Пастерівська станція в Катеринославі на початку XX століття

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття завдяки становленню видобувної галузі, потужної важкої промисловості, розвитку мережі залізничного транспорту значно збільшилась прибуткова частина кошторису Катеринославського губернського земства. Депутатський корпус, очільники та фахівці з земської медицини Катеринославської губернської земської управи, беручи до уваги збільшення прибутків місцевих бюджетів, взяли курс на розбудову соціальної сфери, загальний сенс якого полягав у створенні розлогої мережі закладів охорони здоров’я: клінічно-діагностичних лабораторій, науково-дослідницьких інституцій, сфокусованих на вирішенні актуальних проблем – біологічної безпеки населення регіону, адміністративної організації умов для покращення санітарно-епідеміологічної ситуації в місті та Придніпровському регіоні.

У цей час у громадському просторі Катеринославської губернії, в експертному медичному середовищі актуалізується питання про створення в  регіоні спеціальної науково-дослідної медичної установи – Пастерівської станції, на базі якої проводились би лабораторні дослідження, здійснювалась розробка та виготовлення антирабічної вакцини, організовувалось клінічно-лабораторне діагностування та щеплення хворих на сказ пацієнтів. Щорічно Катеринославське земство змушене було фінансувати діагностику та щеплення пацієнтів – мешканців Катеринославської губернії на базі Пастерівської станції в м. Харкові, що призводило до значних витрат земських коштів. Крім того, в губернії були зафіксовані непоодинокі випадки, коли через відсутність вчасно наданої медичної допомоги, інфіковані пацієнти помирали або інфікували сторонніх осіб. Поточна епідеміологічна ситуація зі сказом вимагала оперативного вирішення.

Після тривалих дискусій, депутати Катеринославських губернських земських зборів на черговій сесії в грудні 1902 року ухвалили рішення асигнувати кошти на створення Пастерівського інституту (Пастерівської станції) при Катеринославській губернській земській лікарні (нині Обласна клінічна лікарня ім. Мечнікова). Проєкт був ініційований головою Катеринославської губернської земської управи М. Родзянком та членами управи, які вважали за доцільне створити в губернії лабораторно-діагностичну медичну установу, яка опікувалась би проблемами профілактики, лабораторної та клінічної діагностики, щеплення сказу, розробкою та виготовленням вакцини, нагляду за хворими пацієнтами, організацією комплексу адміністративних заходів боротьби з небезпечною інфекцією в місті та Придніпровському регіоні.

Попри ухвалене депутатами губернських земських зборів рішення про фінансування проєкту, практична інституалізація нового медичного осередку як самостійної установи в структурі губернської земської системи охорони здоров’я значно уповільнилась через обставини російсько-японської війни (1904–1905 рр.), яка фінансово знекровила земський бюджет, припинивши асигнування масштабних соціальних проєктів і витрат в царині охорони здоров’я. Проте, беручи до уваги соціальну вагомість проєкту, його значущість для збереження здоров’я населення регіону, губернські очільники земських установ вирішили врешті-решт виділити необхідні кошти на його практичне втілення.

Уже 18 вересня 1904 року (за ст. ст.) при Катеринославській губернській земській лікарні була відкрита Пастерівська станція. Мета створення нового медичного закладу полягала в організації лабораторних досліджень, клінічній діагностиці, щеплені хворих на сказ пацієнтів, які мешкали на теренах губернії.

Напередодні відкриття 16 вересня медичний персонал станції зробив щеплення дитині, покусаній собакою з підозрою на сказ. Це був промовистий символічний жест катеринославських медиків, який унаочнював зв’язок установи з клінічною практикою Луї Пастера та його інститутом, наголошуючи на спадковості медичних традицій і клінічних практик зі всесвітньовідомим науко-дослідним центром європейської медицини. З іншого боку, цей випадок підкреслював гуманітарну значущість нового медичного проєкту земців у громадському просторі Придніпровського регіону, який відкривав нову сторінку губернської медицини у боротьбі зі смертельно небезпечними інфекційними захворюваннями, рятуючи життя тисяч приречених на загибель пацієнтів, в першу чергу дітей і підлітків.

