Кравченко Олександра Петрівна
Олександра Кравченко – «інженер людських душ»

Романи авторки: "Тайна преображения" (1998, "Гамалія"; 2003, "Донеччина"), "Фиалковый цвет мести" (1998, "Гамалія"; 2003, "Донеччина"), "Тернистий шлях понад Дніпром" (1999, "УкО ІМА-прес"), "Киевская невеста" (2000, "УкО ІМА-прес", 2003, "Донеччина"), "Муж во временное пользование" (2000, "ЭКСМО-Пресс"), "Дарую вечную молодость" (2001, "ЭКСМО-Пресс"), "Суженый Марии" (2003, "Донеччина", 2009, "Клуб сімейного дозвілля"), "Изумрудное сердце" (2003, "Донеччина"; 2008, "Клуб сімейного дозвілля"), "Приговор из прошлого" (2003, "Донеччина"), "Опасное наследство" (2003, "Донеччина"), "Озеро страха" (2004, "Донеччина"), "Пороги любви и Днепра" (дилогія) (2004, "Дніпрокнига"), "Фатальный ливень" (2005, "Донеччина"), "Амазонки Дніпра" (2006, "Дніпрокнига"), "Кольцо надежды" (2006, "Донеччина"), "Мечтать не вредно" (2008, "Донеччина"), "Перстень Дарины" (2008, "Клуб сімейного дозвілля"), "Оберег волхвов" (2009, "Клуб сімейного дозвілля"), "Чужой клад" (2010, "Клуб сімейного дозвілля"), "Королева Таврики" (2011, "Клуб сімейного дозвілля"), "Письмо Софьи" (2012, "Клуб сімейного дозвілля").

Нагороджена почесним дипломом Міжнародної Ради книг для дітей і юнацтва (IBBY) за книгу "Амазонки Дніпра". 

Всеукраїнська літературна премія ім. Олександри Кравченко була заснована у 2013-му році Дніпропетровською обласною бібліотекою для молоді ім. М. Свєтлова і родиною української письменниці Олександри Петрівни Кравченко (Девіль) на знак вшанування пам’яті письменниці та духовного розвитку творчої молоді в Україні.

Окремі вірші О. Кравченко публікувалися на сторінках газет і журналів, збірка, на жаль, не видана. Вірші філософського змісту, міська та любовна лірика, присвяти. Написана літературознавча праця про Лесю Українку «Пророчиця на часі» – і цей літературний спадок ще чекає дослідження.

У пані Олександри було своє «Я» в літературі. Яке? Зануримось в інтерв’ю Еліни Заржицької з пані Олександрою, яке вона взяла ще в 2011 році в авторки. Це інтерв’ю – своєрідний подарунок до дня народження Олександри Петрівни, з якою Е. Заржицька була близькою приятелькою.

«Мені завжди хотілося, щоб моє рідне місто ставало,
так би мовити, «героєм» роману»

У 2011 році в Дніпропетровську мешкала єдина письменниця-прозаїк, книжки якої виходили чималими накладами – від 40 тисяч примірників. Її романи користувались неабияким попитом не тільки в Україні, але й у країнах СНД. Це – Олександра Петрівна Кравченко (Девіль).

Лауреат літературної премії ім. Валер’яна Підмогильного, премії Дніпропетровської обласної організації ветеранів України, володарка Почесного диплому Міжнародної Ради з книг для дітей і юнацтва (IBBY), Олександра Петрівна відзначала у грудні 2011 року подвійний ювілей: і від дня народження, і десятиріччя від дня прийому до Національної Спілки письменників України.

– Скажіть, Олександро, Ваше вміння працювати зі словом дісталося у спадок чи є особистим здобутком?

– У нашій родині не було письменників, але мої батьки, які все життя працювали на заводі ім. Петровського, завжди захоплювалися літературою, мистецтвом. Вони були талановитими людьми: батько – музично обдарованим, добре грав на струнних інструментах, а мама любила книги, кіно, театр і мені прищепила цю любов. З дитинства я багато читала, а потім малювала героїв книг – такими, якими вони були в моїй уяві.

