Голобородько Олександр Олександрович
Олександр Голобородько – маршал в акторській професії

Дитина війни

Олександр Голобородько народився 28 вересня 1938 року в Дніпродзержинську (тепер Кам'янське). Він був дитиною війни, яка назавжди залишилося в його пам'яті. Олександр Олександрович так згадує воєнне лихоліття:

«Влітку 41-го мені не було ще й трьох років, але багато відклалося в пам'яті. Наприклад, той день, коли в місто увійшли фашисти. Ранок, ми снідаємо – батько, мама, брат і я. На столі – порізані на чотири частини помідори, шматки хліба і сала. Ніби зараз чую гавкіт нашого собаки, потім постріл і його вереск. І я знаю: прийшли німці, це вони вбили нашого собаку! Ну звідки я міг знати, що вбили?! Діти в такому віці ще не розуміють, що таке смерть. Я виглядаю у двір і бачу людей, несхожих на німців, а, скоріше, на негрів: то літо видалося спекотним, вони були засмаглі, брудні, без головних уборів. Двоє заходять в нашу хвіртку, піднімаються на ганок. «Партизан?» – запитують батька, і, не давши навіть одягнутися (а він сидів за столом в самих чорних сатинових трусах), накинувши на нього зверху плащ, відводять. Його забрали туди, де, на в'їзді в місто, збирали всіх чоловіків. Там їх фільтрували і підозрілих розстрілювали.

Розстрілів взагалі було дуже багато. Коли німці входили в місто, наші війська на той час вже пішли і воно не захищалося. І з вікна одного з будинків хтось (кажуть, це був міліціонер), відкрив вогонь і вбив молодшого офіцера і двох солдатів. Німці підпалили будинок, і людина загинула. А все чоловіче населення вулиці, починаючи з 17-річних пацанів, вони зібрали і розстріляли. Звичайно, я не відчував всієї трагічності того, що відбувається, просто це зафіксувалося в моїй свідомості як факт.

Окупацію ми пережили в Діївці. А коли німці відступали, вони зібрали сім'ї з дітьми, в тому числі й нас, і погнали в Німеччину. Правда, догнали нас тільки до села Велика Софіївка в Криворізькій області. Там і звільнили. А перед цим, вночі, розкидали на нічліг по хатах. Добре пам'ятаю: горить каганець, і мама лає батька останніми словами. Саме це в результаті врятувало йому життя. Німці, коли відступали, всіх мужиків розстріляли. Заглянули і до нас: «Зольдатн?». А мама їм: «Господь з вами, який солдат? Алкаш нещасний!». І чомусь вони їй повірили.

Вранці ми прокинулися, кажуть: «Немає влади!». А потім пішли наші танки, та навіть не наші, а американські, ми їх називали «щука». З них зістрибують солдати – теж замурзані, без головних уборів, з засуканими рукавами і біжать, біжать! А з іншого боку балки – німецька батарея, там навколо знарядь метушяться німці. Але танки їх все-таки обійшли. Через багато років, знімаючись у фільмі «Стратегія перемоги», я дізнався, що це було південне крило Корсунь-Шевченківської операції – прорив на Кривий Ріг.

До сих пір при словах «лінія фронту» у мене перед очима постає брудна-брудна дорога, утикана слідами кінських копит, в яких стоїть вода. І я все не міг зрозуміти, чому мене хапають за шкірку і тикають в цю воду обличчям. Зараз знаю, що таким чином мене намагалися приховати від вибухів».

Акторська професія – мрія дитинства

Після війни батько Олександра Голобородька працював у колгоспі електриком, а у вільний час ставив для односельчан вистави і грав разом із дружиною. Як правило, вони ставили українську класику – «Мартин Боруля», «Ой, не ходи, Грицю», «Наталка-Полтавка». Але оскільки батьки ролей не вчили (у них просто не було на це часу), Сашко їм суфлював. У залі спеціально для нього збудували маленьку будочку, з якої він «подавав» їм текст.

Після закінчення середньої школи № 9 в Дніпродзержинську Олександр вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого (курс Мар'яна Крушельницького і Олександра Фоміна). Його однокурсники були дуже здивовані: Карпенка-Карого, Саксаганського, Котляревського – майже всю українську класику – він знав напам'ять. Таким чином Олександр втілив у життя  заповітну мрію свого батька.

Театральні роботи

У 1960 році Олександр Голобородько закінчив навчання. У дипломі про закінчення інституту стоїть підпис Гната Юри. Ролі в дипломних спектаклях: професор Окайомов в «Марійці», Афіногенов і Єгор в «Дітях сонця» М. Горького. Після закінчення інституту був прийнятий в трупу Кримського російського драматичного театру імені Горького. Перші вистави зіграв на сцені Кримського драмтеатру: «Учитель танців», «Ромео і Джул’єтта», «Річард III», інші.

