Сопєлкін Олександр Леонідович
Олександр Сопєлкін: відчути дух епохи

Натхнення, коли воно приходить до мене, застає мене за роботою.
Пабло Пікассо

Творчість Олександра Леонідовича Сопєлкіна, майстра  монументально-декоративного мистецтва, станкової скульптури, живопису, графіки – помітне явище в українському образотворчому мистецтві 1960–2000-х років.

І саме Дніпропетровськ (Дніпро) став тим містом, де майстер зміг реалізувати свої ідеї й отримати заслужене визнання, містом, яке береже пам’ять про художника, що, не зважаючи на випробування, не зрадив своєму покликанню і зміг вписати своє ім’я в скарбницю українського мистецтва.

Народився майбутній художник у 1935 році в місті Владивосток, де на той час у військово-морському флоті відбував службу його батько. У 1939 році сім'я переїхала до України у м. Дніпропетровськ, де жили родичі батька. Налагодити мирне життя у новому місті завадила Друга світова війна. З перших днів війни батька мобілізували, він воював у військово-морських силах, закінчивши війну в Японії, був нагороджений орденами та медалями. Сім'я в цей час жила в евакуації на Кавказі в м. Армавір, а по закінченні війни повернулася до Дніпропетровська.

Саме тут Олександр закінчив середню школу і здійснив свою мрію, ставши у 1950 році учнем Дніпропетровського художнього училища (нині – Дніпровський театрально-художній коледж). Ретельно готувався до вступу, навчаючись у художній школі при училищі.

Олександр Леонідович завжди з особливою теплотою згадував роки навчання, називаючи їх найщасливішими в своєму житті. Особливу вдячність висловлював своєму вчителеві за фахом Миколі Степановичу Погрібняку, талановитому художникові та великому педагогові, який вкладав душу у своїх студентів, намагався допомогти талановитій молоді реалізувати свій творчий потенціал. Ця людина на все життя залишилася для Олександра Леонідовича прикладом відданості мистецтву і невичерпним джерелом українського гумору.

Реалістична школа Дніпропетровського художнього училища була однією з найкращих художніх шкіл Радянського Союзу. Випускники училища з легкістю вступали до будь-якого вищого навчального закладу країни. Олександр Сопєлкін після училища продовжив осягати основи майстерності у двох вишах: у Львівському інституті прикладного та ужиткового мистецтва на факультеті монументального живопису, де його педагогом був український художник-імпресіоніст Юліан Романович Сельський, та у Харківському художньо-промисловому інституті.

У 1961 році Олександр Сопєлкін закінчив Львівський інститут ужиткового та декоративного мистецтва, одержавши фах художника-монументаліста. Його дипломна робота, панно  «Львову – 700 років» прикрашає Львівський Будинок архітектора.

З 1961 по 1994 роки художник працював у майстернях Художнього фонду УРСР. Був головним художником Дніпропетровського художнього комбінату, головою Художньої ради, членом Правління Дніпропетровської Спілки художників.

За виконані творчі монументальні роботи у місті Дніпропетровську – керамічні мозаїки кінотеатрів «Супутник» і «Родина» (1964), чотири рельєфи на пілонах мосту через р. Дніпро (1966), мозаїку до 50-річчя Радянської влади на автовокзалі (1967) – Олександра Леонідовича Сопєлкіна у 1970 році було прийнято до Спілки художників СРСР.

У тому ж 1970-му у співавторстві зі скульптором А.А. Коптєвим він створив пам’ятник адміралу С.О. Макарову, який було встановлено на однойменному бульварі в центрі міста Миколаєва.

Витвори монументального мистецтва, як відомо, існують у синтезі з архітектурою, в архітектурному ансамблі або у природному середовищі, у взаємодії з якими набувають остаточної ідейно-утворюючої завершеності.

Монументальні твори художника Олександра Леонідовича Сопєлкіна – це гімн життю та молодості, данина історії; їхні суворі форми органічно вплелися до архітектурного ансамблю нашого міста та інших міст України.

Крім монументальних робіт художник працював над творами станкового живопису та брав активну участь в обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках.

Син художника, Максим Олександрович, згадує: «Дуже добре пам'ятаю, як мені подобалося сідати за батьковою спиною і дивитися, спостерігати за процесом малювання. Поява зображення на полотні, рух пензля, заміс фарби – магія, чаклунство. Значно пізніше я зрозумів, що спостерігати за робочим процесом професіонала можна нескінченно, це зачаровує, як вогонь, приплив і т. ін.».

До речі, художниками стали обидва сина Олександра Леонідовича – Олексій і Максим. Максим Олександрович закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (1983), Харківський художньо­промисловий інститут, факультет «Інтер’єр та обладнання» (1996). Графік, живописець, дизайнер. Член Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. Працює в галузі декоративно­ужиткового мистецтва.

