Гегелло Олександр Іванович
Олександр Гегелло – видатний архітектор конструктивізму

Постать нашого земляка архітектора Гегелло входить до числа найкращих пітерських зодчих XX століття. У нашому місті цей талановитий зодчий чомусь призабутий. Можливо тому, що в Катеринославі він прожив лише дитячі роки. Надалі ж працював здебільшого у Ленінграді та Москві. Творчий доробок О.І. Гегелло становить близько 300 проєктів, з яких реалізовано близько сотні...
  
У частині енциклопедичних довідок вказується, що архітектор походив нібито з місцевої єврейської родини, про яку майже не збереглося відомостей. Електронна єврейська енциклопедія каже, що його батько був земським лікарем. Прізвище Гегелло, щоправда, епізодично зустрічається в місцевих історичних хроніках. Зокрема, 9 травня 1887 р., під час святкування 100-річного ювілею міста Катеринослава, у Потьомкінському саду (нині парк ім. Шевченка) на острові було влаштовано феєрверк, «подожженный уроженкою г. Екатеринослава девицею Е.Г. Гегелло». Чи була ця дівчина родичкою майбутнього архітектора, нам невідомо. 

Майбутній зодчий народився 10 (22) липня 1891 р. Інформація про його дитячі роки є фрагментарною. Певне світло на походження та дитинство нашого героя проливає документ, який ми знайшли серед щорічних видань постанов Катеринославських Губернських Земських Зборів. Так, 28 листопада (11 грудня) 1902 р. у Губернську Земську Управу було подане клопотання «вдовы потомственного дворянина Елены Константиновны Гегелло». Вона прохала:

«о предоставлении сыну моему Александру, ученику I класса Екатеринославской классической гимназии, стипендии для уплаты за право учения и содержания в пансионе при названной гимназии. Оставшись в 1891 году с двумя малолетними сыновьями после смерти моего мужа Ивана Григорьевича Гегелло, служившаго земским врачем в Верхнеднепровском уезде, без всяких средств в жизни, я своим трудом содержала себя и своих детей, но зарабатываемых мною средств недостаточно для воспитания и обучения детей в гимназии, куда помещены они: Михаил в 1899 году, а Александр в текущем году».

Мати прохала Управу «о назначении стипендии младшему сыну моему Александру Гегелло». У проханні вказана й адреса заявительки: Запоріжжя-Кам’янське Катеринославської губернії (станція з такою назвою, за радянських часів – Баглій, якій нині повернуто історичну назву нині у складі м. Кам’янське). Управа розглянула прохання на засіданні 12 (25) грудня 1902 р. Ревізійна Комісія рекомендувала «отклонить, как не служащаго Губернскаго Земства». Тому Управа лаконічно відмовила «в виду того, что Губернской Управе совершенно неизвестны ни продолжительность службы покойнаго мужа просительницы в Верхнеднепровском уезде, ни материальное положение просительницы».

Цей цікавий документ підтверджує лише дві речі – що майбутній архітектор був сином земського лікаря та вчився у катеринославській класичній гімназії. Однак він породжує низку інших питань: про етнічне походження, про нібито дворянські корені, та, нарешті, про місце народження. Отже, ці питання залишаються відкритими. Тут обмежимося тим, що у всіх біографічних публікаціях про архітектора місцем народження вказується Катеринослав. 

Отже, О.І. Гегелло закінчив місцеву чоловічу класичну гімназію, отримавши світську освіту. Існують відомості, що, навчаючись у Катеринославській класичній гімназії, юнак активно відвідував вечірні курси малювання та вже тоді зробив свій професійний вибір, бажаючи стати, передусім, художником. 

Закінчивши гімназію у Катеринославі, у 1910 р. О.І. Гегелло переїхав з матір’ю до Санкт-Петербурга. Юнак щосили бажав вступити до Академії мистецтв. Проте йому «довелося» вступити до Інституту цивільних інженерів – провідного вищого навчального закладу в галузі архітектури. Отримувати професію архітектора довелося у буремні революційні роки. У 1920 р., закінчивши врешті-решт Інститут, Гегелло все ж таки вступив до Академії мистецтв, щоправда, на архітектурне відділення, яке успішно закінчив у 1923 р. 

На цьому етапі Гегелло приділяє велику увагу не тільки теоретичній, а й практичній підготовці. Він працює помічником архітектора в міській комісії з народної освіті Петроградської міської думи.

Ще під час навчання Олександр Гегелло стає одним із найближчих учнів видатного зодчого, одного з провідних майстрів вітчизняного неокласицизму, Івана Фоміна. З 1915 по 1924 рік він працює помічником у майстерні І.О. Фоміна. З 1925 р. починає свій творчий шлях у різних проєктних організаціях: с 1925 р. у проєктному бюро Стройкома (з 1926 р. Стройкомхоз). Паралельно активно займається викладацькою діяльністю: з 1920 по 1924 рр. – у Другому Політехнічному інституті, з 1928 по 1933 рр. у Ленінградському інституті інженерів комунального будівництва. 