Зі спогадів Олександра Олександровича: «Крим зайняв 16 прекрасних років мого життя. Тут я зустрів свою дружину, тут у мене народилася дочка. А ще в ті роки працювала Ялтинська кіностудія, де знімалася величезна кількість фільмів, благо, чудовий природний ландшафт».

З 1971 року Олександр Голобородько стає артистом Київського театру імені Лесі Українки. Тут він зіграв багато чудових ролей. Найвідоміша роль – Дон Жуана у виставі «Камінний господар». У 1976 році на запрошення режисера Михайла Царьова перейшов грати в Малий театр у Москві. У 1985 перейшов у трупу театру ім. Мосради.

Кіноролі

У кіно Олександр Голобородько дебютував в 1967 році у фільмі «Туманність Андромеди».

Зі спогадів Олександра Олександровича:

«Мої стосунки з кіно спочатку не складалися. Але я був відомим артистом в Сімферопольському театрі, й мене запросили на зйомки картини «Туманність Андромеди». Тут і сталося щось доленосне. Я знявся в маленькій сцені, але на знімальному майданчику в той день випадково опинився фотокореспондент журналу «Радянський екран». І чомусь саме мій знімок прикрасив обкладинку наступного номера. Так відразу, ще до виходу фільму на широкий екран, почався мій зоряний час. Тому я завжди кажу, що всім, чого я досяг у житті, я цілком і повністю зобов'язаний Криму. І тому-то, ставши відомим артистом, виходячи на сцену Малого театру і Театру імені Мосради, я не забував про Україну».

Не секрет, що «Остання реліквія» стала для Голобородька візитною карткою. Провінційному акторові з Сімферополя було трохи за тридцять, коли він зіграв головну роль в історичній картині за романом Едуарда Борнгьое, яка стала одним із найкасовіших радянських фільмів. «Остання реліквія» була третім фільмом, після «Туманності Андромеди» та «Нейтральних вод», але саме вона принесла популярність Голобородьку як кіноакторові.

У творчій біографії артиста більше восьмидесяти зіграних ролей: Андрій Бакланов – «Цирк запалює вогні», вахтовий – «Улюблена жінка механіка Гаврилова», маршал Рокоссовський – «Битва за Москву», конструктор танків – «Вірую в любов», К. Рокоссовський – «Сталінград», Григорій Орлов – «Царське полювання», директор центру – «Каменська-2», замполіт – «Райські яблучка», генерал – «Бумеранг з минулого», Леонід Брежнєв – «Джуна» та інші. 

Олександр Олександрович каже:

«Для мене не існує дилеми між театром і кіно. Я завжди любив театр з його магією сцени, з запахом куліс і світлом софітів. У театрі  не тільки глядач отримує задоволення від роботи, але й артист. Відбувається колосальний обмін енергетикою. Театр дає акторові можливість завтра краще зіграти те, що не зовсім вдалося сьогодні. Кіно, звичайно, привертає, в першу чергу, тим, що воно дає більше шансів прославитися, стати зіркою. Але кіно має меншу ступінь акторського мистецтва, ніж театр. Кіно – мистецтво камери, мистецтво технологій. Артист же за своєю природою повинен мати деяку самостійність. Я вважаю, що актори чудово можуть обійтися без режисера, а режисер без актора, навіть в кіно, навряд чи витримає конкуренцію. Вкрай неправильно, що в XXІ столітті режисери потіснили акторів, зайнявши лідируючу позицію. Репертуарний театр зараз гине саме з тієї простої причини, що актор став матеріалом для режисера.

Я вважаю, що все, що потрібно театру – драматург, актор, глядач. Це ідеальна тріада. Знаєте, театр – це ж дім однодумців, насамперед. Я дев'ять років служив в Малому театрі. Це на сьогоднішній день мало не єдиний острівець репертуарного театру в нашій країні».

Особисте життя

Працюючи в Кримському театрі, Олександр познайомився зі своєю майбутньою дружиною Світланою Шершневою. На той момент він уже був провідним актором, а Світлані тільки належало завоювати прихильність театральної публіки. Коли вона побачила Голобородька в одній з вистав, відразу закохалася і про всіх своїх колишні кавалерів забула.

Подружжя ось вже п'ятдесят шість років разом живе в любові та злагоді. Дочка Оксана пішла по слідах батьків, знімається в серіалах. Заміжня за Ігорем Ігнатовим, є доросла дочка Маша.

Олександр Олександрович, крім того, що грає в театрі та знімається в кіно, викладає акторську майстерність в інституті.

Визнання і нагороди

Олександр Олександрович Голобородько нагороджений Орденом Пошани за заслуги в розвитку вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність, Орден Дружби за великий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність,
Голобородько О.О. – Заслужений артист Української РСР, Народний артист РРФСР. Отримав державну премію СРСР (1977) за роль у виставі «Вони були акторами». Є президентом Міжнародного кінофестивалю «Сузір'я».