– Ви закінчили Дніпропетровський металургійний інститут. Чому зробили саме цей вибір?

– Мої батьки і більшість родичів були інженерно-технічними працівниками, – отже, я обрала металургійний інститут, так би мовити, за сімейною традицією. До того ж, місто у нас таке – індустріальний і науковий мегаполіс, тому багато письменників Дніпропетровщини вийшли з інженерного середовища. А любов до літератури, історії супроводжувала мене з самого дитинства, і в зрілі роки я зрозуміла, що це і є моє справжнє покликання. Зі шкільних років я захоплювалася театром, кіно, поезією, трохи малювала. На святкових вечорах була і автором сценаріїв, і режисером. У голові постійно складалися цікаві сюжети, образи, характери. Потім накопичений багаж знань і спостережень вже зажадав свого відображення в художній формі. Так почалися мої літературні спроби.

– А хто надихнув Вас написати перший роман? Якщо не помиляюся, це «Тайна преображения»?

Ідея цього роману виникла у мене спонтанно. Мабуть тому, що я тоді дуже захоплювалася епохою Відродження, особливо раннього, коли тільки зароджувався гуманізм – великий світогляд, який став основою європейської культури. А якщо пишеш про XIV століття, то здається логічним обрати саме Італію, котра була батьківщиною Ренесансу.

Мені завжди було цікаво досліджувати людську особистість і людські взаємини на зламі епох. Герой і героїня цього роману належать водночас і середньовіччю, і новому часу, і разом sз гуманістичним світобаченням зароджується їхy’ складне і романтичне почуття.

– Читачі звикли до прізвища «Кравченко», але Ви несподівано змінили його на псевдонім «Девіль». Чому це сталося?

– Дійсно, до 2007 року книжки виходили під моїм «паспортним» прізвищем Кравченко. Але, коли я почала співпрацювати з «КСД», у видавництві вирішили, що прізвище Кравченко надто поширене в Україні та Росії (в тому числі, в письменницькому та журналістському колах), і тому може виникнути плутанина. Оскільки ж «КСД» видає мої історико-пригодницькі романи, було вирішено, що для книг цього жанру більше підійде іноземний псевдонім, бо зможе якнайскоріше зацікавити читача.

– А хто обрав саме цей – Девіль?

– Останнє слово залишалося за мною. З декількох запропонованих видавництвом варіантів обрала «Девіль». По-перше, в перекладі з французької це означає «з міста», «городянка», а романи в мене переважно «міські». По-друге, прізвище «Девіль» я пам'ятаю з раннього дитинства: у моїх батьків був знайомий емігрант із Франції з таким прізвищем. Вигляду цієї літньої людини я не пам'ятаю, вона померла, коли я була зовсім мала, але красиве прізвище міцно врізалося в дитячу пам'ять.

– Ви дійсно городянка, адже народилися у Дніпропетровську і все Ваше життя пов′язане з рідним містом...

– Не тільки життя, а й творчість. Мені завжди хотілося, щоб моє рідне місто ставало, так би мовити, «героєм» роману, щоб дія відбувалася на тлі його вулиць і околиць. Тому обов’язково у своїх романах я так чи інакше торкаюсь теми рідного міста, згадую події, з ним пов’язані («Фатальна злива», «Дарую вечную молодость», «Приговор из прошлого», «Фиалковый цвет мести»). І навіть в історико-пригодницьких романах, дія котрих відбувається в ті часи, коли нашого міста ще не існувало («Оберег волхвов», «Судженый Марии») я приводжу героїв до Монастирського острова – знакового місця, своєрідного оберегу нашого краю. А книга «Амазонки Дніпра» цілком присвячена легендарній історії Придніпров’я.

– Ваші герої багато мандрують різними містами, країнами. А Ви самі? Чи, як один із героїв Жуля Верна – дивак Паганель – віддаєте перевагу мандрівкам «у кріслі»?

