Парк влади у Дніпрі

Яку б назву не мав цей зелений куточок у центрі Дніпра – «обкомівський», «сквер імені Леніна», або інше – у свідомості мешканців міста він міцно асоціюється з владою. Колись ця місцевість була пустельною і вкритою пилом – Острожна, згодом – Тюремна площа Катеринослава. Після революції на руїнах царської тюрми заклали сквер. Тут серед густого листя дерев височать кілька масивних будівель, в яких вершилися й вершаться долі регіону протягом багатьох десятиліть. 

Протягом усього XIX столітті вигляд місцевості нічим не нагадував сучасний парк. Це була курна околиця Катеринослава, до того ж зі стійкою кримінальною славою. Забудова території розпочалася тільки в другій половині XIX століття. Варто нагадати, що ще на генеральному плані Катеринослава 1817 р. роботи Вільяма Гесте передбачалося сформувати тут міську площу з церквою і розмістити на ній головні адміністративні будівлі міста. Але через п’ятдесят років про ці плани нагадував хіба що Тюремний замок, офіційно – «Виправне Арештантське відділення» – масивна похмура будівля з вежами по кутах, збудована у 1820-х роках. Решта території на захід від нинішньої вулиці Сєрова залишалася незабудованою. На північний захід від цієї ділянки взагалі «радувало око» болото – тільки у 1885 р. на цьому місці виник ринок «Озерка». До початку ХХ століття місто почало забудовувати і цю ділянку – чіткі обриси отримали вулиці Садова (Сєрова), Козача (Комсомольська), Військова (проспект Пушкіна). Долі було завгодно, щоби містобудівні плани початку дев’ятнадцятого століття здійснилися тільки на початку століття двадцятого…

Наступний етап забудови та благоустрою ділянки пов’язаний з потужною будівельною активністю в Катеринославі початку XX ст. Справа в тому, що вільних місць у центральній частині міста залишалося вкрай обмаль. Через цю обставину міська влада у цей час активно віддавала під забудову колишні пустирі та площі, що в тогочасному Катеринославі було майже синонімом. Найчастіше прописку на колишніх площах отримували заклади громадського та освітньо-культурного профілю, для яких не знаходилося місць у межах уже існуючих кварталів. До речі, саме таким чином в першій чверті XX ст. з’явилися два корпуси історичного музею на ділянці Соборної (Жовтневої) площі. 

У межах описаної тенденції нарешті розпочалася й забудова величезної Тюремної площі. Цей процес охопив західну ділянку площі. У 1904–1905 рр. тут, на лінії Польової вулиці (проспект Кірова) з’явилася нова масивна будівля Комерційного училища за проєктом Дмитра Скоробогатова (саме училище відкрито 17 вересня 1901 р.). Триповерховий імпозантний будинок у неокласичному стилі сучасники віднесли до розряду найкращих подібного типу у Російській імперії. Парадний вхід прикрасили чотирьохколонний портик і колони коринфського ордеру. А в 1909–1910 рр. симетрично до корпусу училища і за проєктом того ж архітектора побудували дві двоповерхові протяжні будівлі, практично ідентичні за об’ємом та архітектурними обрисами: 2-е реальне училище (выходить фасадом на пр. Пушкіна) та 2-а жіноча гімназія (выходить фасадом на вул. Комсомольську). 

Всі три будівлі – витвори відомого катеринославського зодчого – тяжіють до напрямку академізму, відрізняються стриманими обрисами із чудово продуманими елементами декору. Саме будівлі Комерційного училища судилося після революції стати осередком радянської влади на Придніпров’ї. З 1920-х років тут розмістилися нові органи управління – виконком і регіональний комітет більшовицької партії, які змінювали назви залежно від назви регіону. «Губвиконком», «Окрвиконком», «облвиконком». «Губком», «окружком», «обком» тощо. У 1935 р. після пожежі споруду капітально реконструювали: надбудували ще два поверхи за проєктом не менш відомого архітектора Олександра Красносельського. Будівля «обкому» бачила багатьох знаменитих керівних осіб: від Фелікса Дзержинського та Леоніда Брежнєва до Павла Лазаренка. Зараз тут резиденція Дніпропетровської обласної ради.

