Ган Олена Андріївна
Олена Ган: «…вона випередила свій час…»

«Бедной матери моей приходилось расплачиваться за то, что она опередила свой век: женщина-писательница в то время еще была диво-дивное! Во Франции Жорж Санд, в России она, да родственница ее кузин Сушковых – графиня Ростопчина, – вот и весь, почти, счет храбрым пионеркам по тернистому пути, который они сгладили, на свой кошт, многим сотням последовательниц»

Віра Желіховська

Ця жінка, яка «випередила свій час», – Олена Андріївна Ган – відома письменниця початку XIX століття. Критики порівнювали її з французькою письменницею Жорж Санд, вважали «Лермонтовим серед письменниць», та, навіть однією з перших феміністок.

Вона випередила свій час, бо одна з перших в літературі підняла тему жіночої долі, конфлікту обдарованої особистості й «вищого» світу. На той час її творами зачитувалися, вони мали величезний успіх, бо висвітлювали ті проблеми, ідеї, думки, що вже назрівали в суспільстві. Коротке життя Олени Ган, як у дзеркалі, відбило проблеми існування жінки в провінційному середовищі, запропонувавши Вищу допомогу тим, хто її потребував. Твори Олени Ган ще потребують дослідження.

Сучасник писав: «Огромный успех, выпавший на долю ее произведений, нельзя объяснить их художественными достоинствами; у нее было ровно столько таланта, сколько нужно, чтобы выразить то, что носится в воздухе... и те немногие русские женщины, чьи чувства она выражала, горячо приветствовали ее выступление». Своєчасність ідей і дає письменниці право на місце в історії літератури.

Дзеркало життя Олени Ган

23 січня 1814 року в містечку Ржищів Київської губернії в заможній дворянській родині народилась Олена Андріївна Ган, в майбутньому перша письменниця Придніпров’я, дитинство і юність якої минули у Катеринославі (майже 20 років). Її батько, відповідальний чиновник, Андрій Михайлович Фадєєв (1789–1867) залишив цінні «Спогади», в яких чимале місце приділялося характеристиці розвитку і тогочасного Катеринослава. Мати Олени Ган – Олена Павлівна Долгорукая (1788–1860) – була зразковою дружиною, освіченою жінкою і значною мірою впливала на духовний світ доньки, формуючи натхненність і витонченість жінки. В 16 років Олену видали заміж за артилерійського капітана Петра Андрійовича Гана фон Роттенштерна (1798–1873), і вона вимушена була переїжджала з місця на місце, що дало їй масу життєвих вражень.

«Брак был несчастлив не потому, что муж не мог составить счастья для семьи, но единственно потому, что он был человеком совершенно другого характера и образа мысли, чем его супруга» (О. Ган).

У 1831 році у Ганів народилася перша донька Олена, а у 1835 – друга, Віра, майбутня письменниця Желіховська. Олена Ган разом із маленькими дітьми та чоловіком подорожувала Україною. У 1831–1832, потім у 1834–1835 роках сім’я Ганів мешкала в селі Романкове, потім в 1837–1839 у Кам’янському.

З 1836 по весну 1837 року Олена Ган мешкає в Петербурзі, де знайомиться з видавцем О. Сенковським, зустрічає О. Пушкіна. Вона часто відвідує Одесу, за станом здоров’я вимушена їздити туди на лікування. Там же 28-річна письменниця й померла 24 червня 1842 року від туберкульозу. В Одесі донині зберіглась її могила, а в Дніпрі 2015 р. з’явилася вулиця Олени Ган.

Письменниця прожила коротке життя та залишила по собі чималий слід в літературі своєї епохи. Освічена, ерудована, музично обдарована жінка, володіла багатьма мовами, займалася перекладами, виховувалася на романтичних ідеалах епохи. Та разом із популярністю письменниці зароджується осуд і заздрість її тогочасного оточення, тим сильніше позначається її прагнення до морального і духовного росту і це відчутно в творчості.

