Чегорка Олександр Тимофійович
Олександр Чегорка: інтелектуальний погляд на світ

Творчість Олександр Чегорка вражає різноманітністю образотворчих уподобань, пластичних відтворень образу та рідкісним захопленням багатьма видами і жанрами улюбленого мистецтва. Він – яскравий сонячний живописець, унікальний за пластикою графік, творець скульптурних рельєфів, майстер художньої фотографії та, нарешті, поет, здатний торкнутися найтонших струн душевних переживань.

Душею з природою

Моя душа живе
У серці птаха
В очах ріки
У пелюстках квіток.

Олександр Чегорка

Художник починається з дитинства – з ясно-блакитного неба над головою, відчуття безмежного простору навколо та запаху рідної землі. Назавжди у пам’яті зберігаються запахи трав, від них паморочиться в голові. Чебрецеві, полинові та інші – з тисячами химерних відтінків – аромати ці неповторні й незабутні. Від цих ароматів щемить у грудях та прокидається минуле, що таїться в глибині душі. Ось, наповнені теплом і любов'ю материнські очі, натруджені та турботливі руки батька.

Олександр Чегорка народився в сім’ї викладачів української мови серед книг і думок. У домашній бібліотеці він брав читати українських класиків: Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Івана Франко і, звичайно, Тараса Шевченка. Мати любила читати вголос поезію Павла Тичини та Максима Рильського. Хлопець також відвідував місцеву бібліотеку при клубі залізничників і читав зарубіжних авторів, полюбляв читати пригодницьку літературу на кшталт «Робінзона Крузо», «Дітей капітана Гранта». Читаючи цікаві літературно-художні журнали, Сашко занурювався в атмосферу загадковості, у фантастичний світ нечуваного та негаданого, з захопленням знайомився з творчістю канадського письменника Ернеста Сетон-Томпсона. Саме з книг і життєвих розмов із близькими походить його блискуче знання рідної мови та потужний культурний фундамент.

Весь свій вільний час Олександр проводив серед природи, спостерігаючи за життям тварин і пташок. Він спостерігав, відкривав, досліджував чарівний й неповторний світ у всіх його кольорах, відтінках, звуках. З насолодою слухав справжній оркестр звуків, диригентом якого є Творець всього. Спів пташок і шелест листя, скрип дерев і сюрчання коників. Хлопець був переконаний, що жодна музика не може бути такою проникливою, як ця. Кожна тваринка, найменша комашка невтомно трудиться на користь матінки-природи, беручи участь у великій гармонії буття. Скільки незбагненного, загадкового, мудрого знаходив Сашко в довколишньому світі! Саме він сформував своїми мальовничими пейзажами, безмежними краєвидами самобутній характер майбутнього митця, вплинув на його духовну культуру та світогляд. Природа надихнула хлопця взяти в руки пензель. 

Малювання стало найпершим і найбільш емоційним і виразним видом творчої самореалізації юного художника. Потрапивши до дитячого гуртка «Юний художник» при Будинку піонерів, Сашко впевнено робить перші кроки в пізнанні мови живопису – знайомиться з різними способами та техніками малювання, навчається сміливо використовувати колір, привносити власну думку та творчий початок у свої композиційні твори. Його першим учителем став Григорій Кулик, який був не просто художником, а ще й поетом і філософом.

Після школи Олександр вирішив навчатися в Київському художньому інституті на факультеті архітектури. У ті часи у суспільстві спостерігалося швидке зростання обсягів житлового та громадського будівництва, тож навчальний заклад додавав нові дисципліни з містобудування, ландшафтної архітектури, реставрації пам'яток архітектури та реконструкції міського середовища. Молодий студент вивчав теорію архітектурних форм та методи аналізу вирішення композиційних завдань з проєктування споруд різного функціонального призначення. Його творчі роботи підпорядковувалися конкретним вимогам будівельної практики того часу з урахуванням новаторських пошуків. На п’ятому курсі Олександр відкриває для себе творчість художника Михайла Бойчука, основоположника українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях. Він захопився самобутніми роботами митця, які були созвучні історичному епосу, говорили національною формою. 

Художня атмосфера Києва з його музеями, виставковими галереями й творчим середовищем залишила глибокі враження у душі молодого художники. Після закінчення в 1980 році вищого навчального закладу його запросили до аспірантури. Знайшлась цікава робота у столичному проєктному інституті. Два роки навчання, безліч цікавих проєктів і лави київської архітектурної еліти не втримали Олександра Чегорку від творчого пориву. Він повертається до рідного міста та починає працювати художником-проєктантом художньо-виробничого комбінату художнього фонду України.

