Бельгард Олександр Люціанович
Олександр Бельгард. Він був поетом лісу

4 жовтня 2022 року виповнилося 120 років із дня народження Олександра Люціановича Бельгарда – визначного українського вченого-геоботаніка, лісознавця, біогеоценолога, засновника степового лісознавства. Олександр Люціанович народився 4 жовтня 1902 року в Литві, в невеличкому містечку Лeнтваріс поблизу Вільнюса. За етнічним походженням він був литовцем. Батько, Люціан Стефанович, працював майстром на дротово-цвяховому заводі, мати, Іоганна Фрідріхівна, була домогосподаркою. Олександр був дев’ятою дитиною в сім’ї. В Лентварісі він закінчив початкову школу і 1913 року вступив до класичної гімназії в м. Вільнюс. В Україну (Катеринослав) сім’я Бельгардів була евакуйована після початку Першої світової війни.

Українська земля стала рідною для юнака-литовця. В лісах і перелісках степового краю, в навчальних аудиторіях міста на Дніпрі відбулося його становлення як визначного вченого-лісознавця, талановитого педагога. У 1920 році Олександр став студентом Гірничого інституту. В тому ж році після закінчення шестимісячних курсів з підготовки лісових техніків при губернському земвідділі почав суміщати навчання з роботою в лісовпорядкувальних партіях, яка включала тривалі виїзди в лісові угіддя (саме тоді відбувалася передача в державну власність усіх приватних і монастирських лісів).

Лісова природа настільки зачарувала юнака, що він, після довгих роздумів різко повернув кермо свого життєвого корабля – залишив навчання в Гірничому інституті для того, щоб здобути фах ботаніка в Інституті народної освіти. До такого рішення підштовхнув його вислів К.А. Тімірязєва: «Щаслива та людина, яка біля верстату життя стала на те місце, куди вабило її покликання». Після закінчення Інституту народної освіти молодий випускник почав працювати нештатним асистентом на кафедрі ботаніки. У 1928 році він познайомився з академіком Георгієм Миколайовичем Висоцьким, ученим-натуралістом широкого профілю, який став його науковим керівником при навчанні в аспірантурі Інституту прикладної ботаніки (Харків). Об’єктом дослідження молодого ботаніка став Самарський ліс – найбільший і найпівденніший природний лісовий масив у степовій зоні України.

Академік Висоцький рекомендував аспіранту Бельгарду «розіграти сонату на клавіатурі Самарського лісу, де зосереджено, як у фокусі, так багато різних, розсіяних у природі променів, що, вивчивши його, можна пізнати багато». Здібний учень, урахувавши настанови вчителя, здійснив глибокий науковий аналіз рослинного світу цієї зеленої перлини, основний висновок якого: завдяки геологічним і гідрологічним особливостям (велике коліно річки Самари) утворився широкий піщаний масив, де збереглися з давніх часів залишки тайгової рослинності з непритаманними степовій зоні природними умовами та комплексом флори і фауни. Самарський ліс є найпівденнішим форпостом природного поширення сосни та цілого ряду рослин північного типу і їхніх сполучень.

На теренах Самарського лісу вчений виділив понад 30 типів лісових асоціацій: ясенові, липові, берестові, чорнокленові діброви; соснові бори – біломошники, зеленомошники, орлякові, злакові; березові та осикові гайки; вільшняки, осокірники і вербняки тощо. Кандидатська дисертація «Геоботанічний нарис Новомосковського бору» була успішно захищена у 1936 році. На той час Бельгард уже завідував кафедрою геоботаніки і вищих рослин, організованою в Дніпропетровському держуніверситеті в 1933 році. Його дослідницькі маршрути поширились по всьому південному сходу України. З 1926 по 1940 рік О.Л. Бельгард разом із співробітниками кафедри Т.Ф. Киріченко, М.А. Сидельником і Н.П. Акімовою за програмою, розробленою спільно з Г.М. Висоцьким, здійснив всебічне дослідження флористичного складу, фітоценотичної структури, ґрунтового покриву і типології природних лісів в долині Дніпра, Самари, Орелі, Вовчої, Інгульця.

Після перерви, викликаної Другою світовою війною, робота була відновлена, а матеріали досліджень степових лісів узагальнені у вигляді докторської дисертації, яку О.Л. Бельгард успішно захистив в Інституті ботаніки АН УРСР в 1947 році. Дисертація лягла в основу монографії «Лесная растительность юго-востока УССР» (Киев, 1950). В ній викладена оригінальна типологія природних лісових насаджень в українському степу, обґрунтовані положення нової науки – степового лісознавства, зокрема, вчення про географічну й екологічну відповідність лісу умовам місцезростання, про лісові моноценози і амфіценози, висвітлені особливості синузіальної структури лісових співтовариств у степовій зоні, запропонована система екоморф рослин.