Східна ж ділянка Тюремної площі, на щастя, не потрапила під щільну забудову. Єдиною спорудою тут залишалося «Виправне Арештантське відділення». У роки громадянської війни будівлю було підірвано. Залишки стін, брили зцементованої цегли, щебеню та будівельного сміття кілька років «визначали вигляд» території. А між тим у залишену без господаря будівлю Комерційного училища уже вселялась нова влада. 

Цілком відповідно добі, виконуючи одне з гасел нової влади – щодо найшвидшого озеленення вулиць і площ міста, на місці колишньої в’язниці з’явився парк або сквер. До речі, класифікація цього зеленого масиву не є сталою – в довідниках його іменують і парком, і сквером. 

На початку 1920-х рр. гостро постало питання – що робити з руїнами в декількох десятках метрів від фешенебельного будинку виконкому. Нарешті, протягом 1925 р., на території колишньої Тюремної площі було проведено кілька суботників, в результаті яких створено нову паркову зону. Результат яскраво описала газета «Звезда» від 1 травня 1925 р.:

«Іще нещодавно розвалини царської тюрми на колишній Тюремній площі мозолили очі перехожих. Але по мірі розвитку розпочатих у січні робіт по розбивці нового скверу ця площа все більше очищалася від тюремних розвалин. А зараз на цьому місці, де була тюрма, і на площі, прилеглій до неї, вже з’явилися дерева, кущі. Наряду з посадками, здійснювалися й роботи по розбивці квітників, прокладання водопроводу та покриттю доріжок щебенем. Всі подальші роботи розподіляються на дві черги. Ще в поточному році будуть споруджені огорожі та опоряджені доріжки. Архітектурна ж обробка скверу – влаштування входів і фонтанів-водопроводів – переноситься на майбутній рік. Сквер, що розбивається, займає понад 2 десятини (1 дес. = 2,185 гектара – М.К.), тобто близько 30% всієї колишньої Тюремної площі. Загальна кількість посадок на площі буде доведена до 10 тисяч. У центрі вільної площі, призначеної для маніфестацій, розбивається великий квітник у вигляді зірки».

Базуючись на цих даних, опублікованих у офіційному друкованому органі м. Катеринослава, можна чітко визначити дату заснування парку – січень 1925 р. 

Так з’явився в місті на Дніпрі новий зелений куточок. Квітник у вигляді зірки дійсно влаштували – зараз на його місці великий фонтан. Але площа з того часу перестала використовуватися для маніфестацій. Робота місцевих «дніпропетровських небожителів» вимагала тиші. 

У 1920-ті роки новий сквер отримав назву «парк імені МОДРа» (рос. «Парк имени МОПРа»). Багато городян називали його «МОПРовский садик» або «МОПРовский парк». Справа в тому, що він розміщувався на початку Польової вулиці, яка називалася тоді вулицею МОДРа (згодом – пр. Кірова, нині – пр. Олександра Поля). МОДР – одна з найбільш важких для розшифрування для сучасного читача радянських абревіатур 1920–1930-х рр. «Міжнародна організація допомоги борцям революції» була створена в 1922 р. для здійснення активних контактів більшовицької партії з комуністичними партіями інших країн та мала стати одним із інструментів у здійсненні майбутньої «світової революції», про яку мріяло радянське керівництво. МОДР діяла до Другої світової війни, радянська ж секція МОДРа працювала до 1947 р. 