Олексій Олександрович закінчив Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова (нині Українська академія друкарства). Займається дизайном.

Але ж повернімося до героя нашої розповіді. Період розпаду СРСР і «перебудови», що послідувала за ним, поставив творчість на довгу паузу. Адже Олександр Леонідович Сопелкин належав до тих художників, які народилися і досягли справжніх висот майстерності в умовах існування держави, де сповідувалася єдина ідеологія. Тому так тяжко дався художнику період «перебудови» з його руйнуванням колишніх ідеалів і тяжкою економічною ситуацією.

Ось як описував ці роки сам художник: «Настали довгі роки творчого заціпеніння. Здавалося, сірій імлі не буде кінця. Морок змінився безладдям і хаосом так званої перебудови. Крах старої системи вселив у душу розгубленість. Знадобилось багато зусиль, щоб знайти себе у новому житті. Нові горизонти засвітились новим баченням світу. За останні роки було зроблено більше ніж за всі попередні».

Зрештою художник знайшов своє місце в цьому новому житті. Він відродився для творчості, відчув інтерес до нового її напрямку, заснованого на ґрунті культурної спадщини України, надав їй національного характеру та громадсько-патріотичного змісту.

Мистецька майстерність і творча активність художника Сопєлкіна зростали від твору до твору. Про це свідчать сповнені патріотизму та любові до рідного краю роботи останнього періоду: «Гімн-Молитва» (1998), який демонструвався на художній виставці до 2000-ліття Різдва Христового.

До 10-ї річниці незалежності України у 2001 році майстер створив велике за задумом і масштабом полотно (триптих) «Дерево життя».

Монументальні та живописні твори художника відзначаються глибиною громадсько-патріотичного змісту, збагачують духовне надбання української культури в найвищому його розумінні. Образна цінність творів майстра ґрунтується на глибокому знанні історії, фольклору та культурно-мистецької спадщини України.

За створення видатних творів у галузі живопису, скульптури, декоративного і ужиткового мистецтва у 2002 році художнику присвоєно звання Заслужений художник України.

Мистецтвознавець Людмила Богданова так писала про пізній період творчості О. Сопєлкіна: «…його станкові твори живопису набули нового змісту, нової форми. Він переосмислює традиційні образи українського фольклору, але не архаїзує свої твори, не підробляє їх під «старовину», а виробляє свою особисту мову, українську за духом і подобою. Він густо заселяє своїми образами й сюжетами полотно, ретельно пише кожну деталь, надаючи при цьому зображенню певну орнаментальність, декоративність, уславлюючи та благословляючи усе, що живе і квітне в Україні».

А сам художник у своїй автобіографії ніби підбив підсумок справі свого життя: «Головним завданням свого мистецтва вважаю служіння Україні, де виріс я як людина і громадянин».

У 2020 році, з нагоди 85-річного ювілею митця, за значний внесок у розвиток образотворчого мистецтва правління Дніпропетровської організації Національної спілки художників України нагородило Олександра Леонідовича Сопєлкіна премією та медаллю ім. Г.Г. Чернявського.

Помер Олександр Леонідович Сопєлкін 6 лютого 2022 р. у місті Дніпро.

Основні монументальні твори:

м. Львів:
Будинок архітектора з графіто присвячено «700 р. Львову» 1959;

м. Дніпропетровськ:
кінотеатр «Супутник», керамічна мозаїка, 1964;
кінотеатр «Батьківщина», керамічна мозаїка, 1964;
автовокзал, мозаїка, смальта, «50 років Радянської влади», 1967;
міст через річку Дніпро, барельєфи на пілонах, литво, нержавіюча сталь, 1966;

м. Миколаїв:
Будинок зв'язку, екстер'єр, барельєф, кована мідь, 1968;
Обласна лікарня інфекційних захворювань, бюст засновника мікробіології лікаря Самойловича;
алея флотоводців, бюст адмірала Нахімова, 1970;
пам'ятник суднобудівнику і флотоводцю адміралу Макарову в співавторстві зі скульптором Коптєвим А.А., бульвар Макарова, 1970.

Основні живописні твори:

«Одвічна музика», 1972; «Мала земля», 1974; триптих «Заповіт», 1975; «День перемоги», 1980; триптих «Прикордонники», 1981; «Під небом Батьківщини», 1982; «Каменяр», 1986; «Пророк», 1987; «Химера», 1993; «Мамай», 1997; «Козацька Покрова», 1997; «Христос-виноградар», 1997; триптих «Гімн-молитва», 1998; «Каяття», 1996; триптих «Дерево життя», 2000.

Усі фотографії та репродукції творів люб’язно надав для публікації син художника Максим Олександрович Сопєлкін.