***

Потреба писати з’явилася в Олени Андріївни рано, і ці літературні спроби стали притулком від провінційної вульгарності, дурості, пліток і пересудів. В 13 років О. Ган починає писати,  «майже невідомо собі самій, без жодної участі в тому волі». Вона писала під псевдонімом «Зенеїда Р-ва». Перша повість Олени Андріївни «Ідеал» з’явилася журналі «Бібліотека для читання» в 1837 році, згодом інші твори: «Утбалла» і «Джеллаледдин» (1838), «Медальон» (1839), «Суд света» (1840), «Теофания Аббиаджио» (1841), в журналі «Отечественные записки» публікуються «Напрасный дар» і «Любинька» (1842), твір «Ложа в одесской опере» («Номерованная ложа»). За 6 років створено 11 прозаїчних творів.

Повне зібрання творів О. Ган в 4-х томах було видане в Петербурзі в 1843, 1905, 1909 роках і стали бібліографічною рідкістю.

«Она превращала в песни слезы и вздохи свои»

«В этой женщине было и горячее русское сердце, и опыт жизни женской, и страстность убеждений, и те простые и сладкие звуки, в которых счастливо выражается внутренняя жизнь»

Іван Тургенєв

З своє коротке життя – лише 28 років – Олена Ган залишила по собі чотирьох дітей і чотири томи літературних «діток» – свої книги. Її доньки Олена Блаватська та Віра Желіховська успадкували її літературний дар. А твори й зараз викликають інтерес і вимагають досліджень не тільки за художніми ознаками, а й за тематикою, глибиною змісту. Всі твори О.А. Ган мають автобіографічний характер. Один із критиків говорив про неї: «…необыкновенная женщина, жертва богатых даров своей возвышенной натуры!»

У центрі творчості О. Ган – доля жінки в глибокій провінції, осуд її «вищим» світом, відчувається конфлікт ідеалістичного світосприйняття та відсталість провінційної моралі. Її героїні, самотні мрійниці, «наділені піднесеним строєм думок», «світлою і чистою душею», здатні самовіддано кохати, як правило, відображають душевний світ, а іноді події життя самої письменниці.

Авторка не мріяла про вихід жінки з кола сім’ї на однаковому з чоловіком рівні суспільного життя, не намагалася руйнувати і перебудовувати соціальні перешкоди, а тільки вимагала більше поваги і співчуття до жінки як дружини і матері.

«Право, иногда кажется, будто мир Божий создан для одних мужчин; им открыта вселенная со всеми таинствами, для них и слова, и искусства, и познания; для них свобода и все радости жизни. Женщину от колыбели сковывают цепями приличий, опутывают ужасным «что скажет свет» – и если ее надежды на семейное счастие не сбудутся, что остается ей вне себя? Ее бедное, ограниченное воспитание не позволяет ей даже посвятить себя важным занятиям, и она поневоле должна броситься в омут света или до могилы влачить бесцветное существование!..»

«...а что, если ее надежды на семейное счастье не сбудутся, что остается ей вне себя? Ее бедное, ограниченное воспитание не позволяет ей даже посвятить себя важным занятиям, и она поневоле должна... до могилы влачить бесцветное существование. 

Уривки з твору «Идеал»

Олена Ган – перша письменниця Катеринослава в пошуках жіночого ідеалу. Її повісті сповнені провінційного романтизму, протиставлення романтичних героїнь невтішному «світу». Олена Ган, як і героїні її повістей, поєднують в собі рідкісну чистоту, відданість тому, кого кохають, і духовне багатство, неоцінене оточенням. Вони переживають духовний надлом та всі сила душі спрямовують на активне милосердя і служіння Вищому Ідеалу.

Творчий доробок Олени Ган пронизувала віра в Промисел Божий, в Провидіння і це давало їй сили жити гідно в будь-яких умовах повсякденного життя. Світ врятують люди, які здатні бути просто Людьми, а для цього потрібна віра у Вищі Ідеали і духовність буття.

«Люди – дети, вечно озабоченные, вечно суетящиеся. Торопясь за неуловимым завтра, имеют ли они досуг разбирать и разлагать сущность вещи, поражающей их взоры?.. Мимоходом они бросают беглый взгляд на ее наружный вид и только об этой наружности уносят с собою воспоминания. Не их вина, что взор часто падает на предмет не с настоящей точки зрения: они так видели, так рассудили и осудили. Они правы!»

