Карпенко Ольга Валер’янівна
Ольга Карпенко: романтична мелодія барв

Музи не мовчать

Будьте в мистецтві дітьми – щирими і безпосередніми.

Олександр Мурашко

12 травня 1976 року в Дніпропетровську в родині Карпенків народилася донька Ольга. Мати Луїза Павлівна, інженер за освітою, ніколи не прагнула бути художницею, але за два роки перед тим, як народити дочку, почала відвідувати художню школу та отримувати насолоду від малювання. Не стояв осторонь мистецтва і тато Валер’ян Олексійович, який займався художньою фотографією. Ще немовлям майбутня художниця зацікавилася фарбами. Розмаїття кольорів приваблювало дитину, тож коробка з акварельними фарбами була її улюбленою іграшкою. Вона вчилася відчувати барви, змішувала різні кольори та експериментувала. Акварельні фарби дуже легкі та ніжні, тому малюнки завжди виходили трішки повітряним та фантастичними. Потім були конкурси в газетах, малюнки на асфальті. На прохання дівчинки батьки відвели її навчатися до художньої школи, але технічні та нудні заняття не дуже мотивували дівчинку до творчого процесу. 

По-справжньому надихнув на малювання Ольгу графік Олександр Ніколенко, який ретельно готував її до вступу в Дніпропетровське художнє училище ім. Є.В. Вучетича. Вдягнений, наче Рембрандт, він зачаровував неймовірними натюрмортами, магічними інсталяціями та завжди пригощав чаєм із варенням. У його творчій лабораторії серед стелажів з паперами, книжками, фарбами під спокійну музику та цокання годинника Ольга пізнавала світ мистецтва та залюбки брала участь у творчих експериментах.

Здобувши чудову профільну освіту в рідному місті, Ольга у 2002 році стала випускницею Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Саме тут вона здобула основи формування своєї індивідуальної манери. Навчаючись у майстерні легендарного Олександра Михайловича Лопухова, молода художниця не тільки засвоювала основоположні принципи конструктивної побудови людського тіла, а й розвивала естетичний смак. Видатний педагог рекомендував писати студентам етюди акварельними фарбами, щоб свіжіше відчути колір, бо, за словами майстра, акварель дуже дисциплінує художника-живописця, оскільки вимагає точнішого ведення роботи, ніж олійний живопис. Часто професор пропонував постановки, колористика яких ґрунтувалася на поєднанні зближених кольорових і тональних співвідношень. Таким чином студенти зосереджували увагу на підборі нюансів кольорів і розвивали художній смак. Динамічність композиційних рішень, глибина людських почуттів, яскравість і витонченість живописної пластики, що є характерною особливістю творчості її учителя Олександра Лопухова, вона засвоїла бездоганно.

Ольга Карпенко з душевною теплотою згадує роки навчання у вищому навчальному закладі та пишається, що дорогу в мистецький світ їй проклали народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Олександр Лопухов, професор Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури Генрі Ягодкін, заслужений художник України Олександр Шеремет, а також професори Лев Вітковський, Іван Ковтонюк, Віра Баринова-Кулеба. Ще навчаючись, молода художниця брала активну участь у республіканських і міських художніх виставках. Вже тоді її художні роботи привернули увагу широкої мистецької громадськості та художніх критиків. Уже 1999-го Ольга стала членом об’єднання молодих художників і мистецтвознавців Київської спілки художників, а з 2008-го вона – член Національної спілки художників України. Після успішного захисту дипломної роботи Державна екзаменаційна Комісія високо оцінила роботу Ольги та рекомендувала її до навчання в аспірантурі-магістратурі. Для одержання наукового звання магістра Ольга Карпенко підготувала окрім серії живописних робіт і науково-теоретичну роботу з проблем розвитку українського авангарду.

Мисткиня є однією з найкращих учнів і послідовників української класичної школи живопису. Засвоївши найкращі риси вчителів, Ольга Карпенко вже на початку свого творчого шляху мала своє авторське бачення життєвих явищ навколишнього світу, знайшла свою власну творчу манеру. Завдяки своєму витонченому почуттю кольору та володінню виразним малюнком художниця створила новий стиль – експресіоністичний реалізм. Її творам притаманні високий професіоналізм, композиційна цілісність, гармонія колористики, глибоке відчуття природи. Яскравість колористичної гамми з романтичним забарвленням і ліричність мотивів із багатими відтінками та тональністю живописного строю картин художниці передають глибокі почуття і несуть у собі особливості притаманні тільки їй – автору яскравих і глибоких осмислених сюжетів.

Музика на полотні

Кожен пейзаж є станом душі. 