Та попри цікаві архітектурні проєкти ніколи не полишав свого улюбленого мистецтва, експериментував, шукав таємниче поєднання долі та випадку. Молодий художник почав ретельно працювати з формою та кольором, поступово відмовлятися від створення реалістичних сюжетних композицій. Знайомство з творчістю авангардистів Павла Філонова та Казимира Малевича, абстракціоніста Василя Кандинського спонукало митця аналізувати, досліджувати й створював свій стиль у мистецтві.

Мистецтво ідеї

Слово і колір
В єдиному просторі
Народжуються
І, Світ цей на частини
Ділячи
Його сутність
Знов у собі відбудовую.

Олександр Чегорка

Головною рисою живопису Олександра Чегорки є оригінальне переосмислення синтезу колористичних прагнень генія абстракціонізму ХХ століття Анрі Матісса з барвистою образністю народного примітиву українських майстринь Катерини Білокур та Марії Приймаченко й іконописними методами вирішення власного часопростору. Технічна палітра художника дуже різноманітна: гуаш, туш, темпера, олія – полотно або папір. Теплий, ніжно гарячий колорит картин митця зігріває душу глядача. Жовто-червоний колір, який переважає у полотнах художника, пульсує мов життя та заряджає гармонією і спокоєм. Яскраві повні народних легенд, казкової філософічності роботи Олександра Тимофійовича випромінюють упокореність і непроминальність, злагодженість та тишу. І це не дивно, адже і сам він людина скромна, спокійна та світла.

Як представник концептуального мистецтва Олександр Тимофійович, припускає, що ідея, концепція твору важливіша від його втілення. Майстер у своїх полотнах переглядає саме поняття «мистецтво», вважаючи, що формальна сторона повинна поступитися першістю інтелектуальному задуму. Живопис і література, колір і слово дозволяють пережити в чистому вигляді такий стан, який в реальному житті пережити неможливо. Для Олександра Чегорки живопис – це енергія життя, яка вічно живе у просторі нескінченості й, перекладена художником на енергію кольору, сама стає випромінювачем божественної духовності.

Своєрідним творчим звітом стала авторська робота митця над художнім альбомом-календарем «Вічне свято життя», до якого увійшли полотна на теми народних і релігійних свят: «Різдво», «Стрітення, «Благовіщення», «Великдень», «Свято спаса» та інші. В цих картинах мовою образотворчого мистецтва відтворюється цікавий і неповторний світогляд українського народу, незвичайність й унікальність українського етносу, людини, народженої цією землею. Мовою пензля художник підкреслює, що земля, народ, його звичаї і обряди – це основа формування духовності людини, її високих покликань, життєдайної віри у вічність і святість життя.

У роботах Олександра Тимофійовича переважає національний стиль. Це й способи поєднання кольорів у картинах «Мелодія радості й печалі» чи у «Пошуках сонця», і символи української міфології – палахкий цвіт папороті як означення стану душевного піднесення в картині «Ранок кохання», де домінує любов до національних традицій: чарівна гра світла і кольору створює неповторний образ України-ріки, по якій пливе архаїчна риба Виз – втілення Всевишнього. Художникові притаманна своєрідна магічна вібрація кольорів. За методом зображення вони близькі до стародавніх ікон, де для створення мальовничого простору використовувався метод «перетікання фарб». Коли один і той самий колір присутній і на передньому плані, і на тлі.

Як і для інших модерних українських художників, для Олександра Чегорки використання елементів народної творчості, фольклорної космології викликане намаганням адекватніше та переконливіше передати зображувальними засобами свої ідеї й почуття. Фольклорними символами для художника є птаха, дерево, квітка, дівчина-красуня, козак Мамай. Його полотна несуть в собі духовність прадавнього українського орнаменту, в якому з квадратиків і хрестів-символів Води, Сонця, Землі народжуються Квіти-Зорі. Олександр Тимофійович завжди перебуває в оточенні своїх дивних образів, стародавніх символів, мрій, окрилених яскравими барвами життя. Його хвилює та надихає невичерпана, одвічна тема – створення образу України.

Моя Україна – Свята і Вічна
Ти світло очей маминих,
Які Сонцем осяюють мій шлях!
Малюю лице твоє ясне
Кольором Любові своєї!
Малюю руки твої теплі і рідні
Кольором Землі золотої!
Малюю крила твої піднесені
Кольором Неба чистого!
Квіткою купальською
Душі твоєї торкаюся –
Моя Україно!