На момент відкриття Пастерівська станція підпорядковувалась бактеріологічній станції Катеринославської губернської земської лікарні, медичний персонал якої мав необхідний досвід проведення лабораторних і клінічних бактеріологічних досліджень. Першим завідуючим нової медичної установи був призначений прозектор і бактеріолог Катеринославської губернської земської лікарні доктор М.І. Брюханов – один із провідних тогочасних катеринославських інфекціоністів. Згодом Пастерівська станція структурно виокремилась в лікувальний і лабораторно-діагностичний медичний заклад, який підпорядковувався органам земського самоуправління.

З початку створення медична установа не мала власного відділення для діагностування та щеплення вражених недугою  пацієнтів. Хворі на сказ тимчасово розміщувались у відділенні для спокійних психічних хворих при земській лікарні в колишньому зимовому бараку. Приміщення психоневрологічного відділення було обрано земцями не випадково. Воно було ізольоване від решти медичних установ, мало окремий вхід і під’їзди. Проте, відділення для стаціонарних хворих на сказ мало відповідало вимогам і стандартам санітарної безпеки, оскільки було не належним чином пристосоване для утримання інфікованих хворих.

Для проведення лабораторних дослідів і виробництва вакцини проти сказу при Пастерівській станції був облаштований кролятник, де утримувались лабораторні тварини та проводились клінічні досліди з діагностування сказу та виготовлення вакцини.

З 1904 року станція розпочала амбулаторний прийом і стаціонарне лікування хворих пацієнтів, які стали жертвами укусів скажених тварин. У тому ж році щеплення від сказу отримали 94 особи – 72 чоловіки та 22 жінки. З 1905 року медичний лабораторно-діагностичний заклад розпочав повноцінну діагностичну та лабораторну діяльність. Співробітники станції здійснили щеплення 618 особам, у який був діагностований сказ. Пастерівська станція при губернській земській лікарні обслуговувала здебільшого мешканців губернії. Близько 60% хворих, інфікованих на сказ, належали до селянської верстви, що було зумовлено їхньою практичною виробничою діяльністю та характером життя, який передбачав постійні контакти зі свійськими та дикими тваринами, що призводило в окремих випадках до інфікування сказом.

На той момент науково-лабораторна установа розташовувалась в малопридатному для проведення лабораторних досліджень приміщенні. На початку свого існування станція не мала спеціально підготовленого та кваліфікованого старшого і молодшого медичного персоналу, який мав значний практичний досвід діагностування та щеплень хворих, організації та проведення систематичних клінічних досліджень.

Хворих пацієнтів обслуговували старший лікар і фельдшери Катеринославської губернської земської лікарні, що створювало певні потенційні ризики поширення небезпечної інфекції серед медичного персоналу та пацієнтів медичної установи. Нагальні реалії життя вимагали від земських очільників організувати підготовку кваліфікованих лікарів-інфекціоністів, фельдшерів, лаборантів і технічного обслуговуючого персоналу, що згодом і було вирішено.

Продуктивна діяльність станції в діагностуванні та щепленні хворих на сказ актуалізувала перед очільниками Катеринославського губернського земства та депутатським корпусом питання про доцільність створити спеціально обладнане приміщення, яке відповідало б жорстким санітарним вимогам і стандартам роботи з хворими на тяжку недугу пацієнтами, проведення лабораторних досліджень, створення належних санітарних умов для виготовлення та зберігання вакцин.

Проте, через обставини російсько-японської війни бюджет губернського земства не мав достатньо коштів для будівництва та облаштування спеціального лабораторного корпусу, віварію для утримання лабораторних тварин, приймального відділення, стаціонару станції. Ця обставина наклала негативний відбиток на характер організації, порядок діяльності діагностико-лабораторної установи на початковому етапі її практичного функціонування.

Намагаючись оперативно втілити в життя соціально вагомий проєкт земської медицини, представники катеринославської губернської управи пішли на свідомий ризик – вони вирішили перепрофілювати під потреби Пастерівської станції амбулаторію для прийому хворих, що розміщувалась при губернській лікарні, заощадивши на цьому значні кошти.

