Билінов Олександр Йосипович
Олександр Билінов: три таємниці письменника

Олександр Билінов: людина своєї епохи

Олександр Йосипович Бейлінов (псевдонім Билінов) був авторитетною, впливовою і помітною фігурою літературного процесу Придніпров’я.  За його біографією можна вивчати літературне життя Придніпров’я XX століття. Майже сторічна біографія та творчість письменника цікава тим, що через його життя пройшла ціла плеяда творчих особистостей цілої епохи. Як керівникові дніпропетровської письменницької організації йому довелося зустрічатися з корифеями літератури: М. Рильським, Олесем Гончаром, М. Свєтловим, Ю. Яновським, П. Загребельним, М. Бажаном, П. Усенком, Д. Кедріним і ще багатьма місцевими поетами та прозаїками. А вони згадували про нього як про патріарха літератури.

Наприклад, поет Володимир Буряк відзначав специфіку публіцистики Билінова, в якій відчувався нерв епохи. Для Ігоря Пуппо він був людиною з гумором, яку поважали і знали криворожани. Микола Миколаєнко згадував добрі нариси Билінова, також «ніколи зла не робив, а якщо критикував, то з метою краще зробити людині. Де міг, згладжував кути… був м’який, делікатний». Юрій Кібець згадував: «Олександр Билінов був мудрий, добрий, чуйний чоловік. Багато допомагав молодим, зокрема прозаїку Ігорю Коваленку, який потім став зіркою…. Давав доброзичливі поради. Вийшла рецензія [на повість «Сади»]…, в якій Билінову пришили міщанство, «упаднічество», і що автор, мовляв, невірно розуміє аграрну політику партії. Це було і прикро, і смішно, і сумно. Олександр Билінов попереживав трошки, але пережив цю напасть. Взагалі, він був сильна людина. З характером. Долав усі неприємності і перешкоди».

Теплими словами згадують Билінова Олександр Ратнер, вони обмінювалися книгами; також Ірина Прокопенко, якій він дарував свої книги. Їх поєднала «спільна» дача. Аскольд Демерджі був вражений магією виступів Билінова, його артистизмом, вмінням зачаровувати людей, згадував, що Билінова та Зайвого можна було побачити за шаховою дошкою у Спілці письменників. Костянтин Дуб зазначав: «Його душа розпросторювалася любов’ю і мудрістю. Хоч твори він писав і російською мовою, але ментальність його була українською… тут він був народжений і напоєний цими українськими росами, і надиханий цими українськими вітрами».

Цікавими є листи, спогади друзів-письменників, науковців, сучасників про Билінова, а також неопубліковані та маловідомі твори автора, які ще оприлюднять його нащадки.

Можливо, генетично, чи світоглядно письменницький дар діда передався його нащадкам і цей зв'язок викликає зацікавленість у наш час. Колоритні спогади талановитих доньок письменника Лариси і Тамари про свого батька лягли в основу книги «Тайна Олександра Билінова», упорядкованої Лесею Степовичкою до 100-річчя письменника та 75-річчя Національної спілки письменників України.

У мережі FB активно публікується внук О. Бейлінова Леонід Злобінський, який видав три «Фейсбучні книги», малює, займається громадською діяльністю, виступає проти війни в Україні та, звісно, пише про діда.

Як бачиться сьогодні творчість письменника Билінова? Які таємниці вона приховує? А ще більше чим вражає? Озирнемося назад, поміркуємо.

Таємниця 1. Життєпис «рядового літератури»

Втратити мужність – втратити все.
Олександр Билінов

Мабуть, одна з таємниць письменника Олександра Билінова полягала в тому, що він не тільки зумів вижити в ту епоху, балансуючи на межі часу: репресії, гоніння, Друга світова війна, перебудова, а й достойно прожити велике життя, створивши романи, новели своєї епохи. Це доля мужньої людини. Введення «п’ятої графи» у внутрішніх паспортах СРСР у 1932 році, сталінський терор 1930-х дали поштовх до того, що багато євреїв змінили свої прізвища й імена на слов'янські, а народженим дітям намагалися давати імена без національного забарвлення. Прізвище – етноментальний маркер, іноді зміна однієї літери може докорінно змінити людське життя. За Вікіпедією, літературний псевдонім Олександр Билінов придумали колеги-письменники М. Рильский, С. Скляренко, М. Тардов при друкуванні в 1947 році першої післявоєнної повісті «Запасной полк». Це дало можливість публікувати твори, уникнути репресій.

Зазначимо головні віхи життєпису Олександра Билінова.

Олександр Йосипович Билінов (Бейлінов) народився 6 грудня 1909 року в м. Катеринославі в сім'ї службовця. Навчався в класичній гімназії, хедері, пізніше – в будівельній профшколі.

1927–1930 рр. – працював чорноробом, мулярем «Пайбуду».

У 1931 році одружився з Г.С. Іофіною, у них народилася дочка Тамара, у 1938 році – дочка Лариса, які в подальшому напишуть спогади про свого батька.