Після ліквідації «МОДРа» у житті скверу в післявоєнний час мало що змінилося, крім назви – він став «просто» «сквером імені В.І. Леніна». Але політичний контекст розташування скверу давався взнаки – центральний майданчик прикрашала статуя «вождя народів», а поруч – численні гіпсові зображення трудівників і трудівниць, типова прикраса парків 1950-х рр. 

Нова капітальна реконструкція скверу припала на початок сімдесятих років XX століття, виходячи, знову ж таки, з потреб діючої влади. Раніше структура насаджень була цілком розгорнута до будівлі обласного комітету партії (колишнього Комерційного училища). Тепер же влада «захопила» частину паркової зони: у 1970–1971 рр. навпроти «старої» будівлі обкому побудували нове багатоповерхове приміщення типової архітектури. Закрили наскрізний проїзд з вулиці Комсомольської (нині – Старокозацька) на проспект Пушкіна. Тут виконали покриття із залізобетонних плит, розрядили посадку і обсадили алею липами. Тепер візуально здається, що проспект О. Поля починається від проспекту Пушкіна. Але досі обидві будівлі числяться по проспекту О. Поля (1 і 2 відповідно).

У результаті реконструкції 1970-х рр. з’явилися нові алеї та доріжки, замінена частина дерев, влаштовано дитячий майданчик, а в центрі скверу споруджений хитромудрий фонтан. Вода з фонтану надходила (і, кажуть, досі надходить) для охолодження системи кондиціонування повітря в приміщення обкому партії (нині – облдержадміністрації). Тому цей фонтан зберігся й працює досі, на відміну від багатьох фонтанів в інших міських парках. Нову будівлю обкому з задньої частини відгородили від скверу ще й високим парканом, повністю змінивши лінію сприйняття. Тепер створюється враження, що більша частина скверу знаходиться «на задвірках» місцевої влади. 

Відповідно до сусідства з місцевою владою формувалися й меморіальні об’єкти в сквері. У 1972 р. в кінці алеї, що виходить до проспекту Пушкіна, встановлено стелу з червоного полірованого токівського граніту з горельєфним зображенням голови В.І. Леніна і його цитатою «Победа коммунизма неизбежна...» (скульптори Г. Левчук, С. Огій, архітектор Д. Щербаков). В епоху перебудови цей пам’ятник, розташований «біля влади», трактували як узагальнений символ «дніпропетровського політичного угруповання», а в дев’яності роки – як символ консерватизму і стійкості «дніпропетровського клану». На сучасному ж етапі цей пам’ятник втратив політико-ідеологічну актуальність. 27 червня 2014 р. пам’ятник був частково демонтований, горельєф з головою Леніна вилучений, а постамент із цитатою вождя все ще височать у сквері.

Навпроти стели з горельєфом В.І. Леніна, з протилежного боку алеї, 18 травня 1977 р. відкрили обласну Дошку пошани. Два рази на рік (до свят 1 травня і 7 листопада відповідно) на ній вивішували портрети 72-х «передовиків виробництва» і заносили сюди найменування 48 «колективів, об’єднань, підприємств, організацій, колгоспів і радгоспів, а також чотирьох міст і районів – переможців в обласному соціалістичному змаганні за підвищення ефективності виробництва». Винахід радянської пропаганди, Дошка пошани виявилася затребувана і в незалежній Україні. На місці радянської символіки повісили зображення герба України, змінили мову стендів, та й зміст матеріалів на них. Тепер стенди розповідали про нові промислові та архітектурні об’єкти, про життя міст і районів області. У 2000-і роки великий металевий тризуб з одного боку алеї сусідив з величезним профілем Ілліча з іншого. Але так було до 2013 р. Навесні 2013 р. Дошка пошани була швидко демонтована. На звільненому місці, включно із невеличким гаєм позаду Дошки пошани, було розміщено й відкрито 29 жовтня 2013 р. якісно новий об’єкт – «Парк ракет». Це спеціальний музейно-виставковий комплекс, де експонуються основні вироби ракетно-космічної промисловості Дніпропетровщини другої половини XX – початку XXI століть. Три ракети, які височать на розі скверу та проспекту О. Поля, тепер є візуальними домінантами навколишньої території.
 