Анрі Ам'єль

Багатьох творчих людей надихає природа. І це не випадково, адже довкілля само по собі прекрасне й унікальне. Ольгу Карпенко з дитинства оточували найрізноманітніші природні ландшафти. Нерукотворна краса рідного краю здатна відновлювати сили, викликати душевне піднесення і дати натхнення на створення справжніх шедеврів. Природа батьківської землі спонукала художницю до її відтворення на полотні. Вона надихає творити та передавати в картинах її велич, неймовірну красу та чарівні кольори. Милуючись найкращими пейзажними творами пані Ольги, глядач немов потрапляє в той час та місце, коли була намальована картина. Відчувається, що митець дійсно закоханий у рідну природу та майстерно передає тишу зоряної ночі, запах моря і квітів, подих вітру, спів птахів.

Кожна картина Ольги Карпенко розкриває високий фаховий рівень мисткині, композиційну завершеність, гармонію кольорової гами, коли вишукана палітра створює особливий настрій і зворушливу вібрацію почуттів. Особливо це стосується знайдених світлотіньових рефлексів, які буквально наповнюють обрані мотиви підвищеною емоційністю. Досить назвати «Світанок над Симеїзом», «Маріїнський восени», «Хмари над Андріївською», «Квітковий туман», «Палаючі квіти» тощо. Створюючи полотна, художниця передає любов до українського пейзажу та настрій, яким надихає її навколишній світ. Це справжній діалог митця з природою, спроба запису мовою фарб і форм особливого, неповторного звучання  власного, особистого світосприйняття.

Її чудова галерея атмосферних пейзажів чи натюрморт із глечиком польових квітів, вулиця старого міста чи українська хата близькі та зрозумілі для звичайного глядача. Роботи спонукають озирнутися, подивитися на самого себе, зупинитися на хвилинку й оцінити красу природи навколо нас. Живописна транскрипція світу мисткині відбивається у її ліричних пейзажах, в яких вирує життя, краса та романтика. Якщо це хлібне поле, то картина наповнена мажорної сонячної гами, в якій грають безліч відтінків, створюючи особливе мерехтіння. Якщо це букет соняшників, то натюрморт наповнений життям і позитивом, дивлячись на картину, можна відчути порив вітру і свіже повітря. Серія сакральних пам’яток запам’ятовується величчю, гармонійністю та дивним магнетизмом джерельної чистоти. Саме такими є полотна «Весна в Покровському», «Церква Спаса на Бересті», «Сутінки над Лаврою». 

Пейзажний реалістичний живопис у поєднанні з проникливою мальовничою манерою створюють чисту, щиру та душевну мелодику творів. Первозданність краси природи буквально панує у просторі кожного полотна пані Ольги, яка пильним поглядом живописця зуміла помітити мінливий світ природних явищ і правдиво відтворила їх із допомогою фарб. Причому так майстерно, що іноді, здається, ніби відчуваєш запахи та чуєш звуки природи. Наприклад, соковитістю літнього дня сповнена робота «Літо». Дві маленькі постаті дітей, що стежкою біжать через балку, минаючи високі соняшники, такі ж легкі й радісні, як палітра художниці. Картина випромінює тепло та злагоду, наповнена веселим пташиним співом. Вміння «втримати» фарбу в межах форми, не подрібнюючи її заради зайвого натуралізму, викликає у глядача враження органічної цілісності пейзажу. Завершеність художньої думки простежується в пейзажі «Хатка в Нехворощі»: короткі пастозні мазки сріблясто-синього, сірого, лимонно-вохристого кольорів створюють цілісність кольорового простору, в якому цікаво спостерігати за грою глибинних перспектив і площин.

Кожній роботі Ольги Карпенко притаманна своя «інтонація», свій почерк. У стилі її письма поєднується жіноча ніжність і могутність «чоловічої руки». При емоціях панує логіка розуму, що і допомагає вибудувати гармонійні композиції. Напевне, глядачі відчують елегійність, поетичність її весняних і осінніх пейзажів. Сонячними зимовими краєвидами художниця показала себе як яскравий колорист, який прагне відтворити на полотні всю велич краси природи. Сільський мотив або міський пейзаж, марина або архітектурний мотив у її роботах завжди зберігають аромат безпосереднього враження, неповторність першого погляду. Для максимально точної передачі нюансів свого бачення художниця варіює різні малярські техніки – олію, акварель, олівець чи пастель.

Тому кожний її етюд – це серйозне творче завдання. Окрім того, важливе значення має її техніка, манера живопису. В неї легкий і тремтливий мазок. Вільним ударом пензля вона вміє створити враження руху дерев, квітів. Несподівані кольорові сплески, сміливі динамічні сполучення наповнюють диханням барви. Живопис перестає бути фарбою, бере глядача в емоційний полон. Пейзаж із простим мотивом набуває потужного енергетичного звучання. Наприклад, імпресіоністичний етюд «Ставок» тонко балансує на межі реалістичного сприйняття та вибухової декоративності, що перетворює поверхню води з лілеями на мозаїку з кольорових кавалків фарб. Широкими і пластичними мазками був досягнутий ефект руху – начебто глядач спостерігає реальний пейзаж зі ставком, де легкий вітерець колише зелень і морщить ідеально рівну гладінь води. Для повноти передачі барв пейзажу художниця застосовує велику кількість відтінків зеленого та синього, що плавно перетікають один в один. Завдяки мазкам жовтих тонів полотно буквально висвітлюється зсередини яскравим сонячним світлом.