1930–1933 рр. – О. Бейлінов – кореспондент, заввідділом обласної редакції газети «Більшовицька зміна», відповідальний секретар літературно-мистецького журналу «Штурм».

1933 р. – перше оповідання «Город молодости».

1934–1935 рр. – навчання на Перших Всесоюзних курсах молодих письменників у Малеєвці (Підмосков’я).

1935 р. – закінчив Дніпропетровський державний університет.

1936 р. – дійсна служба в Червоній Армії в Забайкаллі.

1938 р. – вихід першої повісті «Командиры», за яку автора прийнято до Спілки письменників України та СРСР.

1937–1941 рр. – відповідальний секретар Дніпропетровського відділення Спілки письменників України (СПУ як філії СП СРСР). Заввідділом культури газети «Днепровская правда».

1941–1946 рр. – військовий кореспондент, редактор газети «Боевые резервы». Був поранений, нагороджений орденом і медалями.

1946–1948 рр. – уповноважений правління СПУ по Дніпропетровській області.

1949–1995 рр. – перебуває на творчій фаховій роботі.

1996 р. – емігрує в державу Ізраїль.

2 травня 2000 р. – кончина письменника в м. Бат-Ямі (Ізраїль).

31 жовтня 2003 р. у Дніпропетровську відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки на будинку на перехресті проспекту К. Маркса (Д. Яворницького) та вул. Ворошилова (С. Єфремова), де жив і працював Олександр Билінов з 1948 по 1997 рр. Виконали дошку скульптор О.М. Шабанов і майстер художнього литва Ф.А. Майстренко. Консультантом під час створення ескізу виступив відомий дніпропетровський художник М. Козулін.

Ось такий короткий життєпис майже столітнього життя.

Письменницьке середовище тодішнього Дніпропетровська відгукувалося про Билінова як про мудру чуйну і добру людину. Він мав добрі ораторські здібності, полюбляв шахи, грав на скрипці, допомагав молодим авторам, давав поради, був вимогливим до себе, з властивим йому гумором називав себе «рядовим літератури». Зовні успішний, проте, не раз зазнавав критики керівництва, був близький до виключення з компартії. Був поранений на фронті, пережив рокові 1990-ті, продовжив писати у 87 років, виїхавши до Ізраїлю. Він зберіг свою сім’ю, сьогодні вже внуки та правнуки успадкували сімейні традиції, цінності, таланти.

Таємниця 2. Його твори – документи часу

Писати і друкувати Олександр Йосипович Бейлінов почав у 1933 році. У місцевому часописі «Зоря» (з 1934 року «Штурм») публікуються його нариси, оповідання, повісті, новели.

У 1934 році Перший Всесоюзний з’їзд радянських письменників і Перший з’їзд письменників України оголосили єдиний провідний творчий метод у літературі та мистецтві – соціалістичний реалізм. Твори отримують політичне забарвлення, в них  панує офіціоз революції, оспівування «грандіозних» перемог соціалізму, відбувається деформація жорсткої дійсності: голодомору, репресій, уславлення велетенських будов.

Таїна Билінова ще й у тому, що він відсторонюється від політики, в якійсь мірі вільний у своїх думках, хоча і не уникнув виклику на Луб’янку.

У своїй книзі «Скіфські профілі» письменник В. Буряк (Селіванов) пише про таємницю творчості О. Билінова, який міг «розкрутити актуальну на той виробничу тематику на зрізі людських характерів», «автору вистачало інтуїції детально не заглиблюватися у партійні ідеологеми, а вести художньо-документальну оповідь на тлі характерів конкретних його героїв».

Тематика творів письменника – виробнича і військова з відтінком романтики, віри в краще майбуття. Найвлучнішими на сьогодні є малі форми творчості: нариси, новели, оповідання. Його твори – документи часу, в яких відчувається свобода слова, думки особистості, в певній мірі стосовно «свободи» того часу.

Писав у жанрі соцреалізму, з вірою у «світле майбутнє», оптимістичного пафосу, відчувалася будівнича романтика. Писав на документальній основі, твори мають психологічну спостережливість, сміливість, чітке розмежування добра і зла, білого і чорного. Автор щиро любив своїх героїв – металургів, доменщиків, мостобудівників, сам був робочою людиною.

Перша книга Олександра Билінова «Первый выход» побачила світ в 1937 році, а в 1938-му вийшла друга книжка «Командиры». У цьому ж році її автора обирають відповідальним секретарем Обласної організації Спілки письменників України.

Далі виходять твори, які зробили О. Билінова досить відомим на той час: «Металлисты» (1954; нова ред. з назвою «Мосты возводятся вновь»,1959), «Старший брат» (1955), «Долг инженера» (1957), «Рота уходит с песней» (1957), «Пароль ДП-3» (1959), «Доверие» (1960), «Дробот, Шевченко и я» (1965), «Волки на Волчьей» (1965), «Улицы гнева» (1966), «Девушка из Зоннеберга» (1968).

