радуга над копрами: Стихи.– Днепропетровск: НГУ, 2002.– 84 с. 13.
Путешествие к полосатым и хвостатым: Книга стихов с рисунками для раскрашивания.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2002.– 32 с.
Звездная россыпь: Стихи.– Днепропетровск: Проспект, 2003.– 315 с.
Облака времени: Книга стихов и поэм.– Днепропетровск: Проспект, 2005.– 267 с.
Опоздавшие строки: стихи.– Днепропетровск: Проспект, 2007.– 120 с.
[Подборка поэзии] // Город молодой и вечный: Проза. Стихи: 230 лет Днепропетровску.– Днепропетровск: Гамалія, 2006 = Місто молоде і вічне.– С. 147–154: портр.– Зміст: Рождение города; Екатеринослав; Днепропетровск; Улица; Лоц-Каменка; На Мандрыковской косе; Памятник.