– Мандрувати я любила з дитинства, але не завжди мала і маю таку можливість. Коли в романах я змальовувала країни, в яких не була, то вивчала їх за книгами, світлинами, фільмами, доповнюючи своєю уявою. Пізніше здійснила деякі туристичні подорожі. Особливою для мене була поїздка до Італії – країни моєї давньої мрії, якої торкалася у романах «Тайна преображения», «Изумрудное сердце», «Перстень Дарины», «Королева Таврики». Я не віддаю перевагу мандрівкам «у кріслі», проте, якщо з тієї чи іншої причини письменник не може здійснити подорож наяву, він може досить вдало зробити це у своїй творчій уяві.

– Чому саме історичні, пригодницькі романи? Ви за натурою теж любителька пригод?

– За гороскопом я Стрілець, а людям, народженим під цим знаком, притаманна багата фантазія і певна авантюрність, тому вони і полюбляють пригоди – якщо не в житті, то, принаймні, у творчій уяві. Ну а взагалі-то, більшість читачів люблять пригоди тому, що в екстремальних ситуаціях краще виявляються характери героїв. До того ж моє покоління в юні роки зростало на романах Дюма, Вальтера Скотта, Майна Ріда й інших майстрів цього жанру, тому з дитинства я мала схильність до історико-пригодницької тематики.

А заглиблення до історії дає змогу, позбувшись політико-кон’юнктурних нашарувань, краще розібратися в одвічних проблемах буття і людських стосунків. Також мене влаштовує, що в історичних романах герої можуть спілкуватися нормальною людською мовою, а не тим штампованим «блатним» жаргоном, який, на жаль, уже став нормою в багатьох сучасних книгах і фільмах.

– Ваші романи самобутні, в них відчувається саме Ваш власний стиль, який ні з ким не переплутаєш. В чому секрет? Чи існує він взагалі?

– У кожного письменника має бути свій оригінальний стиль. Пам’ятаю, коли я вступала до Спілки, один досвідчений письменник мені казав: «Прислухаючись до різних думок, все одно пишіть так, як вам Бог підказує, адже у вас є своє "я" в літературі». Пізніше письменники і журналісти відзначали особливості мого стилю: «загадки», які розташовані по всьому твору і тримають читача в постійній напрузі, детальна розробка характерів, психологічні діалоги, інформативність (особливо історична) і, так би мовити, «романтичний реалізм». Всі письменники різні, у кожного свій шлях в літературі. А чи існує секрет творчого методу письменника? І так, і ні, бо творчість – це в чомусь таємниця. Але порада тут єдина, нічого нового допоки не вигадано: багато працювати і вкладати душу в свій труд.

– Олександро, Ваш погляд на тенденції розвитку сучасної пригодницької літератури.

– Зараз у світі спостерігається широке розповсюдження так званої «літератури середньої полиці» – тобто літератури, яка поєднує змістовність і цікавість (доказ цього – неабияка популярність романів Пауло Коельо, Умберто Еко, Бориса Акуніна). Та й фентезійні твори для підлітків стають все складнішими і навіть в чомусь філософськими («Гаррі Поттер», «Хроніки Нарнії», «Чорнильне серце» тощо). Тобто, спостерігається певне зближення серйозної, проблемної літератури з літературою пригодницькою (але ні в якому разі не бульварною). У наш динамічний час це цілком природний процес, і це треба враховувати.

– Пригод у Ваших романах вистачає. Але немає іншого, того, чим зараз майорять екрани телевізорів, чого надто багато у книгах деяких авторів, – описів знущань, жорстокостей, убивств. Чи існує, на Вашу думку, межа, яку не можна перетинати авторові в своїх творах, описуючи, наприклад, смерть, біль, секс?..

– Це кожний автор розуміє по-своєму. Для мене, наприклад, існує. Вважаю, що в мистецтві мають діяти певні естетичні й етичні закони, які допомагають людині залишатися людиною зі здоровою психікою. Адже нав’язливо-брутальний натуралізм, «чорнуха» деяких сучасних авторів не тільки не підносять читача до катарсису, а, навпаки, вганяють його в депресію, в стан хворобливої безнадії. А хіба це завдання літератури і мистецтва взагалі? Згадаймо: під час «Великої депресії» у Сполучених Штатах Америки в Голівуді знімали веселі комедії, пригодницькі фільми, романтичні мелодрами. Підіймати настрій, зацікавлювати, розважати – це, до речі, теж одна з функцій літератури.