Ролі в театрі

Кримський академічний театр імені М. Горького
«Учитель танців» Лопе де Вега – Альдемаро
«Ромео і Джульєтта» Шекспіра – Меркуціо
«Річард III» Шекспіра – Річард
«Цар Федір Иоанович» – цар Федір
«Вони були акторами» – головний художник театру Баришев
«Огарьова, 6» Ю. Семенова – Віктор Кажан, злочинець
«Провінційна дівчина»

Київський театр імені Лесі Українки
«Камінний господар» – Дон Жуан

Малий театр
«Любов Ярова» К.А. Треньова – Яровий
«Король Лір» Шекспіра – Едмонд
«Діти Ванюшина» С.А. Найдьонова – Костянтин
«Сірано де Бержерак» Едмона Ростана – Де Гіш

Театр імені Мосради
«Царське полювання» Леоніда Зоріна – Олексій Орлов
«Брати Карамазови» – Митя Карамазов
«Цитата» – Орлюк
«Шум за сценою» Майкла Фрейна – режисер
«На велелюдному місці» О.М. Островського – Миловидов
«Кубик для президента» – Немо
«Венеціанський купець» Шекспіра – Антоніо
«Біла гвардія» М.А. Булгакова – Мишлаєвський

Фільмографія

1967 – Туманність Андромеди – Рен Боз
1968 – Нейтральні води
1969 – Остання реліквія – Габріель
1971 – Інспектор карного розшуку – капітан Єлизар Борейко
1972 – Цирк запалює вогні – Андрій Бакланов
1973 – Чорний капітан – Федір Федорович Галатенко
1973 – Будні карного розшуку – Єлизар Борейко
1975 – Пам'ять
1975 – Одинадцять надій – Лавреньов Борис
1976 – Спростування
1976 – Звичайний місяць
1977 – Четверта висота – батько травня
1977 – Особисте щастя – Іринарх
1978 – Поговоримо, брате... – Петро Кокорін
1978 – Час обрав нас (серіал) – секретар ЛКСМБ Михайло Васильович
1979 – Молода господиня Ніскавуорі
1979 – Вигідний контракт – Ведерников, інженер (озвучив роль актор Павло Морозенко)
1979 – Весняна Олімпіада, або Начальник хору – батько Ігоря
1980 – Велика розмова – Іван
1980 – Білий сніг Росії – Волянський
1981 – Оленяче полювання – Стуров
1981 – Улюблена жінка механіка Гаврилова – вахтовий
1981 – Довгий шлях у лабіринті – Шерстёв
1981 – Візьму твій біль – Михалевський
1981 – 20 грудня – Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович
1982 – Розгін
1982 – Діти Ванюшина – Костянтин
1983 – Фома Гордєєв – Тарас
1983 – День командира дивізії – Кондратенко
1984 – Берег його життя
1984 – Стратегія перемоги – історик
1985 – Контрудар – генерал армії Костянтин Рокоссовський
1985 – Пан гімназист – Вадим Миколайович
1985 – Битва за Москву – генерал-майор Костянтин Рокоссовський
1985 – Напередодні – Стахов
1985 – Кармелюк – Герман Анатолійович, командир уланського полку
1986 – Заповіт
1986 – Вірую в любов – Олексій
1987 – Живи і пам'ятай – Андрій
1987 – Анонімка
1988 – Цитата
1988 – Зимова казка
1989 – Сталінград – генерал-лейтенант Костянтин Рокоссовський
1989 – Жінки, яким пощастило – Сергій Гаврилович, чоловік Зінаїди Скворцової
1990 – Царське полювання – Григорій Григорович Орлов
1991 – Клан
1993 – Кодекс мовчання 2: Слід чорної риби – Микола Назарович Аміров
1993 – Трагедія століття – генерал-майор Костянтин Рокоссовський (хроніка)
1993 – Внутрішній ворог
1997 – На зорі туманної юності – Микола I
1998 – Князь Юрій Долгорукий
2001 – Часи не вибирають – Мазаєв Сергій
2001 – Марш Турецького – Бахмет’ев
2002 – Дронго
2002 – Каменська 2 – Семенов
2004 – Близнюки – Аксьонов
2004 – Тільки ліки – генерал Головін
2005 – Форс-мажор – генерал
2005 – Генералісимус
2005 – Полювання на асфальті
2006 – Корольов – батько Корольова
2006 – Про це краще не знати
2006, 2008 – Планета Лобановського (документальний фільм) – закадровий голос
2007 – Погоня за ангелом – Лев Борисович Фомін
2007 – Чому ти пішов – Тамош Варконі
2008 – Широка ріка – Павло Петрович Сєдов
2008 – Коли не вистачає любові – Лавров Леонід Леонідович, старший слідчий прокуратури
2008 – Псевдонім «Албанець» – 2
2008–2009 – Райські яблучка – Володимир Петрович
2008–2009 – Руда
2009 – Бумеранг з минулого – Володимир Якович Романов
2012 – Маша Пирогова – народний юрист Ігор Петрович Орлов
2015 – Джуна – Леонід Ілліч Брежнєв