Як справжня мандрівниця пані Ольга багато подорожує та згодом презентує витончені міські пейзажі. Як правило, це затишні міські куточки тих країн світу, які назавжди закарбувалися у її серці. Мальовничі куточки Франції, Німеччини, Греції, України милують око глядача своїми історичними пам’ятками та ліричністю. 

Енергійна лінія майстра

Тот, кто однажды нарисован,
Имеет право быть всегда.

Белла Ахмадуліна

Ольга Карпенко яскраво виявляє себе і як майстер портретних творів. Їй цікаво ставити складні живописні завдання – малювати людину на пленері, в природному оточенні з відповідними кольоровими рефлексами. І кожного разу – це нові цікаві знахідки та постійне вдосконалення своєї майстерності. Для портретів характерні конструктивна міцність малюнку, композиційні нешаблонні рішення. Гострий інтелектуальний погляд художниці вміє вияскравити особисту індивідуальність кожного. Водночас портрети сповнені яскравою енергетикою кольорів, що посилюють і збагачують один одний у вдало знайдених порівняннях. Роботи мисткині ввібрали в себе найкращі традиції українського портретного живопису, в деяких відчувається вплив імпресіонізму. Наприклад, картина «Україночка» зображує просту дівчину в вишиванці. Насамперед глядач потрапляє у полон проникливого погляду, сповненого мудрості. Тут переплелися її непереможність, сильний характер із втомою, ніжністю і беззахисністю. Героїня картини «Мавка», наче лісова німфа, має надзвичайно ніжний і романтичний вигляд. Віночок на голові, сплетений із пахучих трав і ніжних квітів, доповнює магічний образ. Ромашки символізують вірність і кохання, волошки – людяність. 

У портретному жанрі художниця вміє стилізувати, поєднувати декоративність із фактурою етюдної швидкості. Досвід дизайнера допомагає точно передати індивідуальний характер образу, досвід живописця-академіста стає помічником у передачі багатої палітри. Усі її образи камерні, теплі та близькі глядачеві. У них відсутня фальш, але завжди присутнє авторське трактування. Особливо добре вдаються портрети тих людей, яких вона любить, близьких їй духовно. Це її вчителі, учні, члени сім'ї, друзі та колеги. Одна з важливих рис її творів – це те, що пані Ольга глибоко поважає і цінує своїх героїв, віддаючи належне важливості їхньої діяльності, багатогранності та багатству їхніх характерів. Серед тих, кого написала майстриня на своїх полотнах, ціла плеяда талановитих мистців: співак Анатолій Солов'яненко, художник Анатолій Марчук, композитор Віктор Степурко, поетеса Міла Кирилюк тощо. 

Серія портретів відомих людей розкриває глибокі почуття та шляхетність героїв. У глядача виникає бажання ближче познайомитися з героєм портрету, відчути силу та красу його внутрішнього стану. Знайдена кольорова гама підкреслює характер, надає особливої поетичності твору «Віктор Степурко». Український сучасний композитор зображений на фоні храму, він сидить біля піаніно, підперши голову рукою, а ліктем спираючись на бильце крісла. Фантастично обдарований композитор, мабуть, замислився про філософію музики, про духовність людського буття. Портрет українського хорового дириґента Євгена Савчука написаний з великою любов'ю й теплотою. Образ актриси Наталії Сумської у національному костюмі світиться позитивом, відчувається свіжість, дзвінкість і запал. Вся картина залита сонячним промінням, грає різнобарвними відблисками на обличчі героїні. Привертає увагу робота «Нічна красуня», де представлений образ смуглястої іспанки – гордої, хижої, темпераментної. Цю дівчину художниця побачила на яхті під час подорожі до містечка Тосса-де-Мар і створила пристрасний портрет, сповнений жіночої чарівності та незалежності.

Різноманітність технік і видів мистецтва, в яких пробує себе пані Ольга, знайшла шлях до глядача. Виставки художниці успішно відбуваються у провідних художніх галереях столиці, відрізняються на Всеукраїнських тематичних вернісажах. Вона зацікавила своєю творчістю любителів живопису не лише у своїй країні – одна з її виставок була проведена у Німеччині та п'ять – у США. Сьогодні вона із задоволенням поєднує практичну діяльність як художник із педагогічною. Майстриня займається малюнком живопису зі студентами у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Крім того, пані Ольга працює як мистецтвознавець, вона авторка кількох наукових статей. Роботи надруковано в каталогах «Художники Києва», «Художники України», а також у виставкових збірниках.