Уривок з твору «Суд Света»

Олена Ган була піднесеною натурою, розповідала в своїх творах про Вищу допомогу тим, хто її потребував. В своїй творчості закликала до чистоти почуттів і стосунків між людьми, до боротьби із фальшем і лицемірством, що панували в провінційному «вищому світі».

Повісті О.А. Ган «Ідеал», «Суд света», «Медальйон», «Напрасний дар» розглядали як «крик душі», як «ліричну сповідь». Психологічна неперевершеність, особиста доля, особисті переживання героїв – це відбиття духовного життя цілого покоління.

О. Ган писала в листах друзям: «Кто знает лучше меня всё, что есть неприятного, жестокого, неестественного в положении женщины, которая становится… на пьедестал и делает из себя цель для взоров и толков людских!»  

Незважаючи на деякі відмінності в життєвих ситуаціях героїнь, перед читачами вимальовується узагальнений образ романтичної героїні – бездоганної, що не має будь-яких недоліків, і в той же час не миритися зі своїм становищем у суспільстві, яка протестує проти світу, але не здатна зламати його напору і неминуче гине від «рою ос».

Повісті зберігають романтичну концепцію взаємостосунків особистості й світу: оточення керує долями героїв, та не владне над їхнім внутрішнім світом. Постійний конфлікт. У «вищому світі», куди потрапляє героїня, її любов до людини, як правило, не заслуговує уваги, наражається на нерозуміння з боку світу і, як наслідок, – «вигнання» героїні з цього кола, її віддаленість і, через це, – протистояння цьому колу.

Заслуговує уваги тема змалювання Придніпров’я у творах Олени Ган, природи, містечок краю, річки Дніпра, життя губернського міста, його мешканців.

«Вот явился крошечный прокурор в огромном парике, который уже тридцать лет венчает эту голову, глубокий тайник законов. За ним плывет толстая прокурорша с четырьмя дочерьми, из которых меньшая головой выше своего папеньки».

«Вот влетело в залу розовое облачко, предвестник яркого светила. Это был городничий. Ропот надежды пробежал по собранию… глубокое молчание воцарилось в зале, как на море тишь перед грозою… и губернатор важно вошел в дверь, ведя под руку свою величественную половину».

А ось у повісті «Идеал» описується губернський бал: «Дом дворянского собрания был великолепно освещен; плошки на воротах, плошки у подъезда; кареты, коляски, брички, сани везли целые грузы бабушек, маменек, дочек, внучек. Собрание было блистательное. Два жандарма, стоявшие у крыльца, не успевали отгонять опорожненных экипажей. Канцелярские стряхивали снег со своих шинелей, артиллеристы, смотря с улыбкой презрения на этих фрачников, гордо расправляли усы и всклоченные волосы. Но то ли еще было в зале!

Четыре люстры величаво спускались с потолка; вдоль стен расставлены были диваны, крытые оранжевым ситцем с зелеными узорами, а на передней части залы, под огромным зеркалом, стояли два пунсовые кресла. На хорах тринадцать человек музыкантов сидели, в ожидании входа губернатора, с поднятыми смычками, готовясь огласить залу при его вступлении полонезом из «Русалки». …общество походило на огромного истукана, для которого душа не была еще ассигнована».

Відчувається іронічні, іноді саркастичні нотки письменниці до оточуючого. Ніби поринаєш в епоху XIX століття Катеринославщини, її історії.

Відомий критик В.Г. Бєлінський сказав про творчість Олени Ган:

«Есть писатели, которые живут отдельною жизнью от своих творений; есть писатели, личность которых тесно связана с их произведениями. Читая первых, услаждаешься божественным искусством, не думая о художнике; читая вторых, услаждаешься созерцанием прекрасной человеческой личности, думаешь о ней, любишь ее и желаешь знать ее самое и подробности ее жизни. К этому второму разряду принадлежит наша даровитая Зенеида Р-ва».