Уже в 1920-і роки Гегелло заявляє про себе як один із найбільш талановитих архітекторів нової хвилі, які намагалися реалізовувати нові соціально-естетичні ідеали доби. Це виявилося, з одного боку – у теоретичних шуканнях нових архітектурних форм, з іншого боку – у виробленні нових типів споруд (Палаци культури, кінотеатри, робітничі лікарні), а також у надзвичайно широкій типології проєктованих ним об’єктів. У послужному списку архітектора – одні з перших у Радянському Союзі Палаци культури, кінотеатри, житлові комплекси для робітників, школи, лікарні, їдальні, лазні, навчальні заклади тощо.  

Головні риси споруд Олександра Гегелло – це прості та водночас монументальні архітектурні форми, чітке функціонально визначене планування, детальне пророблення інтер’єрів, також підпорядковане функціональному призначенню будівель.  

Головний архітектурний об’єкт, який став візитною карткою зодчого – побудований у стилі конструктивізму Будинок культури Московсько-Нарвського району (з 1929 р. Будинок культури ім. Горького). Це перший будинок культури у Ленінграді, побудований у 1927 р. за результатами конкурсу 1925 р. (співавтори – архітектори О.І. Дмитрієв, Д.Л. Кричевський, інженер В.Ф. Райлян). Споруда виявилася видатною як за своїм композиційним рішенням, так і за характером планування головного залу (на 2200 місць) та умілим поєднанням багатьох функцій. Слід відзначити, що в Будинку розташувалися театральний зал, клуб, кінозал на 400 осіб, бібліотека, лекційний зал, зали для танців, ігор та відпочинку, спортивний зал. 

Фактично саме Гегелло першим із архітекторів у Радянському Союзі реалізував на практиці новий тип громадських будівель – первісток Будинок культури, який став зразковим. Цей творчий внесок Гегелло був відзначений на Всесвітній виставці в Парижі 1937 р. присудженням йому Почесного диплому Гран-прі. 

Цікаво відзначити ту обставину, що цей головний проєкт Гегелло, хоч і похідним чином, знову пов’язав майстра з Катеринославом, який він назавжди покинув у 20-річному віці. Справа в тому, що Палац культури Гегелло став одним із двох головних прообразів Палацу праці Олександра Красносельського, реалізованого як «Палац культури металістів» (надалі Палац ім. Ілліча). Перед конкурсом на катеринославський Палац праці, який, до речі, відбувся у тому ж 1925 році, що й пітерський Палац, Красносельский вирушив у подорож до Києва, Москви та Ленінграда вивчати кращі зразки. 

Дослідник творчості О. Красносельського, О. Ігнатов відзначав, що найбільший вплив на нього справили проєкт Палацу праці братів Весніних і проєкт Палацу культури в Ленінграді Гегелло та Кричевського. Зокрема, на думку О. Ігнатова, «форма залу для глядачів та сценічної частини Палацу Праці Красносельського подібна до запроектованої ленінградськими архітекторами». Катеринославський Палац праці був збудований дещо пізніше пітерського Палацу культури, з 1926 по 1932 рр. Звертає увагу, що О. Красносельський, старший на цілих 14 років за Гегелло, і більш консервативний в естетичних уподобаннях (неокласицизм), пробуючи свої сили в конструктивізмі, вивчив та творчо сприйняв досвід молодого колеги, відданого саме цьому стилеві.  

Надалі О.І. Гегелло створив ще декілька будівель клубно-масового призначення. Відзначимо серед них Будинок культури – «Виборзький» (1925–1929 рр.), також створений у творчому співавторстві з Д.Л. Кричевським; Будинок технічного навчання (1931–1932 рр.), Будинок культури ім. Газа (1930–1935 рр.). 

Друга найбільш видатна робота архітектора – це ансамбль комплексної забудови Тракторної вулиці (1925–1927 рр.) у робітничому районі в Ленінграді (у співаторстві з О.С. Нікольським, Г.О. Симоновим та Н.Ф. Демковим). Це був один із перших в архітектурі ансамблів житлового району для робітників, виконаний у поєднанні неокласицизму та конструктивізму. Ансамбль складається з 16-ти три- та чотириповерхових будинків, орієнтованих на лінію вулиці, з дво- та чотирикімнатними квартирами для однієї або двох сімей робітників. Прості й суворі за обрисом будівлі в стилі конструктивізму, проте поєднані з нетривіальними архітектурними рішеннями. Зокрема, входи у двори оформлені за допомогою виразних напіварок, які з’єднують наріжні будинки – оригінальний конструктивістський архітектурний прийом. Також слід відзначити рівень озеленення вулиці та дворів. Житломасив на Тракторній вулиці став однією з перших спроб типового будівництва. 

Ще один тип споруд і архітектурних ансамблів, до розробки якого долучився О.І. Гегелло, – це великі лікарні. Зразковим став конструктивістський ансамбль лікарні ім. С.П. Боткіна в Ленінграді (1927–1930 рр.), створений О.І. Гегелло, Д.Л. Кричевським та Г.О. Симоновим: адміністративний, хірургічний корпуси, аптека, лабораторія, ізолятор тощо. Також у 1927–1930 рр. О.І. Гегелло спільно з М.Д. Фельгером побудував лікарню ім. Ерісмана.