У 1949 році за ініціативи Бельгарда була створена Комплексна експедиція Дніпропетровського університету з вивчення лісів степової зони України (КЕДУ). В ній об’єднали свої зусилля багато спеціалістів – геоботаніків, зоологів, ґрунтознавців, гідрологів, кліматологів, географів, мікробіологів тощо. В 1950–1960-ті роки експедиція здійснила стаціонарні та напівстаціонарні обстеження природних і штучних лісових масивів степової зони: в Дніпропетровській області – Комісарівський, Грушеватський, Велико-Михайлівський, Обухівський, ліси Присамар’я та Приорілля, в Запорізькій – Старо-Бердянський, Алтагирський, Родіонівський, Кам’янський, в Одеській – Березівський, Петрівський, в Донецькій – Велико-Анадольский, Шайтанський, в Миколаївській – Рацинський, Володимирський, в Молдавській РСР – Гербовецький ліси. На ці роки припав пік активної діяльності професора Бельгарда. Окрім експедиційних маршрутів і насиченої педагогічної діяльності додалася участь в роботі експедиції Міністерства сільського господарства УРСР, яка обстежувала штучні лісові масиви в областях степової зони з метою вияснення причин їхнього усихання.

На республіканській нараді за результатами роботи експедиції у Велико-Анадолі (1957) типологічні принципи, розроблені О.Л. Бельгардом, були визнані та рекомендовані для використання в практиці лісового господарства України. Величезний фактичний матеріал, отриманий КЕДУ, відбито в серії наукових статей її співробітників, а в узагальненому вигляді опубліковано в колективних монографіях («Материалы исследований искусственных лесов в районе р. Молочной и Молочного лимана» (1953), «Велико-Анадольский лес» (1955), «Искусственные леса степной зоны Украины» (1960), «Гербовецкий лес» (1970).

Пізніше Бельград узагальнив багаторічний досвід у вигляді монографії «Степное лесоведение», яка побачила світ у 1971 році і до сьогодні не втратила актуальності. В ній він дав повний аналіз досвіду з теорії та практики степового лісорозведення, висвітлив питання структури, екології, типології та динаміки лісових екосистем у степу, охарактеризував існуючі природні та штучні лісові масиви, їхню типологію і взаємодію з середовищем. Працю свою Бельгард присвятив пам’яті незабутнього вчителя – Георгія Висоцького.

Починаючи з 1968 року, КЕДУ сконцентрувала свої дослідження в Самарському лісі, де під керівництвом професора Бельгарда були закладені експериментальні пробні ділянки для комплексного стеження за динамікою природних процесів. З 1968 року тут почав діяти біосферний стаціонар, якому у 2002 році надано ім’я О.Л. Бельгарда. Активна діяльність КЕДУ з вивчення лісових біогеоценозів Присамар’я сприяла накопиченню принципово нової наукової інформації, яка оперативно висвітлювалась у серії щорічних тематичних збірників «Питання степового лісознавства».

У стінах Дніпропетровського національного університету справу Бельгарда гідно продовжили нові покоління науковців під керівництвом члена-кореспондента НАН України А.П. Травлєєва. В науці професор Бельгард належав до того типу вчених, котрі не лише збагачують певні розділи знань, а й прокладають нові шляхи і напрямки. Поетом лісу, людиною великої душі та благородного серця називав його дніпропетровський письменник Іван Шаповал – відомий автор книги-дослідження про Дмитра Яворницького «В пошуках скарбів». Високі людські якості Олександра Бельгарда віддзеркалені в спогадах його учнів. Ось як відгукується про вчителя геоботанік кандидат біологічних наук Олег Григоренко: «Розумний і добрий, відкритий і безхитрісний, вразливий брехнею і лицемірством, мудрий і смішливий, аристократично інтелігентний, прямий і душевний, по-батьківськи уважний і ласкавий. Будь-яким набором епітетів не вичерпати багатогранність і глибину цієї Людини. Енциклопедичність знань, висока освіченість і культура, красива мова і прекрасна дикція не залишали його навіть у похилому віці. Генератор ідей, він щедро ділився ними, зігрівав співбесідника відкритою усмішкою, готовністю завжди і скрізь надати негайну підтримку. Його постійна потреба трудитися й мислити, величезний життєвий і професійний досвід, вулканізм задумок, щирий інтерес до робіт учнів і колег, до їх проблем, постійне бажання шанобливо підтримати й допомогти притягали до нього всіх».

Наукова спадщина О.Л. Бельгарда включає понад 150 робіт. Серед його учнів 10 докторів і понад 25 кандидатів наук. Багатьом науковцям путівку в життя дала спеціалізована рада із захисту дисертацій при Дніпропетровському університеті, головою якої він був протягом багатьох років. Професор Бельгард прожив довге, наповнене творчим пошуком і звершеннями життя (помер він 20 серпня 1992 року). В одному з останніх інтерв’ю, підводячи підсумки, він сказав: «Працювати треба так, щоб ще за життя переконатись, що твій труд приносить користь людям». Весь його життєвий шлях – яскравий приклад служіння цьому кредо.

Фото надані автором