26 квітня 2001 р. у сквері з’явився новий яскравий меморіальний об’єкт. До 15-річчя Чорнобильської катастрофи, на ділянці, що виходить на проспект Пушкіна, відкрили меморіал жертвам цієї трагедії. Задум пам’ятника цікавий: гранітна арка у формі гриба, посередині якої встановлено металевій дзвін. Проте мало хто знав, що відкритий пам’ятник – лише частина авторського задуму. Скульптор Олександр Зобенко спочатку задумав арку у формі гриба з чорного металу, і металевого птаха з обгорілим крилом, який би символізував надію на відродження. Як часто це буває, корективи в авторський задум внесла «виробнича необхідність». Брак коштів змусив замість металевої арки встановити гранітну з дзвоном. У такому вигляді пам’ятник і відкрили. У результаті він позбувся свого логічного завершення. І що ж птах? Його обіцяли встановити через рік, але тільки у квітні 2010 р. «на настійливі прохання громадськості» мідна скульптура вагою півтори тонни нарешті зайняла своє місце. Ще одна прикра історія сталася з пам’ятником у липні 2008 р. – було вкрадено бронзовий дзвін вагою 142 кг, але після втручання широких кіл мешканців незабаром його копія була виготовлена й встановлена на первісному місці.  

Останню капітальну реконструкцію сквер пережив у 2008–2010 рр. у межах підготовки до проведення в Дніпропетровську широко розрекламованого ЄВРО-2012. Планувалося, що територія скверу стане фан-зоною для глядачів. Але, з відомих причин, не судилося… У процесі реконструкції скверу було суттєво скорочено площину зеленого покрову, прокладено нове планування із системою доріжок, вкритих тротуарною плиткою, ліквідовано велику кількість старих дерев. Цікавими є естетичні доповнення до звичної картини скверу. Це великі за обсягом кам’яні брили – витвори сучасних скульпторів на архаїчні та етнічні теми, а також суцільно розвішані на деревах електричні гірлянди. В зимові дні весь сквер переливається всіма відтінками кольорів, а сквер приймає тисячі відвідувачів «Губернаторської ялинки»…

У книзі «Днепропетровщина заповедная» (1980) сквер ім. Леніна було названо «показовим», про нього йшлося, що він – «найбільш благоустроєний сквер Дніпропетровська, зразок садово-паркового мистецтва». Дійсно, планування, естетика та об’єкти цього зеленого куточку завжди відповідали історичній добі.  

У 2000-х роках в сквері зображення голови В.І. Леніна сусідило з меморіальною дошкою на будівлі обласної ради діячам українського національного відродження початку ХХ століття і з написом про те, що тут виступав з полум’яною промовою «залізний» Фелікс Дзержинський. Аж ось 23 лютого 2014 р. зібрався революційно налаштовани гурт людей, і дошку на честь Фелікса прибрали з фасаду. Весною 2014 р. на алеї скверу виріс спеціальний меморіал, де розміщено фотографії загиблих під час революційних подій цього року та фото бійців української армії, загиблих на Сході України. 27 червня 2014 р. було демонтовано горельєфне зображення В.І. Леніна. У 2015 році сквер отримав нову назву – Сквер Героїв. А 12 травня 2017 року тут відкрито Алею пам’яті героїв АТО з портретами та підписами. 27 червня 2018 року біля будинку ОДА відкрито перший в Україні Інклюзивний парк.

Як бачимо, в історії скверу настали якісно нові часи. Зелена цитадель дніпропетровської влади позбувається старих символів, потроху вимальовуються контури нових. Змінилося декілька історичних епох, кілька властей, а парк залишається непоганою декорацією в дніпропетровському політичному театрі.