Ну, а щодо авторів, які не визнають морально-естетичних норм, тут, як то кажуть, – кожному своє. Тільки хочеться згадати класиків, котрі навіть у своїх найтрагічніших творах (Шекспір, Достоєвський, Булгаков, Леся Українка) не перетинали неприпустимих меж. Недарма ж Достоєвському належить крилатий вислів: «Краса врятує світ».

– Як вважаєте, що таке «щастя»? Що може зробити (або робить) Вас щасливою?

– Є багато відповідей на це питання, але ніхто не може визначити точно: щастя залежить від зовнішніх обставин чи від внутрішнього стану самої людини? І чи можна вимагати від долі чогось особливого? Адже яскраві миттєвості життя не бувають постійними, просто треба їх цінувати і пам’ятати. У зрілому віці починаєш розуміти, що саме життя – це вже щастя, особливо коли воно інколи прикрашене хвилинами творчого піднесення, а поруч є близькі люди.

Твори Олександри Кравченко

Кравченко А. Тайна преображения: Роман.– Днепропетровск: Гамалія,1998.– 352 с.
Кравченко А. Фиалковый цвет мести: Роман.– Днепропетровск: Гамалія,1998.– 320 с.
Кравченко О. Тернистий шлях понад Дніпром.– Днепропетровск: "УкО ІМА-прес", 1999.– 346 с.
Кравченко А. Киевская невеста: роман.– Донецк: Донеччина, 2003.– 480 с.
Кравченко А. Муж во временное пользование: Роман.– М.: "ЭКСМО-Пресс", 2000.– 384 с.
Кравченко А. Дарю вечную молодость.– М.: "ЭКСМО-Пресс", 2001.– 352 с.
Девиль А.  Суженый Марии.– Харків; Белгород: Клуб Семейного Досуга, 2009.– 336 с.
Девиль, А. Изумрудное сердце.– Донецк: Донеччина, 2003.– 368с.
Кравченко А. Приговор из прошлого.– Донецк: Донеччина, 2003.– 479 с.
Кравченко А. Опасное наследство: Роман.– Донецк: Донеччина, 2003.– 383 с.
Кравченко А. Озеро страха: Роман.– Донецк: Донеччина.– 304 с.
Кравченко А. Мария. Пороги любви и Днепра: роман.– Дн-ск: Дніпрокнига, 2004.– 264 с.– (Пізнавай і шануй свій край). 
Кравченко А. Анна. Пороги любви и Днепра: роман.– Дн-ск: Дніпрокнига, 2004.– 344 с.– (Пізнавай і шануй свій край). 
Кравченко А. Фатальный ливень: роман.– Донецк: «Донеччина», 2005.– 320 с.
Кравченко О. Амазонки Дніпра: легенди.– Дн-ск: Дніпрокнига, 2006.– 308 с.
Кравченко А. Кольцо надежды: Роман.– Донецк: Донеччина, 2006.– 446 с.
Кравченко А. Мечтать не вредно: Роман.– Донецк: Донеччина, 2008.– 420 с.
Девиль А. Перстень Дарины.– Харьков: Книжный клуб "Клуб семейного досуга"; Белгород: Книжный клуб семейного досуга, 2008.– 336 с.
Девиль А. Оберег волхвов.– Харків; Белгород: Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга", 2009.– 432 с.
Девиль А. Чужой клад.– Харків: Клуб Семейного Досуга; Белгород, 2010.– 448 с.
Девиль А. Королева Таврики.– Харків; Белгород: Клуб Семейного Досуга, 2011.– 368 с.
Девиль А. Письмо Софьи: роман.– Харьков; Белгород: Клуб Семейного Досуга, 2012.– 381 с.