Подібна тактика організації медичної науково-дослідної установи очільників губернської земської управи мала свої суттєві вади, оскільки суперечила наявним санітарним вимогам щодо облаштування небезпечного з біологічної точки зору лабораторно-діагностичного та клінічного об’єкту медичної інфраструктури Катеринослава.

Попри проведену перебудову колишньої амбулаторії, нове приміщення станції мало відповідало жорстким санітарним вимогам з її облаштування та функціонування як діагностики-лабораторної установи, практична діяльність якої була сфокусована на роботі з небезпечною для здоров’я та життя людей інфекцією.

У першу чергу, приміщення мало незадовільне, з огляду нормативів біологічної безпеки, локаційне розташування. Так, лабораторні приміщення та кабінети для прийому і щеплення хворих пацієнтів розташовувалось над льохами лікарні, що було грубезним порушенням санітарних вимог, оскільки створювало додаткові ризики для ймовірного поширення інфекції. Через це частина приміщень станції мала надмірну вологість, що в негативний спосіб позначалось на проведенні лабораторних досліджень, суперечило вимогам і виробничим умовам виготовлення та зберігання вакцин, медичних препаратів, лабораторних культур.

На початку своєї діяльності в 1904–1908 роках Пастерівська станція не мала власної лабораторії з необхідним медичним устаткуванням та інструментарієм, що значно ускладнювало діяльність установи й унеможливлювало якісну лабораторну та клінічну діагностику хворих. Усі практичні досліди проводились на базі бактеріологічної лабораторії, з порушенням протоколів тодішньої біологічної безпеки, що було наслідком відсутності предметного уявлення про потенційну загрозу та небезпеку поширення сказу у представників земського самоврядування й очільників губернської лікарні.

На початку діяльності в Пастерівському інституті, як зазначав в одному зі звітів його очільник, не було жодного власного лабораторного мікроскопа, термостата, стерилізатора для лабораторних і медичних інструментів. Крім того, на станції було відсутнє стерильне приміщення для приготування різноманітних емульсій і вакцин. Через брак вільних приміщень прийом пацієнтів і перев’язка хворих, покусаних скаженими тваринами, відбувалась в одному кабінеті, що суперечило наявним протоколам санітарних вимог Пастерівських станцій. У приймальні лікаря проводився не тільки огляд пацієнтів, але медичні маніпуляції – щеплення, що також не відповідало усталеним санітарним правилам і стандартам. Бракувало на Пастерівській станції й окремого ізольованого приміщення для спостережень за підозрілими тваринами, яких привозили з інших міст губернії, після укусу їх хворими на сказ собаками.

Одночасно, як це випливає з аналізу матеріалів санітарної статистики та звітності станції, земство ухвалило рішення про відкриття на базі  медичної установи відділення на 20 ліжок. Проте, як згодом з’ясувалося, такої кількості ліжок було замало, особливо у весняно-осінній період, коли фіксувались сезоні піки захворюваності на сказ, що призводило до надмірної переповненості відділення, створюючи певні труднощі для організації лікувального процесу та належного медичного догляду за пацієнтами. Наприклад, в окремі роки загальна кількість пацієнтів, яка перебувала в стаціонарі, становила 40–50 осіб, що в декілька разів перевищувало кількість наявних ліжок.

Як самостійний науково-лабораторний і клінічний підрозділ Пастерівська станція інституалізувалася в 1906 році в складі Катеринославської губернської земської лікарні. При медичному закладі функціонувало відділення щеплення. Для роботи в ньому були запрошені з бактеріологічної лабораторії губернської лікарні лікар в фельдшер.

У 1906 році впродовж 4-х місяців станція тимчасово не функціонувала через відсутність лікаря-інфекціоніста, оскільки прозектор М.І. Брюханов покинув свою посаду завідуючого установою та зосередився на поточних проблемах організації боротьби з холерою та іншими інфекційними захворюваннями, епідемічні вогнища яких тоді масово виникали в Катеринославській губернії  .