Олександр Билінов – автор багатьох книг, переважна більшість яких базується на реальних фактах. «Почута історія, підгледений людський характер чи чиясь доля – ось ті відправні пункти, від яких відштовхується прозаїк. До творчості він ставився серйозно, часом по кілька разів переробляючи твір. Бувало, казав колегам: “Ми мало читаємо свої твори. Матеріал треба м’яти, м’яти, аж поки він не набере жаданої форми”. Дехто з молодих посміхався таким порадам, та згодом, увібравшись у пір’я як письменники, зрозуміли їхню слушність», – зазначає В. Савченко у довіднику «Шлях у три покоління». Деякі твори письменника наближені до художньої документалістики, а герої творів сприймаються як постаті реальних людей.

У свій час роман «Металісти», який письменник згодом доопрацював і змінив назву, був перекладений болгарською та китайською мовами. В свій час твори автора, як то «Улицы гнева» користувалися читацькою популярністю.

І вже зовсім іншої художньої якості набувають малі жанри літератури – новели, нариси, опубліковані в Ізраїлі, підсумовуючи останній письменницький порив О. Билінова. Мова про твори «Пожарник», «Исключение», «Такой уж складки я солдат…» (пам’яті Є. Горфіна), «Александра Аникиевна» (пам’яті О. Демяненко), «Народный заседатель» (пам’яті О. Крилова), «Ода Вольфсонам». У них відхід від соцреалізму, повна свобода, філософська іронія.

У фондах ДОУНБ є  твори О. Билінова з приватної колекції відомого дніпровського журналіста й краєзнавця М. Штейна (Шатрова), яка надійшла до бібліотеки у 1985 році за заповітом власника.

Таємниця 3. Батьки і діти. Талант з дніпровською душею

Кажуть, що члени однієї родини, одного роду протягом століть обирають одні й ті ж сфери діяльності, властиві цьому роду. Якийсь успадкований генетичний заряд настільки сильний, що ні політичні формації, ні економічне становище не змінюють того, що закладено  пращурами. Тож батьківську любов до літератури, рідного міста Дніпра Олександр Бейлінов передав своїм дітям і внукам. Дочка Лариса Олександрівна Злобінська 36 років пропрацювала у Дніпропетровському металургійному інституті, захистила дисертацію, має 15 патентів на винаходи, більше 110 наукових робіт і успадкований поетичний дар. Вона керувала поетичним гуртком в інституті, зібрала матеріал для книги про батька, написала книгу про свою сім’ю «Жили-були».

Про її сина, внука О. Бейлінова Леоніда Злобінського пишуть у ФБ: «Його творчість оголює душу». Він пише з дитинства. Автор книг «Між тілом і душею» (2001),  «П'ятдесят перших» (2013), «Фейсбучна книга» в трьох випусках, наразі пишеться четверта «Дрібка любові» з 10-томного циклу. Поетичні та прозові проби пера генетично даються взнаки.

За освітою металург-механік, бізнесмен-підприємець, любить гори, лижі, джаз, книги, мандрівки, мистецтво, малює, пише вірші та свій «життєвий калейдоскоп» – уривки з його «Фейсбучної книги» можна читати на його сторінці у соцмережі.

Магія фейсбучної книги – мандрівка по хвилях пам’яті автора. Дитинство, юність, спогади, гумор, роздуми, близькі історії про чужих людей. Підкуповує дитяча щирість, допитливість у сфері людських стосунків, філософські відступи, міркування. Леонід освідчується в любові до міста свого дитинства і юності Дніпра. Живе в Голландії та щиро вболіває за Україну, займається благодійництвом, меценацтвом, пише вірші про Україну, в яких засуджує війну в нашій країні.

Відвідує місто Дніпро, презентує своє творче надбання – «Фейсбучну книгу»: том 1 «Між тілом та душею», другий «Щоденник з під купола», третій «Що я пам’ятаю», четверта пишеться «Дрібка любові».

Цитати з ФБ про книги автора:

***
«Зазвичай люди не пишуть так, як він: відкриваючи всього себе навстіж, весело і безтурботно розповідаючи все, як було, без приховування, без задньої думки, ніби на сповіді. Так, ось так, напевно, і треба сказати: це сповідь, але весела, покаяння за все те, що зробив і не зробив у житті, але не похмуре, а радісне, і тому мудре.

І я дуже пишаюся, що дніпровських літераторів на Вільнюському книжковому фесті цього року представляв саме Leonid Zlobinskiy».

***
«Відверта, правдива книга роздумів, сумнівів, віри та агресії, сум'яття і любові, написана в жанрі щоденника, і від цього ще більш вражаюча і сумна висновками».

***
«…поєднання таланту, що підкуповує дитячою щирістю, допитливістю в галузі людських вчинків – все це зробило книгу №3 такою захоплюючою та певною мірою філософською».

Отже, третя таємниця Олександра Билінова – його любляча сім’я, за підтримки якої він жив, творив і зумів зберегти в нащадках любов до літератури, до батьківщини.

Фото з власної сторінки Л. Злобінського