Як і у віршах, у картинах художника домінують почуття та емоції, бо Олександр Тимофійович намагається малювати так, щоб на кінчику пензля тремтіла краплина душі. Дивлячись на роботи митця, можна почути романтичну музику Густава Малера або інтонації Йоганнеса Брамса. У когось картини викликають почуття захоплення, у когось – непереборне бажання глибше проникнути у філософську суть цих творів, зіставляючи їх з власним світовідчуттям.

Квітка душі

Картина повинна випромінювати світло-таємне світло існування Всесвіту, світло людської самотності в безмежжі космосу.
Олександр Чегорка 

У творчому доробку художника велика кількість картин з поетичними назвами: «Подорож в непізнане», «Ті, що пливуть від печалі», «Голос неба», «В пошуках квітки», «Птаха доля», «Передчуття вічності», «Очі землі», «Тиша», «Вічність». Олександр Тимофійович дійшов висновку, що митець має створити особисту систему символів, які б встановлювали зв'язок із зовнішнім світом. Особливим символізмом наділяє художник квіти, які для нього є символом життя та українського духу. Життєве полотно щедро засіяне мальвами, калиною, жоржинами, барвінком, крученими паничами, соняшниками, колоссям жита, пшениці, нагідками, ромашками, чорнобривцями... – садовими та польовими квітами рідної землі. Образ квітки присутній і в родинних рушниках, і в святкових писанках. На думку Олександра Чегорки, кожна людина повинна знайти в житті своє призначення, реалізуватися та зростити свою чарівну Квітку-Сонце.

Мистецьке кредо художника полягає у протиставленні: дисгармонія буття – натхненність, жорсткий матеріалізм – інтуїтивне осягнення світу у його ідеальній красі. Він перетворює процес малювання картини на процес своєрідного творчого народження, при якому полотно розквітає чарівним цвітом, немов квітка. Самовираження митця у його зрілих роботах розростається до справжньої сповіді про життя й почуття, яке перетворюється майже в автопортрети.

Невпинні пошуки творчого «я» звернули увагу Олександра Тимофійовича на інші види мистецтва: скульптуру, графіку, декоративний розпис. Не оминув увагою митець світової пам’ятки древньої культури поблизу Мелітополя. Природний храм над річкою Молочною надихнув трьох українських художників-однодумців на спільний проєкт «Кам’яна Могила. Реінкарнація». Анатолій Фурлет, Сергій Лаушкін і Олександр Чегорка отримали потужний заряд натхнення завдяки подорожі до сакрального місця. І якщо перші два майстри вирішили працювали у майстернях, користуючись композиційними задумами та начерками, зробленими в експедиції, то Олександр Чегорка відразу вдався до творчих експериментів безпосередньо на каменях святилища. Усі роботи, а їх було близько сорока, створені у техніці ленд-арт. Об’ємні малюнки піском залишилися тільки на фотографіях – вітер розвіяв їх, приєднав до царини вічності. За тиждень перебування там митці працювали і посеред ночі, і рано до сходу сонця. Виходили на гору в різний час, щоб відчути особливу енергетику місця. Серію робот «Місячне сяйво» художник малював уночі, у сяйві повного місяця, ще раз продекламувавши світові, що людина та природа – єдине ціле, а  життя – це знак,  що малює птаха розмахом крил або квітку пелюстками.

Олександр Чегорка часто створює свої шедеври на природніх матеріалах, працюючи з землею, травою, глиною, каменем, піском, а теми для робіт підказує майстрові сама природа. Ось і на каменях Рибальського кар'єру, розташованого поблизу Придніпровська, художник зобразив людські обриси, «оживив» тим самим суворі брили. Зараз це дивовижне місце не тільки унікальна геологічна пам'ятка, «ельдорадо» для рослин і тварин, а й сакральний простір і художня галерея.

Творчість митця спонукає до роздумів про непрості шляхи розвитку сучасного образотворчого мистецтва, про роль творця у новітній час. Про це промовляє й сам художник: «Справжнє мистецтво – це висока духовність, щира і чиста любов, хвилювання, заповіт людини прийдешнім поколінням».

Роботи художника зберігаються в Міністерстві культури і туризму України, музеї історії міста Кам'янське, в приватних колекціях Дніпра, Києва, Львова, Німеччини, Франції, Америці, в колекції галереї «Базальт» (Белград, Сербія).