Роботи Гегелло першої половини 1930-х років зробили важливий внесок у розвиток ленінградської архітектури. Це, зокрема, «Великий дім» – конструктивістська адміністративна будівля на Ливарному проспекті (1931–1932 рр., співавтори – А.А. Оль, Н.А. Троцький, Н.Є. Лансере та інші). Величний будинок, який виходить одразу на три міські магістралі, став домінантою навколишнього району. Він вирішений у монументальних формах конструктивізму, але композиційно тяжіє до класичних форм й символізує поворот до неокласицизму в радянській архітектурі 1930-х років. 

Архітектор продовжує розвивати тип культурно-масових споруд. Творчою удачею цього періоду став ленінградський Палац кіно (кінотеатр «Гігант»), побудований  у 1933–1935 рр., знову ж у творчому співавторстві з Д.Л. Кричевським.

У середині 1930-х років Гегелло стає одним із визнаних авторитетів серед ленінградських зодчих. З 1934 по 1948 рр. – керував архітектурною майстернею № 6 інституту «Ленпроект». У 1936 р. здійснив поїздку в Англію, Францію та Швецію. 

Звертає на себе увагу типологічне розмаїття споруд, побудованих у Ленінграді О.І. Гегелло у цей період. Крім уже згаданих культурно-масових будівель, це школи: на Моховій вул. (1935 р., співавтори Д.Л. Кричевский, О.Г. Груздєва); на набережній Робеспьєра (1936 р., співавтор М.В. Дроздов; навчальні споруди: нові корпуси Палацу піонерів (1936–1937 рр., співавтор Д.Л. Кричевський); магазини: універмаг Московського району (1938 р.); навіть лазня на вул. Чайковского (1939 р.; із інженером Є.М. Ефраїмовичем). Архітектор освоїв навіть новий специфічний тип будівель – крематорії: на Волковому кладовищі (1929 р.) та Олександро-Невській лаврі (1933 р.). Перший проєкт крематорію Гегелло створив у 1919 р., він відображає архітектурні пошуки тих років: 7-ярусна споруда, схожа на Вавілонську вежу, яка символізувала марність усього земного. 

Не полишав архітектор й масштабних ансамблевих проєктів. У 1937–1940 рр. керував розбудовою кількох кварталів Московського проспекту в Ленінграді (з С.В. Васильковським та іншими).

З 1930-х рр. Гегелло активно займається й громадською роботою по архітектурній лінії. Майже двадцять років він був членом президії Спілки архітекторів СРСР. У 1937–1950 рр. Гегелло очолював Ленінградську філію Академії архітектури СРСР. Нарешті, у 1950–1953 рр. був віце-президентом Академії архітектури СРСР. 

Війну Гегелло зустрів у Ленінграді. Цікаво, що у 1941 р. він керував роботами з маскування Смольного. Період війни архітектор пережив у Новосибірську. З 1944 р. керував проєктами відновлення та забудови Московського району міста. Зокрема, йому належить проєкт тріумфальної арки на честь Перемоги на Пулковському шосе у Середньої Рогатки, побудованої у 1945 р. (не збереглася). 

Існують відомості, що в післявоєнний час О.І. Гегелло плідно займався реставраційними проєктами: фасадами та інтер’єрами Смольного, Таврійського палацу, Анічкового палацу, палацу в Тайцях, зали Маріїнського театру тощо. 

Архітектор працював не тільки у столицях. Багато робіт його знаходиться у різних містах всього колишнього СРСР. Це, зокрема, лікарня у м. Вишній Волочєк (1926 р., у співавторстві з Г.О. Симоновим), театр опери та балету ім. Навої в столиці Узбекистану Ташкенті (1947 р.), театр у білоруському Полоцьку (1929–1931 рр.), медичний інститут у столиці Казахстану Алмати (1939 р.) та інші.
 
З 1950 р. розпочався московський етап життя архітектора. У цей час він також виконує низку робіт для багатьох міст Радянського Союзу. Це, зокрема, клуб і житлові будинки на площі Комуни в Севастополі (1948–1951 рр.), Будинок Рад в Орлі (1952), комплекс споруд на Центральній площі міста Колпино (1955 р., співавтор М.А. Шепілєвський). 

Багатолітні результати теоретичних і практичних пошуків архітектор осмислив у книзі «З творчого досвіду» (1962). 

Талановитий зодчий, незважаючи на визнання, знакові споруди та офіційні посади, не був «збалуваний» державними нагородами. В його активі орден Трудового Червоного Прапору (1956) та медалі. А також Почесний диплом Гран-прі Всесвітньої виставки в Парижі 1937 р. за проєкт Будинку культури ім. Горького в Ленінграді. Також він був визнаний почесним членом Академії архітектури та будівництва СРСР.

Архітектор О.І. Гегелло помер 11 серпня 1965 р. у Москві. Величезний особистий архів його, який нараховує 4 тисячі одиниць зберігання, сьогодні зберігається в московському Музеї архітектури ім. Щусєва.