Медичний заклад  відновив свою діяльність лише наприкінці квітня 1906 року, розпочавши прийом пацієнтів. Новим завідуючим Пастерівського інституту був призначений доктор М.І. Лукьянченко, запрошений на цю посаду очільниками Катеринославської губернської земської управи як знаний фахівець-інфекціоніст. Призначення нового очільника медичної установи істотним чином позначилось на характері її практичної діяльності в царині організації боротьби зі сказом та проведення лабораторно-діагностичних досліджень.

У 1907 році на станції були діагностуванні та щеплені 916 пацієнтів, в 1908 році вже – 1008. Зростання загальної кількості пацієнтів, яких обслуговувала медична установа, актуалізувало питання про розширення приміщень Пастерівської станції та будівництво цілого лабораторно-дослідницького комплексу, який складався з декількох спеціалізованих корпусів, які задовольняли санітарним вимогам. На станції також відчувалася гостра потреба у додаткових ліжках через сезонний наплив пацієнтів. Нестачу додаткової вільної площі для стаціонарних ліжок медики установи вирішили за згоди очільників Катеринославської губернської земської управи в оригінальний спосіб – улітку хворих розміщували в спеціальних наметах, встановлених просто неба поблизу корпусу медичної установи, де їм надавали необхідну ургентну допомогу.

Одночасно на станції місцеві інфекціоністи розгорнули виробництво вакцини, яка, попри незадовільні умови виробництва, була досить високої якості, про що свідчить медична статистика, в якій віддзеркалились дані про загальну кількість летальних випадків пацієнтів, які отримали щеплення. Зокрема, в 1906 році загальний відсоток летальності серед щеплених пацієнтів становив 0,16 %. Цей показник де-факто унаочнював високу результативність клінічного обстеження та лікування. Загальний відсоток летальних випадків, за даними медичної статистики Пастерівської станції, коливався впродовж 5-ти років діяльності установи від 0,4 до 0,8%. Середній показник летальних випадків від сказу становив 0,56%.

Варто відзначити, що абсолютна більшість пацієнтів (до 90%) інфікувалась сказом через укуси скажених собак. За даними медичної статистики, пацієнти станції в інших випадках інфікувалися сказом через укуси свійських котів, великої рогатої худоби та коней. При Пастерівській станції проводили лабораторні дослідження з виявлення сказу у хворих пацієнтів і тварин, які їх вкусили. Переважна більшість пацієнтів, як свідчать протоколи обстежень, мала укуси верхніх і нижніх кінцівок, голови, обличчя та тулубу.

Одним із напрямків діяльності Пастерівської станції при Катеринославській губернській земській лікарні було проведення наукових досліджень, спрямованих на виявлення та вивчення вірусу, вірулентності мізків різного ступеню висушки. Згодом у лабораторії станції почали практикувати дослідження мозгу тварин на виявлення тілець Негрі, утворення яких було одним із біометричних маркерів прояву небезпечної хвороби. Одночасно, проводилось зараження контрольних кроликів шляхом трепанації черепа та інфікування біологічним матеріалом, що містив сказ.

Науково-лабораторна та діагностична діяльність Пастерівської станції врятувала не одне життя пересічного мешканця Катеринослава та Придніпровського регіону. Були серед пацієнтів медичної установи й відомі в Катеринославі громадські діячі та члени їхніх родин. Зокрема, в 1914 році скажений собака покусав дружину відомого катеринославського вченого-історика, директора краєзнавчого музею ім. О. Поля професора Д.І. Яворницького – Серафиму. Тільки завдячуючи вчасно проведеній діагностиці та зробленому щепленню катеринославським медикам вдалось врятувати їй життя. Підступна хвороба спричинила параліч, через який жінка назавжди залишилась інвалідом з ураженим опорно-руховим апаратом.

Загальне поліпшення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в Придніпровському регіоні в значній мірі сприяло активізації діяльності земства в розбудові Пастерівської станції, модернізації її лабораторного устаткування, кваліфікованої професійної підготовки персоналу та її подальшого перетворення на провідний центр боротьби зі сказом в Катеринославській губернії.

За матеріалами земських періодичних видань Катеринославської губернії.